Постанова

від 29.07.2014 по справі 810/4210/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2014 року 810/4210/14

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Лисенко В.І., за участю секретаря судового засідання Глазун Т.О.,

представників позивача: Абрамян К.А., Чапляна С.Є.,

представників відповідача: Завальської С.В., Єфіменко Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом приватного підприємства «Абрамян» до проВасильківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось приватне підприємство «Абрамян» з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.02.2014 № 0000702203 та № 0000712203, від 27.02.2014 № 0001262203, № 0001272203, № 0001282203, № 0001292203.

В основу оскаржених податкових повідомлень-рішень покладено висновок податкового органу про безпідставне віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі отриманих від контрагентів податкових накладних у розмірі 104487,00 грн., оскільки вказані податкові накладні включені позивачем до податкових декларацій з ПДВ із перевищенням 365-ти денного строку з дня їх складення, а відтак, відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу, позивач втратив право на формування податкового кредиту на підставі таких податкових накладних.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки товариством вчасно, у встановлений законодавством термін включено до податкових декларацій з ПДВ податкові накладні на загальну суму ПДВ 104487,00 грн., виписані контрагентами позивача у період з лютого 2012 року по жовтень 2012 року. У подальшому, оскільки позивачем самостійно було виявлено факт невірного декларування вищевказаних податкових накладних (були задекларовані не в загальній декларації з ПДВ, а в декларації з ПДВ щодо діяльності з постачання продукції, які позивач подає до податкового органу у відповідності до положень підпункту 9 пункту 1 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу як переробне підприємство), підприємством подано до податкового органу уточнюючі розрахунки, якими перенесено суми податкового кредиту з «переробної» декларації до загальної. Проте, факт невірного декларування не свідчить про не декларування взагалі, а тому, позивач вважає, що ним не було порушено 365-ти денний строк з дня складення податкової накладної на включення такої накладної до податкового кредиту.

У судовому засіданні представники позивача позов підтримали, просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях. Просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи, приватне підприємство «Абрамян» є переробним підприємством основним видом діяльності якого є переробка молока та виробництво сиру.

Протягом 2012 року, а саме: 20.03.2012, 18.04.2012, 14.10.2012 та 19.11.2012 позивачем подано до податкового органу загальні декларації з ПДВ за лютий, березень, вересень, жовтень 2012 року відповідно, та декларації з ПДВ переробного підприємства (щодо діяльності з постачання продукції) за ті ж періоди.

При цьому, як того вимагають норм Податкового кодексу, позивачем разом з деклараціями подавались розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів та реєстри виданих та отриманих податкових накладних (а.с.25-80).

Як пояснив під час судового розгляду представник позивача, ПП «Абрамян», як переробне підприємство, операції з постачання молока та сиру товаровиробниками відображає в податковій декларації з податку на додану вартість переробного підприємства, а інші операції, в тому числі постачання молочної продукції, із сировини, що не є сировиною власного виробництва сільськогосподарського товаровиробника чи фізичної особи - в загальній податковій декларації з податку на додану вартість, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом.

Бухгалтером підприємства при заповненні вищезазначених декларацій було допущено помилки, а саме: відображено суми податкового кредиту, сформованого на підставі податкових накладних, виписаних позивачу продавцями не товаровиробниками, у деклараціях з ПДВ переробного підприємства, а не у загальних, як того вимагає чинне законодавство.

При цьому, до будь-яких втрат бюджету вказаний факт не призвів (навпаки, позивачем сплачено податку на додану вартість більше, аніж би було сплачено за умови декларування вказаних сум в загальних деклараціях з ПДВ).

Наприкінці 2013 року позивачем, самостійно виявивши вказані помилки, з метою приведення власної звітності у відповідність діючому законодавству, подано до податкового органу уточнюючі розрахунки до загальних та «переробних» декларацій за лютий, березень, вересень, жовтень 2012 року.

Уточнення полягало в тому, що бухгалтером підприємства було перенесено показники податкового кредиту, сформованого на підставі податкових накладних, виписаних позивачу продавцями не товаровиробниками, з «переробної» декларації до загальної.

Тобто, нового декларування кредиту не відбувалось.

У січні та лютому 2014 року відповідачем проведено камеральні перевірки задекларованих позивачем у зазначених уточнюючих розрахунків даних, за результатами яких складено Акти від 17.01.2014 № 43/10-07-22-03-12/36204946 та № 44/10-07-22-03-12/36204946, від 07.02.2014 № 218/10-07-22-03-12/36204946 та № 219/10-07-22-03-12/36204946.

Перевірками встановлено порушення позивачем положень пункту 198.6 статті 198 в частині включені позивачем до податкових декларацій з ПДВ податкових накладних із перевищенням 365-ти денного строку з дня їх складення.

На думку податкового органу, оскільки вказаними уточнюючими розрахунками позивач задекларував податкові накладні, виписані контрагентами у період з лютого 2012 року по жовтень 2012 року (тобто, з перевищення 365-ти денного строку на день подання уточнюючих розрахунків), то позивач втратив право на формування податкового кредиту за такими накладними.

