Постанова

від 06.08.2014 по справі 809/2440/14

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2014 р. справа № 809/2440/14

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Чуприни О.В.

за участю секретаря судового засідання Драгомирецького І.М.

представника позивача: Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області - Кудли О.Й.,

представника відповідача: товариства з додатковою відповідальністю "Долинський завод залізобетонних виробів" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області до товариства з додатковою відповідальністю "Долинський завод залізобетонних виробів" про стягнення коштів за податковим боргом в сумі 23 080,00 гривень, -

ВСТАНОВИВ:

Івано-Франківським окружним адміністративним судом 23.07.2014 року відкрито провадження у справі за позовом Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (далі по тексту - позивач, Долинська об'єднана державна податкова інспекція) до товариства з додатковою відповідальністю "Долинський завод залізобетонних виробів" (далі по тексту - відповідач, ТДВ "Долинський ЗЗВ") про стягнення податкового боргу в сумі 23 080,00 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем в порушення вимог частини 1 статті 67 Конституції України, статті 36, пункту 57.1 статті 57, пунктів 287.3, 287.4 статті 287 Податкового кодексу України, не погашено в повному обсязі самостійно визначене податкове зобов'язання по земельному податку за січень-травень 2014 року в загальній сумі 23 080,00 гривень. Дані грошові зобов'язання є податковим боргом відповідача, який станом на день звернення до адміністративного суду в загальному становить 23 080,00 гривень, і несплачений товариством з додатковою відповідальністю "Долинський завод залізобетонних виробів" до бюджету.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю. Суду додатково пояснив, що станом на час розгляду справи податковий борг товариства з додатковою відповідальністю "Долинський завод залізобетонних виробів" не погашений та не сплачений до бюджету. Просила позов задовольнити повністю та стягнути з відповідача податковий борг в сумі 23 080,00 гривень.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 06.08.2014 року, не з'явився. Поштове повідомлення-виклик 06.08.2014 року повернулося на адресу суду із відміткою поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 18-19). Однак, відповідно даних Витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 14.07.2014 року місце реєстрації відповідача значиться: вул. Нафтовиків, 8, м. Долина, Долинський район, Івано-Франківська область, 77500 (а.с. 7-8), тобто адреса, за якою відправлено повістку про виклик до суду та ухвалу про відкриття провадження (а.с. 14-15). Згідно із частиною 4 статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх поштової адреси судовий виклик або судове повідомлення надсилаються юридичним особам за адресою їх місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

За змістом частини 11 статті 35 коментованого Кодексу, у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яке не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином. Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений належним чином про розгляд справи.

Відповідно до приписів частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Судом, за умови належного повідомлення відповідача про розгляд справи у відповідності до вимог частини 3 статті 33, частини 3 і 11 статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України, продовжено розгляд справи за відсутності відповідача на підставі частини 4 статті 128 коментованого Кодексу.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що товариство з додатковою відповідальністю "Долинський завод залізобетонних виробів" зареєстроване як юридична особа, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 14.07.2014 року (а.с. 7-8), та взятий на облік Долинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області як платник податків і зборів.

Правовідносини з приводу предмету адміністративного позову між позивачем та відповідачем врегульовані положеннями Податкового кодексу України.

Конституційний обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом визначений частиною 1 статті 67 Конституції України.

Податковий кодекс України з 01.01.2011 року регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У відповідності до вимог статті 36 вказаного Кодексу податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Згідно статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Пунктом 15.1 статті 15 зазначеного Кодексу визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

За змістом підпункту 16.1.4. пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Плата за землю (в тому числі земельний податок), який є предметом стягнення за даним адміністративним позовом, відповідно до підпункту 9.1.10. пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкові платежі).

Досліджуючи обставини щодо наявності заборгованості по земельному податку, яка виникла у результаті самостійно декларування відповідачем таких податкових зобов'язань, суд зазначає наступне.

Виходячи із положень підпункту 269.1.2. пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України відповідач є платником плати за землю (в тому числі земельного податку).

Відповідно до підпунктів 14.1.147., 14.1.67 пункту 14.1 статті 14 коментованого Кодексу плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно положень пункту 54.1 статті 54 та пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Пунктом 286.2 статті 286 вказаного вище Кодексу визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Положеннями пунктів 287.3, 287.4 статті 287 Податкового кодексу України встановлено, що податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Податкове зобов'язання з плати за землю, визначене у новій звітній податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Із матеріалів справи судом встановлено, що відповідач, у відповідності до вимог пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України, 22.01.2014 року заповнив і подав позивачу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок) з юридичних осіб за 2014 роки, в якій самостійно розрахував розмір вказаних зобов'язань за весь 2014 рік помісячно, в тому числі за січень, лютий, березень, квітень і травень 2014 року по 4 616,00 гривень на місяць (а.с. 11-12).

