Рішення

від 29.07.2014 по справі 906/814/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "29" липня 2014 р. Справа № 906/814/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Гансецького В.П.

за участю представників сторін:

від позивача: Сулима К.Л., дов. від 31.03.14р.

від відповідача: не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (м.Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрак Центр" (с.Болярка Житомирського району Житомирської області)

про стягнення 162614,30 грн.

Позивач звернувся з позовом про стягнення на свою користь з відповідача 162614,30 грн., з яких 50121,56 грн. збитків за договором фінансового лізингу №00004627 від 09.04.12р., 110417,44 грн. неустойки, 592,96 грн. 3 % річних, 1482,34 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача понесені ним витрати на юридичну допомогу.

Заявою від 29.07.14р. позивач просив вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача у банківських установах та на все рухоме та нерухоме майно відповідача (т.2 а.с.48-51).

В обґрунтування поданої заяви позивач зазначив, що вжиття заходів забезпечення позову зумовлене систематичним порушенням відповідачем своїх зобов'язань відповідно до договору та вимог чинного законодавства, а також недобросовісною поведінкою, зокрема, не поверненням в зазначеній строк об'єкта лізингу, що вже призвело до значних матеріальних збитків позивача.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях від 29.07.14р. (т.1 а.с.210-218). Також представник позивача просив задовольнити подану заяву від 29.07.14р. про забезпечення позову.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву позовні вимоги визнав частково, в частині стягнення 3% річних та процентів за користування чужими грошовими коштами, проти решти позовних вимог заперечив, просив відмовити у їх задоволенні (а.с.205,206). Зокрема, вважає, що у позивача відсутні законні підстави вимагати стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування об'єктом лізингу, оскільки згідно постанови Верховного Суду України від 18.12.12р. у справі № 3-68гс12 неустойка у розмірі подвійної плати за прострочення повернення об'єкта лізингу відповідно до ст.785 ЦК України не застосовується. Також вважає, що витрати позивача на правову допомогу штучно завищені, а ті обставини, що позивач уклав договори про надання правової допомоги з фірмами, які не є платниками податку на додану вартість - не є підставою для відшкодування відповідачем позивачу будь - яких сум податку на додану вартість.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до договору фінансового лізингу № 00004627 від 09.04.12р. та додатків до нього (т.1 а.с.16-37), укладеного між ТОВ "Порше Лізинг Україна" (далі - позивач) та ТОВ "Автотрак Центр" (далі - відповідач), останній отримав у користування за плату транспортний засіб VW Touareg NF 3.0 І V6 TDI, 2012 року виробництва, шасі №WVGZZZ7PZCD048202 загальною вартістю 510540,00 грн., що підтверджується актом прийому - передачі від 26.04.12р. (т.1 а.с.38).

Згідно пп.6.1 додатку до договору фінансового лізингу № 00004627 від 09.04.12р. - "Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу" (далі-контракт), для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач (відповідач) щомісяця зобов'язався виплачувати ТОВ "Порше Лізинг Україна" лізингові платежі у відповідності до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього контракту та інших положень контракту.

Відповідно до пп.6.5 контракту, лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений ТОВ "Порше Лізинг Україна" у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування).

Згідно пп.4.4 контракту, лізингоодержувач покриває всі витрати, понесені в результаті експлуатації об'єкта лізингу, включаючи, окрім іншого, витрати, що можуть бути понесені внаслідок дотримання обґрунтованих вимог ТОВ "Порше Лізинг Україна" щодо експлуатації та/або передачі об'єкта лізингу.

Відповідно до пп.9.2 контракту, усі витрати, пов'язані з державним технічним оглядом/обов'язковим технічним контролем, технічним обслуговуванням та ремонтами та затримання об'єкта лізингу шляхом блокування або зберігання на спеціальному майданчику чи стоянці об'єкта лізингу, відповідно до даного пункту, покриваються в повній мірі лізингоодержувачем.

Згідно з ч.1 ст.806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до п.3 ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16.12.1997р., лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно ст.16 даного Закону, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно даних позивача, станом на 01.03.13р. у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за несплаченими лізинговими платежами на загальну суму 39691,20 грн., яка була сплачена відповідачем 17.05.14р. (т.1 а.с.4).

Оскільки відповідач невчасно та не в повному обсязі виконував свої договірні зобов'язання по сплаті лізингових платежів, позивачем було направлено відповідачу вимогу від 01.03.13р. № 00004627 про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкту лізингу впродовж десяти робочих днів з дня доставки цього повідомлення відповідачу та повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу №00004627 від 09.04.12р. (т.1 а.с.68,69).

Вказана вимога була отримана відповідачем 13.03.14р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т.1 а.с.70).

