Рішення

від 28.07.2014 по справі 916/1750/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" липня 2014 р.Справа № 916/1750/14

За позовом: Комунального підприємства "Узберіжжя";

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельфін";

про стягнення 92 453,19 грн.

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача: Мамедова С.О. - довіреність № 329 від 12.05.2014 року;

від відповідача: Бойко Н.І., Осипенков О.С. - довіреність від 25.07.2014 року.

СУТЬ СПОРУ: Комунальне підприємство "Узберіжжя" звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельфін", в якій просить суд стягнути з відповідача недоотриману орендну плату за договором оренди у розмірі 92 453,19 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 849 06 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в результаті проведення державною фінансовою інспекцією в Одеській області планової перевірки фінансово-господарської діяльності Комунального підприємства "Узберіжжя" було встановлено недоотримання вказаним підприємством від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельфін" коштів по орендній платі за договором оренди окремого індивідуально визначеного майна від 15.03.2005 року за № 4 у розмірі 92 453,19 грн.

Крім того, позивачем у позовній заяві в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача зазначено Одеську об'єднану державну фінансову інспекцію.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.05.2014 року було порушено провадження у справі №916/1750/14 із призначенням її до розгляду в судовому засіданні на 11.06.2014року.

Ухвалою суду від 11.06.2014 року у зв'язку із нез'явленням в судове засідання представників сторін, які належним чином повідомлялися про місце час розгляду справи шляхом направлення на їх адреси ухвали про порушення провадження у справі, та від яких не надходили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, а також у зв'язку із неподанням витребуваних ухвалою суду доказів, розгляд справи було відкладено на 25.06.2014 року.

17.06.2014 року за вх.№ 15643/14 від відповідача до суду надійшов відзив на позов (а.с.43-45), в обґрунтування якого відповідач зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не відповідає підставам заявленого ним позову, оскільки сума коштів, які намагається стягнути позивач, не є збитками, як зазначає він, в розумінні ч.ч.1, 2 ст. 22 ЦК України, ч.1 ст. 225 ГК України.

Відповідач у відзиві вказує на те, що позивач жодного разу не звертався до ТОВ «Дельфін» з пропозицією щодо внесення змін до договору в частині зміни розміру орендної плати, а відтак, така зміна не погоджувалася сторонами, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, відповідач у вказаному документі заявляє про застосування судом строку позовної давності, зокрема щодо стягнення заборгованості з орендної плати в період із січня 2010 року по квітень 2011 року включно.

24.06.2014 за вх. № 2-2610/14 до канцелярії суду від представника відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи та продовження відповідного строку, мотивоване неможливістю представника прибути у судове засідання, призначене на 25.06.2014 року, з огляду на його участь у розгляді справи №916/2503/13, що здійснюється Вищим господарським судом України (а.с.62).

У судове засіданні 25.06.2014 року з'явився представник позивача, який підтримав клопотання про залучення Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

У задоволенні зазначеного клопотання судом було відмовлено з огляду на те, що у ньому не обґрунтовано яким саме чином рішення по справі може вплинути на права та обов'язки вищевказаної інспекції.

Ухвалою суду від 25.06.2014 року у зв'язку із нез'явленням в судове засідання представника відповідача, від якого надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, розгляд справи було відкладено на 28.07.2014 року.

У судовому засіданні 28.07.2014 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, наполягав на їх задоволенні з підстав, викладених у позовній заяві, а також надав пояснення, згідно яких зазначив про відсутність у відповідача заборгованості перед позивачем по орендній платі по укладеному з ним договору оренди окремого індивідуально визначеного майна від 15.03.2005 року за № 4.

Представник позивача зазначив, що підставою для подання позову стало проведення Одеською об'єднаною державною фінансовою інспекцією ревізії, в результаті якої було встановлено, що орендна плата проводилася за невірною ставкою.

Крім того, представник позивача при наданні усних пояснень по справі, зазначив на відповідне питання суду, що позивач не звертався до суду з вимогою щодо внесення змін до вказаного договору в частині зміни розміру орендної плати.

Представники відповідача заперечували проти задоволення заявлених позовних вимог, з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність, акцентуючи увагу на тому, що позивач не звертався до відповідача з пропозицією внесення змін до розміру орендної плати, у зв'язку з чим вона має сплачуватися згідно з договором в редакції доповнення №4.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст.2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Як встановлено судом, позовні вимоги КП «Узберіжжя» щодо стягнення недоотриманої орендної плати ґрунтуються на положеннях договору оренди окремого індивідуально визначеного майна від 15.03.2005 року за № 4, укладеного між ним та ТОВ «Дельфін».

Оцінюючи заявлені КП «Узберіжжя» вимоги, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає та зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як свідчать матеріали справи, 15.03.2002 року між Комунальним підприємством "Узберіжжя" (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дельфін" (Орендар) було укладено договір оренди окремого індивідуально визначеного майна №4 (а.с.23-25).

Відповідно до п.1.1 вказаного договору, з метою підвищення ефективності використанням майна комунальної власності Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно комунальної власності згідно з переліком, що є невід'ємною частиною цього договору, експертна вартість якого складає - 43 401,00 грн.

Згідно п. 1.2 договору, вказане майно передається в оренду з метою використання у складі спортивно-оздоровчого комерційного комплексу.

Пунктом 1.3 договору строк його дії визначено сторонами з 15.03.2002 року по 01.04.2027 року включно.

Як встановлено судом, пунктом 3.1 договору сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та рішення сесії Одеської міської ради від 31.10.2000 року № 1665-ХХІІІ «Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси».

Згідно п.3.2 договору, за орендоване майно Орендар зобов'язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 904,19 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.

Відповідно до п. 3.3 договору, Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності. Пунктом 3.4 встановлено, що за повідомленням Орендодавця розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради з дня їх вступу в законну силу.

