Рішення

від 05.08.2014 по справі 910/12155/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №  910/12155/14 05.08.14 За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Європромколеса» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агуна» про стягнення 52   114,32 грн., - Суддя Морозов С.М. За участю представників сторін: від позивача: не зявились; від відповідача: не з'явились. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Європромколеса» (надалі також – позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агуна» (надалі також – відповідач) суми заборгованості по оплаті вартості поставленого товару в розмірі 48   854,38 грн., з яких 43   692,02 грн. сума основного боргу, 733,50 грн. сума 3% річних та 4   428,86 грн. сума інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх зобов'язань за усним договором не виконав, повну вартість поставленого товару не оплатив. Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, участь уповноваженого представника в судових засіданнях не забезпечив, про час та місце судових засідань був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2014р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/12155/14, розгляд призначено на 15.07.2014р. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2014р. у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання та витребуванням доказів по справі, розгляд справи відкладено до 05.08.2014р. В судове засідання 05.08.2014р. представники від сторін не з'явились. Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87  ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України. При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи. Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66  69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»). Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України                №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі. Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це – складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд. Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету. В судовому засіданні 05 серпня 2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, – ВСТАНОВИВ: Між позивачем та відповідачем було укладено усний договір, відповідно до якого позивач поставляв, а відповідач отримував та сплачував вартість поставленого товару. Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 43   692,02 грн., згідно наступних видаткових накладних: - №Ф-00000418 від 09.07.2013р. на суму 16   854,02 грн.; - №Ф-00000512 від 09.08.2013р. на суму 7   959,36 грн.; - №Ф-00000929 від 17.12.2013р. на суму 2   799,60 грн.; - №Ф-00000112 від 24.02.2014р. на суму 15   180,00 грн.; - №Ф-00000123 від 28.02.2014р. на суму 899,04 грн. Товар був отриманий відповідачем, про що свідчать відбитки печатки на вказаних видаткових накладних та підписи його представників, уповноважених згідно довіреностей №33 від 26.02.2014р., №27 від 24.02.2014р., №231 від 08.07.2013р., №275 від 09.08.2013р., №489 від 17.12.2013р. (копії довіреностей містяться в матеріалах справи). Як підтверджується матеріалами справи відповідач оплату вартості поставленого товару на суму в розмірі 43   692,02 грн. не здійснив. У зв'язку з тим, що відповідачем не було проведено розрахунку за отриманий товар, позивач був вимушений звернутись до суду з даним позовом. У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Відповідно до положень п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012р.   «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 N5002-8/481-2011). При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 N9/252-10). Пунктом 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» встановлено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України. Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.   Зважаючи на положення ст. 692 Цивільного кодексу України, п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012р.   та пункту 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14, зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару у відповідача виникло та повинно було бути виконано у такі строки: - за видатковою накладною №Ф-00000418 від 09.07.2013р. строк оплати вартості товару у відповідача виник та повинен був бути виконаний до 09.07.2013р. включно; - за видатковою накладною №Ф-00000512 від 09.08.2013р. строк оплати вартості товару у відповідача виник та повинен був бути виконаний до 09.08.2013р. включно; - за видатковою накладною №Ф-00000929 від 17.12.2013р. строк оплати вартості товару у відповідача виник та повинен був бути виконаний до 17.12.2013р. включно; - за видатковою накладною №Ф-00000112 від 24.02.2014р. строк оплати вартості товару у відповідача виник та повинен був бути виконаний до 24.02.2014р. включно; - за видатковою накладною №Ф-00000123 від 28.02.2014р. строк оплати вартості товару у відповідача виник та повинен був бути виконаний до 28.02.2014р. включно. Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідачем його обов'язок щодо повної оплати вартості товару, отриманого від позивача, виконано не було. За таких обставин, позовні вимоги в справі №910/12155/14 про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 43   692,02 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних в розмірі 733,50 грн. та суму інфляційних втрат в розмірі 4   428,86 грн. Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» №01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове – зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно. Перевіривши, наведений в позовних матеріалах, розрахунок суми 3% річних, судом визнано його необґрунтованим та таким, що не відповідає нормам вказаного вище законодавства, оскільки його здійснено за період більший, ніж у відповідача виник обов'язок по оплаті отриманого товару. Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума 3% річних, розрахована наступним чином: - 16   854,02 грн. (вартість поставленого за видаткової накладною №Ф-00000418 від 09.07.2013р. товару) х 3% річних х 341 (кількість днів прострочки за період з 10.07.2013р. по 16.06.2014р.)/ 365 (кількість днів у році) = 472,37 грн.; - 7   959,36 грн. (вартість поставленого за видаткової накладною №Ф-00000512 від 09.08.2013р. товару) х 3% річних х 310 (кількість днів прострочки за період з 10.08.2013р. по 16.06.2014р.)/ 365 (кількість днів у році) = 202,80 грн.; - 2   799,60 грн. (вартість поставленого за видаткової накладною №Ф-00000929 від 17.12.2013р. товару) х 3% річних х 180 (кількість днів прострочки за період з 18.12.2013р. по 16.06.2014р.)/ 365 (кількість днів у році) = 41,41 грн.; - 15   180,00 грн. (вартість поставленого за видаткової накладною №Ф-00000112 від 24.02.2014р. товару) х 3% річних х 111 (кількість днів прострочки за період з 25.02.2014р. по 16.06.2014р.)/ 365 (кількість днів у році) = 138,49 грн.; - 899,04 грн. (вартість поставленого за видаткової накладною №Ф-00000123 від 28.02.2014р. товару) х 3% річних х 107 (кількість днів прострочки за період з 29.02.2014р. по 16.06.2014р.)/ 365 (кількість днів у році) = 7,90 грн. Таким чином, згідно вищенаведених розрахунків, загальна сума 3% становить 862,97 грн. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Однак, враховуючи те, що позивачем у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України не заявлялось клопотань про можливість суду виходити за межі позовних вимог, то до стягнення з відповідача підлягає сума 3% в розмірі 733,11 грн., яка складається з: - суми 3% річних в розмірі 343,28 грн. за видаткової накладною №Ф-00000418 від 09.07.2013р. заявленої позивачем; - суми 3% річних в розмірі 202,15 грн. за видаткової накладною №Ф-00000512 від 09.08.2013р. заявленої позивачем; - суми 3% річних в розмірі 41,41 грн. за видаткової накладною №Ф-00000929 від 17.12.2013р. розрахованої судом; - суми 3% річних в розмірі 138,49 грн. за видаткової накладною №Ф-00000112 від 24.02.2014р. розрахованої судом; - суми 3% річних в розмірі 7,56 грн. за видаткової накладною №Ф-00000123 від 28.02.2014р. заявленої позивачем. А тому, з урахуванням викладеного, позовні вимоги в справі №910/12155/14 про стягнення з відповідача суми 3% річних підлягають задоволенню частково, асаме в розмірі 733,11 грн. Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. №23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. №52/30). Перевіривши розрахунок суми інфляційних втрат судом встановлено, що здійснений він у відповідності до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012, є обґрунтованим, а тому, сума інфляційних втрат заявлена позивачем до стягнення з відповідача в розмірі 4   428,86 грн. є такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі. На підставі викладеного, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума 3% річних в розмірі 733,11 грн. та сума інфляційних втрат в розмірі 4   428,86 грн. Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову). Відповідачем    не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем. Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/12155/14 позовні підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 43   692,02 грн., суми 3% річних в розмірі 733,11 грн. та суми інфляційних втрат в розмірі 4   428,86 грн. Судовий збір у розмірі 1   826,98 грн., пропорційно задоволеним позовним вимогам, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача. Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, – ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги задовольнити частково.       2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агуна» (код ЄДРПОУ 36464312, адреса: 02660, м. Київ, вул. Віскозна, 11) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Європромколеса» (код ЄДРПОУ 36866144, адреса: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 82 «х», офіс 204) суму основного боргу в розмірі 43   692,02 грн. (сорок три тисячі шістсот дев'яносто дві гривни 02 копійки), суму 3% річних в розмірі 733,11 грн. (сімсот тридцять три гривни 11 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 4   428,86 грн. (чотири тисячі чотириста двадцять вісім гривень 86 копійок) та судовий збір в розмірі 1   826,98 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять шість гривень 98 копійок). 3. В іншій частині в позові відмовити. 4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ. 5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.                Повне рішення складено 08.08.2014р. Суддя                                                                                                                          Морозов С.М.