Рішення

від 14.07.2014 по справі 911/2317/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2014 р. Справа № 911/2317/14

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф. , при секретарі Жилі Б.В. , розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 911/2317/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "БАЯДЕРА ЛОГІСТИК", ідентифікаційний код: 35871504, місцезнаходження: 84601, Донецька обл., м. Горлівка, вул. Озерянівська, буд. 2, адреса для листування (згідно заяви): 02088, м. Київ, вул. Леніна, буд. 42,

до товариства з обмеженою відповідальністю "МЕРИДІАН 34", ідентифікаційний код: 35376105, місцезнаходження: 08436, Київська обл., Переяслав-Хмельницький район, с. Стовп'яги, вул. Шевченка, буд. 44,

про стягнення заборгованості,

за участю представників сторін:

від позивача: Форофонтова-Гуз Г.Д., яка діє на підставі довіреності від 31.12.2013 року б/н;

від відповідача: не з'явився, -

Обставини справи:

товариство з обмеженою відповідальністю "БАЯДЕРА ЛОГІСТИК" (далі за текстом: Позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "МЕРИДІАН 34" (далі за текстом: Відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки від 10.06.2011 року №3775-11 у вигляді основного боргу у сумі 14 859,48 грн. (чотирнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят дев'ять гривень 48 коп.), пені у сумі 596,96 грн. (п'ятсот дев'яносто шість гривень 96 коп.), 20% річних за користування чужими грошовими коштами у сумі 880,49 грн. (вісімсот вісімдесят гривень 49 коп.) та штрафу в сумі 1 040,15 грн. (одна тисяча сорок гривень 15 коп.).

Позовні вимоги Позивач обґрунтовує тим, що Відповідач не виконав належним чином зобов'язання за договором поставки від 10.06.2011 року №3775-11 з оплати отриманого товару, у зв'язку з чим за Відповідачем утворилась заборгованість у вигляді основного боргу у сумі 14 859,48 грн. (чотирнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят дев'ять гривень 48 коп.), пені у сумі 596,96 грн. (п'ятсот дев'яносто шість гривень 96 коп.), 20% річних за користування чужими грошовими коштами у сумі 880,49 грн. (вісімсот вісімдесят гривень 49 коп.) та штрафу в сумі 1 040,15 грн. (одна тисяча сорок гривень 15 коп.).

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.06.2014 року порушено провадження у справі № 911/2317/14, розгляд якої призначено на 14.07.2014 року.

14.07.2014 року через відділ діловодства господарського суду Київської області від Позивача надійшло клопотання про зменшення суми позовних вимог від 14.07.2014 року №49-14 (вх. №13775/14 від 14.07.2014 року), у якому Позивач просить стягнути з Відповідача заборгованість за договором поставки від 10.06.2011 року №3775-11 у вигляді основного боргу у сумі 14 318,04 грн. (чотирнадцять тисяч триста вісімнадцять гривень 04 коп.), пені у сумі 596,96 грн. (п'ятсот дев'яносто шість гривень 96 коп.), 20% річних у сумі 880,49 грн. (вісімсот вісімдесят гривень 49 коп.) та штрафу в сумі 1 040,15 грн. (одна тисяча сорок гривень 15 коп.).

В судове засідання 14.07.2014 року з'явився представник Позивача, який виконав вимоги ухвали суду від 16.06.2014 року, надав пояснення по справі, позов підтримав та просив задовольнити. В судове засідання представник Відповідача не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 16.06.2014 року не виконав, витребувані судом документи не подав.

Розглянувши клопотання Позивача про зменшення суми позовних вимог від 14.07.2014 року №49-14, судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року за №18, передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК.

Таким чином, справа розглядалась у редакції позовних вимог, з урахуванням клопотання про зменшення суми позовних вимог від 14.07.2014 року №49-14, а саме про стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості за договором поставки від 10.06.2011 року №3775-11 у вигляді основного боргу у сумі 14 318,04 грн. (чотирнадцять тисяч триста вісімнадцять гривень 04 коп.), пені у сумі 596,96 грн. (п'ятсот дев'яносто шість гривень 96 коп.), 20% річних за користування чужими грошовими коштами у сумі 880,49 грн. (вісімсот вісімдесят гривень 49 коп.) та штрафу в сумі 1 040,15 грн. (одна тисяча сорок гривень 15 коп.).

У зв'язку з цим, спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 14.07.2014 року.

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року за №18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Беручи до уваги викладене, а також те, що Відповідач належним чином повідомлений про подання до суду позову, дату та час розгляду справи, враховуючи те, що кореспонденція суду направлена на адресу Відповідача, суд дійшов висновку, що Відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Оскільки Відповідач про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, доказів, на які він посилався би, як на підставу для відмови в задоволенні позову, суду не надав, то відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Згідно ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Детально розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши подані докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

10.06.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю "БАЯДЕРА ЛОГІСТИК" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "МЕРИДІАН 34" (покупець) укладено договір поставки від 10.06.2011 року №3775-11 (далі за текстом Договір), згідно п. 1.1 якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупця алкогольні напої (товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в порядку, визначеному умовами цього Договору.

