Рішення

від 14.07.2014 по справі 911/2520/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2014 р. Справа № 911/2520/14

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф. , при секретарі Жилі Б.В. , розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 911/2520/14

за позовом спеціального Українсько-Болгарського багатопрофільного товариства з обмеженою відповідальністю "НАК", ідентифікаційний код: 35038106, місцезнаходження: 27522, Кіровоградська обл., Світловодський р-н, с. Подорожнє, вул. Колгоспна, буд. 2/3,

до товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС ІНВЕСТ 2008", ідентифікаційний код: 38424250, місцезнаходження: 07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Шолуденка, буд. 1,

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій,

за участю представників сторін:

від позивача: Дівін К.Г., який діє на підставі довіреності від 11.07.2014 року б/н;

від відповідача: не з'явився, -

Обставини справи:

спеціальне Українсько-Болгарське багатопрофільне товариство з обмеженою відповідальністю "НАК" (далі за текстом: Позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС ІНВЕСТ 2008" (далі за текстом: Відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки від 03.09.2013 року №030913 у вигляді основного боргу у сумі 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 коп.), пені у сумі 6 000,00 грн. (шість тисяч гривень 00 коп.), трьох процентів річних у сумі 98,40 грн. (дев'яносто вісім гривень 40 коп.) та інфляційних втрат у сумі 1 020,00 грн. (одна тисяча двадцять гривень 00 коп.).

Позовні вимоги Позивач обґрунтовує тим, що Відповідач не виконав належним чином зобов'язання за договором поставки від 03.09.2013 року №030913 з повної оплати отриманого товару, у зв'язку з чим за Відповідачем утворилась заборгованість у вигляді основного боргу у сумі 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 коп.), пені у сумі 6 000,00 грн. (шість тисяч гривень 00 коп.), трьох процентів річних у сумі 98,40 грн. (дев'яносто вісім гривень 40 коп.) та інфляційних втрат у сумі 1 020,00 грн. (одна тисяча двадцять гривень 00 коп.).

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.06.2014 року порушено провадження у справі № 911/2520/14, розгляд якої призначено на 14.07.2014 року.

В судове засідання 14.07.2014 року з'явився представник Позивача, який вимоги ухвали суду від 16.06.2014 року в повному обсязі не виконав, надав пояснення по справі, позов підтримав та просив задовольнити. В судове засідання представник Відповідача не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 16.06.2014 року не виконав, витребувані судом документи не подав. У зв'язку з цим, спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 14.07.2014 року.

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року за №18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Беручи до уваги викладене, а також те, що ухвала господарського суду Київської області від 26.06.2014 року про порушення провадження у справі № 911/2520/14 направлена на адресу Відповідача, суд дійшов висновку, що Відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Оскільки Відповідач про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, доказів, на які він посилався би, як на підставу для відмови в задоволенні позову, суду не надав, то відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Згідно ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Детально розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши подані докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

03.09.2013 року між спеціальним Українсько-Болгарським багатопрофільним товариством з обмеженою відповідальністю "НАК" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС ІНВЕСТ 2008" (покупець) укладено договір поставки від 03.09.2013 року №030913 (далі за текстом: Договір), згідно п. 1.1 якого, постачальник зобов'язується поставити (передати) у власність покупця харчові продукти, надалі (товар), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити ціну товару відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п. 2.5. Договору, факт поставки (передачі у власність) товару в рамках цього договору підтверджується видатковими накладними на переданий товар підписаний представниками обох сторін. Датою поставки (передачі у власність) товару вважається дата, що вказана у видатковій накладній.

Пунктами 3.3., 3.4. Договору визначено, що оплата товару покупцем здійснюється шляхом готівкового та безготівкового розрахунку. Покупець здійснює сто відсотковий розрахунок за отриманий товар по факту, або з відстрочкою платежу, яка обумовлюється в додатку до цього договору.

Згідно п. 4.2. Договору, кожна із сторін, яка неналежним чином виконує свої грошові зобов'язання (зокрема несвоєчасно розраховується за поставлений товар) за цим договором, повинна сплатити на користь іншої сторони пеню в розмірі 0,5% від несвоєчасно перерахованої суми за кожен день прострочення виконання (тобто за кожен день неперерахування цієї суми).

