Рішення

від 22.07.2014 по справі 910/12551/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12551/14 22.07.14 За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпласт і Ко"

до приватного підприємства «Торговий дім «Мотор Сіті»

про стягнення заборгованості у сумі 98 160, 82 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники сторін:

Від позивача Ротайський В.М.(дов. №01-3 від 22.04.2014 )

Від відповідача Не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв`язку з неналежним виконанням усного договору поставки в розмірі 98160,82 грн.

Звертаючись до господарського суду з позовом, позивач послався на те, що він свої зобов'язання за договором виконав належним чином та поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 110080,40 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковим накладними, довіреностями на отримання товару та рахунком-фактурою.

Відповідач, в свою чергу, поставлений товар оплатив частково на суму 26919,58 грн., у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 83160,82 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 27.06.2014 порушено провадження у справі №910/12551/14 та призначено до розгляду на 10.07.2014.

В судове засідання 10.07.2014 прибув представник позивача, дав пояснення по справі та надав додаткові докази.

В судове засідання 10.07.2014 представник відповідача не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.

Розгляд справи було відкладено із-за неявки відповідача на 22.07.2014.

В судове засідання 22.07.2014 прибув представник позивача, дав додаткові пояснення по справі, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання 22.07.2014 представник відповідача вдруге не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.

Ухвала суду від 26.06.2014 отримана відповідачем за вказаною у Витягу з ЄДРПОУ адресою , що підтверджується відміткою на звороті ухвали суду.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті, а тому на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

В березні 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Поліпласт і Ко»" (далі - позивач, постачальник за договором) та приватним підприємством «Торговий дім «Мотор Сіті» (далі відповідач, покупець за договором) було укладено усний договір поставки (надалі - договір).

Як свідчать матеріали справи, позивач виконав взяті на себе зобов»язання відповідно до умов, передбачених домовленостями, та поставив відповідачу в березні-травні 2012 року товар на загальну суму 110080,40 грн., що підтверджується видатковими накладеними № РН-0000326 від 06.03.2012 на суму 472,28,76 грн., №РН-0000648 від 14.05.2012 на суму 5886,83 грн. та іншими ( в матеріалах справи).

Вищевказані накладні підписані двома суб»єктами господарювання, на них проставлені їх печатки, а тому вони приймаються судом у якості належних доказів виконання поставки товару відповідачу і прийняття його останнім.

Відповідно до ч. 2 .ст.530 ЦК України , якщо строк(термін) виконання боржником обов»язку не встановлений або визначений моментом пред»явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, боржник повинен виконати такий обов»язок у семиденний строк від дня пред»явлення претензії.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем 09.10.2012 у письмовій формі була пред»явлена претензія відповідачу з вимогою оплатити отриманий товар, яку останній отримав 25.10.2012 (підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення), але залишив її без реагування та задоволення.

Тобто відповідач в порушення вимог чинного законодавства та домовленостей між сторонами, не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання по оплаті поставленого товару, а саме ним не було здійснено оплату отриманого товару в повній мірі.

Відповідач поставлений товар оплатив частково на суму 14257,07 грн., повернув за відповідною накладною товар позивачу на суму 12662,51 грн., у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 83160, 82 грн., яка на момент розгляду справи залишилась непогашеною.

При цьому, відповідач факт поставки товару за видатковими накладними не заперечує. Судом встановлено, що надані позивачем копії видаткових накладних за поставками товару відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 8, та вважає, що наявні у справі довіреності на отримання цінностей є підтвердженням того, що товар був поставлений за договором поставки.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.

Суд встановив, що видаткові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи, мають найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість, посилання на рахунки фактури та інші необхідні реквізити та прийшов до висновку, що вони відповідають вимогам зазначеного закону та є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції.

При цьому, окремі дефекти та недоліки в оформленні цих накладних не можуть спростовувати фактичне здійснення господарської операції, тим більше, що таке здійснення підтверджується діями відповідача з часткової оплати отриманого за зазначеними накладними товару.

В силу частини 8 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за достовірність даних, відображених в первинних документах несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Разом з тим, норми Цивільного кодексу України не містять застережень, які б звільнили покупця від обов'язку оплатити отриманий товар у зв'язку з неналежним оформленням господарських операцій первинними документами.

За вимогами статті 692 даного Кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом досліджувалось та в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач не приймав до оплати накладні з посиланням на те, що вони не відповідають вимогам чинного законодавства.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), також зазначене Положення визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, а спірні правовідносини у даній справі пов'язані не із здійсненням бухгалтерського обліку чи складанням фінансової звітності, а з виконанням договірних зобов'язань.

Судом встановлено, що поставка товару у даній справі відбувалася за видатковими накладними, в якості підстави видачі накладних зазначено рахунки -фактури. На підставі видаткових накладних відповідач приймав товар без застережень та в подальшому частково оплачував його, посилаючись при цьому також на вищезазначений договір поставки, тобто, вчиняв юридично значимі фактичні дії щодо виконання договору, тим самим не ставлячи під сумнів його дійсність.

Згідно зі ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що спірна поставка товару відбулася в межах укладеного між сторонами усного договору, а сторони, хоча і відступили від його умов щодо документального оформлення поставки товару, проте, своїми конклюдентними діями підтвердили виконання укладеного договору, відповідно до умов якого позивач передав у власність відповідача товар у кількості, якості та за погодженими цінами, які визначені у товарно-транспортних накладних, та які є в силу договору його специфікаціями, а відповідач - прийняв товар, тому зобов'язаний оплатити його на умовах, визначених у договорі.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17 липня 2012 року за №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права", підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Судом на підставі: договору, видаткових накладних, документів податкової звітності, платіжних документів достеменно встановлено та відповідачем будь-якими доказами не спростовано, що залишок його заборгованості за поставлену позивачем продукцію становить 83160,82 грн., що є у відповідності з умовами договору та ст. 692 Цивільного кодексу України безперечною підставою для задоволення вказаних позовних вимог у зв'язку з їх обґрунтованістю та доведеністю.

Судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки, яка утворилась у відповідача внаслідок неналежного виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням договору поставки застосовуються положення статей 655-712 ЦК України.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст.688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України та ст..712 ЦК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог про стягнення основного боргу.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 83160,82 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки факт невиконання та прострочення грошового зобов'язання відповідачем є доведеним, у позивача були всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача передбачених договором інфляційних та 3 % річних у відповідності з вимогами чинного законодавства, однак позивач просить стягнути додатково з відповідача тільки моральну шкоду в сумі 15000 грн.

Відповідно до ч. З ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Отже, зазначена норма встановлює право продавця (постачальника) у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України).

Самостійним способом захисту цивільних прав та інтересів відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до положень Конституції України, зокрема статей 32, 62 і чинного законодавства, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації , моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають:

- наявність такої шкоди,

- протиправність діяння її заподіювача,

- наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Неправомірними діями відповідача позивачеві завдано також суттєвих немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які позначили негативні зміни у його житті.

Як вбачається з пояснень позивача, він є добросовісним підприємцем, завжди виконує свої зобов'язання перед контрагентами, із-за неналежного виконання зобов'язання з оплати коштів постраждала його репутація, та як наслідок його здоров»я.

Згідно з пунктами 5-6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2007 №01-8/184 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію», ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, торговельних марок та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг.

Приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів. Зазначені дії завдають майнової та моральної шкоди суб'єктам господарювання, а тому ця шкода за відповідними позовами потерпілих осіб підлягає відшкодуванню за правилами статей 1166 та 1167 ЦК.

Згідно з положеннями статті 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За змістом статей 23 та 201 ЦК, а також статті 8 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" право на повагу до ділової репутації може за своєю природою належати будь-якому господарюючому суб'єкту (підприємцю). Згідно зі статтею 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Тому усі підприємці - як фізичні, так і юридичні особи, - мають право на відшкодування моральної шкоди внаслідок приниження їх ділової репутації та на звернення до господарського суду з відповідними позовами з додержанням визначених Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК) вимог щодо підвідомчості господарських спорів (п. 4 цитованого Інформаційного листа ВГСУ).

Абзац п'ятий частини першої статті 225 ГК України містить пряму вказівку на те, що матеріальна компенсація моральної шкоди підлягає відшкодуванню у випадках, передбачених законом. Згідно положення частини першої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно зі ст. 201 ЦК юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на інформацію та інші особисті немайнові блага, які можуть належати юридичній особі.

Статтею 16 ЦК України (ч. 2) визначено право особи на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема, шляхом:

- припинення дії, яка порушує право;

- відновлення становища, яке існувало до порушення;

- примусове виконання обов'язку в натурі;

- відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

Статтею 20 Господарського кодексу України (ч. 2) визначено право суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема, шляхом:

• визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

• відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

• припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

• присудження до виконання обов'язку в натурі;

• відшкодування збитків;

• іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи організації мають право звертатись до господарського суду за захистом не лише своїх порушених або оспорюваних прав, а і охоронюваних законом інтересів.

Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.

Пунктом 6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 29.02.1996 № 02-5/95 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди» (Із змінами, внесеними згідно з роз'ясненнями Вищого арбітражного суду України № 02-5/445 від 18.11.1997, № 02-5/433 від 13.11.1998, № 02-5/618 від 06.11.2000, роз'ясненням Вищого господарського суду України від 31.05.2002 № 04-5/609) передбачено, що розмір компенсації моральної шкоди залежить від характеру діяння особи, яка її заподіяла, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача. При визначенні обсягу компенсації моральної шкоди слід виходити з того, що він не залежить від заподіяної відповідачем майнової шкоди, яку останній повинен відшкодувати відповідно до статті 440 Цивільного кодексу України.

Частиною 3 ст. 23 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

На законодавчому рівні особливо підкреслено, що інститут компенсації моральної шкоди є основним способом захисту нематеріальних благ.

При цьому суд вважає, що факт зменшення нематеріальних благ як наслідок протиправної дії правопорушника не є необхідною умовою для виникнення в потерпілого права на компенсацію моральної шкоди. Достатньо, щоб дії правопорушника створювали реальну загрозу зменшення нематеріального блага. Такий висновок випливає зі ст.23 ЦК, де в якості підстави виникнення права на компенсацію моральної шкоди зазначені дії, що створюють лише загрозу порушення ділової репутації (розповсюдження недостовірної інформації).

Належним чином дослідивши матеріали справи та вислухавши думки всіх присутніх в судовому засіданні сторін, з урахуванням ступеня вини відповідача, суд прийшов до висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення моральної шкоди, а саме в розмірі 7 000,00 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпласт і Ко" задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного товариства "Торговий дім «Мотор Сіті" (03148 м. Київ, Святошинсьекий район, вул. Сім»ї Сосніних, буд. 12, кВ. 254, код ЄДРПОУ 36265684) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпласт і Ко" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 12, код ЄДРПОУ 32962394) основний борг в сумі 83160 (вісімдесят три тисячі сто шістдесят) грн. 82 коп., моральну шкоду в сумі 7000 ( сім тисяч) грн.. 00 коп.., судовий збір в розмірі 1 678 (одна тисяча шістсот сімдесят вісім) грн. 10 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 25.07.2014