Рішення

від 30.07.2014 по справі 910/9188/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9188/14 30.07.14

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Охтирський пивоварний завод», м.Охтирка, ЄДРПОУ 00383053

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Київ, код НОМЕР_1

про стягнення 169 200 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Друговська О.М. - по дов., Шарамко А.І. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Охтирський пивоварний завод», м.Охтирка звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Київ про стягнення вартості отриманої разом з продукцією тари в сумі 169 200 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення покупцем, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, умов договору №53 від 01.04.2013р. купівлі-продажу продукції в частині здійснення оплати неповернутої тари (кегів) у строки, передбачені договором, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у судові засідання 11.06.2014р., 25.06.2014р. та 30.07.2014р. не з'явився, представника не направив, своїм правом на участь у розгляді справи не скористався, відзиву на позовну заяву не надав.

Проте, за висновками суду, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про час та місце розгляду спору, виходячи з наступного:

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до ч.1 ст.29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» місце проживання фізичної особи - житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою - підприємцем.

Частиною 1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 03110, АДРЕСА_1.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвалу від 16.05.2014р. про порушення провадження та ухвали від 11.06.2014р., від 25.06.2014р., від 21.07.2017р. про відкладення розгляду справи з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Як слідує з матеріалів справи, ухвала про порушення провадження у справі від 16.05.2014р. та ухвала від 11.06.2014р. про відкладення розгляду справи були повернуті 23.06.2014р., 21.07.2014р. відповідно на адресу господарського суду міста Києва з відміткою органу поштового зв'язку «за закінченням встановленого строку зберігання».

Доказом повідомлення відповідача про дату та час проведення судового засідання 30.07.2014р. є засвідчена копія реєстру відправки поштових відправлень по м.Києву від 22.07.2014р.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

З огляду на неявку відповідача в судові засідання, господарський суд зазначає, що відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Разом з цим, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно з п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач у судові засідання 11.06.2014р., 25.06.2014р. та 30.07.2014р. жодного разу не з'явився, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши всі представлені учасником судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Охтирський пивоварний завод» (продавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір №53 купівлі-продажу продукції, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язаний виготовити і продати продукцію: пиво, напої безалкогольні (виробництва Публічного акціонерного товариства «Охтирський пивзавод» та Публічного акціонерного товариства «Оболонь»), а покупець зобов'язаний оплатити продукцію та своєчасно прийняти її на умовах даного договору. Якість продукції повинна відповідати вимогам ДСТУ, ТУ У, рецептурам продавця та вимогам нормативної документації. Продавець видає посвідчення якості та сертифікат відповідності.

Договір вступає в дію з моменту підписання та діє до 31.03.2014р. Дія даного договору припиняється достроково: за взаємною згодо сторін, про що сторони складають письмовий документ, в односторонньому порядку на вимогу продавця шляхом направлення покупцю повідомлення про припинення дії даного договору за 10 днів до дати такого припинення. В такому випадку сторони вважають, що даний договір припинено з дати, зазначеній в повідомленні, за винятком обов'язків покупця щодо оплати продукції та повернення (або сплати вартості) зворотної тари (п.10 договору №53 від 01.04.2013р. купівлі-продажу продукції).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №53 від 01.04.2013р. купівлі-продажу продукції як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст.712 Цивільного кодексу України та ст.ст.264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст.655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У п.3 розділу І договору №53 від 01.04.2013р. купівлі-продажу продукції зазначено, що продукція доставляється централізовано або транспортом покупця (самовивоз). Централізована доставка продукції проводиться відповідно до погодженого сторонами графіку.

Покупець зобов'язаний реалізовувати пиво в кегах, в обсягах не менш ніж вказано в таблиці №1, зокрема, у такому розмірі:

ХІ, ХІІ, І, ІІ місяці - 1 000 літрів на місяць;

ІІІ, ІV, ІХ, Х місяці - 2 000 літрів на місяць;

V, VІ, VІІ, VІІІ місяці - 3 500 літрів на місяць (п.10 розділу І договору №53 від 01.04.2013р. купівлі-продажу продукції).

