Постанова

від 31.07.2006 по справі 10548-2006а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

10548-2006А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к.

ПОСТАНОВА

Іменем України

31.07.2006Справа №2-7/10548-2006А

За позовом: Приватного підприємства «Стройконтракт», 95015, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 31

До відповідача:  Державної податкової інспекції в м. Сімферополі, 95053, м. Сімферополь, вул. М. Залки, 1/9

Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

 Суддя господарського суду АР Крим І. І. Дворний    

                                                      Секретар судового засідання С.О. Холодняк

представники:

Від позивача –  Руденко М. Ю., предст., дов. №82 від 12.07.2006 р.

Від відповідача  –  Шугалка Д. І., гол. держ. под. інсп., дов. №6438/9/10-2 від 17.05.2006 р..

   Суть адміністративної  справи:

   ПП «Стройконтракт» звернулось до Господарського суду АР Крим з позовною заявою про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень ДПІ в м. Сімферополі №0005642301/1 від 09.06.2006 р. та  №0005632301/1 від 09.06.2006 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного податкового законодавства України. Позивач вказав, що відповідач неправильно дійшов висновку про неправомірність віднесення до складу валових витрат вартості отриманих від контрагентів маркетингових та інформаційно-консультаційних послуг та до податкового кредиту – ПДВ з вартості даних послуг. ПП «Стройконтракт» зазначило, що при цьому воно користувалось нормами п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №263/97-ВР від 22.05.1997 р. та п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7  Закону України “Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.1997р. і порушення податкового законодавства не допускало. Крім того, позивач зазначив, що усі документи, які були представлені відповідачу під час перевірки , як то договори на надання маркетингових послуг, податкові накладні тощо, є легітимними, оскільки їх недійсність не встановлена судом, а тому у позивача були всі законні підстави для включення відповідних витрат до складу валових.

Відповідач  проти позову заперечував на тих підставах, що ПП «Стройконтракт» були неправомірно включені до складу валових витрат вартість маркетингових та інформаційно-консультаційних послуг та до складу податкового кредиту – податок на додану вартість з вказаних операцій, оскільки надані послуги не були використані позивачем у власній господарській діяльності. Відповідач зазначив, що вказані договори не містять інформації про тематику та характер досліджень, що замовляються, та є типовими. Крім  того, відповідач вказав, що у позивача відсутні будь-які документи, які б могли підтвердити фактичне виконання зазначених маркетингових та інформаційно-консультаційних досліджень, зокрема звіт виконавця про зроблену роботу з аналізом, результатами та висновками.

У судовому засіданні 13.07.2006 р. позивач заявив клопотання про призначення по справі судово-бухгалтерської експертизи, на вирішення якої просив поставити питання: «Чи є обґрунтованими та підтвердженими первинними документами висновки акту перевірки №2874/23-2/32673238 від 27.04.2006 р. у частині визначення податку на прибуток та податку на додану вартість ПП «Стройконтракт»?».  Суд залишив вказане клопотання позивача без задоволення, оскільки предметом даного спору є правомірність віднесення вартості придбаних маркетингових та інформаційно-консультаційних послуг до складу валових витрат та ПДВ зі вказаних операцій – до складу податкового кредиту, тому спор носить суто правовий, а не економічний характер.

          Слухання справи відкладалось у порядку ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України. У судовому засідання оголошувалась перерва у порядку ст. 150 КАС України. Після перерви слухання справи було продовжено.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

                                                            встановив:

З 14.03.2006 р. по 26.04.2006 р. Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі була проведена документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства Приватним підприємством «Стройконтракт» за період з 01.01.2005 р. по 31.12.2005 р., за результатом якої був складений акт №2874/23-2/32673238 від 27.04.2006 р. На підставі матеріалів перевірки ДПІ в м. Сімферополі прийняла податкові повідомлення-рішення від 11.05.2006 р. №0005632301/0 та №0005642301/0, якими донарахувала позивачу податок на прибуток підприємств у сумі 224425,00 грн. та податок на додану вартість у розмірі 203533,00 грн.,  а також застосувала штрафні санкції у розмірі 105707,50 грн. та 101766,50 грн. відповідно.

