Рішення

від 29.07.2014 по справі 904/1465/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 904/1465/14 29.07.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайдер»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоснаб-К»

про стягнення 84 979, 98 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Балійчук Л.І. за довіреністю б/н від 24.06.2014 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Прайдер» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоснаб-К» (далі - відповідач) про стягнення 84 979,98 грн., з яких: 72 681,81 основного боргу, 9 992,26 грн. пені, 2 305,91 грн. 3 % річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був повністю оплачений, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2014 р. порушено провадження у справі № 904/1465/14, розгляд справи призначено на 03.04.2014 р.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2014 р. перенесено судове засідання призначене на 03.04.2014 р. на 23.04.2014 р., в зв'язку з направленням судді Петренко Н.Е. на курси для проходження підготовки.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2014 р. розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 05.05.2014 р.

При цьому, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2014 р. матеріали справи № 904/1465/14 направлено за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Відповідно до автоматичного розподілу справ у господарському суді міста Києва, справу № 904/1465/14 передано для розгляду судді Ломаці В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.05.2014 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 904/1465/14 до свого провадження та призначено її до розгляду на 10.06.2014 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.06.2014 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників сторін, було відкладено на 24.06.2014 р.

У судовому засіданні 24.06.2014 р. від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.06.2014 р. розгляд справи було відкладено на 09.07.2014 р.

08.07.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення щодо розрахунків між сторонами, а також клопотання про продовження строку вирішення спору та відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.07.2014 р. на підставі клопотання позивача було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 29.07.2014 р.

23.07.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Представник відповідача в судове засідання 29.07.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/ від 25 січня 2006 р. 45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 29.07.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.04.2010 р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, було укладено Договір купівлі-продажу № 03/04 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався поставляти (доставляти та передавати у власність), а покупець - приймати і оплачувати товар.

Для цілей цього Договору сторони визначають товаром автомобільні та технічні мастила, призначені для обслуговування автомобілів, що підлягають поставці і поставлені постачальником після узгодження поставки, як це передбачено р. 2 цього Договору (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 4.1. Договору ціна кожної партії товару визначається постачальником і зазначається ним у специфікаціях на підставі яких здійснюється поставка такого товару.

Згідно з п. 4.3. Договору сторони визначили, що оплата товару здійснюється на умовах відстрочення платежу, не пізніше 30 днів від дати поставки товару, що підлягає оплаті, виключаючи поставку товару відповідно до р. 9 цього Договору.

Пунктом 7.2. Договору сторони передбачили, що він набирає чинності з моменту його підписання представниками та засвідчення печатками сторін і діє до належного і повного виконання всіх зобов'язань, які виникли із нього і в зв'язку з ним до 31.12.2010 р.

04.01.2011 р. сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору, якою внесли зміни до п. 7.2. Договору, виклавши його в наступній редакції: «Даний договір укладений до 31.12.2011 р. та набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами».

30.12.2011 р. сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору, якою внесли зміни до п. 7.2. Договору, виклавши його в наступній редакції: «Даний договір укладений до 31.12.2012 р. та набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов Договору поставив відповідачу товар на загальну суму 128 305,41 грн. на підставі наступних видаткових накладних: № 0000147 від 22.11.2011 р. на суму 68 020, 64 грн., № 0000000133 від 10.10.2012р. на суму 13 166, 28 грн., № 0000000137 від 23.10.2012 р. на суму 23 006, 84 грн., №0000000151 від 15.11.2012 р. на суму 24 111, 65 грн.

До матеріалів справи також долучені довіреності на одержання товарно-матеріальних цінностей, видані відповідачем для отримання відповідного товару, а також складені позивачем рахунки-фактури та податкові накладні відносно спірних господарських операцій.

Вказаний товар відповідач оплатив частково, перерахувавши позивачу в оплату товару за накладною № 0000147 від 22.11.2011 р. 42 020, 64 грн., а саме: 3 800, 00 грн. 08.11.2012 р., 5 000, 00 грн. 12.11.2012 р., 12 000, 00 грн. 13.11.2012 р., 7 238, 00 грн. 19.11.2012 р., 4 982, 64 грн. 13.12.2012 р., 5 000, 00 грн. 19.12.2012 р., 4 000, 00 грн. 20.12.2012 р.

