Рішення

від 21.07.2014 по справі 910/10166/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10166/14 21.07.14

Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг"

до 1) фермерського господарства "Маїсс"

2) приватного підприємства "Хімагромаркетинг 2000"

про стягнення 51 460,31 грн.

Представники:

від позивача: Вольницький С.С. - представник за довіреністю № б/н від 25.03.2014 року;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився.

встановив:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" до фермерського господарства "Маїсс" та приватного підприємства "Хімагромаркетинг 2000" про стягнення 51 460,31 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між приватним підприємством «Севагротранссервіс» та фермерським господарством «Маїсс» укладено договір поставки № СА-20-0004 від 8 травня 2013 року.

Згідно до п. 1 договору № СА-20-0004 від 8 травня 2013 року, продавець зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язаний прийняти і оплатити засоби захисту рослин - злакодин в кількості 50,00 кг.

Відповідно до п. 2.1. договору, покупець зобов'язаний сплатити продавцю вартість товару, в строки: не пізніше 15 травня 2013 року в розмірі 6 336,6 грн, не пізніше 30 жовтня 2013 року в розмірі 25 346,40 грн, всього 31 683,00 грн.

На виконання вимог договору продавець поставив товар, що підтверджується видатковою накладною від 8 травня 2013 року № СА-20-0004 7 на суму 31 683,00 грн та довіреністю № б/н від 8 травня 2013 року, за який відповідач 1 повинен розрахуватися до 30 жовтня 2013 року.

Приватне підприємство «Севагротранссервіс» уклав договір № 21/10 від 21 жовтня 2013 року про відступлення права вимоги із товариством з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг", відповідно до якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника - фермерського господарства «Маїсс», по зобов'язанню, що виникло на підставі договору поставки № СА-20-0004 від 08.05.2013 року. Даною вимогою є невиконане боржником грошого зобов'язання по сплаті за поставлений товар у сумі 31 683,00 грн. з ПДВ.

В забезпечення виконання зобов'язання між товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» та приватним підприємством «Хімагромаркетинг 2000» укладено договір поруки № ПР-18-0276 від 25 жовтня 2013 року, відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язків фермерського господарства «Маїсс», за договорами, передбаченими розділом 2 цього договору.

Відповідач 1 не виконав умови договору № СА-20-0004 від 08.05.2012 року та відповідач 2 не виконав умови договору поруки № ПР-18-0276 від 25 жовтня 2013 року, а саме не сплатив кошти за поставлений товар в розмірі 31 683,00 грн., тому позивач звернувся до суду.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 29.05.2014 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 24.06.2014 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 24.06.2014 року розгляд справи відкладено на 21.07.2014 року, у зв'язку із неявкою представників відповідачів 1, 2 у судове засідання.

В судовому засіданні 21.07.2014 року представники відповідачів 1, 2 не з'явилися, вимоги ухвали від 29.05.2014 року не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час та дату судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 01030 29979930, 01030 29979875 відповідно.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

8 травня 2013 року між приватним підприємством «Севагротранссервіс» та фермерським господарством «Маїсс» укладено договір поставки № СА-20-0004.

Згідно до п. 1 договору № СА-20-0004 від 8 травня 2013 року, продавець зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язаний прийняти і оплатити засоби захисту рослин - злакодин в кількості 50,00 кг.

Згідно з п. 1.2. договору вартість товару на момент укладення договору становить 31 683,00 грн.

Відповідно до п. 2.1. договору поставки, покупець зобов'язаний сплатити продавцю вартість товару, зазначену в пункті 1.2. даного договору, в наступні строки: не пізніше 15 травня 2013 року - 6 336,60 грн., не пізніше 30 жовтня 2013 року - 25 346,40 грн., всього 31 683,00 грн.

Згідно з п. 7.1. договору, договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 01.01.2015, а в частині розрахунків - до повного виконання покупцем своїх зобов'язань за цим договором.

З видаткової накладної № СА-20-0004 від 08.05.2013 вбачається, що позивач поставив товар (злакодин уп. 0,5 кг) на суму 31 683,00 грн., а відповідач-1 отримав, що підтверджується довіреністю б/н від 8 травня 2013 року та формою № М-2.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 5.1. договору поставки, сторони відповідають за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, за цим договором і чинним законодавством України.

21 жовтня 2013 року між приватним підприємством «Севарготранссервіс» (первісний кредитор) та товариство з обмеженою відповідальністю «Хімагромартетинг» (новий кредитор) укладено договір № 21/10 про відступлення права вимоги.

Відповідно до п. 1.1. договору про відступлення права вимоги, первісний кредитор відступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника - фермерського господарства «Маїсс» по зобов'язанню, що виникло на підставі договору поставки № АС-20-0004від 08.05.2013 року. Даною вимогою є невиконане боржником грошове зобов'язання по сплаті за поставлений товар у сумі 31 683,00 гривень з ПДВ.

