Рішення

від 06.08.2014 по справі 927/1089/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

РІШЕННЯ

06 серпня 2014 року Справа № 927/1089/14

Позивач: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1,

АДРЕСА_1

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кордон-80"

вул. Кірова, 18, м. Корюківка, 15300

про стягнення 90269,86грн.

Суддя Моцьор В.В.

Представники сторін:

позивача: ОСОБА_2 (довіреність № б/н від 25 грудня 2014 року),

відповідача: не з'явився.

Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кордон-80" про стягнення 90269,86грн. боргу, в тому числі 77000грн. основного боргу, 9160,00грн. інфляційних втрат та 4109,86грн. 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань по видатковим накладним №11-10 від 22 жовтня 2012 року, №13-10 від 25 жовтня 2012 року та №14-10 від 26 жовтня 2012 року.

У судовому засіданні 29 липня 2014 року суд оглянув надані представником позивача оригінали документів, доданих до позовної заяви.

Ухвалою від 29 липня 2014 року розгляд справи відкладався.

У судовому засіданні 06 серпня 2014 року суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач вдруге представника у судове засідання не направив, заяв та клопотань не надсилав, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Зважаючи на те, що відповідач мав можливість, але не скористався правом надати суду письмовий відзив на позов, зважаючи на дотримання розумного строку вирішення господарського спору, господарський суд доходить висновку про можливість у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України розглянути справу та вирішити спір за наявними у справі доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 поставив Товариству з обмеженою відповідальністю "Кордон-80" бензин А92, А95 кількістю 19320,000л на суму 201342,00грн., що підтверджується накладними:

- №11-10 від 22 жовтня 2012 року на суму 50335,50грн.,

- №13-10 від 25 жовтня 2012 року на суму 50335,50грн.,

- №14-10 від 26 жовтня 2012 року на суму 100671,00грн., (а.с. 8-10).

Як свідчать матеріали справи, договір щодо поставки товару, як єдиний письмовий документ, підписаний сторонами та скріплений печатками, не укладався.

У вищезазначених накладних визначено сторони (постачальник та одержувач), умови продажу, товар, його кількість та його ціна.

Відповідач отримав бензин, про що свідчить довіреність №47 від 19 жовтня 2012 року, видана ТОВ "Кордон-80" на ім'я Єрмолова О.М. на отримання від ФОП ОСОБА_1 цінностей, підпис уповноваженої особи відповідача та печатка товариства на накладних (а.с. 12).

Відповідач здійснив часткову оплату за товар в сумі 124342,000грн., про що свідчать копії банківських виписок (а.с. 16-22, 37-51).

Сторонами підписувались акти звірки взаємних розрахунків станом на 28 грудня 2012 року, станом на 20 липня 2013 року та станом на 21 жовтня 2013 року (а.с. 13-15).

Заборгованість відповідача перед позивачем станом на дату подання позову становить 77000,00грн.

Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Статтею 175 Господарського кодексу України визначається, що цивільно-правові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, та в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку визнаються майново-господарськими. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні приписи щодо визначення зобов'язання та підстав їх виникнення містяться у ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Таким чином, однією із підстав виникнення господарського зобов'язання є юридично значимі дії суб'єктів господарювання, наслідком вчинення яких є встановлення, зміна або припинення взаємних прав та обов'язків сторін.

За своєю правовою природою відносини, які виникли між сторонами є відносинами з поставки, оскільки їх об'єктом є вчинення дії по передачі товару у власність другій стороні.

За змістом ч.1 ст.205, ст.639 Цивільного кодексу України правочин, різновидом якого є і договір, може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

В силу ч.2 ст.205 Цивільного кодексу України правочин, для якого не встановлено обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Таким чином, суд приходить до висновку, що до правовідносин, які виникли між сторонами, мають застосовуватись норми закону, які регулюють правовідносини з поставки.

Відповідно до частин 1,2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено судом вище, позивач передавав відповідачу товар згідно накладних.

Таким чином, накладні, за якими відповідач придбав товар, є самостійною підставою виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Всупереч приписам ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України відповідач доказів, які б спростовували обставини, викладені позивачем, не надав.

Враховуючі вищевикладене та те, що матеріалами справи підтверджено факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем по оплаті вартості поставленого товару в сумі 77000,00грн., суд вважає, що позовні вимоги в цій частині стягнення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Позивач також просить стягнути з відповідача 9160,00грн. інфляційних втрат за період з 10 грудня 2012 року по 24 червня 2014 року та 4109,86грн. 3% річних за період з 23 жовтня 2012 року по 24 червня 2014 року.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши розрахунки, здійснені позивачем, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 4109,86грн. 3% річних та часткове задоволення вимог щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 8476,28грн., оскільки позивачем невірно виконано розрахунок, а саме, не враховано, що в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (абзац 3 п.3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17 грудня 2013 року).

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню частково в сумі 89586,14грн., в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 683,72грн. слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1813,16грн.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кордон-80" (вул. Кірова, 18, м. Корюківка, 15300, код ЄДРПОУ 37371140) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в "Райффайзен банк Аваль" м. Київ, МФО 380805) 77000,00грн. основного боргу, 8476,28грн. інфляційних втрат, 4109,86грн. 3% річних та 1813,16грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Суддя В.В. Моцьор

.