Постанова

від 14.12.2006 по справі 8952-2006а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

8952-2006А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 321

ПОСТАНОВА

Іменем України

14.12.2006Справа №2-23/8952-2006А

Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі

судді Іщенко Г.М.,

секретаря судового засідання Ємєнджієвої А.М., розглянувши за участю представників

від позивача – Бороненко С.А.- голова правління,

від відповідача – не з'явився, повідомлений належним чином,

у відкритому судовому засіданні справу

за адміністративним позовом Сільськогосподарського  закритого акціонерного товариства  „Крим-Аромат” ( 98400, АР Крим, м. Бахчисарай, вул. Сімферопольська, 32)

до відповідача Державної податкової інспекції в Бахчисарайському районі АРК (98400, АР Крим, м. Бахчисарай, вул. Сімферопольська, 3),

про визнання  нечинними  податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Сільськогосподарське закрите акціонерне товариство „Крим-Аромат” звернулося до господарського суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Бахчисарайському районі АРК про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень: №0000012400/0 від 02.03.2006року про застосування штрафних санкцій в сумі 80000,00грн. та №0000012400/1 від 28.03.2006року про застосування штрафних санкцій в сумі 80000,00грн. за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов'язкової згоди податкового органу на таке відчуження (аркуш справи 12, 45).

Ухвалою 17.05.2006року господарський суд АР Крим змінив склад суду для розгляду справи     №2-28/8952-2006А, призначив для цього суддю господарського суду АРК Іщенко Г.М., та привласнив справі номер №2-23/8952-2006А (аркуш справи 28).

Відповідач  з позовними вимогами не згоден за мотивами, викладеними у відзиві на позов       (аркуш справи 39).

Згідно пункту 6 Закону України „Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України” №2953-1У від  06.10.2005р., що набрав чинність 01.11.2005р., до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України судочинство здійснюється відповідно до  Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на  обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Провадження по адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, що діє на час здійснення окремої процесуальної  дії, розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши позивача, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає що, позов  підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є правомірність застосування до позивача штрафних санкцій за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов'язковій попередньої згоди податкового органу  про таке відчуження.

Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно з статтею 2 Закону України “Про судоустрій”, суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб. Частиною 3 статті 3 вказаного Закону встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами.

Відповідно до частини 1 статті 6 цього ж Закону, усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і неупередженим судом. Згідно з частиною 3 зазначеної статті, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 року визначено, що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору, можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно  до частини1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених   статтею 72 цього Кодексу.

Згідно статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві  є будь-які фактичні  дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 70 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як свідчать матеріали справи, 23.02.2006року відповідачем була проведена перевірка стану збереження активів платника податків, які знаходяться у податковій заставі, про що був складений акт від 23.02.2006року №21-23.2 2006 №2 (аркуш справи 13).

Перевіркою встановлено, що 02.09.2005року відбулося відчуження без згоди податкового органу магазина по вул.Макаренко,2 м. Бахчисарай на підставі договору купівлі-продажу           № 190606 серія ВСМ від 02.09.2005року, укладеному з фізичною особою - Бекташ Д.Д.  на суму 80000,00грн., чим  порушено вимоги підпункту  8.6.1 „а” пункту 8.6 статті 8 Закону України „Про  порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами  та державними цільовими  фондами” та пункту 16 Постанови Кабінету Міністрів України від 15.04.2002року №538 „Про затвердження Порядку стягнення коштів та продажу інших активів платника податків, що знаходяться  в податковій заставі”.

Однак, відповідачем 02.03.2006року на підставі неіснуючого акту перевірки №2/2400/388062 від 23.02.2006року відносно позивача було винесене податкове повідомлення-рішення від 02.03.2006року №0000012400/0 про застосування штрафних санкцій в сумі 80000,00грн. на підставі підпункту 17.1.8 пункту 17.1 статті 17  Закону України „Про порядок погашення  зобов'язань  платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”(аркуш справи 45).

 За результатами апеляційного оскарження (рішення від 28.02.2006року №531/10/24 про результати розгляду первісної скарги) відповідачем 28.03.2006року відносно позивача винесене податкове повідомлення-рішення №0000012400/1 про застосування  штрафних санкцій в сумі 80000,00грн., яке  також  оспорюється позивачем (аркуш справи 17,18).

Як підтверджено матеріалами справи, для своєчасного узгодження операції по купівлі-продажу магазину, який розташований за адресою: м. Бахчисарай, вул. Макаренко, 2, позивач листом-запитом  від 19.08.2005року ісх.№787 (у запиту було роз'яснено зміст операції та фінансово-економічні наслідки її проведення) звернувся до відповідача (аркуш справи 14).