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку відповідно до вимог ст. 5 Закону України № 2181-111 від 21.12.2000 р. За результатом оскарження на адресу позивача були спрямовані податкові повідомлення-рішення 09.06.2006 р. №0005632301/1 та №0005642301/1, якими суми податків та штрафних санкцій були визначені в тих самих розмірах.

Оцінивши в сукупності представлені докази, наявні в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Підставою для донарахування податків та застосування штрафних санкцій був висновок відповідача про те, що витрати, пов'язані з віднесенням сум по актам виконаних робіт з інформаційно-маркетингового обслуговування не відповідають вимогам, які пред'являються до складу валових витрат, так як дані витрати не використані платником податків у власній господарській діяльності з метою одержання доходів.

Проте, суд не може погодитись з вказаними висновками відповідача з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, з 01.01.2005 р.  по 25.03.2005 р. Приватним підприємством «Стройконтракт» було укладено 7 договорів на надання маркетингових та інформаційно-консультаційних послуг, а саме:

01.01.2005 р. – між ПП «Стройконтракт» (Заказник) та СПД Гладковим Валерієм Миколайовичем (Виконавець).

01.01.2005 р. – між ПП «Стройконтракт» (Заказник) та СПД Гладковою Наталією Василівною (Виконавець).

01.01.2005 р. – між ПП «Стройконтракт» (Заказник) та СПД Хорольською Галиною Сильвестровною (Виконавець).

01.01.2005 р. – між ПП «Стройконтракт» (Заказник) та Приватним підприємством «Цифей» (Виконавець).

01.01.2005 р. – між ПП «Стройконтракт» (Заказник) та СПД Колпиним Русланом Олександровичем (Виконавець).

25.03.2005 р. – між ПП «Стройконтракт» (Заказник) та СПД Гладковим Геннадієм Миколайовичем (Виконавець).

25.03.2005 р. – між ПП «Стройконтракт» (Заказник) та СПД Хорольською Ольгою Миколаївною (Виконавець).

Згідно з п. 1.1 вказаних договорів Заказник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання по виконанню маркетингових та інформаційно-консультаційних послуг. П. 3.2 договорів передбачено, що оплата за надані послуги здійснюється згідно з актами виконаних робіт. Здача-приймання робіт оформлюється відповідними актами, які підписуються обома сторонами.

Протягом періоду, що перевірявся податковим органом, відповідні акти здачі-приймання робіт були підписані в кількості 27 штук на загальну суму 1221201,30 грн., у тому числі ПДВ – 203533,55 грн. Маркетингові та інформаційно-консультаційні послуги були оплачені, що підтверджується відповідними виписками банку.  

Судом встановлено, що в момент укладання договорів та здійснення господарських операцій ПП «Стройконтракт», СПД Гладов В.М., СПД Гладкова Н.В., СПД Хорольська Г.С., СПД Колпин Р.О., СПД Гладков Г.М., СПД Хорольська О.М. та ПП «Цифей» мали цивільну правоздатність та відповідну реєстрацію в державних органах, що не заперечується відповідачем.

          Крім того, суд вважає за необхідне повідомити, що вищезазначені договори є правомірними, оскільки їх недійсність не визнана судом.

          Відповідно до п.11 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” встановлено, що державні податкові інспекції в районах,  містах без районного поділу,   районах  у  містах,  міжрайонні  та  об`єднані  державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках — коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” №263/97-ВР від 22.05.1997 р. валові  витрати  виробництва  та  обігу  (далі  - валові витрати) - сума будь-яких  витрат  платника  податку  у  грошовій, матеріальній    або   нематеріальній   формах,   здійснюваних   як компенсація вартості товарів (робіт,  послуг),  які  придбаваються (виготовляються)   таким   платником  податку  для  їх  подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких   витрат,   сплачених   (нарахованих) протягом  звітного періоду у зв'язку з підготовкою,  організацією, веденням   виробництва,   продажем  продукції  (робіт,  послуг)  і охороною  праці,  у  тому  числі  витрати  з придбання електричної енергії    (включаючи    реактивну),   з   урахуванням   обмежень, установлених  пунктами  5.3  -  5.7  цієї статті.