Самостійно визначені зобов'язання відповідач за вказаний вище період не виконав і на момент розгляду справи податковий борг із земельного податку за січень-травень 2014 року в загальному становить 23 080,00 гривень.

Враховуючи наведене загальна сума податкового боргу товариства з додатковою відповідальністю "Долинський завод залізобетонних виробів" становить 23 080,00 гривень.

За змістом пункту 56.11 статті 56 Податкового кодексу України не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

З огляду на вказане самостійно визначене відповідачем зобов'язання із земельного податку в загальній сумі 23 080,00 гривень, яке несплачене ним у строки встановлений Кодексом, являється узгодженою заборгованістю товариства з додатковою відповідальністю "Долинський завод залізобетонних виробів".

Згідно вимог підпункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Як слідує з матеріалів справи Долинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області, вручено відповідачу податкову вимогу форми "Ю" за №10 від 01.02.2013 року, про що свідчить відповідний запис про отримання на корінці податкової вимоги, копія якого містяться в матеріалах справи (а.с. 10). Відповідач податкову вимогу не оскаржував у строк передбачений законом.

Згідно підпункту 14.1.175. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Податковий борг відповідача підтверджується декларацією із земельного податку з юридичних осіб за 2014 рік; витягом із облікової картки платника земельного податку з юридичних осіб за період з 31.12.2013 року по 30.06.2014 року; корінцем податкової вимоги форми "Ю" за №10 від 01.02.2013 року; довідкою про суму податкового боргу за період з 12.02.2014 року по 01.07.2014 року за №1079 від 28.07.2014 року, які містяться в матеріалах справи (а.с. 11-12, 26, 10, 9).

В матеріалах справи, також, наявна довідка від 05.08.2014 року за №1268/9/09-05-100-019/929, із змісту якої слідує, що сума заборгованості по земельному податку не сплачена до бюджету, а податкова вимога позивача від 01.02.2013 року №10 не була відкликана (а.с. 25).

Таким чином, суд приходить до висновку, що самостійно розраховані відповідачем грошові зобов'язання із земельного податку в загальній сумі 23 080,00 гривень, являється податковим боргом відповідача.

Доказів, які б свідчили про погашення заборгованості, що є предметом стягнення або спростування її наявності, відповідач суду не надав.

Відповідно до підпункту 20.1.34. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено право органів державної податкової служби звернення до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Пунктами 95.3 та 95.4 статті 95 Податкового кодексу України визначено заходи щодо погашення податкового боргу платника податків, відповідно до вимог яких стягнення коштів у рахунок погашення такого боргу здійснюється за рішенням суду з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та за рахунок готівки, що належить такому платнику податків.

Враховуючи те, що відповідачем не сплачено грошове зобов'язання у терміни визначені Податковим кодексом України, то суд зазначає підставним звернення податкового органу до суду із позовом на стягнення в частині 23 080,00 гривень у спосіб визначений пунктами 95.3 та 95.4 статті 95 вказаного Кодексу.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний погасити вказану суму податкового боргу. Наявність такого обов'язку у відповідача є визначальною для вирішення такого спору, крім того, даний обов'язок забезпечується Конституцією України, стаття 67 якої передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Положеннями статті 290 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю зараховується до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для плати за землю. Згідно пункту 4 статті 69 Бюджетного кодексу України, плата за землю належить до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансферів. Отже, стягнення заборгованості по земельному податку з юридичних осіб слід здійснювати в користь місцевого бюджету.

З огляду на вказане, позовні вимоги про стягнення з товариства з додатковою відповідальністю "Долинський завод залізобетонних виробів" податкового боргу в сумі 23 080,00 гривень є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю "Долинський завод залізобетонних виробів" (ідентифікаційний код 01349963, вул. Нафтовиків, 8, Івано-Франківська область, 77500) з його розрахункових рахунків, що є наявними у банківських установах та за рахунок готівки, що належить товариству з додатковою відповідальністю "Долинський завод залізобетонних виробів" в дохід місцевого бюджету податковий борг з плати за землю (земельний податок) в сумі 23 080 (двадцять три тисячі вісімдесят) гривень 00 копійок.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Складання постанови в повному обсязі було відкладено на 5 днів. У зв'язку із чим постанова в повному обсязі виготовлена 11.08.2014 року.

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.