У п.1 розділу ІІ вказаного правочину сторони визначили, що слід розуміти під поняттям тари, а саме - ящики, кеги, піддони, вуглекислі балони. Заставна ціна на тару визначається згідно діючому прейскуранту.

Згідно з п.4 розділу ІІІ договору №53 від 01.04.2013р. купівлі-продажу допускається погашення боргів за тару грошовими коштами, в цьому випадку всі перерахування коштів покупця на оплату продукції, в першу чергу зараховуються в рахунок погашення попередніх боргів покупця за тару, в другу чергу, в рахунок погашення поточних боргів покупця за тару, а при відсутності попередніх та поточних боргів платежі покупця зараховуються як попередня оплату за тару. В даному випадку покупець повинен повернути грошові кошти за тару з нарахованим ПДВ.

Як встановлено судом, на виконання наведених вище умов договору, відповідачу було поставлено товар разом з тарою (кегами) по наступним спірним товарно-транспортним накладним, а саме: №204692/2 від 20.06.2013р. в кількості 35 кегів (з яких: 5 штук - 30л, 30 штук - 50л), №205979/2 від 28.06.2013р. в кількості 33 кеги (33 штуки - 50л), №207288/2 від 10.07.2013р. в кількості 40 кег (40 штук - 50л), №213778/2 від 29.08.2013р. в кількості 13 кег (13 штук - 50л), №208987/2 від 24.07.2013р. в кількості 9 кег (9 штук - 50л), №211195/2 від 12.08.2013р. в кількості 15 кег (15 штук - 50л), №212782/2 від 22.08.2013р. в кількості 10 кег (10 штук - 50л) в загальній кількості 155 штук.

Одночасно, позивач у позовній заяві №01-03/957 від 12.05.2014р. та поясненнях №01-03/1312 від 24.06.2014р. зазначив, що Публічне акціонерне товариство «Охтирський пивоварний завод» просить стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 лише вартість тари (кегів), які відповідач не повернув у строки, встановлені договором №53 від 01.04.2013р. купівлі-продажу продукції.

Судом враховано, що з представлених позивачем до матеріалів справи документів вбачається, що Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 зобов'язання по договору №53 від 01.04.2013р. купівлі-продажу продукції в частині повернення отриманої від позивача тари (кегів) було виконано частково, на підтвердження чого суду було надано накладну №108122 від 04.04.2013р. на повернення тари (кегів) в кількості 14 кег (14 штук - 30л).

З приводу наявних у даній справі інших накладних на повернення тари (кег), Публічне акціонерне товариство «Охтирський пивоварний завод» зазначило, що вказані документи, а саме накладні: №11143 від 29.06.2013р. повернення тари (кегів) в кількості 41 кег (з яких: 3 штуки - 30л, 38 штук - 50л), №110384 від 08.06.2013р. повернення тари (кегів) в кількості 10 кег (10 штук - 50л), №111015 від 24.06.2013р. повернення тари (кегів) в кількості 45 кег (45 штук - 50л), №109759 від 23.05.2013р. повернення тари (кегів) в кількості 50 кег (5 штук - 30л, 45 штук - 50л), №114016 від 31.08.2013р. повернення тари (кегів) в кількості 33 кег (з яких: 20 штук - 30л, 13 штук - 50л), №115563 від 21.10.2013р. повернення тари (кегів) в кількості 5 кег (5 штук - 50л), №113379 від 16.08.2013р. повернення тари (кегів) в кількості 15 кег (15 штук - 50л), №112543 від 26.07.2013р. повернення тари (кегів) в кількості 22 кег (з яких: 13 штук - 30л, 9 штук - 50л), №113752 від 24.08.2013р. повернення тари (кегів) в кількості 10 кег (10 штук - 50л), №111941 від 11.07.2013р. повернення тари (кегів) в кількості 40 кег (40 штук - 50л), №107669 від 15.03.2013р. повернення тари (кегів) в кількості 20 кег (20 штук - 50л), №108571 від 22.04.2013р. повернення тари (кегів) в кількості 5 кег (5 штук - 30л), №109541 від 20.05.2013р. повернення тари (кегів) в кількості 23 кега (з яких: 13 штук - 30л, 10 штук - 50л) були враховані продавцем в рахунок погашення боргу за попередні періоди і не відносяться до спірного договору.