Згідно абз. 3 п. 3.4. Договору, підпис уповноваженого представника покупця в накладній на товар засвідчує, що товар прийнятий покупцем від постачальника за кількістю та за якістю.

Відповідно до п. 5.2. Договору, ціна на товар зазначається постачальником у видатковій накладній на товар.

Договором у п. 6.1. визначено, що розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 14 календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або в іншому узгодженими сторонами порядку та формі. що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю сторін - шляхом попередньої оплати.

Пунктами 7.1., 9.2. Договору визначено, що у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків оплати; у разі прострочення більше ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі сім відсотків від суми боргу. У випадку порушення покупцем строків оплати отриманого від постачальника товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику 20% річних від суми боргу за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до п. 9.7. Договору, даний договір чинний (строк дії): протягом 2 років з дати укладення. У випадку якщо жодна із сторін не заявила про свої наміри розірвати або змінити договір за один місяць до його закінчення, даний договір вважається автоматично пролонгованим на той же термін та тих же умовах.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Детально дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що Позивач у період з листопада 2013 року по лютий 2014 року на виконання вимог п. 1.1. Договору, з дотриманням положень ст.ст. 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, передав, а Відповідач прийняв товар на загальну суму 14 318,04 грн., що підтверджується видатковими накладними від 28.11.2013 року №348126/342401, від 28.11.2013 року №348127/342402, від 13.12.2013 року №360362/354819, від 13.12.2013 року №360361/354818, від 13.12.2013 року №360418/354822, від 14.12.2013 року №362804/355856, від 27.02.2014 року №29912/29415, від 27.02.2014 року №29914/29416, які підписані Відповідачем на виконання вимог п.п. 1.1., 3.4. Договору та ст. 193 Господарського кодексу України без будь-яких заперечень з приводу зазначених у вказаних видаткових накладних вартості, кількості та якості поставленого Позивачем товару з метою засвідчення факту прийняття Відповідачем товару в обсязі, кількості, якості та вартості, визначених у видаткових накладних, копії яких знаходяться в матеріалах справи і достовірність яких Відповідач не заперечує. Тобто, підписані Відповідачем видаткові накладні без будь-якого зазначення Відповідачем про незгоду із зазначеною у вказаних видаткових накладних вартістю, обсягом та якістю поставленого Позивачем товару свідчать про належне виконання Позивачем своїх зобов'язань за Договором.

Позивач вказує, що Відповідач належним чином не виконав зобов'язань за Договором щодо оплати отриманого товару, внаслідок чого за Відповідачем утворилась заборгованість у сумі 14 318,04 грн. (чотирнадцять тисяч триста вісімнадцять гривень 04 коп.).

Як встановлено судом, ухвалою господарського суду Київської області від 16.06.2014 року суд зобов'язував Відповідача подати належні докази виконання Відповідачем зобов'язань за договором поставки від 10.06.2011 року №3775-11.

Проте, станом на момент розгляду справи Відповідач не виконав вимоги ухвали суду від 16.06.2014 року та не надав суду належних доказів виконання Відповідачем зобов'язань за договором поставки від 10.06.2011 року №3775-11 в частині оплати отриманого товару за Договором.

Також суд звертає увагу на те, що Відповідач в судове засідання не з'явився, заперечень щодо наявності заборгованості чи інших письмових доказів щодо спростування заборгованості суду не надав.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості за договором поставки від 10.06.2011 року №3775-11 у вигляді основного боргу у сумі 14 318,04 грн. (чотирнадцять тисяч триста вісімнадцять гривень 04 коп.), в зв'язку з чим дана вимога Позивача підлягає задоволенню в повному обсязі.

Поряд з цим, Позивач просить суд стягнути з Відповідача, за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з оплати отриманого товару, пеню, передбачену п. 7.1. Договору за загальний період з 13.12.2013 року по 25.04.2014 року у сумі 596,96 грн. (п'ятсот дев'яносто шість гривень 96 коп.).

Господарський кодекс України у ст. 216 передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності з ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Цивільний кодекс України у ст. 612 передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Суд приходить до висновку, що дії Відповідача є порушенням договірних зобов'язань, тому Відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, внаслідок чого є підстави для застосування встановленої законом та Договором відповідальності.

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 10 січня 2002 року за N 2921-III у ст.ст. 1, 3 встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та п. 7.1. Договору, Позивачем нараховано пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з оплати отриманого товару у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за загальний період з 13.12.2013 року по 25.04.2014 року у сумі 596,96 грн.

З метою дослідження правильності визначення Позивачем суми пені, судом встановлено, що сума пені за загальний період з 13.12.2013 року по 25.04.2014 року у розмірі 596,96 грн. визначена обгрунтовано і вірно. Доказів сплати Відповідачем вказаної суми пені перед Позивачем не надано.