Відповідно до пп.12.6 та пп.12.6.1 контракту, ТОВ "Порше Лізинг Україна" має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитися від контракту, та, також серед іншого, право на повернення об'єкта лізингу, в випадку, коди лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 (тридцять) календарних днів.

30.04.13р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинений виконавчий напис № 56 про повернення об'єкта фінансового лізингу позивачу у зв'язку з несплатою лізингових платежів (т.1 а.с.71).

Згідно даних позивача, державною виконавчою службою Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві було відкрите виконавче провадження за виконавчим написом нотаріуса № 56, а також у зв'язку з тим, що відповідач у встановлений строк у добровільному порядку, не повернув автомобіль, 29.05.13р. винесена постанова про розшук майна боржника № 37989027 (т.1 а.с.7).

16.07.13р. державним виконавцем винесена постанова про звільнення майна з-під розшуку у зв'язку з затриманням оголошеного в розшук транспортного засобу співробітниками органів державної автомобільної інспекції (т.1 а.с.72,73).

17.07.13р. згідно акту прийому-передачі до договору фінансового лізингу № 00004627 від 09.04.12р. представником позивача - ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" повернуто позивачу об'єкт лізингу (т.1 а.с.131).

Позивач, звернувшись до суду з даним позовом просив стягнути з відповідача 50121,56 грн. збитків за договором фінансового лізингу №00004627 від 09.04.12р., обґрунтовуючи це тим, що господарська діяльність позивача полягає в основному у наданні права користування своїм майном на умовах лізингу, а тому неповернення відповідачем майна позивачу призвело до економічних збитків останнього, які тільки збільшувалися протягом періоду неповернення майна законному власнику (позивачу).

Також позивач зазначив, що за таких умов був змушений скористатися своїм правом відповідно до договору і чинного законодавства і вилучити об'єкт лізингу в примусовому порядку. У зв'язку з цим позивач звернувся до спеціалізованих організацій ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" та ТОВ "Орум" для надання юридичних послуг, супроводження повернення заборгованості, для розшуку і повернення майна позивача тощо.

Крім того, посилаючись на пп.13.6 контракту, згідно якого передбачено, що лізингоодержувач відшкодовує всі та будь-які витрати, понесені ТОВ "Порше Лізинг Україна" у зв'язку з вилученням (поверненням) об'єкта лізингу, у тому числі витрати, пов'язані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги пов'язані з вилученням об'єкта лізингу, позивач вважає, що відповідач повинен компенсувати всі витрати позивача, пов'язані із зверненням останнього до ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" та ТОВ "Орум" для пошуку об'єкта лізингу, повернення об'єкта лізингу та стягнення зборгованості за договором фінансового лізингу №00004627 від 09.04.12р.

У зв'язку з цим, на думку позивача, ним понесені витрати (збитки) в загальній сумі 32151,10 грн. (+6430,22 грн. ПДВ), всього 38581,32 грн., в підтвердження чого подано: договір про надання колекторських послуг № 29/28-011 від 01.02.11р. (т.1 а.с.106-111), договір про надання юридично-консультаційних послуг від 21.06.12р. (т.1 а.с.74-79), рахунки-фактури: № 10-0413 від 26.04.13р., № 50 від 30.04.13р., № 12 від 28.02.13р., № 67 від 31.05.13р., № 84 від 30.06.13р., № 99 від 19.07.13р., № 100 від 19.07.13р.; платіжними дорученнями: № 50006445 від 11.03.13р., № 50007969 від 29.04.13р., № 50008445 від 17.05.13р., № 50008780 від 12.06.13р., № 50009194 від 09.07.13р., № 50009500 від 23.07.13р., № 50019584 від 25.07.13р. та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг): № 01-0413 від 26.04.13р., № 50 від 30.04.13р., № 12 від 28.02.13р., № 67 від 31.05.13р., № 84 від 30.06.13р., № 99 від 19.07.13р., № 100 від 19.07.13р. (т.1 а.с.80-105,112-114).

Позивач також вказав, що для відновлення свого порушеного права на повернення суми заборгованості та збитків за договором фінансового лізингу №00004627 від 09.04.12р., він змушений був звернутися до ТОВ "Юридична фірма Вернер" для підготовки позовної заяви до господарського суду Житомирської області та консультування позивача стосовно стягнення з відповідача заборгованості та збитків, що підтверджується договором про на надання юридичних послуг № 17/2010 від 09.06.10р. (т.1 а.с.115-120), додатковою угодою № 47 від 15.01.13р. (т.1 а.с.121-124), додатковою угодою № 99 від 23.05.14р. до Договору про на надання юридичних послуг № 17/2010 від 09.06.10р. (т.1 а.с.125-127), Актом № 163 від 02.06.14р. (т.1 а.с.128); рахунком-фактурою № 152 від 02.06.14р. (т.1 а.с.129), платіжним дорученням №50017145 від 04.11.13р. (т.1 а.с.130).