Згідно з п.1.2. договору, за даним договором до нового кредитора переходить право вимагати від боржника належного виконання зобов'язання - сплатити грошову суму в розмірі 31 683,00 грн.

Відповідно до п. 1.3. договору про відступлення права вимоги, з цього договору випливає, що новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов'язаннях, що виникли з основного договору в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору.

Позивач направив відповідачу 1 лист-повідомлення вих. № 25/04 від 25.04.2014 року, відповідно до якого повідомив боржника про зміну кредитора та просив сплатити заборгованість.

Судом встановлено, що в порушення умов договору поставки № СА-20-0004 від 08.05.2013 року, покупець не виконав взяті на себе зобов'язання , тому станом на 21.05.2014 року заборгованість в розмірі 31 683,00 грн. є доведеною та не спростована відповідачем.

У зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань за договором позивач нарахував відсотки річних від простроченої суми в розмірі 12 541,43 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом .

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Відповідно до п. 5.5. договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановлюють її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев'яносто шість відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів.

Отже, з урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що пунктом 5.5. договору сторони дійшли згоди про інший розмір річних, сплата яких передбачена в порядку 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо солідарного стягнення з відповідачів річних (40% та 96 %) в загальному розмірі 12 541,43 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідачів 1, 2 пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в розмірі 2 483,43 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.2. договору поставки передбачено, що покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару (розділ 2 договору) й сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день простроченого платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування пені.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами Цивільного кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

З огляду на вищенаведене, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення пені за несвоєчасне виконання умов договору поставки № СА-20-0004 від 08.05.2013 року в розмірі 2 483,43 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань за договором позивач нарахував штраф в розмірі 15% від ціни договору в розмірі 4 752,45 грн.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Відповідно до п. 5.4. договору, у випадку прострочення виконання зобов'язань, передбачених розділом 2 даного договору (оплата), більше ніж на 30 днів винна сторона додатково сплачує іншій стороні за даним договором штраф у розмірі 15 відсотків від ціни договору.

Оскільки, прострочення оплати за товар мало місце понад 30 днів, відповідачі мають сплатити також штраф, який за розрахунками позивача становить 4 752,45 грн.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно ч. 2 ст. 553 ЦК України порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Так, в забезпечення виконання зобов'язань між товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» та приватним підприємством «Хімагромаркетинг 2000» укладено договір поруки № ПР-18-0276 від 25 жовтня 2013 року, відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язків фермерського господарства «Маїсс», за договорами, передбаченими розділом 2 цього договору.

Відповідно до п. 2.1. договору поруки № АС-0004 від 25 жовтня 2013 року, під основним договором в цьому договір розуміють договір поставки № АС-20-0004 від 08.05.2013 року, а також додаткові договори (угоди) до них, укладений між кредитором (в основному договорі іменується «продавець») та боржником (в основному договорі іменується «покупець»).

Згідно з п.п. 1.2., 1.3. договору поруки, у разі порушення боржником основного договору та/або зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником в повному обсязі. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, витрат кредитора тощо.

Відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Позивач звернувся до відповідача 2 з вимогою б/н від 6 травня 2014 року, відповідно до якої просив поручителя оплатити суму основного боргу в розмірі 31 683,00 грн. на протязі трьох днів з моменту отримання цієї вимоги. Відповідач 2 вимогу не виконав.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності у фермерського господарства "Маїсс" заборгованості за договором про поставки № СА-20-0004 від 08.05.2013 в розмірі 31 683,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та враховуючи, що в забезпечення виконання зобов'язань за договором поставки між товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» та приватним підприємством «Хімагромаркетинг 2000» укладено договір поруки № ПР-18-0276 від 25 жовтня 2013 року, позовні вимоги позивача про солідарне стягнення заборгованості з фермерського господарства "Маїсс" та приватного підприємства "Хімагромаркетинг 2000" визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно до ч. 5 статті 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись ст. 32-34, ст. 44, ч. 5 ст. 49, 75, ст. ст.82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з фермерського господарства "Маїсс" (31345, Хмельницька область, Хмельницький район. с. Копистин, вул. Котовського, 36, код ЄДРПОУ 32523049) та приватного підприємства "Хімагромаркетинг 2000" (02160, м. Київ, просп. Возз'єднання, 15, код ЄДРПОУ 30369454) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" (02160, м. Київ, просп. Возз'єднання, 15 код ЄДРПОУ 30262667) суму основного боргу в розмірі 31 683 (тридцять одна тисяча шістсот вісімдесят три) грн. 00 коп., відсотки річних від просточеної суми в розмірі 12 541 (дванадцять тисяч п'ятсот сорок одна) грн. 43 коп., пеню в розмірі 2 483 (дві тисячі чотириста вісімдесят три) грн. 43 коп., штраф в розмірі 4 752 (чотири тисячі сімсот п'ятдесят дві) грн. 45 коп., а також 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 31.07.2014 року

Суддя С.М. Мудрий