Поряд з цим, Позивач, за прострочення виконання Відповідачем грошового зобов'язання за Договором, просить суд стягнути з Відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами за загальний період з 13.12.2013 року по 25.04.2014 року у сумі 880,49 грн.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 3 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Як встановлено судом, сторони у п. 9.2. Договору визначили, що у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого від постачальника товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику 20% річних від суми боргу за користування чужими грошовими коштами.

Таким чином, сторони у Договорі визначили розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, які підлягають сплаті у випадку прострочення Відповідачем оплати товару.

Перевіркою правильності визначення Позивачем суми процентів за користування чужими грошовими коштами за загальний період з 13.12.2013 року по 25.04.2014 року у сумі 880,49 грн., судом встановлено, що сума процентів за користування чужими грошовими коштами визначена Позивачем вірно і обґрунтовано. Належних доказів виконання Відповідачем зобов'язань за Договором в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару за Договором, які б спростовували вірність розрахунку суми процентів за користування чужими грошовими коштами, Відповідачем суду не надано. На час розгляду справи Відповідачем не надано суду доказів сплати Позивачу вказаної суми процентів за користування чужими грошовими коштами.

Також за прострочення виконання Відповідачем грошового зобов'язання за Договором, Позивач просить суд стягнути з Відповідача штраф у розмірі семи відсотків від суми боргу у сумі 1 040,15 грн. (одна тисяча сорок гривень 15 коп.).

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Детально дослідивши умови Договору, зокрема п. 7.1., суд дійшов висновку, що сторони Договору у п. 7.1. встановили розмір штрафу за порушення покупцем строків оплати товару у розмірі семи відсотків від суми боргу.

З метою дослідження правильності визначення Позивачем суми штрафу, судом встановлено, що сума штрафу у розмірі 1 040,15 грн. (одна тисяча сорок гривень 15 коп.) визначена обгрунтовано і вірно. Доказів сплати Відповідачем вказаної суми штрафу перед Позивачем не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Позивач довів суду та Відповідач не спростував належними і допустимими доказами те, що у Відповідача перед Позивачем наявна заборгованість за договором поставки від 10.06.2011 року №3775-11 у вигляді основного боргу у сумі 14 318,04 грн. (чотирнадцять тисяч триста вісімнадцять гривень 04 коп.), пені у сумі 596,96 грн. (п'ятсот дев'яносто шість гривень 96 коп.), процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 880,49 грн. (вісімсот вісімдесят гривень 49 коп.) та штрафу в сумі 1 040,15 грн. (одна тисяча сорок гривень 15 коп.).

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з Відповідача заборгованості за договором поставки від 10.06.2011 року №3775-11 у вигляді основного боргу у сумі 14 318,04 грн. (чотирнадцять тисяч триста вісімнадцять гривень 04 коп.), пені у сумі 596,96 грн. (п'ятсот дев'яносто шість гривень 96 коп.), процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 880,49 грн. (вісімсот вісімдесят гривень 49 коп.) та штрафу в сумі 1 040,15 грн. (одна тисяча сорок гривень 15 коп.) є обґрунтованими та доведеними за допомогою належних і допустимих доказів, у зв'язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст. 36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались суду Позивачем у справі в якості доказів, є належними та допустимими письмовими доказами, які стосуються предмету спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Надані Позивачем докази не спростовані, та не заперечувались Відповідачем протягом розгляду справи.

Поряд з цим, Позивач просить суд стягнути з Відповідача витрати по сплаті судового збору у сумі 1 827,00 грн.

Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з задоволенням позовних вимог у повному обсязі, витрати по сплаті судового збору у сумі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 коп.), відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на Відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "БАЯДЕРА ЛОГІСТИК" до товариства з обмеженою відповідальністю "МЕРИДІАН 34" про стягнення заборгованості, - задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "МЕРИДІАН 34", ідентифікаційний код: 35376105, місцезнаходження: 08436, Київська обл., Переяслав-Хмельницький район, с. Стовп'яги, вул. Шевченка, буд. 44, на користь товариства з обмеженою відповідальністю "БАЯДЕРА ЛОГІСТИК", ідентифікаційний код: 35871504, місцезнаходження: 84601, Донецька обл., м. Горлівка, вул. Озерянівська, буд. 2, заборгованість за договором поставки від 10.06.2011 року №3775-11 у вигляді основного боргу у сумі 14 318,04 грн. (чотирнадцять тисяч триста вісімнадцять гривень 04 коп.), пені у сумі 596,96 грн. (п'ятсот дев'яносто шість гривень 96 коп.), процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 880,49 грн. (вісімсот вісімдесят гривень 49 коп.), штрафу в сумі 1 040,15 грн. (одна тисяча сорок гривень 15 коп.) та судовий збір у сумі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 коп.).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Скутельник П.Ф.

Рішення підписано 14 липня 2014 року