Згідно даних позивача, вартість послуг складає 9616,87 грн. (+1923,37 грн. ПДВ), всього в загальній сумі 11540,24 грн.

Таким чином, на думку позивача, відповідач внаслідок неналежного виконання своїх договірних зобов'язань, має відшкодувати позивачу збитки в загальній сумі 50121,56 грн. (38581,32 грн. + 11540,24 грн.).

Господарський суд вважає цю суму позовних вимог обґрунтованою та такою, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є, зокрема, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно ст.224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст.225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме:

- протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання;

- наявність збитків;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб;

- вина боржника.

Отже кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт порушення боржником зобов'язання, розмір збитків, причинний зв'язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором.

Згідно з частинами 1 та 2 ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими, зокрема, засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

Відповідно до ч.1 ст.36 ГПК України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Господарський суд дійшов висновку, що відповідач своїми діями, а саме неналежним виконанням зобов'язань за договором фінансового лізингу №00004627 від 09.04.12р. завдав позивачу збитки у вигляді витрат, які позивач зробив для відновлення свого порушеного права згідно вказаного договору, що підтверджується вищезазначеними доказами.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.10 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингодавець має, зокрема, право вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Так сторонами у пп.8.2.3 контракту було погоджено, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні санкції, зокрема, компенсація будь-яких витрат, понесених ТОВ "Порше Лізинг Україна" та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до контракту.

Згідно пп.8.6 контракту, сторони також погодили, що будь-які збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням стороною своїх обов'язків за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі понад передбачені контрактом штрафні санкції.

Таким чином, згідно зазначених умов договору фінансового лізингу передбачено стягнення збитків у результаті неналежного виконання стороною своїх обов'язків за договором та компенсації витрат, понесених ТОВ "Порше Лізинг Україна".

У зв'язку з цим, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги позивача в частині стягнення 41767,97 грн. збитків.

В частині стягнення заявленої позивачем суми ПДВ - 8353,59 грн., яку він включив до складу збитків (50121,56 - 41767,97), суд відмовляє з наступних підстав.

Згідно пп.14.1.178 ст.14 Податкового кодексу України від 02.12.10р. № 2755-VI, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу;

Відповідно до пп.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Оскільки позивачем не подано доказів про те, що йому його контрагентами - фірмами "Тріпл СІ", "Орум" та "ЮФ Вернер" надавались податкові накладні, а також у зв'язку з тим, що самим позивачем отримані послуги від цих фірм оплачені без ПДВ, господарський суд вважає, що у позивача відсутні підстави вимагати відшкодування від відповідача тих збитків, які сам позивач не зазнав.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача розмір 3% річних становить 592,96 грн. (т.1, а.с.11).

Розрахунок 3% річних обґрунтований та відповідає чинному законодавству.

Позивачем, крім сум збитків за договором фінансового лізингу № 00004627 від 09.04.12р. та 3 % річних, також заявлено до стягнення з відповідача 110417,44 грн. неустойки та 1482,34 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позивач, обґрунтовуючи свою вимогу про стягнення 110417,44 грн. неустойки, посилається на те, що відповідач після того, як був проінформований про припинення договору фінансового лізингу № 00004627 від 09.04.12р. і про вимогу повернути об'єкт лізингу, ухилявся від повернення об'єкту лізингу, чим порушив умови даного договору, а також чинне законодавство, зокрема ч.1. ст.785 ЦК України.

У зв'язку з цим, на думку позивача, у нього, згідно ч.2 ст.785 ЦК України, виникло право вимагати сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування об'єктом лізингу за період прострочення повернення об'єкту лізингу, при цьому, позивач вважає, що лізинговий платіж фактично дорівнює платі за користування річчю (об'єктом лізингу).

Ці позовні вимоги господарський суд вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16.12.1997р., відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Позивачем нараховано неустойку відповідно до ч.2. ст.785 ЦК України в період з березня по липень 2013 року, тобто з моменту після надіслання вимоги про повернення об'єкта лізингу та розірвання договору і до моменту вилучення об'єкту лізингу - в загальній сумі 110417,44 грн. (т.1 а.с.6).

Згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про фінансовий лізинг", відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Право лізингодавця відмовитися від договору лізингу передбачено частиною 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", а наслідки розірвання визначено статтею 10 цього Закону, зокрема пунктами 5 і 6, якими передбачено право лізингодавця стягнути з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса та вимагати відшкодування збитків відповідно до закону або договору.

Статтею 22 ЦК України та статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що протиправно застосовувати до правовідносин у даній справі статтю 785 ЦК України, яка передбачає стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у разі неповернення наймодавцеві предмета найму.

Така правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 18.12.12р. № 3-68гс12 (т.2 а.с.41,42) та постанові Вищого господарського суду України від 30.01.13р. у справі № 6/104/5022-1679/2011 (т.2 а.с.43-45).

