Постанова

від 06.06.2014 по справі 802/1622/14-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ   м. Вінниця 06 червня 2014 р.                                                                    Справа № 802/1622/14-а Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П. А., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали справи за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного акціонерного товариства "Вінницьке виробничо-ремонтне підприємство" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені ВСТАНОВИВ: До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з адміністративним позовом до приватного акціонерного товариства "Вінницьке виробничо-ремонтне підприємство" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені. Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" відповідач не виконав встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2013 році, в зв'язку з чим зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню в загальному розмірі 10006,07 грн. В судове засідання представник позивача не з'явився, однак 06.06.2014р. за вх. №11320 через відділ прийому суду подав заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження. Додатково зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі. Відповідач письмових заперечень на позовну заяву з нормативно-документальним обґрунтуванням суду не надав, в судове засідання не з'явився, повноважного представника не направив, про час, дату та місце судових засідань повідомлявся завчасно та належним чином. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, суд, у відповідності до ч. 6 ст. 128 КАС України, визнав можливим проводити розгляд справи в порядку письмового провадження. Повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав. Згідно статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (надалі - Закон) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленою Кабінетом Міністрів України. В силу положень абзацу 3 статті 18-1 Закону Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Статтею 19 Закону встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Якщо на підприємствах, установах, організаціях, у тому числі підприємствах,  громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, останній щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, що закріплено ч.1 ст. 20 Закону. Згідно з ч.5, 6 ст. 19 Закону, виконанням нормативу робочих місць у кількості,  визначеній згідно з частиною 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських  організацій  інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю,  інвалідів, для яких це місце роботи є основним. До виконання  підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами,  які використовують  найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою  інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої,  наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та  соціальних завдань. Таким чином, з положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування на створені ним робочі місця. Такий обов'язок відповідно до ст. 18 Закону покладено на органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів. Подання підприємствами, установами, організаціями  та фізичними особами, що використовують найману  працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування затверджений постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 року  "Про реалізацію статей  19 та  20  Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Порядок). Згідно з пунктом 2 Порядку, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом, а інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)  для  працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових  внесків на  загальнообов'язкове  державне соціальне страхування на випадок безробіття за  формою,  затвердженою  Мінпраці  за  погодженням  з Держкомстатом. Відповідно до пункту 2 статті 4 Закону України "Про зайнятість населення"  державні органи забезпечують публікацію статистичних даних та  інформаційних матеріалів про пропозиції та попит на робочу силу, можливості працевлаштування, професійної підготовки і перепідготовки, професійної орієнтації і соціально-трудової реабілітації, в тому числі інвалідів. Отже, на відповідача покладено не лише обов'язок створити робоче місце інваліда, але й інформувати про це органи зайнятості щомісячно в порядку, встановленому вищезазначеним нормативно-правовим актом. В ході судового розгляду справи встановлено, що відповідачем на виконання зазначених вимог до центру зайнятості за 2013 рік не подавалися звіти про наявність вакансій з інформування щодо створення робочих місць для осіб з обмеженими фізичними можливостями, що підтверджується листом Лівобережного міжрайонного центру зайнятості м. Вінниці №04-24/1638 від 07.05.2014р. Надаючи правову оцінку заявлених позовним вимогам в розрізі зазначеного,  суд виходить з того, що імперативність зазначених вище  норм Закону полягає у обов'язку підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю щомісячно подавати до центру зайнятості інформацію про створення відповідного робочого місця для інваліда. На основі чого, центр зайнятості вирішує питання щодо працевлаштування інваліда. За таких обставин суд дійшов висновку, що у 2013 році відповідач не виконав вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та не забезпечив виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду України від 19.11.2013 року та від 08.04.2014 року (справа №21-48а14). Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Згідно зі ст. 238 цього кодексу за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкта господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення. Наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що відповідач не вжив передбачених чинним законодавством заходів, спрямованих на забезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2013 році та як наслідок допустив правопорушення у сфері господарювання. Зі змісту п.2 Порядку "Сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць  для працевлаштування інвалідів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 року, роботодавці  сплачують суму адміністративно-господарських санкцій  відділенням  Фонду  соціального захисту інвалідів за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб  або  фізичних  осіб  -  підприємців  на  рахунки, відкриті в органах  Державного  казначейства, до 15 квітня року, що настає за роком,  в  якому  відбулося  порушення нормативу робочих місць для працевлаштування  інвалідів. На підставі зазначеного у зв'язку з несвоєчасним перерахуванням адміністративно-господарських санкцій відповідачем наявні підстав для нарахування пені в сумі 89,40 грн. Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги  та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. З урахуванням встановлених обставин справи та вищезазначених положень чинного законодавства України суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі. За відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню не підлягають. Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, суд - ПОСТАНОВИВ: адміністративний позов задовольнити. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Вінницьке Виробничо Ремонтне Підприємство" (код ЄДРПОУ 32899265, банківські реквізити: р/р 26006123752 в ПАТ "Райффайзен банк Аваль") на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (одержувач: Держбюджет м. Вінниці, р/р 31214230700002, код 38054707 , банк одержувач ГУДКСУ у Вінницькій обл. м. Вінниця, МФО 802015, символ звітності 230, код бюджетної класифікації 50070000) адміністративно-господарські санкції в розмірі 9916,67 грн. ( дев'ять тисяч дев'ятсот шістнадцять грн. 67 коп) та пеню в розмірі 89,40 грн. (вісімдесят дев'ять грн. 40 коп.). Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України. Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. Суддя                                                                                           Комар Павло Анатолійович