Рішення

від 06.08.2014 по справі 922/2774/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2014 р.Справа № 922/2774/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Доленчука Д.О.

при секретарі судового засідання Івахненко І.Г.

розглянувши справу

за позовом Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства, м. Ізюм до ТОВ "Бадьорість", м. Ізюм про стягнення 3018,61 грн. за участю представників:

позивача - Савін О.С. за довіреністю № 568 від 16.04.2013 р.

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Ізюмське комунальне виробниче водопровідно-каналізаційне підприємство (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Бадьорість" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за самовільне без облікове водокористування в сумі 632,93 грн., пені за прострочення виконання зобов'язання 1148,03 грн., заборгованості за послуги централізованого водопостачання та водовідведення в сумі 1181,77 грн., 3% річних на суму боргу в сумі 34,23 грн., втрат від інфляції в сумі 21,65 грн., а всього 3018,61 грн.

Ухвалою суду по справі від 08.07.2014 р. було порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на "23" липня 2014 р. о 11:00.

"23" липня 2014 р. судом розгляд справи було відкладено на "06" серпня 2014 р. о 11:00.

Представник позивача до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду 06.08.2014 р. за вх.№ Д 523/14, надав заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дана заява не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Відповідач про судове засідання був повідомлений належним чином, відзив на позовну заяву до суду не надав, в судове засідання його представник не з'явився. При цьому, суд зазначає, що відповідач про вимоги суду та розгляд справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення ухвали про порушення провадження у справі відповідачу, яке надійшло до суду 21.07.2014 р.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Беручи до уваги, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

Між сторонами був укладений договір № 161 від 01.04.2004 р. про водовідведення та водопостачання.

Відповідно до умов вказаного договору розрахунок за спожиті послуги здійснювався за показаннями засобу обліку.

Згідно позову позивач вказував, що 16.07.2011 р. при обстеженні водопровідних та каналізаційних мереж ТОВ «Бадьорість» було виявлено самовільне, без облікове приєднання мережі водопостачання «Бадьорість» до водопровідної мережі ІКВ ВКП. Самовільне приєднання до мережі водопостачання забезпечувало подачу води до об'єктів ТОВ «Бадьорість» в обхід засобу обліку. За відповідне порушення відповідачу був нарахований борг у розмірі 18147,22 грн., який був визнаний відповідачем.

На суму боргу 18147,22 грн. між сторонами був укладений договір про реструктуризацію заборгованості за самовільне та без облікове водокористування та водовідведення від 20 липня 2011 року № б/н. Згідно умов цього договору ТОВ «Бадьорість» зобов'язалось забезпечити своєчасне погашення заборгованості в період з 20.07.2011 року по 19.07.2012 року рівномірними платежами по 1512,27 грн. щомісяця протягом 12 місяців.

Станом на 01.04.2014 року ТОВ «Бадьорість» не в повному обсязі виконало умови договору, неоплачена заборгованість по договору б/н від 20 липня 2011 року становить суму 632,93 грн. При цьому суд зазначає, що доказів сплати вказаної суми в матеріалах справи не міститься.

Згідно пункту 6 вищезгаданого договору, яким передбачалося нарахування пені в розмірі 0,01%, яка нараховується за кожний день прострочення, але не більш ніж 100% загальної суми боргу, відповідачу була нарахована пеня у розмірі 1148,03 грн.

Крім того, ТОВ «Бадьорість» має заборгованість за послуги централізованого водопостачання та водовідведення за договором № 161 від 01.04.2004 року, що згідно показань засобу обліку становить суму 1181,77 грн. Доказів сплати вказаної заборгованості в матеріалах справи теж не міститься.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши розрахунки позивача 3% річних та інфляційних, господарський суд прийшов до висновку, що сума заборгованості за самовільне без облікове водокористування в сумі 632,93 грн., сума заборгованості за послуги централізованого водопостачання та водовідведення в сумі 1181,77 грн., 3% річних на суму боргу за період з 19.07.2012 р. до 05.05.2014 р. в сумі 34,23 грн. та втрат від інфляції за період з 01.08.2012 р. до 31.03.2014 р. в сумі 21,65 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо стягнення пені за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 1148,03 грн. господарський суд зазначає наступне.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 Цивільного кодексу України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відтак, частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

При цьому суд зазначає, що даної правової позиції дотримувався Верховний Суд України у постанові від 04.12.2012 у справі № 17/034-11.

За таких обставин, та враховуючи те, що строк протягом якого позивач міг звернутися до суду за захистом свого порушеного права про стягнення пені згідно розрахунку позивача сплинув 19.01.2014 р., а позивач звернувся до суду з відповідним позовом після спливу зазначеного строку, господарський суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 1148,03 грн. не підлягають задоволенню.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Відповідно до ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Приймаючи до уваги вищевикладене позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за самовільне без облікове водокористування в сумі 632,93 грн., заборгованості за послуги централізованого водопостачання та водовідведення в сумі 1181,77 грн., 3% річних на суму боргу в сумі 34,23 грн. та втрат від інфляції в сумі 21,65 грн., всього - 1870,58 грн.

Враховуючи те, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, господарський суд відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачену позивачем суму судового у розмірі 1132,74 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 256, 258, 260, 509, 526, 530, 549, 611, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44-49, 75, 82-85, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бадьорість" (64300, Харківська область, м. Ізюм, вул. Заводська, буд. 4-А, ідентифікаційний код 22706433) на користь Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства (64302, Харківська область, м. Ізюм, вул. Калініна, буд. 11, ідентифікаційний код 24673063) заборгованість за самовільне без облікове водокористування в сумі 632,93 грн., заборгованість за послуги централізованого водопостачання та водовідведення в сумі 1181,77 грн., 3% річних на суму боргу в сумі 34,23 грн., втрат від інфляції в сумі 21,65 грн. та суму судового у розмірі 1132,74грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення складено 11.08.2014 р.

Суддя Д.О. Доленчук