Постанова

від 30.07.2014 по справі 910/168/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2014 р. Справа№ 910/168/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Хрипуна О.О.

суддів: Власова Ю.Л.

Станіка С.Р.

при секретарі судового засідання - Король Я.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

на рішення господарського суду міста Києва від 12.05.2014

у справі № 910/168/14 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Житлово-будівельного кооперативу "Авіатор-5"

про стягнення 137 027,08 грн.

за участю представників:

від позивача: Шевченко О.М.

від відповідача: Поліщук Т.А.

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "АК "Київводоканал" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ЖБК "Авіатор-5" про стягнення 137 027,08 грн., з яких: 127 454,30 грн. - сума основного боргу за надані послуги з водопостачання та водовідведення, 848,41 грн. - пеня, 354,74 грн. - інфляційні втрати, 1 996,91 грн. - 3% річних, та 6 372,72 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.05.2014 у справі № 910/168/14 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 24 231,89 грн., пеню - 415,31 грн., 3 % річних - 808,45 грн., штраф - 1 211,59 грн. та 533,34 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, ПАТ "АК "Київводоканал" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 13.05.2014 скасувати в частині відмови у стягненні заборгованості у розмірі 110 359,84 грн. та прийняти нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржник також вказує, що судом при прийнятті даного рішення було не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з огляду на її необґрунтованість та безпідставність.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2014 апеляційну скаргу ПАТ "АК "Київводоканал" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 09.07.2014.

За клопотанням представника відповідача, ЖБК "Авіатор-5", розгляд справи було відкладено на 30.07.2014.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 18.01.2006 між ПАТ "АК "Київводоканал" та ЖБК "Авіатор-5" було укладено договір № 06273/4-08 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі у відповідності із Законом України "Про питну воду та питне водопостачання".

Відповідно до п. 1.1 договору позивач, як постачальник, зобов'язався надавати відповідачу послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого відповідачем дозволу на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізації м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва, а відповідач, як абонент, зобов'язався здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 за № 165/374, Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють відносини, які виникають за цим договором.

Затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 Правила втратили чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України наказу № 190 від 27.06.2008, яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України.

Згідно із п. 1.3 договору обсяг води, що підлягає постачанню та прийняттю в систему каналізації, надається абонентом у вигляді нормативного розрахунку (погодинного, добового, помісячного, річного обсягу постачання послуг), який узгоджується з постачальником і є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 2.1.1 договору облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування.

Пунктом 2.2.1 договору погоджено, що постачальних щомісяця направляє до банківської установи абонента розрахункові документи для оплати за поставлену питну воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. У розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період.

Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента (п. 2.2.2 договору). В разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води (п. 2.2.3).

Позивач присвоїв відповідачу два коди для обліку питної води. Перший - 8-1131 включає в себе нарахування за питну холодну воду і її стоки, до березня 2012 року в даний код входили також стоки питної води, яка використовується для виготовлення гарячої води. Другий код - 8-51131 включає в себе нарахування за питну воду для виготовлення гарячої, а з березня 2012 року ще й стоки цієї води. Позивач зазначив, що присвоєння кодів абонентам являється особливістю ведення бухгалтерського (фінансового) обліку та нормами чинного законодавства України не передбачено узгодження його ведення зі споживачами послуг.

За твердженням позивача, за період з 01.12.2006 по 31.10.2013 за кодом 8-1131 відповідачу було надано послуг з водопостачання та водовідведення (в т.ч. і стоки води, що йшла на підігрів до березня 2012 року), на загальну суму 259 779,05 грн., з яких сплачено лише 192 300,01 грн. (враховуючи перерахунки на суму 5 736,01 грн.), тобто заборгованість становить 61 743,03 грн.; за кодом 8-51131 за період з 01.03.2006 по 31.10.2013 за послуги питної води, для виготовлення гарячої води, з березня 2012 року також і за стоки, виставлено на суму 127 401,84 грн., з яких сплачено 61 774,72 грн. (враховуючи перерахунки на суму 84,15 грн.) внаслідок чого утворилась заборгованість - 65 711,27 грн., разом 127 454,30 грн.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, та зокрема з договорів та інших правочинів.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Пунктом 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190, зареєстрованих в Мінюсті 07.10.2008 за № 936/15627, передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Згідно із п. 3.1 вказаних Правил розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Частиною четвертою ст. 26 наведеного Закону встановлено, що у разі, якщо виконавець не є виробником, відносини між ним та виробником регулюються окремим договором, який укладається відповідно до вимог цієї статті.

Відповідно до пункту 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Отже, відповідно до пункту 3.13 вищезазначених Правил розрахунок за спожиту питну воду, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання, повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Вищого господарського суду України від 03.03.2011 у справі № 42/230, від 10.03.2011 у справі № 7/222. При цьому, споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Як встановив місцевий господарський суд та підтверджується матеріалами справи, постачання відповідачеві теплової енергії у гарячій воді на потреби опалення та гарячого водопостачання здійснюється АЕК "Київенерго", найменування якої змінено на ПАТ "Київенерго", на підставі укладеного останніми договору від 01.06.2005 № 1410173. За спірний період на балансі відповідача не знаходились теплові пункти (бойлери). А відтак, відповідач не є балансоутримувачем зазначених бойлерів. Зворотного позивачем суду доведено не було.

Виходячи з п. 4 звертання-доручення про укладення договору на постачання теплової енергії у гарячій воді (договір від 01.06.2005 № 1410173), підключення гарячого водопостачання здійснюється від центрального теплового пункту розташованого за адресою вул. Наумова, 33.

Місцевий господарський суд обґрунтовано не прийняв за належні докази акти про зняття показань з водолічильника, якими позивач підтверджує позовну вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за кодом 8-51131, оскільки з наданих позивачем актів про зняття показань з водолічильника видно, що точка обліку знаходиться не за адресою відповідача.

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за постачання питної води для виготовлення гарячої на підставі укладеного з відповідачем договору 18.01.2006 № 06273/4-08, оскільки цей договір не регулює відносин з постачання такої води.

Така є правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 30.01.2014 по справі № 910/12493/13.

Отже, місцевий господарський суд дійшов вмотивованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за воду, обліковану позивачем за кодом 8-51131, як на підігрів для виготовлення гарячої води. Нараховані на вказану суму заборгованості 3% річних, пеня, штраф інфляційні втрати також не підлягають стягненню.

Місцевий господарський суд також дійшов правильного висновку про обов'язок відповідача розраховуватися за надані послуги з постачання питної води, водовідведення її стоків, а також за водовідведення стоків обсягів води, яка обліковувалась позивачем за кодом 8-51131 з березня 2012 року та за кодом 8-1131 до березня 2012 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення. Відповідно до п. 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

За розрахунком позивача вартість послуг в частині послуг з водовідведення води, що йде на підігрів, що обліковувались за кодом 8-51131 з березня 2012 року становить 17 131,36 грн., що не заперечується відповідачем.

При здійсненні перерахунку місцевим господарським судом виявлено, що у графі "сплачено" враховані суми надходження коштів, які позивач зараховував у рахунок оплати за воду, що йшла на підігрів, та стоків за цю воду. Так суд встановив, що за наведений позивачем період нарахування заборгованості з 01.03.2012 по 31.10.2013 має місце переплата. При цьому, місцевим господарським судом враховано, що суми, які надходили від відповідача в рахунок виконання умов договору та були безпідставно зараховані позивачем у рахунок оплати води для підігріву, надходили саме за договором в рахунок оплати передбачених ним послуг, яким, як зазначалося вище, не передбачена оплата води для підігріву. Позивачем також вказані кошти були віднесені у рахунок оплати за договором, і не повертались назад як безпідставно набуті. Отже зарахування їх на оплату послуг за договором не змінює призначення платежу, як помилково зазначає позивач в апеляційній скарзі.

Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що за період з 01.12.2006 по 31.10.2013 за кодом 8-1131 позивачем надано відповідачу послуги (питна вода (вода + стоки) питна вода (стоки) та виставлено на оплату - 259 779,05 грн., сплачено відповідачем у розмірі 192 300,01 грн. (враховуючи перерахунки - 5 736,01 грн. зі знаком мінус), таким чином заборгованість становить 61 743,03 грн.

Надання послуг з постачання холодної води та її стоків за цими кодами позивач підтвердив актами про зняття показань з приладів обліку, розшифровками рахунків абонента, в яких вказані об'єми спожитих послуг, тарифи, за якими проводились нарахування та вартість наданих послуг. Крім того, суду надано платіжні вимоги, що виставлялись на оплату (залучені до матеріалів справи), відомості розщеплення сплат КП "Головний інформаційно-обчислювальний центр" КМДА, банківські виписки, за спірний період.

Заперечень щодо розрахунків за цю послугу (код 8-1131) сторони не мають.

Таким чином, місцевий господарський суд визнав доведеним існування заборгованості відповідача перед позивачем за надані послуги за кодом 8-1131 у розмірі 61 743,03 грн.

При цьому місцевим господарським судом не задоволено вимогу позивача про стягнення з відповідача боргу за кодом 8-1131 за період з 01.12.2006 по 31.12.2010, оскільки позовна заява була надіслана до господарського суду міста Києва 31.12.2013, тобто позивач звернувся до суду з позовною вимогою про стягнення суми боргу за вказаний період після закінчення встановлених для такої вимоги строків позовної давності, і про застосування цих строків відповідачем подано відповідну заяву.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, в силу ч. 4 ст. 266 ЦК України, є підставою для відмови у позові.

Викладені в апеляційній скарзі заперечення позивача проти застосування строків позовної давності, обґрунтовані перериванням її перебігу, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, а позивач не надав доказів вчинення позивачем таких дій. Матеріалами справи також не підтверджується вчинення відповідачем дій, які б можна було розцінити як підставу для переривання перебігу позовної давності.

Банківські виписки, залучені позивачем як доказ своєї правової позиції, підтверджують оплату наданих по договору у період з 23.01.2006 по 30.06.2007 послуг із простороченням, але навіть враховуючи дане переривання перебігу строків позовної давності 03.04.2006, 03.04.2006, 18.04.2006, 16.05.2006, 16.06.2006, 10.07.2006, 16.08.2006, 28.08.2006, 12.09.2006, 11.10.2006, 17.10.2006, 02.11.2006, 20.11.2006, 15.12.2006, 22.01.2007, 12.03.2007, 16.04.2007, 17.04.2007, 08.06.2007 за окремими періодичними платежами строк позовної давності на час звернення з позовом вже минув. Що й було враховано місцевим господарським судом.

Частиною 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені враховуючи встановлений розмір заборгованості за договором, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що стягненню підлягає 415,31 грн. пені. За перерахунком суду 3 % річних за період з січня 2011 по вересень 2013 року підлягають стягненню у розмірі 808,45 грн.

При перевірці правильності обчислення інфляційних нарахувань, місцевим господарським судом було виправлено допущені позивачем помилки в нарахуванні збитків від інфляції. При цьому, суд виходив з того, що індекс інфляції, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції обчислюється виходячи з суми боргу, що мав місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Крім того, місцевий господарський суд врахував, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). У період з січня 2011 року по жовтень 2013 року нарахування інфляційних збитків існувала дефляція.

За встановлених обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог про стягнення з відповідача 24 231,89 грн. основного боргу, 415,31 грн. пені, 808,45 грн. - 3 % річних, 1 211,59 грн. штрафу, в задоволенні інших позовних вимог вмотивовано було відмовлено.

На думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для часткового відхилення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення господарського суду міста Києва від 12.05.2014 у справі № 910/168/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 12.05.2014 у справі № 910/168/14 залишити без змін.

Головуючий суддя О.О. Хрипун

Судді Ю.Л. Власов

С.Р. Станік