На підтвердження існування між сторонами інших, ніж спірні договірні відносини, позивачем було надано договори: №76 від 12.02.2010р., б/н від 01.04.2011р., №337 від 01.04.2012р. купівлі-продажу продукції та додаткову угоду №1 до договору №337 від 04.04.2012р. купівлі-продажу продукції, що укладались між позивачем та відповідачем на аналогічних умовах, а також товарно-транспортні накладні на поставку продукції разом з тарою (кегами, ящиками) за 2011р., 2012р.

Проте, як встановлено судом, відповідач прийнятих на себе зобов'язань за договором №53 від 01.04.2013р. купівлі-продажу продукції щодо повернення Публічному акціонерному товариству «Охтирський пивоварний завод» тари 141 кега не виконав. Доказів зворотного відповідачем до матеріалів справи не представлено. Одночасно, судом враховано, що в розписці Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, відповідачем також підтверджено факт неповернення продавцю тари у кількості 141 штук.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з п.3 розділу ІІ договору №53 від 01.04.2013р. купівлі-продажу продукції кеги - зворотні.

У п.7 розділу ІІ договору №53 від 01.04.2013р. купівлі-продажу продукції передбачено, що покупець зобов'язаний повернути продавцю від поставленої кількості: ящики, кеги, вугекислородні піддони - 100%. Всі ящики повинні бути повернені покупцем продавцю в термін не більше 30 діб з дня отримання, а зворотні кеги в термін не більше 30 діб.

Як зазначалось вище, укладеним між сторонами правочином передбачено погашення боргів за тару грошовими коштами, в цьому випадку всі перерахування коштів покупця на оплату продукції, в першу чергу зараховуються в рахунок погашення попередніх боргів покупця за тару, в другу чергу, в рахунок погашення поточних боргів покупця за тару, а при відсутності попередніх та поточних боргів платежі покупця зараховуються як попередня оплату за тару. В даному випадку покупець повинен повернути грошові кошти за тару з нарахованим ПДВ (п.4 розділу ІІІ договору №53 від 01.04.2013р. купівлі-продажу продукції).

Пунктом 2 розділу V вказаного правочину передбачено, що у випадку неповернення тари в установлений п.7 розділу ІІ термін, така тара рахується як продана, та у покупця перед продавцем виникає грошове зобов'язання по оплаті такої тари.

На підтвердження наявності у відповідача боргу у заявленому до стягнення розмірі заявником було надано також акти №18 від 01.06.2013р., №21 від 01.07.2013р., №20 від 01.08.2013р., №25 від 01.09.2013р., №1 від 01.10.2013р. звірки взаємних розрахунків за продукцію та тару, а також розписку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

Таким чином, враховуючи все вищенаведене, приймаючи до уваги, що позивач зобов'язання за договором №53 від 01.04.2013р. купівлі-продажу продукції виконав, відповідач отриману разом з продукцією тару (кеги) у повному обсязі не повернув, суд дійшов висновку, що строк, у який Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зобов'язаний оплати вартість неповернутої тари по наступним товарно-транспортним накладним: №204692/2 від 20.06.2013р., №205979/2 від 28.06.2013р., №207288/2 від 10.07.2013р., №208987/2 від 24.07.2013р., №211195/2 від 12.08.2013р., №212782/2 від 22.08.2013р., №213778/2 від 29.08.2013р. в кількості 141 штук настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 своїх зобов'язань щодо оплати неповернутої тари (кегів) у повному обсязі не здійснив, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість на загальну кількість 141 штук.