Запит надійшов до Державної податкової інспекції в Бахчисарайському районі 19.08.2005року. Отже, відповідач повинен був надати відповідь про узгодження операції до 02.09.2005року. Відповідно до вимог підпункту 8.6.5 пункту 8.6 статті 8 Закону України „Про порядок погашення  зобов'язань  платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”  у разі коли припис податковим керуючим не видається протягом  десяті робочих днів з моменту надходження зазначеного запиту, операція вважається узгодженою.

Твердження відповідача про надіслання на адресу позивача відповіді, згідно якої забороняється відчуження активів не знайшли свого документального підтвердження. Як вбачається з  відповіді начальника Державної податкової інспекції в Бахчисарайському районі від 02.09.2005року №2347/10/24 (відповідь підготувала Степанова З.В. - податковий керуючий), податковий керуючий має право надати платнику податків письмовий дозвіл на самостійну реалізацію не описаних активів, які знаходяться у податковій заставі за умовами направлення отриманої в результаті такої продажі виручки на погашення податкового боргу. Тобто, відповідь не може вважатися забороною  здійснити самостійне відчуження  активів.   

Крім того, згідно пункту 7 Договору купівлі-продажу від 02.09.2005року, який укладений  був укладений між позивачем та фізичною особою Бекташ Д.Д., вказано про відсутність податкової застави  на майно продавця, що перевірено по єдиному електронному реєстру податків рухомого майна і підтверджується витягами з державного реєстру  застав  рухомого майна про податкову  заставу від 02.09.2005року №4644635.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків  і зборів (обов'язкових платежів) є Закон України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000р. №2181, який набрав чинність з 01.04.2001р. Зокрема, положення пункту 1.17 статті 1, статті 8 Закону регулюють виникнення права податкової застави, її змісту, реєстрації, зупинення, обмеження щодо її застосування  тощо.

Згідно пункту 8.1 статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу.

Відповідно до  абзацу 2 підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 цього Закону право  податкової застави  виникає у разі несплати в строки, встановлені Законом, суми податкового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків.

Реєстрація податкової застави здійснюється відповідно до пункту 8.3 статті 8 Закону податковим органом у відповідному державному реєстрі застав за умови строку дії такої податкової застави більш як десять календарних днів.

Пунктом “а” підпункту 8.6.1пункту 8.6 статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” встановлено операції з заставленими активами, що потребують обов'язкової згоди податкового органу, а саме:  купівлі  чи  продажу,  інших  видів відчуження або оренди (лізингу)  нерухомого  та  рухомого  майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та  немайнових  прав,  що використовується  у  підприємницькій  діяльності платника податків (інших  видах   діяльності,  які   за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької),  а  саме  готової  продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не  є меншими за звичайні.

Тобто Закон України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачає право платника податків самостійно реалізовувати активи, які перебувають у податковій заставі, без обов'язкової згоди податкового органу за умови, що  це майно використовується в підприємницької діяльності платника податків і є готовою продукцією, товаром або товарним запасом (роботою, послугою), такий продаж здійснено за цінами не  нижче звичайних і за проданий товар надійшли виключно грошові кошти.

Підпунктом 17.1.8 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, визначено, що у разі коли платник податків, активи  якого перебувають  у  податковій  заставі,  відчужив  такі  активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов'язковим згідно з  цим  Законом,  платник  податків  додатково сплачує  штраф у  розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами.

Тобто, застосування і визначення суми штрафів прямо залежить від факту відчуження  заставлених активів.

     Як свідчать матеріали справи, у державному реєстрі застав рухомого майна від 19.06.2002 року було зареєстровано податкову заставу на  все рухоме та нерухоме майно Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства “Крим-Аромат”, дата виникнення податкової застави – 12.10.2001р.

Як підтверджено матеріалами справи, акт-інвентаризації опису активів, самостійно  визначених платником податків для продажу від 02.08.2005року, укладений з порушеннями Порядку стягнення коштів і продажі інших активів платника податків, які перебувають в податковій заставі, а саме: неналежним чином підписаний керівником. Як пояснив у судовому засіданні 14.12.2006року  голова правління Бороненко С.А., ця підпис належить головному бухгалтеру  товариства Яшної. В акті не вказано загальну сума податкового боргу товариства.

Отже, на момент укладення договору – 02.09.2005року, майно позивача було в податковій заставі, але  опису  майна не було.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 24.03.2005р. №2-рп/2, 005 у справі №1-9/2005 положення підпункту 8.2.2.пункту  8.2 статті 8 Закону України  “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” №2181-111 від 21.12.2000р. в частині розповсюдження права податкової застави на які-небудь види активів платника податків без урахування суми його податкового боргу, були визнані неконституційними.

Постановляючи вказане  рішення, Конституційний суд України виходив з того, що  розмір податкової застави, виходячи із загальних принципів права повинен відповідати сумі податкового зобов'язання, щоб забезпечувало конституційні вимоги справедливості та відповідності. Відповідність як елемент принципу справедливості передбачає встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату або несвоєчасну сплату податкового зобов'язання і диференціювання такого обмеження в залежності  від розміру несплати платником податкового боргу.

