cpg1251
МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Миколаїв
12 червня 2014 року Справа № 814/1134/14
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В. , за участю секретаря судового засідання Ополинського О.В.,
представника позивача: Михайлов Г.В., довіреність № б/н від 25.03.14р.,
представника відповідача: Дідик О.М., довіреність № 557/14/09/10-010 від 21.02.14р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за
адміністративним позовом: Приватного підприємства «Укрбудсервіс і Ко» (вул. Дружби Народів, 19/в, кв. 16, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55002)
до відповідача: Южноукраїнської об'єднанної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Миколаївської області (вул. Енергобудівників, 5, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55002)
про: скасування податкових повідомлень-рішень від 03.04.2014р. № 0000152201, від 03.04.2014р. № 0000162201,
в с т а н о в и в:
Приватне підприємство «Укрбудсервіс і Ко» (далі - позивач, ПП «Укрбудсервіс і Ко») звернулось до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Южноукраїнської об'єднанної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Миколаївської області (далі - відповідач, Южноукраїнська ОДПІ) № 0000152201 та № 0000162201 від 03.04.2014 року.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що самі по собі Акти податкових перевірок не можуть бути преюдиційними фактами для визнання неможливості здійснення господарської діяльності, а ствердження про штучне формування валових витрат та податкового кредиту та наявність господарських операцій спрямованих на отримання податкової вигоди, мають ознаки кримінального правопорушення та мають бути встановлені у визначеному законом порядку, без вироку суду в кримінальній справі вказані ствердження не містять правових підстав для звинувачення у здійсненні вказаних дій. Крім того, юридична відповідальність є індивідуальною і позивач не може нести відповідальність за неправильне ведення бухгалтерського обліку чи інших дій його контагентів. Враховуючи зазначене, позивач просить суд скасувати податкові-повідомлення рішення Южноукраїнської ОДПІ.
Відповідач проти адміністративного позову заперечує та зазначає, що перевіркою було зроблено висновки про неможливість втановлення фактів реального здійснення господрських операцій з контрагентами-постачальниками та покупцями та вказано, що господарські операції, що здійснюються вказаними підприємствами, спрямовані на штучне формування валових витрат та податкового кредиту та не мають реального товарного характеру. Отже, податкові повідомлення-рішення Южноукраїнської ОДПІ № 0000152201 та № 0000162201 від 03.04.2014 року є правомірними та такими, що відповідає нормам діючого законодавства (т. 1 арк. спр. 136 - 201).
Судовий процес фіксувався за допомогою технічного комплексу «Оберіг».
У судовому засіданні 12.06.2014 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
У період з 11.03.2014 року по 13.03.2014 року Южноукраїнською ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ ПП «Укрбудсервіс і Ко» з питань правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Центргаз» (код ЄДРПОУ 31946188) за травень 2011 року, ТОВ «Соборное-1» (код ЄДРПОУ 34851859) за жовтень, листопад 2011 року, ТОВ «Либертин» (код ЄДРПОУ 37207199) за квітень, листопад 2012 року, травень 2013 року, ТОВ «ПК Унітек» (код ЄДРПОУ 38385492) за вересень 2013 року та формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 2 та 4 квартал 2011 року, 2 та 4 квартал 2012 року та 3 квартал 2013 року.
За результатами перевірки відповідачем складено акт № 12/14-09-22-01/36714047 від 17.03.2014 року (т. 1 арк. спр. 14 - 33, далі - акт перевірки).
У висновку акту перевірки відповідачем вказано на порушення ПП «Укрбудсервіс і Ко» вимог:
1) п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, із змінами і доповненнями (далі - ПК України), у періоді, що перевіряється, в результаті чого позивачем безпідставно завищено дозволений податковий кредит в податкових деклараціях з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в розмірі 283 367,00 грн., чим занижено податок на додану вартість на суму 283 367,00 грн., у т.ч.:
- за травень 2011 року - 20 211,00 грн.;
- за жовтень 2011 року - 11 414,00 грн.;
- за листопад 2011 року - 34 142,00 грн.;
- за квітень 2012 року - 1 985,00 грн.;
- за листопад 2012 року - 42 848,00 грн.;
- за травень 2013 року - 19 371,00 грн.;
- за вересень 2013 року - 153 396,00 грн.;
2) п. 44.1 ст.44, п.п. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 ПК України, в результаті чого позивачем безпідставно завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за період, що перевірявся, на суму 1 416 834,00 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток за період, що перевіряється, на суму 286 835,00 грн. у т.ч.:
- за 2 квартал 2011 року - 23 243,00 грн.;
- за 4 квартал 2011 року - 52 389,00 грн.;
- за 2 квартал 2012 року - 2 084,00 грн.;
- за 4 квартал 2012 року - 44 990,00 грн.;
- за 2 квартал 2013 року - 18 403,00 грн.;
- за 3 квартал 2013 року - 145 726,00 грн.
