Ухвала

від 31.07.2014 по справі 825/1779/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/1779/14 Головуючий у 1-й інстанції: Смірнова О.Є. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

У Х В А Л А

Іменем України

31 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Бистрик Г.М., Оксененка О.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2014 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАН-ТОРГ» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАН-ТОРГ» (надалі ТОВ «ЛАН-ТОРГ») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.05.2014 № 0001332200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 21000,00 грн. та від 16.05.2014 № 0001342200, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 19950,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що реальність здійснення господарських операцій позивача з контрагентом підтверджується первинними документами.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 16.06.2014 р. адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 16.05.2014 року № 0001332200 та № 0001342200,.

Суд першої інстанції виходив з того, що операції позивача з контрагентом здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 16.06.2014 р. як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що діяльність позивача не була направлена на ведення підприємницької та господарської діяльності в розумінні чинного законодавства. Операції між позивачем та контрагентом є нікчемними, що підтверджується висновками актів перевірок інших податкових інспекцій.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за приписами п.2 ч. ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ЛАН-ТОРГ» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за травень 2013 року при проведенні господарських операцій з ПП «Оптовичок» та декларацій з податку на прибуток підприємства за відповідні періоди.

За результатами перевірки складено акт від 28.04.2014 № 1061/22/31597963. (а.с. 172-181). У вказаному акті зроблені висновки про порушення позивачем вимог чинного законодавства, в тому числі:

- п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «ЛАН-ТОРГ» занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму ПДВ 21000,00 грн., в т. ч. за травень 2013 року;

- пп. 14.1.27, п. 14.1 ст. 14, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на 19950,00 грн., в т. ч. за 2013 рік на суму 19950,00 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 16.05.2014 № 0001332200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 21000,00 грн. за основним платежем та 10500,00 грн. за штрафними санкціями (а.с 12);

- від 16.05.2014 № 0001342200, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 19950,00 грн. за основним платежем та 4988,00 грн. за штрафними санкціями (а.с. 13).

Отже, відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів та відсутність реального характеру господарських операцій,

Вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені, знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, і не є спірними.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. цієї статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу положень підпунктів 198.6 та 198.3. статті 198 Податкового кодексу України випливає, що виникнення у платника ПДВ права на включення податку до податкового кредиту пов'язано із фактичним відбуттям господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), визначеної в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі за текстом Закон №996-XIV). Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані із рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ЛАН-ТОРГ» уклав з ПП «Оптовичок» договір надання послуг від 03.01.2013 № 03/01/13-1 згідно якого ПП «Оптовичок» (Виконавець) зобов'язався надати послуги з ремонту та обслуговування комп'ютерної техніки та торгівельного обладнання, засобів зв'язку, монтаж та налаштування локальної обчислювальної мережі, а ТОВ «ЛАН-ТОРГ» (Замовник) зобов'язався прийняти та оплатити послуги (а.с. 31).

На підтвердження виконання умов договору надані наступні документи: акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000021 (а.с. 32); податкова накладна від 29.05.2013 №18 (а.с. 33); платіжні доручення від 29.05.2013 № 1540 та від 30.05.2013 № 1541 (а.с. 34, 35); протокол погодження договірної ціни технічного обслуговування обладнання абонентського пункту спеціальної інформаційно-телекомунікаційної системи від 03.01.2013 (а.с. 199); акти прийняття-передання послуг з регламентно-профілактичних робіт (а.с. 200, 223-227).

Крім того, ТОВ «ЛАН-ТОРГ» уклав з ПП «Оптовичок» договір купівлі-продажу від 16.04.2013 № 16/04/13-1, згідно якого ПП «Оптовичок» (Продавець) зобов'язався передати у власність ТОВ «ЛАН-ТОРГ» (Покупець) товар, а позивач зобов'язався оплатити товар та прийняти його (а.с. 36).

На виконання цього договору надані наступні документи: видаткові накладні від 16.05.2013 № РН-0000099 та від 17.05.2013 № РН-0000100 (а.с. 37, 38); податкові накладні від 17.05.2013 № 5 та від 16.05.2013 № 4 (а.с. 39, 40); платіжне доручення від 17.05.2013 № 26 (а.с. 41); лист ТОВ «ЛАН-ТОРГ» директору ПП «Оптовичок» від 17.05.2013 № 22 (а.с. 42); довіреність від 16.05.2013 № 48 (а.с. 43); подорожні листи вантажного автомобіля від 16.05.2013 та від 17.05.2013 (а.с. 50, 51).

Перевезення товару було виконано власними силами підприємства ТОВ «ЛАН-ТОРГ». Товар доставлено позивачем, орендованим автомобілем RENAULT MASTER, на основі договору найму транспортного засобу від 12.06.12 р. № 923 (а.с. 46). Дизельне паливо, використане на доставку, було списано згідно акту списання від 24.05.2013 № 00000200 (а.с. 49).

Крім того, позивачем надані наступні документи на підтвердження здійснення господарської операції: договори оренди нежитлових приміщень від 18.06.2013 та від 01.07.2012 (а.с. 20-29); акт прийому-передачі майна від 01.07.2012; реєстром документів з травень 2013 року (а.с. 44); банківською випискою за період з 01.05.2012 по 31.05.2013 (а.с.45); реєстром виданих та отриманих податкових накладних (а.с. 52-57); оборотно-сальдовими відомостями (а.с. 58-62); звітами про переміщення номенклатури на складах (а.с. 63-101); актом звірки взаєморозрахунків за травень 2013 року від 01.06.2013 (а.с. 201).

Отже, колегія суддів згодна з висновком суду першої інстанції, що позивач на підтвердження реального характеру господарських операцій з контрагентом надав суду першої інстанції первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності. Вищенаведені документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і підтверджують факт здійснення господарської операції.

Крім того, на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, отже мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товару, в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що не заперечується апелянтом.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодекс) України (далі -ЦК України) згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не було доведено, що сторони договору, укладаючи вищезазначені угоди, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, як несплату податків. За своєю суттю нікчемним правочином в податкових правовідносинах є діяння платника податків, спрямоване на ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), тобто свідоме діяння певної фізичної особи, що при укладанні правочину діяла від імені такого платника, яке має в собі ознаки кримінально переслідуваного. Дослідивши договори між позивачем та контрагентом, та надані сторонами докази, колегія суддів вважає, що вони відповідають вимогам діючого законодавства, оскільки сторонами за договором погоджені всі істотні умови і досягнута домовленість щодо їхнього виконання, і виконання цього договору підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, доводи апелянта не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2014 року, залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2014 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАН-ТОРГ» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

Г.М. Бистрик

О.М. Оксененко

.

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Бистрик Г.М.

Оксененко О.М.