Рішення

від 12.08.2014 по справі 904/5237/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.08.14 Справа № 904/5237/14

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до Приватного підприємства "АЖІОБУД", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення 39 494, 61 грн.

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - адвокат, свідоцтво НОМЕР_2 від 27.08.2012

від відповідача: не з'явились

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства «Ажіобуд» про стягнення 32130 грн. основної заборгованості, 1656, 67 грн. пені, 1606, 50 грн. штрафу, 2321, 52 грн. інфляційних втрат та 279, 92 грн. трьох відсотків річних. Також позивач просить стягнути 1500 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди автотранспортної техніки № 265 від 18.11.2013 в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2014 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 11.08.14.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, відзив на позовну заяву та інші витребуванні судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (арк. с. 29).

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 11.08.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

18.11.2013 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - позивач, орендодавець) та Приватним підприємством «Ажіобуд» (далі - відповідач, орендар) був укладений договір оренди автотранспортної техніки № 265 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, у порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов'язується передати орендарю в тимчасове платне користування автотранспортну техніку, визначену у п. 1.2 договору (далі іменується - «техніка»), а також зобов'язується забезпечити своїми силами її керування та технічну експлуатацію, а орендар зобов'язується прийняти в тимчасове платне користування техніку під керуванням водія орендодавця і зобов'язується сплачувати орендодавцю встановлену договором орендну плату.

Згідно п. 1.2. договору предметом оренди є екскаватор Caterpillar 320D, державний НОМЕР_4 та екскаватор Hidromek 102В, державний № НОМЕР_3.

Пунктом 2.1. передбачено, що техніка використовуватиметься орендарем для проведення земельних робіт.

Строк оренди техніки: за замовленням орендаря та за узгодженням з орендодавцем. (п. 4.1 договору)

Відповідно до п. 5.1 розмір орендної плати складає: за 1 годину роботи екскаватора Caterpillar 320D - 280 грн., в тому числі ПДВ 20 %; за 1 годину роботи екскаватора Hidromek 102В - 220 грн., в тому числі ПДВ 20%.

Час фактичного використання техніки оформлюється актом виконаних робіт, підписаним представниками сторін по даному договору. Підписання акту виконаних робіт (наданих послуг) представником орендаря є підтвердженням відсутності будь - яких претензій з його боку. (п. 5.2 договору).

Відповідно до п. 5.7 договору орендна плата вноситься в такий строк і в такому порядку: шляхом безготівкового (на поточний рахунок, зазначений в договорі) або готівкового розрахунку у формі 100 % оплати суми, зазначеної в акті виконаних робіт (наданих послуг), протягом трьох календарних днів наступним за днем підписання такого акту.

Цей договір набуває чинності з моменту підписання і діє по 31 грудня 2014 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання. (п. 9.1 договору відповідно до додаткової угоди № 1 від 30.12.2013).

Позивач надав, а відповідач прийняв послуги на загальну суму 32130 грн., що підтверджується актами здачі-приймання виконаних робіт № 5 та № 7 від 19.03.2014, підписаного обома сторонами та скріпленого печатками сторін (арк. с. 15,16)

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За своїми ознаками спірний договір від 18.11.2013 № 265 оренди автотранспортної техніки є змішаним договором, який містить елементи договору найму (оренди) та договору про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст. 903 ЦК України).

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання послуг згідно наданих актів здачі-приймання виконаних робіт та не надано доказів їх оплати на суму 32130 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню в розмірі 32130 грн.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманих послуг, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 1 656, 67 грн. за період з 24.03.2014 до 07.07.2014 та штраф у сумі 1 606, 50 грн.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 8.3 договору у разі прострочення оплати оренди орендар сплачує орендодавцю штраф в розмірі 5% від суми боргу та пеню в розмірі 0, 5% від суми боргу за кожний день прострочення платежу.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 (далі - Пленум № 14) пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені та штрафу, задовольняє дані вимоги повністю, пеню у розмірі 1 656, 67 грн., штраф у розмірі 1 606, 50 грн.

За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано три відсотки річних за період з 24.03.2014 до 07.07.2014 у розмірі 279, 92 грн. та інфляційні втрати за період з 24.03.2014 до 07.07.2014 у сумі 2321, 52 грн.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат, задовольняє дані вимоги повністю, а саме три відсотки річних у розмірі 279, 92 грн. та інфляційні втрати у сумі 2321, 52 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача у розмірі 1827 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інші витрати пов'язані з оплатою послуг адвоката у розмірі 1500 грн.

На підтвердження своїх вимог в цій частині позивачем надано суду, зокрема, договір про надання правової допомоги № 15-10/01 від 15.10.2012 (арк. с. 19-21) та додаткову угоду № 5 від 27.06.2014 до договору № 15-10/01 (арк. с. 22) щодо надання юридичних послуг та правової допомоги адвоката. свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_2 від 27.08.2012 (арк. с. 24), ордер ДП № 000045 від 01.07.2014 (арк. с. 26) та платіжне доручення від 25.06.2014 № 27380 згідно якої здійснено оплату за надання правової допомоги згідно договору № 15-10/01 від 15.10.2012 у розмірі 8000 грн. (арк. с. 27).

Пунктом 2 додаткової угоди № 5 від 27.06.2014 до договору № 15-10/01 від 15.10.2012 визначено, що при пред'явленні позовних вимог до складу судових витрат будуть включені витрати на оплату послуг адвоката у наступному розмірі: ПП «Ажіобуд» за договором № 265 від 18.11.2013 - 1500 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи (п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013).

Враховуючи наведене, наявні в матеріалах справи докази понесення позивачем витрат на юридичні послуги в розмірі 1500 грн., господарський суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, підлягає задоволенню повністю, а саме у розмірі 1500 грн.

Керуючись ст.ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства «Ажіобуд» (50075, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул.. Постишева, 92, ЄДРПОУ 32693343) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) основний борг у розмірі 32 130 грн., пеню у сумі 1 656, 67 грн., штраф у розмірі 1 606, 50 грн., 3 відсотки річних в розмірі 279, 92 грн., інфляційні втрати в розмірі 2 321, 52 грн., витрати на оплату послуг адвоката у сумі 1500 грн. та 1827 грн. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 13.08.14

Суддя В.І. Ярошенко