На думку позивача, крім стягнення 3% річних він також має право на стягнення 1482,34 грн. процентів за користування його коштами внаслідок утримання їх відповідачем без належної правової підстави. Позивач вважає, що не виконавши вчасно грошові зобов'язання у розмірі основної суми заборгованості відповідно до договору фінансового лізингу, відповідач, тим самим, фактично утримував грошові кошти позивача без достатньої правової підстави, тобто користувався чужими грошовими коштами.

Також позивач вважає, що оскільки договором фінансового лізингу та законодавством розмір процентів за користування чужими коштами за період прострочення виконання грошового зобов'язання не встановлений, у зв'язку з цим відповідно до ч.1 ст.8 ЦК України за аналогією повинна застосовуватися ст.1048 ЦК України, згідно якої, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Господарський суд вважає таку позицію позивача хибною, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.1214 ЦК України, на яку посилається позивач, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Дані норми ЦК України не можуть бути застосовані для визначення відповідальності відповідача у вигляді сплати процентів, оскільки відповідач не одержував від позивача грошей та безпідставно їх не зберігав.

Неналежне виконання особою грошових зобов'язань не є тотожним одержанню чи збереженню чужих грошей.

За неналежне виконання грошових зобов'язань до винної сторони застосовується відповідальність визначена договором з управненою стороною, а також встановлена ст.625 ЦК України, чим, власне, і скористався позивач.

На підставі викладеного, господарський суд відмовляє у стягненні 110417,44 грн. неустойки та 1482,34 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.ст.525 і 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач своїм правом на участь в судовому розгляді справи не скористався, доказів сплати позивачу будь-яких коштів не подав.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства і укладеного договору та такими, що підлягають частковому задоволенню - з відповідача стягується на користь позивача 41767,97 грн. збитків за договором фінансового лізингу № 00004627 від 09.04.12р. та 592,96 грн. 3 % річних.

В решті вимог суд відмовляє у зв'язку з безпідставністю заявлених вимог.

Сплата судового збору покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стосовно заяви позивача від 29.07.14р. про забезпечення позову (т.2 а.с.48-51), господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Стаття 67 ГПК України передбачає, що позов, зокрема, забезпечується накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу.

Відповідно до п.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26.12.11р. №16, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (пункт 3 постанови).

Як вбачається з матеріалів справи, змісту заяви про забезпечення позову, остання не підтверджена доказами, що підтверджують наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування забезпечення позову.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Крім того, суд критично оцінює платіжне доручення № 50017133 від 03.06.14р. (т.2 а.с.52) додане до заяви позивача від 29.07.14р. про забезпечення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до пп.2.21 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга) оплачується судовим збором.

Так, у вказаному платіжному дорученні в графі "призначення платежу" не зазначено, що судовий збір сплачено саме за заявою про забезпечення позову до ТОВ "Автотрак Центр", а вказано, що сплачено судовий збір за позовом ТОВ "Порше Лізинг Україна".

Також, з цього платіжного доручення видно, що судовий збір у розмірі 1827,00 грн. був сплачений позивачем ще 03.06.14р. При цьому, заява про забезпечення позову датована та подана позивачем лише 29.07.14р.

Крім того, сама позовна заява оплачена судовим збором платіжним дорученням № 50017140 від 04.06.14р. (т.1 а.с.133).

Тобто, у господарського суду викликає сумнів належної оплати заяви про забезпечення позову від 29.07.14р. платіжним дорученням, яке датоване раніше ніж те, яким сплачений судовий збір за подання позовної заяви ще у червні місяці 2014р. Зазначений сумнів у належній оплаті заяви про забезпечення позову не дає суду підстав для повернення позивачу з Державного бюджету України сплаченого судового збору згідно платіжного доручення № 50017133 від 03.06.14р.

Враховуючи викладене, оцінивши обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням поданих ним доказів, господарський суд відмовляє у задоволенні вищезазначеної заяви позивача про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 49, 66, 67, 82 - 85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрак Центр", 12414, с.Болярка Житомирського району Житомирської області, вул.Жовтнева 20, ідентифікаційний код 37055830:

- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", 04119, м.Київ, Шевченківський район, вул.Дегтярівська 27Т, ідентифікаційний код 35571472 - 41767,97 грн. збитків за договором фінансового лізингу № 00004627 від 09.04.12р., 592,96 грн. 3 % річних та 847,21 грн. судового збору.

3. Врешті позову відмовити.

4. Відмовити у задоволенні заяви позивача від 29.07.14р. про забезпечення позову.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 31.07.14

Суддя Гансецький В.П.

Друк.: 2 прим.:

1 - у справу,

2 - відповідачу (рек. з повід. про вруч.).