Рішення

від 16.07.2014 по справі 910/12437/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12437/14 16.07.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бріз-Інвест"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Фруктовий сад"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Київська міська ради

про визнання права власності

Суддя Митрохіна А.В.

Представники сторін:

від позивача - Грищенко В.О. дов. №06/ОС від 04.01.2014 року.

від відповідача - Шайко С.В. дов. №24/07 від 01.07.2014 року.

від третьої особи - не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Бріз-Інвест" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фруктовий сад" про визнання права власності на нежитлову будівлю (літ. «А») загальною площею 1 825,8 кв. м, що розташована по проспекту Московському 115-Б в Оболонському районі м. Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.06.2014 порушено провадження у справі №910/12437/14 та призначено розгляд справи на 16.07.2014 та залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Київську міську раду.

16.07.2014 Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фруктовий сад" надало відзив, в якому в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Бріз-Інвест" просить відмовити.

Представники Київської міської ради в судові засідання, призначене на 16.07.2014 року, не з'явилися, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі №910/12437/14 від 26.06.2014 не виконали, про причини неявки суд не повідомили, заяв та клопотань не подавали.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання Відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст.ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/12437/14.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 16.07.2014 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.04.2008 по справі №35/163 визнано укладеним договір оренди земельної ділянки для будівництва гостьової додаткової відкритої автостоянки на пр. Московському,15-б в Оболонському районі м. Києва між ТОВ «Бріз-Інвест» та Київською міською радою.

Вказаний договір оренди земельної ділянки зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про що зроблено запис від 16.05.2008 за №78-6-00538 у книзі записів державної реєстрації договорів.

15.09.2008 між ТОВ «Фруктовий сад» (надалі - Інвестор, Відповідач) та ТОВ «Бріз-Інвест» (надалі - Виконавець, Позивач) укладено Договір інвестування.

Відповідно до п.1.1 Договору інвестування Виконавець зобов'язується організувати будівельні роботи із спорудження нежитлової будівлі за адресою: м. Київ, проспект Московський, 15-б, літ. «А», та передати Інвестору створений об'єкт інвестування на умовах, визначених в цьому Договору, а Інвестор зобов'язується здійснити фінансування об'єкта інвестування в порядку, передбаченому цим Договором.

Згідно з п.2.1 Договору інвестування вартість одного кв. м об'єкта інвестування становить 300 грн. з ПДВ.

Пункт 2.2 Договору інвестування визначає, що приблизна вартість об'єкта інвестування становить 600 000 грн. з ПДВ.

Відповідно до п.2.3 Договору інвестування Інвестор зобов'язаний здійснити фінансування в повному обсязі у розмірі, визначеному п.2.2 цього Договору, протягом 12 місяців з моменту підписання цього Договору, але не пізніше одного календарного місяця з моменту отримання повідомлення від Виконавця про завершення будівельних робіт із створення об'єкту інвестування.

Згідно з п.3.1 Договору інвестування об'єкту інвестування Виконавцем передається Інвестору не пізніше 15.09.2009. Об'єкт інвестування передається Інвестору за умови належного і реального виконання Інвестором взятих на себе зобов'язань з цим Договором.

Згідно з п.4.4 Договору інвестування зобов'язання у Виконавця щодо передання об'єкта інвестування виникає лише за умови належного і реального виконання Інвестором своїх зобов'язань за цим Договором щодо фінансування об'єкта інвестування.

15.09.2009 Товариство з обмеженою відповідальністю "Бріз-Інвест" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фруктовий сад" уклали Додаткову угоду №1 до Договору інвестування.

У відповідності до п.1 Додаткової угоди №1 дія Договору інвестування продовжується на три роки, до 15.09.20012 року.

Згідно з п.4 Додаткової угоди №1 Інвестор зобов'язаний здійснити фінансування об'єкта інвестування в повному обсязі, у розмірі, визначеному в Договорі інвестування, а саме 547 740 грн., протягом трьох років з моменту підписання цього договору сторонами.

Пункт 5 Додаткової угоди №1 встановлює, що Інвестор, крім фінансування об'єкта інвестування, має сплатити Виконавцю додатковий платіж у розмірі 300 000 грн., як компенсацію за затримання виконання своїх фінансових зобов'язань.

Листом №457/09 від 10.08.2009 року Позивач повідомив відповідача про завершення робіт з будівництва нежитлової будівлі за адресою: м. Київ, проспект Московський, 15-б, літ. «А», та просить перерахувати кошти у сумі 547 740 грн. протягом 31 календарного дня.

Листом б/н від 03.09.2012 Відповідач повідомив Позивача, що він не погоджується з розміром додаткового платежу, який встановлений Додатковою угодою №1 до Договору інвестування та стверджує, що Додаткова угода №1 була підписана Відповідачем під впливом тяжкої обставини а тому є недійсною в частині визначення розміру додаткового платежу. Крім того Відповідач визнає зобов'язання сплатити на користь Позивача додатковий платіж в розмірі 100 000 грн. та вимагає у Позивача передати йому у власність нежитлову будівлю за адресою: м. Київ, проспект Московський, 15-б, літ. «А».

Листом №342/12 від 10.09.2012 Позивач повідомив Відповідача про те, що у зв'язку з порушенням Відповідачем вимог Договору інвестування Позивач розриває в односторонньому порядку Договір інвестування та всі додаткові угоди до нього з 11.09.2012.

