Рішення

від 28.07.2014 по справі 911/2426/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2014 р. Справа № 911/2426/14

за позовом Приватного підприємства «Харків - Електро», м. Чернігів

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноінвест», м. Славутич

про стягнення 68 453,20 грн.

Суддя Щоткін О.В.

за участю представників сторін:

позивач - Дайнеко І.А. предст. дов. №21 від 13.06.14р.;

відповідач - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «Харків - Електро» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноінвест» про стягнення 68 453,20 грн.заборгованості, з яких 51 072,50 грн. сума основного боргу, 2323,10 грн. пені, 9 703,78 грн. штрафу, 429,86 грн. 3% річних та 4923,96 грн. інфляційних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконував умови договору поставки № 710911 від 09.11.2013р. в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.06.2014р. у справі №911/2426/14 було порушено провадження та призначено до розгляду на 28.07.2014р.

Позивач через канцелярію суду, в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, подав заяву № 53-14 від 25.07.2014р. про часткову відмову від позову.

У даній заяві позивач зазначає, що 13.06.2014р. на його розрахунковий рахунок відповідач перерахував 20 000,00 грн. Вказана сума коштів, відповідно до призначення платежу, була зарахована в оплату заборгованості за товар згідно видаткових накладних №11000083 від 23.01.2014р. в сумі 11 845,33 грн. та № 11000084 від 23.01.2014р. в сумі 8154,67 грн., у зв'язку з чим станом на 25.07.2014р. сума основного боргу за договором поставки № 710911 від 09.11.2013р. складає 31 072,05 грн., яку позивач і просить стягнути з відповідача.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій позивач підтримує повністю у розмірі, який зазначений ним у позові, оскільки часткова оплата основного боргу була здійснена вже під час розгляду справи в суді і не впливає на розрахунок розміру штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 4 статті 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідач в судове засідання 28.07.2014р. не з'явився, хоча про дату, час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне у матеріалах справи поштове повідомлення № 0710100851021, письмового відзиву на позов та інших документів, витребуваних ухвалою суду від 20.06.2014р., не подав.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Враховуючи те, що ухвала суду була направлена за адресою, яка вказана у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, суд дійшов висновку, що відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином.

Згідно п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, в разі, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 статті 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду спору по суті, в судовому засіданні 28.07.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності, суд,-

встановив:

09 листопада 2013р. між Приватним підприємством «Харків - Електро» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Моноінвест» (Покупець) було укладено договір поставки № 710911.

Відповідно до п. 1.1 Договору, Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, поставити і передати у власність Покупця товар, в асортименті, кількості та за цінами, вказаних в накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від Постачальника до Покупця та є невід'ємними частинами даного Договору, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі прийняти та оплатити вказаний товар.

У пункті 2.1. Договору зазначено, що передача товару від Постачальника Покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, кількість, ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. Дата, вказана Постачальником у видатковій накладній є датою поставки товару Постачальником.

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що Покупець зобов'язаний оплатити Постачальнику вартість (ціну) кожної партії товару не пізніше 30 календарних днів з дати поставки товару, шляхом безготівкового або готівкового перерахування суми грошових коштів на банківський рахунок Постачальника.

Позивач умови договору виконав належним чином та здійснив поставку товару на суму 53 536,17 грн. Факт поставки товару та отримання його відповідачем підтверджується належним чином засвідченими з боку відповідача та позивача видатковими накладними №11000083 від 23.01.2014р., №11000084 від 23.01.2014р., №11000134 від 03.02.2014р., №11000147 від 05.02.2014р., №11000153 від 06.02.2014р., №11000224 від 21.02.2014р., копії яких наявні у матеріалах справи.

Проте, як стверджує позивач, відповідач умови договору виконував неналежним чином та, станом на момент звернення позивача з позовом до суду, здійснив лише часткову оплату отриманого товару у розмірі 2463,67 грн., в зв'язку з чим за ним рахувалась заборгованість у розмірі 51072,50 грн.

Як свідчить копія банківської виписки, наявна у матеріалах справи, вже після звернення позивача з позовом до суду та в порушення строків оплати, які передбачені договором постачання № 710911, відповідачем було сплачено грошові кошти за поставлений товар, в сумі 20 000,00 грн. У зв'язку з чим позивач відмовився від позову в частині стягнення 20 000,00 грн. основного боргу, а інші позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Згідно ч. 1 статті 78 ГПК України, відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Суд, розглянувши подану позивачем заяву встановив, що вона не суперечить чинному законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, у зв'язку з чим суд, керуючись п. 4 ст. 78 ГПК України, вирішив прийняти відмову позивача від позову в частині стягнення 20 000,00 грн. основного боргу та припинити провадження у цій частині.

Враховуючи вищевикладене, станом на 28.07.2014р. заборгованість, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача становить 31 072,50 грн.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до частини першої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно частини другої статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем на час прийняття рішення повністю не погашена, доказів оплати та відзиву на позовну заяву відповідач до суду не надав, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога про стягнення з відповідача 31 072,50 грн. боргу за поставлений товар підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач просить суд стягнути з відповідача 2323,10 грн. пені.

Згідно з п. 7.3. Договору, за порушення терміну оплати вартості (ціни) поставленого товару, встановленого п. 6.1. цього Договору Постачальник має право стягнути з Покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період порушення винною стороною грошового зобов'язання, від суми боргу за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність нарахування пені за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга-Закон», з врахуванням норм чинного законодавства та умов договору, а також застосовуючи подвійну облікову ставку НБУ, суд встановив, що заявлена позивачем пеня в розмірі 2323,10 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 9703,78 грн. в порядку п. 7.4 Договору.

Даним пунктом передбачено, що у разі порушення грошових зобов'язань більше ніж на 20 календарних днів Постачальник має право стягнути штраф у розмірі подвійної ставки НБУ від вартості поставлених, але не оплачених товарів.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 року у справі № 06/5026/1052/2011.

Перевіривши правильність нарахування позивачем штрафу, з урахуванням умов договору, судом встановлено, що розрахунок здійснений відповідачем вірно, у зв'язку з чим суд прийшов до висновку, що заявлена сума штрафу у розмірі 9703,78 грн. підлягає задоволенню у повному обсязі.

Також позивач просить стягнути з відповідача 429,86 грн. 3% річних та 4923,96 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних встановив, що заявлена позивачем до стягнення сума відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога щодо стягнення 429,86 грн. 3% річних та 4923,96 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 31 072,50 грн. основного боргу, 2323,10 грн. пені, 429,86 грн. 3% річних, 4923,96 грн. інфляційних втрат та штраф у розмірі 9703,78 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати покладаються на відповідача, відповідно до вимог статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, так як спір виник внаслідок неправомірних дій останнього.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. В частині стягнення 20 000,00 грн. основного боргу припинити провадження.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноінвест» (07101, Київська обл., м. Славутич, Київський квартал, 15, код ЄДРПОУ 36005532) на користь Приватного підприємства «Харків - Електро» (14000, м. Чернігів, просп. Перемоги, 95, код ЄДРПОУ 34654369) - 31 072 (тридцять одну тисячу сімдесят дві) грн. 50 коп. основного боргу, 2323 (дві тисячі триста двадцять три) грн. 10 коп. пені, 429 (чотириста двадцять дев'ять) грн. 86 коп. 3% річних, 4923 (чотири тисячі дев'ятсот двадцять три) грн. 96 коп. інфляційних втрат, 9703 (дев'ять тисяч сімсот три) грн. 78 коп. штрафу та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення:06.08.2014р.

Суддя Щоткін О.В.