На підставі акту перевірки Южноукрїнською ОДПІ було оформлено та надіслано ПП «Укрбудсервіс і Ко» податкові повідомлення-рішення:
- № 0000152201 від 03.04.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 283 367,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 141 683,50 (т. 1 арк. спр. 35);
- № 0000162201 від 03.04.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 286 835,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 143 417,50 грн. (т. 1 арк. спр. 34).
Не погоджуючись із вищезазначеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.
Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
У відповідності до п. 200.2 ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3 ст. 200 ПК України).
Відповідно до п.п. «а» п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).
Позивачем надано суду достатньо доказів реальності господарської операції між ним та його контрагентами.
Так, 12.05.2011 року між позивачем та ТОВ «Центргаз» було укладено договір № 12/2011 про виконання підрядних робіт (т. 1 арк. спр. 130 - 131). В підтвердження реальності господарської операції позивачем до перевірки були надані: податкові накладні № 8 від 31.05.2011 року (т. 1 арк. спр. 159) та № 17 від 31.05.2011 року (т. 1 арк. спр. 134), рахунок-фактуру № СФ-000022 від 31.05.2011 року (т. 1 арк. спр. 133), акт здачі-прийняття робіт (виконаних робіт) № ОУ-0000013 від 31.05.2011 року (т. 1 арк. спр. 135), реєстр виданих та отриманих податкових накладних за травень 2011 року (т. 1 арк. спр. 136 - 140), довідка про вартість виконаних робіт за травень 2011 року (т. 1 арк. спр. 141), акти прийняття виконаних робіт за травень 2011 року (т. 1 арк. спр. 142 - 144, 147 - 148, 151 - 152), підсумкові відомості ресурсів за травень 2011 року (т. 1 арк. спр. 145 - 146, 149 - 150, 153 - 154). Виконані роботи були оплачені належним чином, що підтверджується журналом-ордером і відомістю по рахунку 631 за травень 2011 року (т. 1 арк. спр. 132).
29.09.2011 року між позивачем та ТОВ «Соборное-1» було укладено договір № 36 про виконання будівельних робіт (т. 1 арк. спр. 79 - 80). В підтвердження реальності господарської операції позивачем до перевірки були надані: податкові накладні № 58 від 31.10.2011 року (т. 1 арк. спр. 50), № 77 від 30.11.2011 року (т. 1 арк. спр. 85), № 234 від 30.11.2011 року (т. 1 арк. спр. 94) та № 180 від 31.10.2011 року (т. 1 арк. спр. 95), рахунки-фактури № СФ-0000069 від 31.10.2011 року (т. 1 арк. спр. 49) та № СФ-0000090 від 30.11.2011 року (т. 1 арк. спр. 84), акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000073 від 30.11.2011 року (т. 1 арк. спр. 86) та № ОУ-0000053 від 31.10.2011 року (т. 1 арк. спр. 128), довідки про вартість виконаних робіт за жовтень 2011 року (т. 1 арк. спр. 52, 56) листопад 2011 року (т. 1 арк. спр. 44, 62, 74), акти прийняття виконаних робіт за жовтень 2011 року (т. 1 арк. спр. 53 - 54, 57 - 60) та листопад 2011 року (т. 1 арк. спр. 45 - 46, 63 - 64, 67 - 68, 70 - 71, 75 - 77), підсумкові відомості ресурсів за жовтень 2011 року (т. 1 арк. спр. 55, 61) та листопад 2011 року (т. 1 арк. спр. 47 - 48, 65 - 66, 69, 72 - 73, 77 - 78), реєстр виданих та отриманих податкових накладних за жовтень та листопад 2011 року (т. 1 арк. спр. 91 - 93, 119 - 121). Виконані роботи були оплачені належним чином, що підтверджується журналом-ордером і відомістю по рахунку 631 за жовтень та листопад 2011 року (т. 1 арк. спр. 81) та платіжними дорученнями (т. 1 арк. спр. 87 - 90).
27.04.2012 року між позивачем та ТОВ «Либертин» укладено договір поставки будівельних матеріалів № 16 (т. 1 арк. спр. 173). В підтвердження реальності господарської операції позивачем до перевірки були надані: податкові накладні № 73 від 27.04.2012 року (т. 1 арк спр. 177), № 47 від 15.05.2013 року (т. 1 арк. спр. 169), № 50 від 21.05.2013 року (т. 1 арк. спр. 157), № 295 від 20.11.2012 року (т. 1 арк. спр. 97), № 296 від 22.11.2012 року (т. 1 арк. спр. 83), № 297 від 23.11.2012 року (т. 1 арк. спр. 99) та № 299 від 28.11.2012 року (т. 1 арк. спр. 103); видаткові накладні № РН-0000049 від 15.05.2013 року (т. 1 арк. спр. 161), № РН-0000052 від 21.05.2013 року (т. 1 арк. спр. 156), № РН-0000303 від 22.11.2012 року (т. 1 арк. спр. 82), № РН-0000302 від 20.11.2012 року (т. 1 арк. спр. 96), № РН-0000304 від 23.11.2012 року (т. 1 арк. спр. 98), № РН-0000306 від 28.11.2012 року (т. 1 арк. спр. 102) та № РН-0000307 від 29.11.2012 року (т. 1 арк. спр. 104); рахунки-фактури № СФ-0000031 від 15.05.2013 року (т. 1 арк. спр. 160), № СФ-0000032 від 21.05.2013 року (т. 1 арк. спр. 155), а також реєстр виданих та отриманих податкових накладних, , акти виконаних робіт за жовтень - листопад 2011 року, довідки про вартість виконаних робіт за жовтень - листопад 2011 року (т. 1 арк. спр. 15). Виконані роботи були оплачені належним чином, що підтверджується журналом-ордером і відомістю по рахунку 631 за листопад 2012 року (т. 1 арк. спр. 106), травень 2013 року (т. 1 арк. спр. 172) та платіжними дорученнями (т. 1 арк. спр. 170 - 171).
27.08.2013 року між позивачем та ТОВ «ГТК Унітек» укладено договір № ПД27.08-2013 про виконання монтажно-будівельних робіт. В підтвердження реальності господарської операції Позивачем до перевірки були надані податкові накладні за вересень 2013 року, рахунки-фактури за за вересень 2013 року, реєстр виданих та отриманих податкових накладних за за вересень 2013 року, акти виконаних робіт за за вересень 2013 року, довідки про вартість виконаних робіт за за вересень 2013 року, журнал-ордер і відомість по рахунку 631 за за вересень 2013 року, що відображено в акті перевірки (т. 1 арк. спр. 16).
При розгляді справи встановлено, що видані позивачеві контрагентами податкові накладні відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування податкового кредиту по ПДВ.
Як зазначено у акті перевірки, в ході перевірки встановлено, що ТОв «Центргаз», ТОВ «Соборное-1», ТОВ «Либертин» та ТОВ «ПК Унітек» здійснювали операції та укладено правочини без мети настання реальних наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та ухилення від сплати податків.
Відповідно до частини другою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є один із перелічених у ст. 228 ЦК України напрямків.
В акті перевірки відсутні посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо притягнення посадових осіб учасників правочину до кримінальної відповідальності за цими статтями, як і відсутнє посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо недійсності або фіктивності вчинених правочинів.
Таким чином, відповідачем на надано суду достатніх та допустимих доказів спрямованості правочинів позивача на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним або на вчинення без наміру створення правових наслідків, тощо.
Крім цього, слід зазначити, що органи податкової служби не наділені повноваженнями за власною ініціативою визнавати нікчемними господарські угоди між двома суб'єктами господарювання з огляду на норми Закону «Про державну податкову службу» та ст. 20 ПКУ.
За таких обставин суд вважає, що позивач має право на податковий кредит, сплачений на користь підприємств-контрагентів, а спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Згідно із положеннями ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Згідно із пп. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.
Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача - такими, що підлягають судовому захисту.
Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 2, 7, 11, 94, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Южноукраїнської об'єднанної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Миколаївської області № 0000152201 від 03.04.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 283 367,00 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 141 683,50 грн.
3. Скасувати податкове повідомлення-рішення Южноукраїнської об'єднанної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Миколаївської області № 0000162201 від 03.04.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 286 835,00 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 143 417,50 грн.
4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Укрбудсервіс і Ко» (код ЄДРПОУ 36714047) судовий збір у сумі 1 710,62 грн., сплачений за квитанціями № ПН2406 від 22.04.2014 року на суму 457,57грн., № ПН2414 від 22.04.2014 року на суму 402,94 грн., № ПН2411 від 22.04.2014 року на суму 850,11 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.
Суддя О.В. Малих
Постанова оформлена у відповідності до ст. 163 КАС України
та підписана суддею 17.06.2014 року.
Суд | Миколаївський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 12.06.2014 |
Оприлюднено | 05.08.2014 |
Номер документу | 39984057 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Миколаївський окружний адміністративний суд
Малих О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні