Рішення

від 06.08.2014 по справі 910/12794/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12794/14 06.08.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АСПЕКТ -31»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа»

про стягнення 123 886,13 грн

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники

від позивача: Дзюба Я.С. - представник за довіреністю від 05.05.2014 р.

від відповідача: Зарубайко П.І. - представник за довіреністю від 22.07.14

В судовому засіданні 06.08.2014. в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АСПЕКТ -31» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Основа» заборгованості у розмірі 123 886,13 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з лютого по жовтень 2013 р. ТОВ «АСПЕКТ-31» здійснило поставку ТОВ «Основа» товару на загальну суму 410 191,36 грн, що підтверджується видатковими накладними № 66 від 19.02.2013 р. на суму 58 739,15 грн; № 66 від 12.04.2013 р. на суму 63 259,38 грн; № 153 від 30.04.2013 р. на суму 40 535,77 грн; № 5 від 08.05.2013 р. на суму 14 273,40 грн; № 149 від 30.05.2013 р. на суму 25 620,00 грн; № 160 від 29.08.2013 р. на суму 31 920,00 грн; № 95 від 17.10.2013 р. на суму 84 000,00 грн; № 152 від 21.10.2013 р. на суму 76 020,00 грн та № 177 від 23.10.2013 р. на суму 15 823,66 грн. За поставлений товар відповідач розрахувався частково на суму 300 171,36 грн, що підтверджується банківськими виписками. Позивачем направлялася претензія на адресу відповідача щодо погашення заборгованості за поставлений товар у сумі 110 020,00 грн, проте відповідачем борг не погашений. А тому позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача боргу у сумі 110 020,00 грн, 3% в розмірі 1 983,97 та інфляційних нарахувань у розмірі 11 882,16 грн.

Ухвалою суду від 27.06.2014 порушено провадження у справі №910/12794/14 та призначено до розгляду у судовому засіданні на 23.07.2014.

У судовому засіданні 23.07.2014 оголошувалась перерва до 30.07.2014.

Ухвалою суду від 30.07.2014 р. розгляд справи відкладався до 06.08.2014.

У судовому засіданні 06.08.2014 представник позивача заявив клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів по справі, позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву та просив відмовити у позові повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України .

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України ).

За змістом приписів статей 205 та 206 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом, однак, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю «АСПЕКТ-31» (надалі - позивач) поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Основа» (надалі - відповідач) товар на загальну суму 410 191,36 грн, що підтверджується видатковими накладними № 66 від 19.02.2013 р. на суму 58 739,15 грн; № 66 від 12.04.2013 р. на суму 63 259,38 грн; № 153 від 30.04.2013 р. на суму 40 535,77 грн; № 5 від 08.05.2013 р. на суму 14 273,40 грн; № 149 від 30.05.2013 р. на суму 25 620,00 грн; № 160 від 29.08.2013 р. на суму 31 920,00 грн; № 95 від 17.10.2013 р. на суму 84 000,00 грн; № 152 від 21.10.2013 р. на суму 76 020,00 грн та № 177 від 23.10.2013 р. на суму 15 823,66 грн та довіреностями на отримання цінностей № КО-186 від 19.02.2013 р., № МО 00190 від 12.04.2013 р., № МО- 00197 від 10.05.2013 р., № МО-00208 від 30.05.2013 р., № МО-00252 від 29.08.2013 р., № МО-00273 від 17.10.2013 р., № МО-00278 від 24.10.2013 р.

За доводами позивача, що підтверджується матеріалами справи, відповідачем було частково оплачено за отриманий товар на суму 300 171,36 грн, що підтверджується банківськими виписками, а саме: 26.02.2013 р. на рахунок позивача надійшли кошти від відповідача у сумі 58 739,15 грн.; 11.04.2013 р. - 63 259,38 грн; 28.05.2013 р. - 54 809,17 грн; 29.07.2013 р. - 25 620,00 грн; 11.10.2013 р. - 81 920,00 грн та 23.10.2013 р. - 15 823,66 грн (належним чином завірені копії виписки з банківського рахунку містяться в матеріалах справи). Товар на суму 110 020,00 грн відповідачем так і не було оплачено.

З метою досудового врегулювання спору позивачем 28.04.2013 р. направлялася на адресу відповідача претензія від 23.04.2014 р. з вимогою погасити борг у сумі 110 020,00 грн. Проте, борг відповідачем не погашений.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України , ст. 173 Господарського кодексу України , в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України , ст. 193 Господарського кодексу України , суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України ).

Дослідивши представлені позивачем документи, господарський суд вважає, що вони свідчать про вчинення позивачем та відповідачем правочину в усній формі, який за своєю правовою природою є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України , за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст.ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем був поставлений товар відповідачу на загальну 410 191,36 грн, що підтверджується видатковими накладними № 66 від 19.02.2013 р. на суму 58 739,15 грн; № 66 від 12.04.2013 р. на суму 63 259,38 грн; № 153 від 30.04.2013 р. на суму 40 535,77 грн; № 5 від 08.05.2013 р. на суму 14 273,40 грн; № 149 від 30.05.2013 р. на суму 25 620,00 грн; № 160 від 29.08.2013 р. на суму 31 920,00 грн; № 95 від 17.10.2013 р. на суму 84 000,00 грн; № 152 від 21.10.2013 р. на суму 76 020,00 грн та № 177 від 23.10.2013 р. на суму 15 823,66 грн та довіреностями на отримання цінностей № КО-186 від 19.02.2013 р., № МО 00190 від 12.04.2013 р., № МО- 00197 від 10.05.2013 р., № МО-00208 від 30.05.2013 р., № МО-00252 від 29.08.2013 р., № МО-00273 від 17.10.2013 р., № МО-00278 від 24.10.2013 р., належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи. Відповідачем було частково оплачено отриманий товар на суму 300 171,36 грн, що підтверджується банківськими виписками. Відтак у відповідача утворився борг у сумі 110 020,00 грн (410 191,36 грн - 300 171,36 грн), що також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 12.06.2014 р.. підписаного уповноваженими представниками сторін ат скріпленого штампами.

Позивач звертався до відповідача з претензією від 23.04.2014р. щодо погашення існуючої заборгованості, проте вказана претензія залишена без реагування з боку відповідача.

Заперечення відповідача щодо недоведеності позивачем поставки товару на суму 410 191,36 грн спростовуються матеріалами справи, а тому не беруться судом до уваги.

Крім іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% в розмірі 1 983,97 та інфляційних нарахувань у розмірі 11 882,16 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати за отриманий товар, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат.

Перевіривши розрахунки позивача, суд встановив, що розмір 3% річних та інфляційних втрат становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає сума у розмірі, заявлена позивачем - 3% річних у розмірі 1 983,97 та інфляційних нарахувань у розмірі 11 882,16 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання за договором поставки.

За таких обставин, позовні вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» (03150, м. Київ, вул.. Ковпака, буд. 17, ідентифікаційний код 13669489) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АСПЕКТ-31» (04074, м. Київ, вул. Новозабарська, буд. 21-А, ідентифікаційний код 33937710) заборгованості у розмірі 110 020 (сто десять тисяч двадцять) грн 00 коп.; 3 % річних у розмірі 1 983 (одну тисячу дев'ятсот вісімдесят три) грн 97 коп.; інфляційні втрати у розмірі 11 882 (одинадцять тисяч вісімсот вісімдесят дві) грн 16 коп. та судовий збір у розмірі 2 447 (дві тисячі чотириста сорок сім) грн 72 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.08.2014 року

Суддя Пукшин Л.Г