Виходячи з визначення терміну «маркетинг», вказаному в Інструкції щодо заповнення форми державного статистичного спостереження N 1-інновація "Обстеження технологічних інновацій промислового підприємства", затвердженої Наказом Держкомстату України № 382 від 28.11.2005 р., можна зробити висновок, що маркетинг проводиться з метою вдосконалення збуту продукції на ринку. Пунктом 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №318 від 31.12.1999 р. встановлено, що витрати на збут включають і, зокрема, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг).

Послуги, передбачені договорами про надання маркетингових та інформаційно-консультаційних послуг, які були укладені між ПП «Стройконтракт» та контрагентами, пов'язані з продажем та придбанням продукції, а тому, відповідно до норм Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, вони відносяться до складу валових витрат підприємства.

Позивачем були надані для перевірки договори маркетингових та інформаційно-консультаційних послуг, акти здачі-прийняття виконаних робіт та платіжні документи на перерахування контрагентам коштів за надані послуги. У даному випадку суд вважає, що відповідачем був безпідставно розширений ряд документів, яким повинен підтверджуватись факт надання маркетингових та інформаційно-консультаційних послуг (звіт виконавця про зроблену роботу з аналізом, результатами та висновками), оскільки правилами ведення податкового обліку, встановленими чинним законодавством, зокрема ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, не вимагається підтвердження витрат на проведення маркетингових та інформаційно-консультаційних послуг саме такими документами.

Чинне законодавство не встановлює спеціальних вимог щодо обов'язкової наявності певних документів для підтвердження факту надання маркетингових або інформаційно-консультаційних послуг.

Сторони угод мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Статут ПП «Стройконтракт» не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання вказаних угод. Більш того, згідно з ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Ч. ст. 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань,   інших  умов  господарських  взаємовідносин,  що  не суперечать законодавству України.

Надання маркетингових та інформаційно-консультаційних послуг не суперечить чинному законодавству України, оскільки не існує нормативно-правовий акт, який би забороняв або обмежував таку діяльність.

У той же час, згідно з п. 5.11 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємства” №263/97-ВР від 22.05.1997 р. установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

П. п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається  дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Право позивача на податковий кредит підтверджено належним чином оформленими податковими накладними, наявними в матеріалах справи (а.с. 79-109).

Ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав суду доказів того, що послуги, передбачені договорами про надання маркетингових та інформаційно-консультаційних послуг, ПП «Стройконтракт» фактично не отримало.

Відповідач не надав суду доказів того, що договори на надання маркетингових та інформаційно-консультаційних послуг були оскаржені ним у судовому порядку. Отже, вищевказані договори є правомірними, оскільки їх недійсність не визнана судом.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи  та  підлягають задоволенню.

Оскільки п. 2 ч. 3 розділу VІІ КАС України передбачено, що розмір судового збору визначається відповідно п. п. б п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, що дорівнює 3,40 грн., зайве сплачене держмито у сумі 81,60 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України, відповідно до п. 1 ст. 8 Декрету КМУ “Про державне мито” за його заявою.

    Приймаючі до уваги викладене, керуючись ст. ст. 158 – 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

          П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі №0005642301/1 від 09.06.2006 р. та №0005632301/1 від 09.06.2006 р.

3. Стягнути з Державного бюджету України (р/р 31118095600002 в банку отримувача: Управління Держказначейства в АР Крим; МФО 824026 Отримувач: Держбюджет, м. Сімферополь; код ЗКПО 22301854) на користь Приватного підприємства «Стройконтракт» (95015, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 31, код ЄДРПОУ 32673238)  3,40 грн. витрат зі сплати судового збору.

                     Виконавчий лист видати після вступу постанови в законну силу за заявою стягувача.

Судом роз'яснено сторонам положення ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України,  відповідно якої Постанова суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, Постанова вступає в закону силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст.. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.    

Дійсну Постанову направити на адресу сторін рекомендованою кореспонденцією.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.