Рішення

від 30.07.2014 по справі 916/2141/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2014 р.Справа № 916/2141/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від позивача - не з'явився,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Лузанівка" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Персей Юніон" про стягнення 239281,79 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Лузанівка" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Персей Юніон" про стягнення заборгованості за договором поставки № 371 від 18.09.2012 р. у загальному розмірі 263326,23 грн., у т.ч. 213085,43 грн. - основного боргу, 40019,15 грн. - пені, 8521,94 грн. - 3% річних, 1699,71 грн. - інфляційних втрат, посилаючись на наступне.

18.09.2012 року між ТОВ "Лузанівка" (продавець) та ТОВ "Персей Юніон" (покупець) було укладено договір поставки продукції Сан ИнБев Україна № 371 від 18.09.2012 р., відповідно до умов якого продавець зобов'язався впродовж строку дії даного договору передавати покупцю у власність для подальшої реалізації, а покупець - приймати та оплачувати товар, на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до розділу 2 договору ціна на товар, що відпускається продавцем, встановлюється на договірній основі та зазначається в заявці (накладній), що є невід'ємною частиною цього договору. Продавець може здійснити поставку, за домовленістю з покупцем у формі товарного кредиту, в цьому випадку покупець здійснює розрахунок не пізніше 14 календарних днів, з моменту відвантаження, вказаного в накладній (рахунку-фактурі), шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок продавця, або шляхом внесення до каси підприємства.

Як вказує позивач, на виконання умов договору поставки продукції Сан ИнБев Украина № 371 від 18.09.2012 р. та у відповідності до замовлень покупця позивач передав, а відповідач прийняв відповідні товари:

- на замовлення покупця ЛЗК00280123 від 12.09.2012 р. поставлено товар 13.09.2012 р. на суму 3362,13 грн., що підтверджується видатковою накладною № ЛРН00278647 від 13.09.2012 р.;

- на замовлення покупця ЛЗК00280354 від 12.09.2012 р. поставлено товар 13.09.2012 р. на суму 12955,20 грн., що підтверджується видатковою накладною №ЛРН00278649 від 13.09.2012р.;

- на замовлення покупця ЛЗК00289962 від 20.09.2012 р. поставлено товар 21.09.2012 р. на суму 2650,00 грн. та поворотну тару на суму 45,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №ЛРН00286130 від 21.09.2012р.;

- на замовлення покупця ЛЗК00293573 від 25.09.2012 р. поставлено товар 26.09.2012 р. на суму 25037,44 грн. та поворотну тару на суму 30,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № ЛРН00291848 від 26.09.2012 р.;

- на замовлення покупця ЛЗК00295964 від 26.09.2012 р. поставлено товар 27.09.2012 р. на суму 21398,88 грн., що підтверджується видатковою накладною № ЛРН00292095 від 27.09.2012 р.;

- на замовлення покупця ЛЗК00300664 від 01.10.2012 р. поставлено товар 02.10.2012 р. на суму 25186,88 грн. та поворотну тару на суму 3375,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № ЛРН00296597 від 02.10.2012 р.;

- на замовлення ЛЗК00299985 від 01.10.2012 р. поставлено товар 04.10.2012 р. на суму 19601,10 грн., що підтверджується видатковою накладною №НРН00000350 від 04.10.2012 р.;

- на замовлення покупця ЛЗК00305542 від 04.10.2012 р. поставлено товар 05.10.2012 р. на суму 28667,80 грн. та поворотну тару на суму 65,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №НРН00000613 від 05.10.2012 р.;

- на замовлення покупця ЛЗК00308213 від 08.10.2012 р. поставлено товар 09.10.2012 р. на суму 28126,60 грн. та поворотну тару на суму 3750,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №НРН00001089 від 09.10.2012 р.;

- на замовлення покупця ЛЗК00307247 від 08.10.2012 р. поставлено товар 09.10.2012р. на суму 18734,40 грн., що підтверджується видатковою накладною № НРН00001088 від 09.10.2012 р.

