Ухвала

від 23.07.2014 по справі 820/10336/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2014 р.Справа № 820/10336/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання - Дудки О.А,

представника позивача - Кубар А.В.,

представників відповідача - Іхненко Я.В., Михайлової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2014р. по справі № 820/10336/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УСТК"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "УСТК" (далі по тексту ТОВ "УСТК", позивач) звернулось до суду з, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №2420302203 та №2520302203 від 30.10.2013 року.

Постановю Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "УСТК" задоволено у повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 30.10.2013 року №2420302203 та №2520302203.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

До суду апеляційної інстанції представник позивача подав заперечення на апеляційну скаргу відповідача, в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Представники відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримали в повному обсязі, просили постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції просив постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представників сторін, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю "УСТК" (ідентифікаційний код юридичної особи 34756724) зареєстроване як юридична особа 21.12.2006 року за № 14801020000031810 (т.1 а.с.45), перебуває на обліку Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області з 21.12.2006 року за № 16604 (т.1 а.с.49) та є платником податку на додану вартість (т.1 а.с.50).

Фахівцями податкового органу 30.09.2013 року проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ "УСТК" код ЄДРПОУ 34756724 щодо господарських відносин із ТОВ "Спецтрубомонтаж" (ЄДРПОУ 31939034), ТОВ УФК "Тритон" (ЄДРПОУ 37797318) за період серпень 2012 року, їх реальності та повноти відображення, за результатами якої складено акт від 07.10.2013 року №818/20-30-22-03/34756724, яким встановлено порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, ст.185-203 ПК України, п.200.1-п.200.3 ст.200 ПК України, п.135.1, п.135.2 ст.135 ПК України, п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України. (Т. 1 а.с.8-24)

На підставі акту перевірки від 07.10.2013 року №818/20-30-22-03/34756724 податковим органом прийняті податкове повідомлення-рішення від 30.10.2013 року №2420302203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах послугах) за основним платежем - 55606,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 27803,00 грн.; та податкове повідомлення-рішення від 30.10.2013 року №2520302203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств за основним платежем - 58386,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 14596,50 грн. (Т. 1 а.с. 25, 27)

Не погодившись із податковими повідомленнями - рішеннями від 30.10.2013 року №2420302203 та №2520302203, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті податковим органом, є необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам законодавства, через що позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Підставою для прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень - рішень слугував висновок податкового органу, що у ТОВ "УСТК" відсутній факт реального вчинення господарських операцій.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Приписами пункту 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Щодо визначення позивачеві зобов'язань з податку на прибуток колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, показник валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до п. 138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1. Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Разом з тим, відповідно до пункту 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, необхідно зауважити на те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

З матеріалів справи убачається,, що серед постачальників позивача за серпень 2012 року, крім інших були ТОВ УФК "Тритон" (ЄДРПОУ 37797318) та ТОВ "Спецтрубомонтаж" (ЄДРПОУ 31939034).

Між ТОВ "УСТК" (покупець) та ТОВ УФК "Тритон" (постачальник) укладено договір купівлі-продажу № 25-07-2012 від 01.08.2012 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товарно-матеріальні цінності на умовах договору в асортименті та за цінами згідно зі специфікацією, що є невід'ємною частиною договору (т.1 а.с.95).

На виконання договору постачальник виписав рахунки-фактури №№ 01/08-2012-1, 01/08-2012-02, 01/08-2012-03, 01/08-2012-04, 01/08-2012-05, 01/08-2012-06, 01/08-2012-07 від 01.08.2012 року (т.1 а.с.97-103).

Придбані товарно-матеріальні цінності позивач одержав у власність згідно з видатковими накладними №№ 10821, 10822, 10823, 10824, 10825, 10826 від 01.08.2012 року, № 20825 від 02.08.2012 року, № 30811 від 03.08.2012 року, № 60819 від 06.08.2012 року (т.1 а.с.104-112).

Перевезення придбаних товарно-матеріальних цінностей підтверджується товарно-транспортними накладними № 01/08/12 від 01.08.2012 року, № 02/08-1 від 02.08.2012 року, № 03/08-1 від 03.08.2012 року, № 06/08-1 від 06.08.2012 року (т.1 а.с.114-117).

