Постанова

від 29.07.2014 по справі 923/713/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2014 р.Справа № 923/713/14 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Разюк Г.П., Петрова М.С.

(Склад колегії суддів Одеського апеляційного господарського суду сформовано згідно із розпорядженням голови суду № 1455 від 07.07.2014 року)

при секретарі судового засідання: Полінецькій В.С.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПЛЮС"

на рішення господарського суду Херсонської області від " 12" червня 2014 року, повний текст якого складено та підписано " 17" червня 2014 року

по справі № 923/713/14

за позовом Приватного підприємства "ТриО"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПЛЮС"

про стягнення 51 486,60 грн.

В С Т А Н О В И В :

21.05.2014 року Приватного підприємства "ТриО" (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПЛЮС" (далі по тексту - відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 51 486,60 грн., з якої сума основного боргу - 40 000,00 грн., пеня - 6 616,37 грн., 3% річних у розмірі 1 833,01 грн. та інфляційні нарахування у сумі 3 037,22 грн. Також позивач просив стягнути з відповідача судові витрати понесені при розгляді справи у сумі 1 938,37 грн. та витрати на оплату правової допомоги адвоката у сумі 6 000,00 грн.

12.06.2014 року позивач в порядку ст.22 ГПК України звернувся до суду с заявою про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача на користь позивача пеню у сумі 2 839,38 грн. та 3 % річних у сумі 983,17 грн., решту позовних вимог залишити без змін. (а.с.45)

Позовні вимоги та уточнення до них ПП "ТриО" обґрунтувало посиланнями на умови договору поставки № 4 від 03.021.2014 року, положення ст.ст. 526, 625 ЦК України. Так, позивачем зазначено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства за отриманий від позивача товар у повному обсязі не розрахувався.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 12.06.2014 року по справі № 923/713/14 (суддя Александрова Л.І.) уточнені позовні вимоги Приватного підприємства "ТриО" задоволені повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті- Плюс" на користь приватного підприємства "ТриО" 40000 грн. - основного боргу, 2839 грн. 38 коп. - пені, 983 грн. 17 коп. - 3% річних, 3037 грн. 22 коп. - інфляційних втрат, 1827 грн. - витрат по сплаті судового збору та 6000 грн. - витрат по оплаті послуг адвоката.

Такий висновок суду мотивований тим, що відповідач порушив норми чинного законодавства та умови договору, позивачем це встановлено і підтверджено відповідними доказами та не спростовано відповідачем. ТОВ "Сіті- Плюс" умови Договору щодо здійснення оплати поставленого товару не виконало, а тому такі позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Сіті- Плюс" звернулася до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення змінити в частині стягнення з відповідача витрат по оплаті послуг адвоката зменшивши їх до 2000,00 грн.

Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, що суд повно та всебічно в зазначеній частині не перевірив всі обставини справи, не дав належну правову оцінку доказам, порушив та невірно застосував норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим виніс незаконне і необґрунтоване рішення, яке не відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Апелянт у скарзі посилається на те, що сума у розмірі 6 000,00 грн. - витрат по оплаті послуг адвоката в даному судовому процесі є неспіврозмірною, оскільки судом першої інстанції під час прийняття рішення не було взяти до уваги та не вивчено фактичний обсяг та об'єм правової допомоги.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, будь-яких клопотань не заявляли, та не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні, хоча про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги були належним чином повідомлені, про що свідчить відповідне поштове повідомлення від 08.07.2014 року та реєстр № 1 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням від 08.07.2014 року, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представників сторін.

Розглянувши та перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.

Відповідно до приписів ст.101 ГПК України апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного провадження, 03 січня 2013 року між ПП «ТриО» (постачальник) та ТОВ "Сіті- Плюс" (покупець) було укладено Договір поставки № 4, відповідно до умов п.1.1 якого постачальник зобов'язався поставити покупцеві цемент виробництва ПАТ "ХайдельбергЦемент Україна" (товар), а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити вартість товару на умовах передбачених договором.

Так, на виконання умов п. 1.1, 2.1, 3.1 договору та додатків до нього № 1 від 03.01.2013р., №2 від 03.01.2013р., №3 від 21.02.2013р., позивач здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 80 217 грн. 24 коп. Проте, відповідачем свої зобов'язання за договором належним чином виконані не були.

30.04.2013 року між сторонами було складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків, згідно якого відповідач визнав свою заборгованість перед позивачем в сумі 66000,00грн. (а.с. 23).

02.08.2013 року за № 60 ПП «ТриО» було направлено на адресу відповідача претензію, в якій вимагав від відповідача виконати свої зобов'язання за договором та сплатити заборгованість в сумі 66000,00грн. (а.с. 24).

ТОВ "Сіті- Плюс" своїм листом № 172 від 08.08.2013 року у відповідь на претензію зазначив, що підтверджує заборгованість у сумі 66000,00грн., та просив розстрочити сплату заборгованості до 15.09.2013 року. (а.с. 25).

Так, відповідно до банківських виписок, відповідачем частково сплачено заборгованість, а саме 23.08.2013р. перераховано на рахунок позивача 5000,00 грн., 30.08.2013р. - 15000,00 грн., 16.09.2013р. - 5000,00грн., 01.10.2013р. - 1000,00грн. (а.с. 17-22) , у зв'язку з чим непогашеною лишилась сума у розмірі 40 000 грн., на яку позивачем були нараховані відповідні штрафні та фінансові санкції.

Судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог ПП «ТриО» та вважає, що доводи ТОВ "Сіті- Плюс", які викладені в апеляційній скарзі є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Положення ст.ст. 173, 193, 198, 199 Господарського кодексу України визначають, що господарськими зобов'язаннями, включаючи виконання грошових зобов'язань, визначаються зобов'язання, що виникають між суб'єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, які можуть виникати безпосередньо із закону, іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність договору. При цьому, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, у встановлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, статуту, Цивільного кодексу України. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами, договорами, статутними та уставними документами. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання в разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до ст.ст. 509, 510, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язанням з правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Загальними умовами зобов'язання є те, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, статуту товариства, Закону України „Про господарські товариства", інших законодавчих актів.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. (статті 525, 625 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона(продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За змістом ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, як встановлено під час розгляду даної справи, у відповідності із нормами чинного законодавства, між сторонами - ПП «ТриО», як постачальником та ТОВ "Сіті- Плюс", як покупцем, склалися правовідносини пов'язані з поставкою/покупкою товару, про що 03.01.2014 року було укладено відповідний договір № 4.

Так, зазначений договір є підставою для виникнення у сторін (за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Судова колегія вважає, що місцевим господарським судом цілком правомірно було стягнуто з відповідача, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору № 4 від 03.01.2014 року та нарахування відповідно до норм чинного законодавства та умов договору штрафних та фінансових санкцій, що не оскаржується відповідачем

Крім того, оскаржуваним рішенням було стягнуто з відповідача на користь позивача 6000,00 грн. витрат на послуги адвоката, з чим частково і не згоден скаржник.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру ".

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підтвердження витрат, що підлягають сплаті за послуги адвоката, позивачем подано договір № 22-05/14 від 16.05.2014 про надання правової допомоги, який укладений між адвокатом - ОСОБА_1, який займається адвокатською діяльністю на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 585, виданого Херсонською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури 26.09.2012 року (а.с.37) та ПП «ТриО» (клієнт), що діє на підставі статуту (а.с.35).

Відповідно до п.1 зазначеного Договору, клієнт в порядку та на умовах, визначених цим Договором, дає завдання-доручення, а Адвокат зобов'язується відповідно до завдання-доручення Клієнта надати йому за плату юридичні послуги адвоката щодо складання документів правового характеру, здійснення представництва прав та інтересів клієнта в господарському суді Херсонської області щодо стягнення з ТОВ "Сіті- Плюс" заборгованості за договором поставки № 4 від 03.01.2013 року, а також пені, збитків, в т.ч. збитків пов'язаних з інфляційними процесами, та витрат по оплаті правової допомоги, пов'язаних з веденням справи в суді за цим договором.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що клієнт делегує адвокату наступні права: представляти інтереси клієнта та приймати участь у судових засіданнях, розробити правову позицію у справі, скласти позовну заяву, підготувати позовні матеріали та подати їх в суд, знайомитись з матеріалами справи та інші передбачені цим пунктом доручення.

Клієнт зобов'язується сплатити Адвокату вартість юридичних послуг адвоката (гонорар), що надаються у розмірі 6 000,00 грн. Оплата послуг здійснюється клієнтом наступним чином: 3 000,00 грн. зобов'язується сплатити в день підписання сторонами договору, решту 3 000,00 грн. - до 05.06.2014 року (п.3.1).

В матеріалах справи міститься Ордер серії ХС № 030640, виданий ПП «ТриО» на підставі договору про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги № 22-05/14 від 16.05.2014 року у Господарському суді Одеської області адвокатом - ОСОБА_1 (а.с.36).

Платіжним дорученням № 93 від 02.06.2014 року підтверджується виконання позивачем п.3.1 Договору № 22-05/14 від 16.05.2014 про надання правової допомоги та сплати на рахунок адвоката - ОСОБА_1 3 000,00 грн. та в подальшому, а саме 16.05.2014 року сплати ще 3 000,00 грн. (а.с.41-42).

Таким чином вказаний договір про надання правової допомоги, містить всі необхідні та конкретні відомості щодо надання адвокатом відповідних послуг, що також підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до п.6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI ГПК України», розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що господарським судом правомірно віднесено витрати з надання послуг адвоката до господарських витрат пов'язаних з розглядом справи та цілком вірно покладено вказані витрати у сумі 6000,00 грн. на відповідача, відповідно до норм статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим, доводи викладені в апеляційній скарзі судова колегія вважає неспроможними.

Судова колегія також вважає, що всі доводи, заперечення та вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПЛЮС", викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними та підлягають відхиленню з підстав, викладених в мотивувальній частині постанови.

ТОВ "СІТІ ПЛЮС" ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів до суду апеляційної інстанції не надало, а тому зазначені вище факти скаржником під час розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції нічим спростовані не були, а відповідно, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу і не були доведені ті обставини, на які скаржник посилався як на підставу своїх вимог, доводів і заперечень.

Вищезазначене повністю спростовує доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, на підставі чого судова колегія дійшла до висновку про правомірність та обґрунтованість винесеного місцевим господарським судом рішення про задоволення позовних вимог ПП «ТриО» в повному обсязі.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Херсонської області від 12.06.2014 року по справі № 923/713/14 відповідає вимогам чинного законодавства та матеріалам справи, підстави для його скасування або зміни відсутні, а тому воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ТОВ "СІТІ ПЛЮС" - без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101-105 Господарського

процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІ ПЛЮС" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Херсонської області від „12" червня 20124 року по справі № 923/713/14 залишити без змін.

Постанова в порядку статті 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови

складено „30" липня 2014 року.

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя М.С. Петров