Однак, за ствердженнями позивача, в порушення умов вказаного договору поставки № 371 від 18.09.2012 р. та норм чинного законодавства заборгованість в розмірі 213085,43 грн. станом на 14.02.2014 року залишилась непогашеною.

Крім того, позивачем відповідно до п. 5.1. договору здійснено нарахування пені в розмірі 40019,15 грн., а також згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем здійснено нарахування 3% річних в сумі 8521,94 грн. та інфляційних в сумі 1699,71 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.06.2014 р. позовну заяву ТОВ „Лузанівка" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/2141/14, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

01.07.2014 р. представником позивача було подано до господарського суду Одеської області заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно з якою позивач просить суд стягнути з відповідача 239281,79 грн., у т.ч. 213085,43 грн. - основного боргу, 15974,71 грн. - пені, 8521,94 грн. - 3% річних, 1699,71 грн. - інфляційних втрат.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, вказаною в позовній заяві, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців. Однак, згідно поштових повідомлень, що містяться в матеріалах справи, надіслана судом ухвала про порушення провадження у справі повернута до суду за закінченням терміну зберігання.

Як передбачено приписами ст. 64 ГПК України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином .

Так, у пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Крім того, у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 зазначено, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, як зазначено в абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

18.09.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Лузанівка" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Персей Юніон" (покупець) був укладений договір поставки продукції Сан ИнБев Україна № 371 (а.с. 9-10), відповідно до п. 1.1 якого позивач як продавець зобов'язується протягом строку дії цього договору передавати відповідачу як покупцю у власність для наступної реалізації, а відповідач як покупець - приймати та оплачувати товар на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з п. 2.1. договору ціна на товар, що відпускається продавцем, встановлюється на договірній основі і вказується у заявці (накладній), яка являється невід'ємною частиною даного договору.

При цьому відповідно до п. 2.2 договору постачальник може здійснювати поставку за домовленістю з покупцем у формі товарного кредиту, у цьому випадку покупець здійснює розрахунок не пізніше 14 календарних днів з моменту відвантаження, вказаного у накладній (рахунку-фактурі) шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника або шляхом внесення у касу підприємства.

За умовами п. 2.3 договору сума договору визначається як сума всіх партій продукції, поставлених впродовж строку дії цього договору.

В п. 3.1 та 4.1 договору визначено, що товар поставляється в асортименті, по цінам і у кількості, вказаним у накладній (рахунку-фактурі), складених згідно із заявкою покупця.

Відповідно до п. 3.2 договору покупець зобов'язується своєчасно оплатити товар в строки, обумовлені в п. 2.2 цього договору. Всі ризики на товар переходять від продавця до покупця в момент передачі товару останньому (п. 3.3 договору). Право власності на товар переходить до покупця з моменту отримання товару (п. 3.4 договору). Всі претензії по кількості та якості товару приймаються і вирішуються тільки під час отримання товару (п. 3.5 договору).

В п. 3.6 договору зазначено, що ящик 20 гніздовий, ящик InBev, піддон 1000*1200, кега 50л, 30л, 20л ВЕ являються поворотною тарою. Їх вартість не включається у вартість товару і не оплачується; вказана тара підлягає поверненню. У випадку неповернення тари, покупець сплачує її вартість, вказану в акті прийому-передачі. За домовленістю сторін продавець може надати покупцю у користування тару і передати її по акту прийому-передачі, що являється невід'ємною частиною цього договору (п. 3.7 договору). У випадку припинення поставок згідно цього договору продавець вправ забрати тару (п. 3.8 договору).

Згідно з п. 4.2, 4.3 договору передбачено, що передача товару продавцем покупцю відбувається на підставі товарно-супровідних документів, у присутності представників сторін із належним заповненням документів.

При цьому п. 4.4. договору передбачено, що вантаж доставляється транспортом продавця.