За результатами поставки товару ТОВ УФК "Тритон" склало та надало позивачу податкові накладні №№ 275, 276, 277, 278, 279, 280 від 01.08.2012 року, № 281 від 02.08.2012 року, № 282 від 03.08.2012 року, № 283 від 06.08.2012 року (т.1 а.с.118-126).

В підтвердження здійснення оплати позивачем надано платіжні доручення. (Т. 1 а.с. 63-71)

В подальшому вказані товарно-матеріальні цінності, придбані у ТОВ УФК «Тритон», реалізовані у складі робіт для Харківського апеляційного адміністративного суду на загальну суму ПДВ 45098,48 грн., відповідно до договору № 58 надання послуг з прокладання кабелю урядового міського та міжміського зв'язку від 27.06.2012 року (т.1 а.с.154-155), а частину реалізовано до ПрАТ "Датагруп. (т.1 а.с.127-136).

Крім того, між ТОВ "УСТК" (замовник) та ТОВ "Спецтрубомонтаж" (виконавець) укладено договір № 02/07-2012 від 02.07.2012 року, відповідно до умов якого виконавець зобов'язався виконати роботи з прокладання кабелю ТЗГ за адресою: м. Харків, вул. Карла Маркса, 7 - вул. Володарського, 46, а позивач - прийняти і заплатити за виконані роботи у відповідності з узгодженим кошторисом, актом виконаних робіт та умовами договору (т.1 а.с.135-136).

На виконання договору сторонами підписано договірну ціну № 1, акт № 2 приймання виконаних будівельних робіт, довідку про вартість виконаних будівельних робіт, відомість ресурсів, локальний кошторис № 1-01, локальний кошторис № 1-02, розрахунок № 1-2 загальновиробничих витрат, розрахунок № 5, розрахунок № 6, акт передачі матеріалів, акт про витрату матеріалів (т.1 а.с.137-152).

Загальна вартість виконаних робіт складає 59900,00 грн., в тому числі ПДВ - 9983,33 грн. Вказана сума сплачена позивачем, а виконавець виписав податкову накладну № 58 від 21.08.2012 року (т.1 а.с.153).

Зазначені роботи виконані в рамках договору з Харківським апеляційним адміністративним судом № 58 про надання послуг з прокладання кабелю урядового міського та міжміського зв'язку від 27.06.2012 року.

Також, між позивачем та ТОВ "Спецтрубомонтаж" укладено договір № 27/07-2012 від 27.07.2012 року, згідно з яким виконавець зобов'язався виконати роботи по виносу розподільної фідерної лінії радіофікації із зони будівництва житлового будинку по вул. Гв. Широнінців, 29а в м. Харкові, а позивач - прийняти і заплатити за виконані роботи у відповідності з узгодженим кошторисом, актом виконаних робіт та умовами договору (т.1 а.с.190-192).

На виконання договору сторонами підписано договірну ціна № 1, акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт, довідку про вартість виконаних будівельних робіт, локальний кошторис № 1-01, розрахунок № 1-2 загальновиробничих витрат, розрахунок № 5, розрахунок № 6, відомість ресурсів (т.1 а.с.192-200).

Загальна вартість виконаних робіт складає 30760,00 грн., в тому числі ПДВ - 5126,67 грн. Вказана сума сплачена позивачем, а виконавець виписав податкову накладну № 12 від 06.08.2012 року (т.1 а.с.201).

В підтвердження здійснення оплати позивачем надано платіжні доручення. (Т. 1 а.с. 59 - 62)

Зазначені роботи виконані в рамках договору з ТОВ "Мегаінвестбуд" № 26/07-2012 від 25.07.2012 року (т.1 а.с.202).

Між ТОВ "УСТК" (замовник) та ТОВ "Спецтрубомонтаж" (виконавець) укладено договір № 01/08-2012 від 01.08.2012 року, згідно з яким виконавець зобов'язався виконати роботи по виносу телефонної каналізації з площі забудови жилого будинку по вул. Механізаторська в м. Харкові, а позивач - прийняти і заплатити за виконані роботи у відповідності з узгодженим кошторисом, актом виконаних робіт та умовами договору (т.1 а.с.215-216).