При цьому, питань щодо законності перенесення позивачем з «переробних» декларацій до загальних декларації податкових зобов'язань за період з лютого 2012 року по жовтень 2012 року у податкового органу під час перевірки не виникало.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

від 11.02.2014 № 0000702203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 55573,50 грн. (37049,00 грн. - основне зобов'язання, 18524,50 грн. - штрафні санкції),

від 11.02.2014 № 0000712203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 49105,50 грн. (32737,00 грн. - основне зобов'язання, 16368,50 грн. - штрафні санкції),

від 27.02.2014 № 0001262203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 22099,50 грн. (14733,00 грн. - основне зобов'язання, 7366,50 грн. - штрафні санкції),

від 27.02.2014 № 0001282203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 24844,50 грн. (16563,00 грн. - основне зобов'язання, 8281,50 грн. - штрафні санкції),

від 27.02.2014 № 0001272203 та № 0001292203, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення з ПДВ на загальну суму 3405,00 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755 (далі-Податковий кодекс).

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу, у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

З аналізу вказаної норми чинного законодавства убачається, що платник податку втрачає право на формування податкового кредиту на підставі певної податкової накладної у разі, якщо така накладна не буде включена ним до податкового декларації з ПДВ у строк 365 календарних днів з дати складання такої податкової накладної.

При цьому, вказана норма не розрізняє яким саме чином платник податку повинен включити суми податку додану вартість на підставі отриманих податкових накладних до податкової звітності (в даному випадку до загальної декларації або до «переробної»).

Як убачається з матеріалів справи, податкові накладні на загальну суму 104487,00 грн., виписані продавцями молока позивачу у період з лютого по жовтень 2012 року, були включені позивачем до податкових декларацій з ПДВ переробного підприємства (щодо діяльності з постачання продукції) у період з лютого по жовтень 2012 року (тобто, в межах строку, встановлено статтею 198 Податкового кодексу).

Вказаний факт представником відповідача під час судового розгляду не заперечувався.

У той же час, пунктом 1 підрозділу другого Перехідних положень Податкового кодексу для переробних підприємств до 01 січня 2015 року встановлено спеціальний порядок сплати податку на додану вартість.

Так, переробне підприємство у строки, встановлені пунктом 203.1 статті 203 Кодексу, подає до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість і податкову декларацію з податку на додану вартість щодо діяльності з постачання продукції за місцем реєстрації переробного підприємства. У податковій декларації з податку на додану вартість щодо діяльності з постачання продукції окремо відображаються сума податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню на спеціальний рахунок для виплати компенсації, та сума податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до спеціального фонду Державного бюджету України.

Проте, норми зазначеного пункту не поширюються на операції з постачання продукції, виготовленої переробними підприємствами з імпортованої сировини, сировини, поставленої не в живій вазі, сировини, що не є сировиною власного виробництва сільськогосподарських підприємств, визначених розділом V Кодексу, інших юридичних і фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, які самостійно вирощують, розводять, відгодовують продукцію тваринництва , визначену цим Кодексом (далі - сільськогосподарські товаровиробники).

Тобто, переробне підприємство операції з постачання готової молочної продукції, виготовленої з поставлених молока в живій вазі сільськогосподарськими товаровиробниками, відображає в податковій декларації з податку на додану вартість переробного підприємства, а інші операції, в тому числі постачання молочної продукції, із сировини, що не є сировиною власного виробництва сільськогосподарського товаровиробника чи фізичної особи - в загальній податковій декларації з податку на додану вартість, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом.

Як пояснив під час судового розгляду представник позивача, у лютому, березні, вересні та жовтні 2012 року (періоди, які підлягали перевірці та досліджуються в межах розгляду даного позову) позивач не отримував продукції (молоко та сир) від товаровиробників. Весь отриманий позивачем у вказані періоди товар був придбаний ним у юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців, які не є виробниками даної продукції (молока та сиру).

Наприкінці 2013 року позивачем самостійно виявлено, що бухгалтером підприємства при заповненні декларацій (загальної та «переробної») з ПДВ за лютий, березень, вересень, жовтень 2012 року було допущено помилки, а саме: відображено суми податкового кредиту, які виникли на підставі господарських взаємовідносин з продавцями, що не є товаровиробниками, у деклараціях з ПДВ переробного підприємства, а не у загальних.

У подальшому, з метою приведення власної звітності у відповідність діючому законодавству, у грудні 2013 року позивачем подано до податкового органу уточнюючі розрахунку обох декларацій (загальних та «переробних») за лютий, березень, вересень, жовтень 2012 року.

Суд констатує, що подавши у грудні 2013 року уточнюючі розрахунки до загальних декларацій з ПДВ за лютий, березень, вересень, жовтень 2012 року, позивач лише усунув самостійно виявлені помилки у податковій звітності. Тобто, нового декларування кредиту чи зобов'язань не відбувалось.

Відповідно до положень статті 50 Податкового кодексу, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Таким чином, твердження податкового органу про перевищення позивачем 365-ти денного строку на включення податкових накладних до податкового кредиту не відповідає дійсності, оскільки відповідачем помилково застосовані до вказаних правовідносин норми статті 198 Податкового кодексу та невірно ототожнено поняття «подання уточнюючого розрахунку» (стаття 50 Податкового кодексу) з поняттям «право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту» (стаття 198 Податкового кодексу).

За таких обставин суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 11.02.2014 № 0000702203 та № 0000712203, від 27.02.2014 № 0001262203, № 0001272203, № 0001282203, № 0001292203 прийняті відповідачем безпідставно та підлягають скасуванню.

Згідно із частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, таким чином, судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області від 11.02.2014 № 0000702203 та № 0000712203, від 27.02.2014 № 0001262203, № 0001272203, № 0001282203, № 0001292203.

Стягнути з Державного бюджету на користь приватного підприємства «Абрамян» (код ЄДРПОУ: 36204946) сплачений судовий збір у розмірі 320 (триста двадцять) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лисенко В.І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 04 серпня 2014 р.