Ухвала

від 07.08.2014 по справі 22-ц/796/8602/2014

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 серпня 2014 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Саліхова В.В.

суддів - Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

при секретарі: Троц В.О.

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання правочину недійсним,

в с т а н о в и л а:

У січні 2013 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_7, в якому просив суд визнати договір дарування земельної ділянки від 15.12.2009 року №995, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 недійсним; скасувати у реєстрі прав власності запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 8000000000:72:314:0005 та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 23.12.2009 року №06-7-0454 посилаючись на те, що вказаний договір дарування вчинений сторонами фіктивно, з метою ухилення ОСОБА_4 від виконання грошового зобов'язання та був спрямований на порушення заходів забезпечення позову, оскільки на момент вчинення правочину вказана земельна ділянка перебувала під арештом відповідно до ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 01.12.2009 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про повернення коштів у розмірі 110 000,00 доларів США.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 15.05.2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Справа № 760/732/13 № апеляційного провадження:22-ц/796/8602/2014 Головуючий у суді першої інстанції: Букіна О.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Зазначав, що спірний договір дарування не був спрямований на передачу ОСОБА_5 земельної ділянки у власність, а укладався з метою ухилення від виконання грошового зобов'язання ОСОБА_4 перед ним, беручи до уваги, що ОСОБА_4 при укладенні договору дарування порушено заходи забезпечення позову, усвідомлюючи значення своїх дій мав на меті лише створення штучних перешкод щодо повернення боргу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний договір дарування укладався з наміром створити юридичні наслідки, які складають зміст цього правочину, а позивач не надав суду докази на підтвердження його недійсності.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.

За змістом ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у листопаді 2009 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_4 про повернення коштів у розмірі 110 000,00 доларів США по курсу НБУ на час розгляду справи, посилаючись на невиконання відповідачем договору поставки обладнання від 22.05.2009 року. Під час розгляду справи останній подав клопотання, приклавши до нього відповідні документи про забезпечення позову шляхом арешту на земельну ділянку, яка з його слів належала відповідачу на праві власності. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 01.12.2009 року було вжито заходи забезпечення позову ОСОБА_3, накладено арешт на земельну ділянку по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 72:314:005 , площею 830 кв.м., яка на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 13.10.2009 року №06-7-04025 на праві приватної власності належить ОСОБА_4(т.1 ар.с.9 )

Листом завідувача Першої Київської державної нотаріальної контори від 08.12.2009 року було підтверджено накладення арешту на вказану земельну ділянку на підставі ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 01.12.2009 року.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва за заявою ОСОБА_4 скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 01.12.2009 року.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29.03.2011 року, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду м. Києва від 02.11.2011 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19.01.2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 кошти у розмірі 875 600,00 грн за договором поставки обладнання від 22.05.2009 року.

07.12.2011 року відкрито виконавче провадження по виконанню вказаного рішення, за запитом державного виконавця Головним управлінням земельних ресурсів КМДА від 06.01.2012 року було повідомлено, що на підставі договору дарування земельної ділянки від 15.12.2009 року за №955 право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_4, перейшло до його сина - ОСОБА_5

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка, на яку було покладено арешт судом першої інстанції , знаходиться за адресою по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 72:314:005, за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 8000000000:72:314:0005 за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 8000000000:72:314:0005.

Таким чином, у вказаних земельних ділянках відмінні кадастрові номера та адреса розташування, що вказує на їх нетотожність.

За змістом ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Враховуючи , що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 8000000000:72:314:0005 на час підписання договору дарування не була обтяжена арештом, колегія суддів вважає, що відповідач ОСОБА_4, як власник земельної ділянки по АДРЕСА_1, мав право розпорядитись своєю власністю на свій розсуд, в тому числі подарувати земельну ділянку своєму сину - ОСОБА_5

Частиною 1 статті 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

ОСОБА_3 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що договір дарування земельної ділянки від 15.12.2009 року за № 955 був укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 фіктивно, без створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином.

За таких обставин колегія суддів вважає , що висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вищезгаданого позову є вірними.

Доводи апелянта щодо порушення оскаржуваним договором дарування заходів забезпечення позову, накладених ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 01.12.2009 року, спростовуються матеріалами справи, а тому не можуть бути підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Враховуючи наведені обставини та вимоги ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на викладене та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий: Саліхов В.В.

Судді: Невідома Т.О.

Пікуль А.А.