На виконання договору сторонами підписано договірну ціну № 1, акт № 3 приймання виконаних будівельних робіт, довідку про вартість виконаних будівельних робіт, відомість ресурсів, локальний кошторис № 1-01, локальний кошторис № 1-02, локальний кошторис № 1-03, розрахунок № 1-2, розрахунок № 5, розрахунок № 6 (т.1 а.с.217-231).

Загальна вартість виконаних робіт складає 36000,00 грн., в тому числі ПДВ - 6000,00 грн. Вказана сума сплачена позивачем, а виконавець виписав податкову накладну № 83 від 27.08.2012 року (т.1 а.с.232).

Зазначені роботи виконані в рамках договору з ТОВ "Тея" № 27/06 від 27.06.2012 року (т.1 а.с.233-235).

Між позивачем та ТОВ "Спецтрубомонтаж" укладено договір № 30/08-2012 від 30.08.2012 року, відповідно до умов якого виконавець зобов'язався виконати роботи по монтажу кабельної лінії зв'язку за адресою: м. Харків, вул. Механізаторська в м. Харкові, а позивач - прийняти і заплатити за виконані роботи у відповідності з узгодженим кошторисом, актом виконаних робіт та умовами договору (т.2 а.с.30-31).

На виконання договору сторонами підписано договірну ціну № 1, акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт, довідку про вартість виконаних будівельних робіт, відомість ресурсів, локальний кошторис № 1-01, розрахунок № 1-2, розрахунок № 5, розрахунок № 6 (т.2 а.с.32-41).

Загальна вартість виконаних робіт складає 12000,00 грн., в тому числі ПДВ - 2000,00 грн. Вказана сума сплачена позивачем, а виконавець виписав податкову накладну № 126 від 31.08.2012 року (т.2 а.с.42).

Зазначені роботи виконані в рамках договору з ТОВ "Тея" № 27/06 від 27.06.2012 року.

Розрахунки між позивачем та його контрагентами ТОВ "Спецбудмонтаж" та ТОВ УФК "Тритон" проводились в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких долучено до матеріалів справи. (т.1 а.с.59-71).

Згідно довідки АА №595983 видами діяльності ТОВ "УСТК" за КВЕД є: будівництво трубопроводів, будівництво житлових і нежитлових будівель, діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, неспеціалізована оптова торгівля, діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах. (Т. 1 а.с. 48)

Отже, придбання позивачем товару (послуг) у контрагентів повязано з господарською діяльністю позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаним правочином шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагента статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочину, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю позивача. У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення позивачем збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів (послуг), отриманих від ПП "Укрхарчопромсировина", взаємопов'язаності позивача та вказаного контрагента, обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ПП "Укрхарчопромсировина" і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Крім того, відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Реальність вказаної господарської операції підтверджується наданими підприємством позивача первинними бухгалтерськими документами, перелік яких зазначено вище.

Крім того, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

З приводу використання при перевірці позивача висновків актів перевіркор контрагентів позивача, колегія суддів зауважує на таке.

Належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, зазначені відповідачем обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року , яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем не доведено правомірність його рішень, що оскаржуються.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат вартість придбаного товару та послуг від контрагентів та сформовано податковий кредит на підставі виписаних контрагентами податкових накладних, отриманих в ході виконання господарських операцій, підтверджених належними первинними документами, що ґрунтується на вимогах Податкового кодексу України, а отже донарахування податку на прибуток та податку на додану вартість є необґрунтованим.

В зв'язку з тим, що податковий орган не мав належних підстав для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, то згідно положень Податкового кодексу України відповідач також не мав правових підстав для визначення позивачу штрафних (фінансових) санкцій.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №2420302203 та №2520302203 від 30.10.2013 року.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2014 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2014р. по справі № 820/10336/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Курило Л.В. Судді Русанова В.Б. Присяжнюк О.В. Повний текст ухвали виготовлений 28.07.2014 р.