Строк дії договору визначено в розділі 8 договору. Так, вказаний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє впродовж 3 років, тобто до 12.09.2015 р.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки продукції Сан ИнБев Україна № 371 позивач з 13.09.2012 року по 09.10.2012 року поставив відповідачу товар на загальну суму 205720,43 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних. Зокрема:

- на замовлення покупця ЛЗК00280123 від 12.09.2012 р. позивачем поставлено товар 13.09.2012 р. на суму 3362,13 грн., що підтверджується видатковою накладною № ЛРН00278647 від 13.09.2012 р.;

- на замовлення покупця ЛЗК00280354 від 12.09.2012 р. позивачем поставлено товар 13.09.2012 р. на суму 12955,20 грн., що підтверджується видатковою накладною №ЛРН00278649 від 13.09.2012р.;

- на замовлення покупця ЛЗК00289962 від 20.09.2012 р. позивачем поставлено товар 21.09.2012 р. на суму 2650,00 грн. та поворотну тару на суму 45,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №ЛРН00286130 від 21.09.2012р.;

- на замовлення покупця ЛЗК00293573 від 25.09.2012 р. позивачем поставлено товар 26.09.2012 р. на суму 25037,44 грн. та поворотну тару на суму 30,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № ЛРН00291848 від 26.09.2012 р.;

- на замовлення покупця ЛЗК00295964 від 26.09.2012 р. позивачем поставлено товар 27.09.2012 р. на суму 21398,88 грн., що підтверджується видатковою накладною № ЛРН00292095 від 27.09.2012 р.;

- на замовлення покупця ЛЗК00300664 від 01.10.2012 р. позивачем поставлено товар 02.10.2012 р. на суму 25186,88 грн. та поворотну тару на суму 3375,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № ЛРН00296597 від 02.10.2012 р.;

- на замовлення ЛЗК00299985 від 01.10.2012 р. позивачем поставлено товар 04.10.2012 р. на суму 19601,10 грн., що підтверджується видатковою накладною №НРН00000350 від 04.10.2012 р.;

- на замовлення покупця ЛЗК00305542 від 04.10.2012 р. позивачем поставлено товар 05.10.2012 р. на суму 28667,80 грн. та поворотну тару на суму 65,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №НРН00000613 від 05.10.2012 р.;

- на замовлення покупця ЛЗК00308213 від 08.10.2012 р. позивачем поставлено товар 09.10.2012 р. на суму 28126,60 грн. та поворотну тару на суму 3750,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №НРН00001089 від 09.10.2012 р.;

- на замовлення покупця ЛЗК00307247 від 08.10.2012 р. позивачем поставлено товар 09.10.2012р. на суму 18734,40 грн., що підтверджується видатковою накладною № НРН00001088 від 09.10.2012 р.

При цьому поставлений позивачем товар було отримано відповідачем, що вбачається з підпису уповноваженої особи відповідача - директора Товариства на вищезазначених накладних, що скріплено печаткою відповідача.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем згідно вищевказаних видаткових накладних, що повністю узгоджується з умовами укладеного сторонами договору.

Так, за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити цей товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Виходячи з умов договору поставки, сторонами було передбачено в п. 2.2 договору оплату товару не пізніше 14 календарних днів з моменту відвантаження товару.

Наразі, як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, останній не сплатив вартість поставленого товару, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар по вказаному договору складає 205720,43 грн. Також, за ствердженнями позивача, що не спростовані відповідачем, останнім не було повернуто поворотну тару, загальна вартість якої за вказаними видатковими накладними склала 7365,00 грн. В свою чергу відповідно до п. 3.6 договору вартість вказаної поворотної тари підлягає сплаті покупцем, тобто відповідачем.

При цьому слід зазначити, що наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт оплати відповідачем поставленого позивачем товару та повернення тари покупцю в матеріалах справи відсутні. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, суд доходить до висновку про безпідставне невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару і сплати вартості поворотної тари, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми заборгованості в розмірі 213085,43 грн. (205720,43 грн. + 7365,00 грн.).