На підставі наявних у справі доказів, оцінка яких відповідає вимогам статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, судом встановлено факт відсутності зазначеного порушення з боку позивача при здійсненні  операції з купівлі-продажу активів.

Конституція України передбачає право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (статті 41,42).

Виконання конституційного обов'язку, передбаченого статтею 67 Конституції України, реалізується сплатою кожним податків і зборів в порядку і розміру, встановленому законом.

Суд прийшов до висновку, що відповідач помилкового вважає, що на дату укладення договору купівлі-продажу від 02.09.2005року активи позивача перебували у  податковій заставі у зв'язку з наявністю податкового боргу, тобто, договір був укладений з порушенням підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Матеріалами справи  спростовується цей факт. Крім того, відповідачем не надано доказів того, що договір купівлі-продажу магазину від 02.09.2005року визнаний недійсним у встановленому законом порядку.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи  зобов'язані  діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України  та законами України.  

Відповідно до Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” від 26.01.2000р. №02-5/35 (з подальшими змінами) підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та /або визначеної законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення прав та охоронюваних законом інтересів підприємства – позивача у справі.   

На підставі наявних у справі доказів відповідно до вимог статей 86,69,70 Кодексу адміністративного судочинства України судом не приймається акт перевірки від 23.02.2006року №2/2400/388062 як доказ встановлення факту порушення позивачем  підпункту 8.6.1 „а” пункту 8.6 статті 8 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та  державними цільовими фондами”.

Відповідачем не надані суду документальні докази, які підтверджують факт самостійного відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов'язкової попередньої згоди податкового органу на таке відчуження. При цьому суд виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення.

З урахуванням викладеного суд доходить обґрунтованого  висновку про те, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення: від 02.03.2006року №0000012400/0 та від  28.03.2006року №0000012400/1 прийняти Державною податковою інспекцією в Бахчисарайському районі АРК всупереч вимогам пункту 8.6 статті 8 та підпункту 17.1.8 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, є незаконними і порушують право позивача на вільне розпорядження своєю власністю, передбачене підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8  цього Закону, гарантоване Конституцією України та закріплене Рішенням Конституційного суду України від 24.03.200р. у справі №1-9/2005 та у відповідача не було законних підстав для застосування штрафу в порядку підпункту17.1.8 пункту 17.1 статті 17 даного Закону.

Отже, застосування до Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства „Крим-Аромат” штрафних санкцій  в сумі  80000,00грн. є неправомірним і  висновки акту перевірки (неіснуючого акту, як вказано в спірних податкових повідомленнях-рішеннях) згідно  з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України мали бути підтверджені відповідачем. Відповідачем не надані докази, які спростовують  доводи позивача.

Таким чином, невірне застосування відповідачем норм  матеріального права спричинило прийняття неправильних податкових повідомлень-рішень на підставі неіснуючого акту перевірки, що є підставою для визнання їх  нечинними.  

Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статей 69,70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем достатніх  доказів.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 70 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та  Законами України.

За таких обставин справи, позовні вимоги Сільськогосподарського Закритого акціонерного товариства „Крим-Аромат” підлягають  задоволенню.

Оскільки пунктом 2 частини 3 розділу У11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору визначається  відповідно підпункту б пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, що дорівнює 3,40грн., зайво сплачене держмито у сумі 81,60грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України відповідно  до пункту 1 статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” по його заяві.

Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. з Державного бюджету України на підставі статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вступну та резолютивну частину постанови оголошено в судовому засіданні 14 грудня  2006року.  

У повному обсязі постанову складено 19 грудня 2006року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7,8,9,11,12,70,79, 86, 94, 98, 122, 158–163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,   

П О С Т А Н О В И В :

1.          Позов задовольнити у повному обсязі.

2.          Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Бахчисарайському районі АРК №0000012400/0 від 02.03.2006року про застосування штрафних санкцій в сумі 80000,00грн.

3.          Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в

Бахчисарайському районі АРК №0000012400/1 від  28.03.2006року про застосування штрафних санкцій в сумі 80000,00грн.

4.          Стягнути з Державного бюджету України (код платежу 22090200, одержувач Державний бюджет м. Сімферополя, рахунок 31118095600002, Управління Державного казначейства в АР Крим, ЗКПО 22301854, МФО 824026) на користь Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства „Крим-Аромат” (98400, АРК, м. Бахчисарай, вул. Сімферпольська, 32, код ЄДРПОУ 00388062 рахунок 380021079 у БЦО КРД „Аваль” МФО 324021) 3,40грн.  державного мита.     

Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного господарського суду через господарський суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови в десятиденний строк з дня складення постанови у повному обсязі, з подальшим поданням апеляційної скарги на постанову протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження та в порядку, передбаченому частиною 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.      

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, у разі неподання відповідної заяви (стаття 254 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко Г.М.