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Детально дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що Позивач у період з вересня 2013 року по листопад 2013 року на виконання вимог п. 1.1. Договору, з дотриманням положень ст.ст. 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, передав, а Відповідач прийняв товар на загальну суму 72 937,97 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними від 09.09.2013 року №0000000159, від 07.10.2013 року №0000000183, від 28.10.2013 року №0000000202, від 04.11.2013 року №0000000212, від 11.11.2013 року №0000000214, від 18.11.2013 року №0000000227 та видатковими накладними від 09.09.2013 року №РН-0000234, від 09.09.2013 року №РН-0000233, від 07.10.2013 року №РН-0000270, від 07.10.2013 року №РН-0000269, від 28.10.2013 року №РН-0000299, від 28.10.2013 року №РН-0000300, від 04.11.2013 року №РН-0000315, від 04.11.2013 року №РН-0000314, від 11.11.2013 року №РН-0000318, від 11.11.2013 року №РН-0000319, від 18.11.2013 року №РН-0000341, від 18.11.2013 року №РН-0000342, які підписані Відповідачем на виконання вимог п.п. 1.1., 2.5. Договору та ст. 193 Господарського кодексу України без будь-яких заперечень з приводу зазначених у вказаних видаткових та товарно-транспортних накладних вартості, кількості та якості поставленого Позивачем товару з метою засвідчення факту прийняття Відповідачем товару в обсязі, кількості, якості та вартості, визначених у видаткових накладних, копії яких знаходяться в матеріалах справи і достовірність яких Відповідач не заперечує. Тобто, підписані Відповідачем видаткові та товарно-транспортні накладні без будь-якого зазначення Відповідачем про незгоду із зазначеною у вказаних видаткових та товарно-транспортних накладних вартістю, обсягом та якістю поставленого Позивачем товару свідчать про належне виконання Позивачем своїх зобов'язань за Договором.

Як вказує Позивач, відстрочку товару сторони не обумовлювали додатковою угодою.

Детально дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які додаткові угоди, які могли бути підписані сторонами на виконання п. 3.4. Договору. За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що сторони не визначили у Договорі конкретних строків оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно абз. 1 п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 року № 14, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що обов'язок з оплати отриманого товару згідно видаткових накладних від 09.09.2013 року №РН-0000234, від 09.09.2013 року №РН-0000233, від 07.10.2013 року №РН-0000270, від 07.10.2013 року №РН-0000269, від 28.10.2013 року №РН-0000299, від 28.10.2013 року №РН-0000300, від 04.11.2013 року №РН-0000315, від 04.11.2013 року №РН-0000314, від 11.11.2013 року №РН-0000318, від 11.11.2013 року №РН-0000319, від 18.11.2013 року №РН-0000341, від 18.11.2013 року №РН-0000342 виник у Відповідача з моменту прийняття такого товару.

Позивач вказує, що Відповідач належним чином не виконав зобов'язань за Договором щодо повної оплати отриманого товару, сплативши лише 62 937,97 грн., внаслідок чого за Відповідачем наявна заборгованість у сумі 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 коп.).

Як встановлено судом, ухвалою господарського суду Київської області від 26.06.2014 року суд зобов'язував Відповідача подати належні докази виконання Відповідачем зобов'язань за договором поставки від 03.09.2013 року №030913.

Проте, станом на момент розгляду справи Відповідач не виконав вимоги ухвали суду від 26.06.2014 року та не надав суду належних доказів виконання Відповідачем зобов'язань за договором поставки від 03.09.2013 року №030913 в частині повної оплати отриманого товару за Договором.

Також суд звертає увагу на те, що Відповідач в судове засідання не з'явився, заперечень щодо наявності заборгованості чи інших письмових доказів щодо спростування заборгованості суду не надав.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості за договором поставки від 03.09.2013 року №030913 у вигляді основного боргу у сумі 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 коп.), в зв'язку з чим дана вимога Позивача підлягає задоволенню в повному обсязі.

Поряд з цим, Позивач просить суд стягнути з Відповідача, за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з оплати отриманого товару, пеню, передбачену п. 4.2. Договору за період з 12.02.2014 року по 11.06.2014 року у сумі 6 000,00 грн. (шість тисяч гривень 00 коп.).

Господарський кодекс України у ст. 216 передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності з ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Цивільний кодекс України у ст. 612 передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Суд приходить до висновку, що дії Відповідача є порушенням договірних зобов'язань, тому Відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, внаслідок чого є підстави для застосування встановленої законом та Договором відповідальності.

У зв'язку з порушенням Відповідачем грошового зобов'язання за Договором, Позивачем нараховано пеню у розмірі 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення.

Як вбачається з розрахунку пені, доданого Позивачем до Позовної заяви, Позивачем нараховано пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 10 січня 2002 року за N 2921-III, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня .

Відповідно до п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки .

Таким чином, враховуючи те, що сторонами у Договорі визначено розмір пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання вищий, ніж подвійна облікова ставка Національного банку України, суд дійшов висновку, що пеня повинна розраховуватись у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Разом з тим, Позивачем нараховано пеню за період з 12.02.2014 року по 11.06.2014 року.

Як встановлено судом, обов'язок по сплаті товару у сумі 10 000,00 грн. виник у Відповідача з моменту прийняття товару за видатковими накладними, а саме з 18.11.2013 року.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано .

Отже, період за який підлягає нарахуванню пеня за несвоєчасне виконання Відповідачем грошового зобов'язання за Договором, з урахуванням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, складає з 19.11.2013 року по 19.05.2014 року .