Ухвалами від 16.05.2014р., 11.06.2014р., 25.06.2014р. та від 21.07.2014р. господарського суду міста Києва зобов'язано відповідача надати докази повного чи часткового виконання грошових зобов'язань за договором №53 від 01.04.2013р. купівлі-продажу продукції, а також з повернення тари.

Однак, вимоги вказаних ухвал відповідачем виконано не було. Належних та допустимих у розмінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів оплати вартості неповернутої, у передбачений спірним договором строк, тари (кегів) до матеріалів справи не представлено.

За умовами укладеного між сторонами правочину, покупець повинен проводити з продавцем щомісячну звірку розрахунків за поставлену продукцію, окремо по тарі та кегам. Вся неповернута тара повинна бути оплачена з ПДВ (п.8 розділу ІІІ договору №53 від 01.04.2013р. купівлі-продажу продукції).

У п.2 розділу ІІ договору №53 від 01.04.2013р. купівлі-продажу продукції заставна ціна на тару зазначається в товарно-транспортних накладних.

Як слідує з представлених Публічним акціонерним товариством «Охтирський пивоварний завод» товарно-транспортних накладних, вартість поставленої тари (кега) становить 1 000 грн. за 1 штуку. Наразі, у вказаних первинних документах не зазначено, що така сума розрахована з урахуванням ПДВ. За поясненнями представника позивача, наданими у судовому засіданні 30.07.2014р., та зі змісту розписки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, датованої 27.02.2014р., вбачається, що кількість неповернутих кег зазначена без урахування ПДВ.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заставна вартість тари (кег) по товарно-транспортним накладним: №204692/2 від 20.06.2013р., №205979/2 від 28.06.2013р., №207288/2 від 10.07.2013р., №208987/2 від 24.07.2013р., №211195/2 від 12.08.2013р., №212782/2 від 22.08.2013р., №213778/2 від 29.08.2013р. становила 1 000 грн. без урахування ПДВ.

Відповідно до ст.8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних належить, зокрема, податок на додану вартість (п.п.9.1.3 п.9.1 ст.9 Податкового кодексу України).

У ст.14 Податкового кодексу України наведено визначення податку на додану вартість, під яким слід розуміти непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V вказаного Кодексу.

Пунктом 10 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України передбачено, що за податковими зобов'язаннями з податку на додану вартість, що виникли з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2013 року включно ставка податку становить 20 відсотків.

Наразі, розрахунок заявленої до стягнення суми заборгованості по неповернутій тарі (кегам) Публічним акціонерним товариством «Охтирський пивоварний завод» проведено наступним чином: 141 (кількість неповернутих кегів) * 1 000 (заставна вартість тари (без ПДВ) * 20% (встановлена ставка податку) = 169 200 грн.

Таким чином, враховуючи все вищенаведене, приймаючи до уваги, що позивач зобов'язання за договором №53 від 01.04.2013р. купівлі-продажу продукції виконав, враховуючи, що відповідачем не було надано належних доказів сплати вартості неповернутої тари (кегів) у повному обсязі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Охтирський пивоварний завод» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення вартості неповернутої тари (кегів) разом з ПДВ в сумі 169 200 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судовий збір згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Охтирський пивоварний завод», м.Охтирка до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Київ про стягнення вартості отриманої разом з продукцією тари в сумі 169 200 грн.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (03110, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Охтирський пивоварний завод» (42700, Сумська область, м.Охтирка, вул.Батюка, буд.33, ЄДРПОУ 00383053) вартість отриманої разом з продукцією тари в сумі 169 200 грн., а також судовий збір в розмірі 3 384 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 30.07.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 04.08.2014р.

Суддя М.О.Любченко