При цьому, п. 3.4 договору сторони узгодили, що за повідомленням Орендодавця розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради з дня їх вступу в законну силу.

У відповідності до доповнення №4 від 9.11.2007р., доданого до відзиву, на яке також є посилання у позовній заяві, сторонами при розрахунку орендної плати застосовувалась орендна ставка у розмірі 7 % від експертної оцінки майна згідно з рішенням Одеської міської ради № 4840-ІV від 09.11.2005 року.

Як свідчать матеріали справи, в період з 16.09.2013 року по 12.11.2013 року Одеською об'єднаною державною фінансовою інспекцією було проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності Комунального підприємства «Узберіжжя» за період з 01.01.2010 року по 31.08.2013 року.

В ході ревізії встановлено, що згідно доповнення № 4 від 09.11.2007 року у розрахунку орендної плати ставка оренди складає 7 % від експертної оцінки, тоді як п. 9 «Методики розрахунку граничних розмірів орендної плати за оренду майна, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Одеси», затвердженої передбачено 25 % від експертної оцінки, таким чином, як слідує з акту ревізії (а.с.67-109), КП «Узберіжжя» недоотримано від ТОВ «Дельфін» орендної плати на загальну суму 92 453,19 грн. (а саме за 2010 рік - 23 674,22 грн., за 2011 рік - 25 649,97 грн., за 2012 рік - 25 894,0 грн., за 8 місяців 2013 року - 17 235,0 грн.), що призвело до матеріальної шкоди (збитків) підприємству.

Як вбачається з матеріалів справи, з урахуванням виявлених під час проведення ревізії порушень, 25.12.2013 року позивачем на адресу відповідача направлено лист за вих.№826 з вимогою сплатити заборгованість з орендної плати у сумі, що визначена у акті ревізії та заявлена до стягнення (а.с.20).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач зобов'язання щодо усунення виявлених ревізією порушень не виконав, в добровільному порядку не сплатив заборгованість з орендної плати у розмірі 92 453,19 грн ., що є порушенням прав позивача і є підставою для їх захисту в судовому порядку.

За приписами ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до ст.180 ГК України істотною умовою господарського договору є, зокрема, його ціна , при чому, відповідно до ст.632 ЦК України, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, азміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Приймаючи до уваги, що укладений сторонами договір, за своєю правовою природою відноситься до договорів оренди, а майно, яке виступає предметом договору, належить до комунальної власності, до спірних правовідносин застосовуються також норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно до п. п.1,2 ст. 762 ЦК України, яка цілком кореспондується з ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

З огляду на зазначені приписи чинного законодавства сторони при підписанні договору оренди визначили його істотні умови, в тому числі щодо розміру та порядку сплати орендної плати.

Згідно приписів ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач в повному обсязі виконує взяті на себе зобов'язання зі сплати орендної плати, про що свідчить відсутність будь-яких претензій чи зауважень позивача з цього приводу.

Крім того, згідно з поясненнями представника позивача, наданими у судовому засіданні, будь-який борг по орендній платі у Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельфін» відсутній.

За таких обставин, суд вказує, що зобов'язання зі сплати орендної плати, починаючи з 2010 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «Дельфін» виконане своєчасно, належним чином, таке виконання прийнято Комунальним підприємством «Узберіжжя», у зв'язку з чим відповідне зобов'язання є припиненим, згідно зі ст.599 ЦК України.

Як встановлено судом, позивач не звертався до суду із позовом про внесення змін до договору№4 від 15.03.2002р., а також не повідомляв про зміну орендної плати в порядку, передбаченому договором. При цьому, ані статтею 653 Цивільного кодексу України, якою визначено загальний порядок внесення змін до договору, а ні іншими нормами чинного законодавства України не передбачена можливість внесення змін до зобов'язання, або його частини, що є припиненими.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги позивача ґрунтуються на проведенні Одеською об'єднаною державною фінансовою інспекцією перевірки його фінансово-господарської діяльності, внаслідок якої встановлено недоотримання КП «Узберіжжя» від ТОВ «Дельфін» орендної плати за у розмірі 92 453,19 грн. (у т.ч. за 2010 рік - 23 674,22 грн., за 2011 рік - 25 649,97 грн., за 2012 рік - 25 894,0 грн., за 8 місяців 2013 року - 17 235,0 грн.

Проте, суд вважає, що акт Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції про результати ревізії від 19.11.2013 року в силу статті 34 ГПК України не є тим належним та допустимим доказом, що підтверджує заборгованість відповідача зі сплати орендної плати та не є тим документом, на підставі якої стягується заборгованість з орендної плати в установленому законом порядку.

В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 92 453,19 грн. заборгованості з орендної плати не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та умовах договору, у зв'язку з чим підстави для їх задоволення відсутні. При цьому, позивачем також не доведено наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, яка потрібна для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків: (протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини.

Разом з тим, аналізуючи заяву відповідача про застосування позовної давності в частині стягнення з ТОВ «Дельфін» недоотриманої орендної плати в період з січня 2010 року по квітень 2011 року, суд вказує наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

З приводу заявленого відповідачем клопотання про застосування до спірних правовідносин, в частині стягнення недоотриманої орендної плати в період з січня 2010 року по квітень 2011 року, суд зауважує, що відповідно до правової позиції, відображеної у п. 2.2 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 року № 10, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду . У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

За таких обставин, суд не застосовує строку позовної давності у зв'язку із тим , що позивачем не було доведено порушення права та майнового інтересу, за захистом якого він звернувся до суду з відповідним позовом.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог Комунального підприємства "Узберіжжя", судові витрати, згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1 . У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 04.08.2014р.

Суддя Щавинська Ю.М.