Разом з тим, з огляду на те, що за умовами договору поставки продукції Сан ИнБев Україна № 371 оплата вказаної продукції мала бути здійснена протягом 14 календарних днів з моменту поставки, відповідно суд доходить до висновку про прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленої продукції по кожній видатковій накладній.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, згідно п. 5.1 договору поставки продукції Сан ИнБев Україна № 371 передбачено, що у випадку прострочки платежу (п.2.2) покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який нараховується пеня, від вартості товару з урахуванням вартості неповернутої тари за кожний день прострочки оплати.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором поставки продукції Сан ИнБев Україна № 371 щодо здійснення оплати за поставлений товар позивачем нараховано відповідачу пеню за шість місяців, виходячи з існуючої суми боргу по кожній поставці з урахуванням вартості неповернутої тари за окремою видатковою накладною, а також враховуючи діючу у обраний позивачем період подвійну облікову ставку НБУ. Дослідивши та перевіривши додані позивачем до заяви про уточнення позову розрахунки суми пені по кожній видатковій накладній (а.с. 70-79), суд вважає здійснені розрахунки обґрунтованими та арифметично правильними. Зокрема:

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ЛРН00278647 від 13.09.2012 р. на суму 3362,13 грн. позивачем за період з 28.09.2012 р. по 28.03.2013 р. (182 дн.) нараховано пеню в сумі 250,78 грн. ;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ЛРН00278649 від 13.09.2012 р. на суму 12955,20 грн. позивачем за період з 28.09.2012 р. по 28.03.2013 р. (182 дн.) нараховано пеню в сумі 966,33 грн. ;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ЛРН00286130 від 21.09.2012 р. на суму 22695,00 грн. позивачем за період з 06.10.2012 р. по 06.04.2013 р. (183 дн.) нараховано пеню в сумі 1702,12 грн. ;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ЛРН00291848 від 26.09.2012 р. на суму 25067,44 грн. позивачем за період з 11.10.2012 р. по 11.04.2013 р. (183 дн.) нараховано пеню в сумі 1880,06 грн. ;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ЛРН00292095 від 27.09.2012 р. на суму 21398,88 грн. позивачем за період з 12.10.2012 р. по 12.04.2013 р. (183 дн.) нараховано пеню в сумі 1604,92 грн. ;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ЛРН00296597 від 02.10.2012 р. на суму 28561,88 грн. позивачем за період з 17.10.2012 р. по 17.04.2013 р. (183 дн.) нараховано пеню в сумі 2142,14 грн. ;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № НРН00000350 від 04.10.2012 р. на суму 19601,10 грн. позивачем за період з 19.10.2012 р. по 19.04.2013 р. (183 дн.) нараховано пеню в сумі 1470,08 грн. ;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № НРН00000613 від 05.10.2012 р. на суму 28832,80 грн. позивачем за період з 20.10.2012 р. по 20.04.2013 р. (183 дн.) нараховано пеню в сумі 2162,46 грн. ;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної №НРН00001089 від 09.10.2012 р. на суму 31876,60 грн. позивачем за період з 24.10.2012 р. по 24.04.2013 р. (183 дн.) нараховано пеню в сумі 2390,74 грн. ;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної №НРН00001088 від 09.10.2012 р. на суму 18734,40 грн. позивачем за період з 24.10.2012 р. по 24.04.2013 р. (183 дн.) нараховано пеню в сумі 1405,08 грн.

Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня в загальній сумі 15974,71 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 8521,94 грн. та інфляційних втрат в сумі 1699,71 грн., суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки відповідач свої зобов'язання в частині оплати за поставлений товар не виконав своєчасно, то відповідно він вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки. Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі поставки продукції Сан ИнБев Україна № 371не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати за поставлений товар, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних на існуючу суму боргу по кожній поставці за окремою видатковою накладною, розрахунки яких додано до позовної заяви (а.с. 23-32). Зокрема:

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ЛРН00278647 від 13.09.2012 р. на суму 3362,13 грн. позивачем за період з 28.09.2012 р. по 13.02.2014 р. (504 дн.) нараховано 3% річних в сумі 139,28 грн. ;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ЛРН00278649 від 13.09.2012 р. на суму 12955,20 грн. позивачем за період з 28.09.2012 р. по 13.02.2014 р. (504 дн.) нараховано 3% річних в сумі 536,66 грн. ;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ЛРН00286130 від 21.09.2012 р. на суму 22695,00 грн. позивачем за період з 06.10.2012 р. по 13.02.2014 р. (496 дн.) нараховано 3% річних в сумі 925,21 грн. ;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ЛРН00291848 від 26.09.2012 р. на суму 25067,44 грн. позивачем за період з 11.10.2012 р. по 13.02.2014 р. (491 дн.) нараховано 3% річних в сумі 1011,63 грн. ;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ЛРН00292095 від 27.09.2012 р. на суму 21398,88 грн. позивачем за період з 12.10.2012 р. по 13.02.2014 р. (490 дн.) нараховано 3% річних в сумі 861,82 грн. ;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ЛРН00296597 від 02.10.2012 р. на суму 28561,88 грн. позивачем за період з 17.10.2012 р. по 13.02.2014 р. (485 дн.) нараховано 3% річних в сумі 1138,56 грн. ;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № НРН00000350 від 04.10.2012 р. на суму 19601,10 грн. позивачем за період з 19.10.2012 р. по 13.02.2014 р. (483 дн.) нараховано 3% річних в сумі 778,14 грн. ;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № НРН00000613 від 05.10.2012 р. на суму 28832,80 грн. позивачем за період з 20.10.2012 р. по 13.02.2014 р. (482 дн.) нараховано 3% річних в сумі 1142,25 грн. ;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної №НРН00001089 від 09.10.2012 р. на суму 31876,60 грн. позивачем за період з 24.10.2012 р. по 13.02.2014 р. (478 дн.) нараховано 3% річних в сумі 1252,36 грн. ;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної №НРН00001088 від 09.10.2012 р. на суму 18734,40 грн. позивачем за період з 24.10.2012 р. по 13.02.2014 р. (478 дн.) нараховано 3% річних в сумі 736,03 грн.

Отже, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в сумі 8521,94 грн.

Також позивачем здійснено нарахування інфляційних на відповідну суму боргу по кожній поставці за окремою видатковою накладною за період з моменту прострочення до 13.02.2014 р. із застосуванням сукупного індексу інфляції у вказаному періоді.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або не знецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З огляду на вказане та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснені позивачем розрахунки інфляційних нарахувань, додані до позовної заяви (а.с. 23-32) на загальну суму 1699,71 грн. та встановлено, що вказаний розрахунок здійснено до 13.02.2014 р., тоді як вірним є нарахування інфляційних за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. За таких обставин, судом здійснено перерахунок інфляційних збитків за весь період прострочення (до моменту звернення позивача до суду з позовом про таке стягнення), на відповідну суму боргу по кожній поставці за окремою видатковою накладною, а саме:

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ЛРН00278647 від 13.09.2012 р. на суму 3362,13 грн. інфляційне збільшення за період з 28.09.2012 р. до 03.06.2014 р. склало 373,91 грн. ((3362,13 грн. (сума боргу) х 1,111 (сукупний індекс інфляції) - 3362,13 грн.);

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ЛРН00278649 від 13.09.2012 р. на суму 12955,20 грн. інфляційне збільшення за період з 28.09.2012 р. до 03.06.2014 р. склало 1440,78 грн. ((12955,20 грн. (сума боргу) х 1,111 (сукупний індекс інфляції) - 12955,20 грн.);