Також, відповідачем було частково повернуто позивачу товар на загальну суму 13 602,96 грн. на підставі накладних на повернення: № 1 від 27.02.2013 р. на суму 8 110, 92 грн., № 2 від 27.02.2013 р. на суму 1 851, 17 грн., № 3 від 27.02.2013 р. на суму 3 640, 87 грн.

Враховуючи зазначене, за відповідачем утворився борг перед позивачем в сумі 72 681, 81 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

В той же час, при укладенні спірного Договору поставки його сторони визначили, оплата товару здійснюється на умовах відстрочення платежу, не пізніше 30 днів від дати поставки товару, що підлягає оплаті.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді в розмірі 72 681, 81 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 9 992,26 грн. пені, 2 305,91 грн. 3 % річних, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пунктом 8.1. Договору сторони визначили, що за кожен день прострочення виконання покупцем грошового зобов'язання покупець на вимогу постачальника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, вирахуваної від суми невиконаного грошового зобов'язання.

Позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 9 992, 26 грн., розрахунок якої є невірним, оскільки здійсненний за період в 386 днів, тобто з порушенням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України.

Так, відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

При цьому слід враховувати, що позовна вимога про стягнення пені пов'язана з триваючим правопорушенням - простроченням виконання зобов'язання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобов'язання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день. (Такої ж правової позиції притримується Вищий господарський суд України у постанові № 41/153-07 від 11.10.2007 р.).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

При цьому, відповідно до п. 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що він нарахував пеню на залишок боргу в сумі 72 681, 81 грн. за період з 16.12.2012 р. по 06.01.2014 р., проте як вірним було б нарахування пені з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України за наступні періоди: за накладною від 22.11.2011 р. за період з 22.12.2011 р. по 22.06.2012 р., за накладною від 10.10.2012 р. за період з 09.11.2012 р. по 09.05.2013 р., за накладною від 23.10.2012 р. за період з 22.11.2012 р. по 22.05.2013 р., за накладною від 15.11.2012 р. за період з 15.12.2012 р. по 15.06.2013 р.

Оскільки позивач не врахував приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, визначивши періоди прострочення по вказаним накладним не з моменту виникнення зобов'язання з оплати, а довільно обрав дату для початку розрахунку, суд при здійсненні перерахунку визначає періоди, за які в такому випадку може бути стягнута пеня, з урахуванням відсутності клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог, наступним чином: дата початку для нарахування пені - обрана позивачем дата 16.12.2012 р., кінець періоду нарахування пені - дата, на яку припадає останній день вірного періоду, тобто день шестимісячного строку від дня, коли по відповідній накладній зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, періоди для нарахування пені становитимуть: за накладною від 22.11.2011 р. - пеня не стягуватиметься, оскільки вірний період не припадає на обраний позивачем проміжок часу, за накладною від 10.10.2012 р. за період з 16.12.2012 р. по 09.05.2013 р., за накладною від 23.10.2012 р. за період з 16.12.2012 р. по 22.05.2013 р., за накладною від 15.11.2012 р. за період з 16.12.2012 р. по 15.06.2013 р.

Судом здійснено перерахунок пені, з урахуванням зазначеного, та встановлено, що вона має становити 3 930,87 грн., зокрема: за накладною від 10.10.2012 р. 779,16 грн., за накладною від 23.10.2012 р. 1 361,50 грн., за накладною від 15.11.2012 р. 1 790,21 грн.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нарахував відповідачу 3 % річних на суму боргу 72 681, 81 грн. за період з 16.12.2012 р. по 06.01.2014 р. в сумі 2 305, 91 грн., розрахунок яких є вірним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоснаб-К» (02232, місто Київ, проспект Маяковського, будинок 68, офіс 201; код ЄДРПОУ 23939530) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайдер» (01103, місто Київ, вулиця Драгомирова, будинок 10/10, офіс 61; код ЄДРПОУ 33638278) 72 681 (сімдесят дві тисячі шістсот вісімдесят одну) грн. 81 коп. основного боргу, 3 930 (три тисячі дев'ятсот тридцять) грн. 87 коп. пені, 2 305 (дві тисячі триста п'ять) грн. 91 коп. 3 % річних та 1 696 (одну тисячу шістсот дев'яносто шість) грн. 69 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.08.2014 р.

Суддя В.С. Ломака