Здійснивши розрахунок пені в межах вірного періоду нарахування неустойки за Договором та в межах заявленого Позивачем періоду, а саме з 12.02.2014 року по 19.05.2014 року, судом встановлено, що з Відповідача підлягає до стягнення пеня у сумі 403,01 грн. (чотириста три гривні 01 коп.). Доказів сплати Відповідачем вказаної суми пені перед Позивачем не надано.

За таких обставин, вимога про стягнення з Відповідача заборгованості за договором поставки від 03.09.2013 року №030913 у вигляді пені у сумі 6 000,00 грн. (шість тисяч гривень 00 коп.) підлягає частковому задоволенню у сумі 403,01 грн. (чотириста три гривні 01 коп.).

Поряд з цим, Позивач, за прострочення виконання Відповідачем грошового зобов'язання за Договором, просить суд стягнути з Відповідача три проценти річних у сумі 98,40 грн. (дев'яносто вісім гривень 40 коп.) та інфляційні втрати у сумі 1 020,00 грн. (одна тисяча двадцять гривень 00 коп.).

У відповідності із ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно абз.абз. 2, 3 п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Перевіркою правильності визначення Позивачем сум трьох процентів річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що останні визначені Позивачем вірно та обґрунтовано.

Станом на момент розгляду справи, Відповідачем не надано суду доказів сплати Позивачу заборгованості у вигляді трьох процентів річних у сумі 98,40 грн. (дев'яносто вісім гривень 40 коп.) та інфляційних втрат у сумі 1 020,00 грн. (одна тисяча двадцять гривень 00 коп.).

Таким чином, суд приходить до висновку, що Позивач довів суду та Відповідач не спростував належними і допустимими доказами те, що у Відповідача перед Позивачем наявна заборгованість за договором поставки від 03.09.2013 року №030913 у вигляді основного боргу у сумі 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 коп.), пені у сумі 403,01 грн. (чотириста три гривні 01 коп.), трьох процентів річних у сумі 98,40 грн. (дев'яносто вісім гривень 40 коп.) та інфляційних втрат у сумі 1 020,00 грн. (одна тисяча двадцять гривень 00 коп.).

За таких обставин, вимоги Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості за договором поставки від 03.09.2013 року №030913 у вигляді основного боргу у сумі 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 коп.), пені у сумі 6 000,00 грн. (шість тисяч гривень 00 коп.), трьох процентів річних у сумі 98,40 грн. (дев'яносто вісім гривень 40 коп.) та інфляційних втрат у сумі 1 020,00 грн. (одна тисяча двадцять гривень 00 коп.) підлягають частковому задоволенню в частині стягнення заборгованості за договором поставки від 03.09.2013 року №030913 у вигляді основного боргу у сумі 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 коп.), пені у сумі 403,01 грн. (чотириста три гривні 01 коп.), трьох процентів річних у сумі 98,40 грн. (дев'яносто вісім гривень 40 коп.) та інфляційних втрат у сумі 1 020,00 грн. (одна тисяча двадцять гривень 00 коп.).

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст. 36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались суду Позивачем у справі в якості доказів, є належними та допустимими письмовими доказами, які стосуються предмету спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Надані Позивачем докази не спростовані, та не заперечувались Відповідачем протягом розгляду справи.

Поряд з цим, Позивач просить суд стягнути з Відповідача витрати по сплаті судового збору у сумі 1 827,00 грн.

Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, суд, на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає на Відповідача судові витрати у вигляді судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1 229,65 грн. (одна тисяча двісті двадцять дев'ять гривень 65 коп.).

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов спеціального Українсько-Болгарського багатопрофільного товариства з обмеженою відповідальністю "НАК" до товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС ІНВЕСТ 2008" про стягнення заборгованості та штрафних санкцій, - задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС ІНВЕСТ 2008", ідентифікаційний код: 38424250, місцезнаходження: 07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Шолуденка, буд. 1, на користь спеціального Українсько-Болгарського багатопрофільного товариства з обмеженою відповідальністю "НАК", ідентифікаційний код: 35038106, місцезнаходження: 27522, Кіровоградська обл., Світловодський р-н, с. Подорожнє, вул. Колгоспна, буд. 2/3, заборгованість за договором поставки від 03.09.2013 року №030913 у вигляді основного боргу у сумі 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 коп.), пені у сумі 403,01 грн. (чотириста три гривні 01 коп.), трьох процентів річних у сумі 98,40 грн. (дев'яносто вісім гривень 40 коп.), інфляційних втрат у сумі 1 020,00 грн. (одна тисяча двадцять гривень 00 коп.) та судовий збір у сумі 1 229,65 грн. (одна тисяча двісті двадцять дев'ять гривень 65 коп.).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Скутельник П.Ф.

Рішення підписано 14 липня 2014 року