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ЛРН00286130 від 21.09.2012 р. на суму 22695,00 грн. інфляційне збільшення за період з 06.10.2012 р. до 03.06.2014 р. склало 2523,96 грн. ((22695,00 грн. (сума боргу) х 1,111 (сукупний індекс інфляції) - 22695,00 грн.);

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ЛРН00291848 від 26.09.2012 р. на суму 25067,44 грн. інфляційне збільшення за період з 11.10.2012 р. до 03.06.2014 р. склало 2787,81 грн. ((25067,44 грн. (сума боргу) х 1,111 (сукупний індекс інфляції) - 25067,44 грн.));

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ЛРН00292095 від 27.09.2012 р. на суму 21398,88 грн. інфляційне збільшення за період з 12.10.2012 р. до 03.06.2014 р. склало 2379,82 грн. ((21398,88 грн. (сума боргу) х 1,111 (сукупний індекс інфляції) - 21398,88 грн.);

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ЛРН00296597 від 02.10.2012 р. на суму 28561,88 грн. інфляційне збільшення за період з 17.10.2012 р. до 03.06.2014 р. склало 3176,43 грн. ((28561,88 грн. (сума боргу) х 1,111 (сукупний індекс інфляції) - 28561,88 грн.);

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № НРН00000350 від 04.10.2012 р. на суму 19601,10 грн. інфляційне збільшення за період з 19.10.2012 р. до 03.06.2014 р. склало в сумі 2179,88 грн. ((19601,10 грн. (сума боргу) х 1,111 (сукупний індекс інфляції) - 19601,10 грн.);

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № НРН00000613 від 05.10.2012 р. на суму 28832,80 грн. інфляційне збільшення за період з 20.10.2012 р. до 03.06.2014 р. склало 3206,56 грн. ((28832,80 грн. (сума боргу) х 1,111 (сукупний індекс інфляції) - 28832,80 грн.);

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної №НРН00001089 від 09.10.2012 р. на суму 31876,60 грн. інфляційне збільшення за період з 24.10.2012 р. до 03.06.2014 р. склало 3545,07 грн. ((31876,60 грн. (сума боргу) х 1,111 (сукупний індекс інфляції) - 31876,60 грн.);

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної №НРН00001088 від 09.10.2012 р. на суму 18734,40 грн. інфляційне збільшення за період з 24.10.2012 р. до 03.06.2014 р. склало 2083,49 грн. ((18734,40 грн. (сума боргу) х 1,111 (сукупний індекс інфляції) - 18734,40 грн.).

Таким чином, фактичний розмір інфляційних втрат складає 23697,71 грн. В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума інфляційних втрат є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 1699,71 грн. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду позивачем не уточнювались та не змінювались позовні вимоги, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 239281,79 грн. (213085,43 грн. основного боргу + 15974,71 грн. пені + 8521,94 грн. 3% річних + 1699,71 грн. інфляції).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Лузанівка" обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, виходячи із заявленої до стягнення суми.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Лузанівка" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Персей Юніон" про стягнення 239281,79 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Персей Юніон" (65017, м. Одеса, вул. Шота Руставелі, буд. 7; код ЄДРПОУ 37223231) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Лузанівка" (65102, м. Одеса, пляж Лузанівка, кафе кафе "Лузанівка"; код ЄДРПОУ 22481842; р/р 26000301520307 в філії Відділення ПАТ ПІБ м. Одеса, МФО 328135) основний борг в розмірі 213085/двісті тринадцять тисячі вісімдесят п'ять/грн. 43 коп., пеню в сумі 15974/п'ятнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят чотири/грн. 71 коп., 3% річних в сумі 8521/вісім тисяч п'ятсот двадцять одна/грн. 94 коп., інфляційні збитки в сумі 1699/одна тисяча шістсот дев'яносто дев'ять/грн. 71 коп., витрати на оплату судового збору в сумі 4785/чотири тисячі сімсот вісімдесят п'ять/грн. 64 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 04.08.2014 р.

Суддя Петров В.С.