Листом б/н від 05.03.2014 Відповідач повідомляє Позивача про свою незгоду з одностороннім припиненням Позивачем Договору інвестування, вимагає у Позивача передати йому у власність нежитлову будівлю за адресою: м. Київ, проспект Московський, 15-б, літ. «А», та повідомляє про готовність сплатити на користь Позивача 547 740 грн. після передачі йому зазначеного вище нежитлового приміщення.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 627 Цивільного кодексу України визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Укладений Сторонами Договір інвестування відноситься до договорів прямо не поіменованих в Цивільному кодексі України, проте, як вказано у ст. 6 Цивільного кодексу України має відповідати загальним засадам цивільного законодавства України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як визначено частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджується, що Відповідачем було порушено положення Договору інвестування в частині строків та обсягів фінансування об'єкту інвестування. Відповідачем не надано відомостей, які б підтвердили здійснення відповідачем фінансування згідно з умовами Договору інвестування будівництва нежитлової будівлі, яка розташована за адресою: м. Київ, проспект Московський, 15-б, літ. «А».

Стаття 651 Цивільного кодексу України встановлює, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з ст. 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Відповідно до п.5.12 Договору інвестування Виконавець має право в односторонньому порядку розірвати цей Договір у порядку та на умовах, визначених цим Договором або чинним законодавством.

Пункт 7.1 Договору інвестування встановлює, що сторона має право в односторонньому порядку розірвати цей Договір якщо друга сторона порушить свої зобов'язання за цим Договором. Сторонами погоджено, що істотним порушенням зобов'язання за цим Договором є пропущений строк фінансування та передання Об'єкта інвестування більш ніж на 45 календарних днів, а також недофінансування об'єкта інвестування біль ніж на 50% від заявленої орієнтовної вартості об'єкта інвестування згідно п.2.2 цього Договору.

Матеріалами справи підтверджується порушення Відповідачем строків фінансування об'єкта інвестування за Договором інвестування понад 45 календарних днів. Відтак, суд дійшов висновку, що право Позивача на одностороннє припинення Договору інвестування передбачене умовами Договору інвестування. Одностороннє припинення Договору інвестування здійснене Позивачем правомірно.

Стаття 41 Конституції України визначає, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

Вимогами статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно вимог статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Згідно ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Позов про визнання права власності на майно необхідний Відповідачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна.

Слід зазначити, що Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником (суб'єктом права повного господарського відання або права оперативного управління) певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб. Відповідачем даного позову може бути будь-яка особа, яка сумнівається у приналежності майна позивачу, або не визнає за позивачем права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Тобто, позовні вимоги щодо визнання права власності можуть бути заявлені до особи, яка не визнає або оспорює таке право. Разом з тим, право власності такої особи повинно підтверджуватись відповідними правовстановлюючими документами, на підставі яких у встановлених законом випадках проводиться реєстрація права власності.

Відповідно до ст. 331.Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Згідно висновку експерта Київської незалежної судово-експертної установи за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження від 10.02.2014 №0744, нерухоме майно - громадський (виробничий) будинок (приміщення) - нежитлова будівля, яка розташована за адресою: м. Київ, пр. Московський, № 15-б, загальною площею 1825,8 кв. м, в Оболонському районі м. Києва відповідає вимогам ДБН і пожежної безпеки, чинним в галузі будівництва станом на момент складання висновку по наступним показникам:

- загальним даним, характеристикою конструктивних елементів, будівельній готовності та технічному стану;

- наявністю інженерних комунікацій.

Враховуючи добрий технічний стан, який не загрожує безпечній експлуатації нежитлової будівлі та її 100 % будівельну готовність, відповідно до вказаного висновку експерта, нерухоме майно - громадський (виробничий) будинок (приміщення) - нежитлова будівля, яка розташована за адресою: м. Київ, пр. Московський, № 15-б, загальною площею 1825,8 кв. м, придатний до експлуатації станом на момент складання акту.

Будівництво нежитлової будівлі здійснювалось на земельній ділянці за адресою: м. Київ, проспект Московський, 15-б, літ. «А», яка належить Позивачеві на праві оренди. Будівництво здійснювалось без фінансової участі Відповідача. Оскільки Договір інвестування правомірно розірваний Позивачем в односторонньому порядку внаслідок порушення Відповідачем зобов'язань за Договором інвестування, підстави для передачі нежитлової будівлі Відповідачеві відсутні.

Враховуючи вказане вище, суд дійшов висновку, що право власності на нежитлову будівлю за адресою: м. Київ, проспект Московський, 15-б, літ. «А» належить Позивачеві, а позовні вимоги про визнання права власності Позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судовий збір покладається:

у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій Відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, договором сторін, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Бріз-Інвест" (місцезнаходження: 02121, м. Київ, вул. Вербицького, буд.18; код ЄДРПОУ 31119757) право власності на нежитлову будівлю (літ. «А») загальною площею 1 825,8 кв. м, що розташована за адресою: м. Київ, проспект Московський, 115-Б.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фруктовий сад" (місцезнаходження: 61153, м. Київ, пр. Тракторобудівельників, 57; код ЄДРПОУ 33819065) на корить Товариства з обмеженою відповідальністю "Бріз-Інвест" (місцезнаходження: 02121, м. Київ, вул. Вербицького, буд.18; код ЄДРПОУ 31119757) судовий збір у розмірі 10 954,80 грн.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

6. Дата складання повного тексту рішення 21.07.2014.

Суддя А.В.Митрохіна