Рішення

від 31.07.2014 по справі 22-ц/796/6524/2014

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/6524/2014 Головуючий у суді першої інстанції: Майбоженко А.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М. Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого судді: Білич І.М.

Суддів: Рейнарт І.М., Побірченко Т.І.

при секретарі: Гречка Т.В.

за участю: представника позивача ОСОБА_3

представника відповідача Чурікової Т.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 березня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Приватного підприємства «Агапіт» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі.

в с т а н о в и л а :

Позивач звертаючись в листопаді 2013 року до суду з вищевказаним позовом вказував на те, що з 28.07.2006 року він працював на посаді директора ПП "Агапіт" та був його засновником. У 2009 році він передав управління даним підприємством за довіреністю ОСОБА_6, який згідно домовленостей з діловими партнерами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 мав здійснювати фактичне керівництво підприємством. При цьому, позивач мав залишатись на посаді директора, але не втручатись у справи підприємства. 25.10.2013 року він випадково довідався про те, що його звільнено з займаної посади на підставі особистої заяви про звільнення, якої він не подавав. Тому просив суд скасувати наказ та поновити його на посаді директора ПП "Агапіт", стягнувши заборгованість із заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В судовому засіданні 18.02.2014 року судом було прийнято заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої представник позивача просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з 20.01.2009 року по 17.02.2014 року у розмірі 52 094,98 гривень.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 березня 2014 року позовні вимоги було задовольнити частково.

Скасовано наказ № 03/08-к від 19.01.2009 року про звільнення ОСОБА_5 з посади директора Приватного підприємства "Агапіт" на підставі ст. 38 КЗпП України.

У іншій частині позовних вимог - відмовлено. Також вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, де ставив питання щодо скасування рішення суду в частині відмови в поновлення позивача та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогул, та постановлення в цій частині нового рішення про задоволення вимог позивача. Вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав подану апеляційну скаргу.

Представник відповідача не визнав подану апеляційну скаргу, заперечував проти її задоволення.

Позивач та третя особа будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, у судове засідання не з'явилися, поважність причин своєї неявки суду не повідомили. Судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність в силу вимог ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. суд вважає правильним задовольнити позовні вимоги частково з наступних підстав.

Судом при розгляді справи було встановлено, що ОСОБА_9 був звільнений з посади директора Приватного підприємства «Агапіт» з 19 січня 2009 року за ст. 38 КЗпП України.

Задовольняючи вимоги позивача в частині скасування наказу № 03/08-к від 19.01.2009 року про звільнення, суд першої інстанції виходив з того, що припинення трудового договору на підставі ст. 38 КЗпП України можливе лише у випадку висловлення працівником такого бажання у встановленому законом порядку, шляхом подання роботодавцю заяви про звільнення. Обов'язковим є волевиявлення працівника, спрямоване на припинення трудових відносин.

За відсутності доказів надання позивачем такої заяви на момент звільнення, суд вважав вимоги позивача в цій частині доведеними та такими що підлягають задоволенню.

Виходячи з того, що апеляційна скарга не містить доводів, щодо невідповідності висновків суду в частині задоволення вимог про скасування наказу про звільнення, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України судом апеляційної інстанції рішення суду в цій частині не переглядається.

Відмовляючи у задоволенні вимог позивача щодо поновлення його на роботі та стягненні заробітку, суд першої інстанції вказував на те, що при розгляді даної справи доказуванню підлягають дві обставини, по-перше, звільнення без законної підстави, а по-друге, створення працівнику перешкод у виконанні своїх трудових обов'язків у зв'язку зі звільненням.

Саме по собі звільнення без законної підстави, на думку суду, не є автоматичною підставою для поновлення працівника на роботі, якщо він не виконував свої трудові функції протягом тривалого часу за власним бажанням, а не у зв'язку з його звільненням.

Під час розгляду даної справи суд дійшов висновку про незаконність наказу про звільнення позивача від 19.01.2009 року, однак підстав для його поновлення на даній посади з цієї ж дати суд не вбачав. Оскільки, позивачем чи його представниками не надано будь-яких доказів щодо перешкоджанню відповідачем з дати звільнення позивачу у виконанні трудових обов'язків.

При цьому, судом вказувалось на те, що трудовий договір між сторонами був фактично припиненим після продажу ОСОБА_5 своїх корпоративних прав, оскільки ні він, ні підприємство не мало один перед одним будь-яких зобов'язань, що складають основу трудового договору.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при постановленні судового рішення не було взято до уваги те, що трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору як з ініціативи роботодавця так і працівника, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена ст. 38 КЗпП заборона звільнення працівника без подання відповідної ним заяви про таке звільнення.

Отже звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням встановленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновленим на попередній роботі, органом який розглядає трудовий спір.

Таким чином аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями ст. 43 Конституції України та ст. 240 - 1 КЗпП України дає підстави для висновку про те. що за змістом ч. 1 ст. 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Суд першої інстанції встановивши, що звільнення позивача за ст. 38 КЗпП України відбулось з порушенням установленого законом порядку зобов'язаний був поновити працівника на попередній роботі, з урахуванням того, що закон у відповідності до вимог ч. 1 ст. 235 КЗпП України не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій ст. 235 КЗпП України.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що рішення суду за яким позивачу було відмовлено у задоволенні вимог в частині поновлення на роботі підлягає скасуванню з урахуванням вищевикладених обставин та постановленням нового про їх задоволення.

Враховуючи те, що у відповідності до положень ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів вважає за необхідне постановити рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік.

З урахуванням наданого позивачем розрахунку, та відсутності заперечень відповідача щодо механізму нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з січня 2009 по січень 2010 року з урахуванням мінімального розміру заробітної плати за відповідний період часу, колегія суддів вважає, що до стягнення підлягає сума в розмірі 8254 гривни.

Керуючись ст.ст.303, 304, 305, 307, 309, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 березня 2014 року скасувати в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_9 про поновлення та стягнення заробітної плати та постановити у цій частині нове, за яким:

ОСОБА_5 поновити на посаді директора Приватного підприємства «Агапіт» з 19 січня 2009 року.

Стягнути з Приватного підприємства «Агапіт»( м. Київ вул.. Васильківська, 7/7 ЄДРПОУ 31364101, п/р 26009256701 в ПАТ «Інтеграл - банк») середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 8 254 (вісім тисяч двісті п'ятдесят чотири) гривні на користь ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого в АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1)

Стягнути з Приватного підприємства «Агапіт»на користь держави судовий збір у розмірі 243 (двісті сорок три) гривни 60 коп.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: