Рішення

від 05.08.2014 по справі 910/12552/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12552/14 05.08.14 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпласт і Ко"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 64931,03 грн.

Суддя Гулевець О.В.

Представники сторін:

Від позивача: Ротайський В.М. (дов.)

Від відповідача: не з'явився

У судовому засіданні 05.08.14 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі відповідно до положень ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліпласт і Ко" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 64506,13 грн., з яких: сума основного боргу у розмірі 52156,92 грн., 3% річних у розмірі 2379,21 грн. та моральна шкода у розмірі 10 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2014 р. порушено провадження у справі № 910/12552/14 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 08.07.2014р.

08.07.2014р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпласт і Ко" надійшли документи на вимогу суду.

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпласт і Ко" в судовому засіданні 08.07.2014р. надав пояснення по справі, але всіх витребуваних судом документів не надав.

Представник відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у судове засідання 08.07.2014р. не з'явився, вимог ухвали Господарського суду м. Києва № 910/12552/14 від 24.06.2014р. не виконав, про причини неявки суд не повідомив. Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2014р. відправленою на юридичну адресу відповідача.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2014р. розгляд справи №910/12552/14 відкладено на 05.08.2014р.

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпласт і Ко" в судовому засіданні 05.08.2014р. надав суду заяву-клопотання, в якій просить суд стягнути з відповідача 64931,03 грн., з яких: сума основного боргу у розмірі 52156,92 грн., 3% річних у розмірі 2735,03 грн. та моральна шкода у розмірі 10 000,00 грн. Також, представник позивача надав суду пояснення по суті позовних вимог, позов підтримав та просив суд задовольнити його у повному обсязі.

Щодо поданої позивачем заяви-клопотання, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Пунктом 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Проаналізувавши зміст заяви суд дійшов висновку, що дана заява по суті є заявою про збільшення позовних вимог, що відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, а тому подальший розгляд справи здійснюється згідно вимог заявлених у вказаній заяві.

Представник відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у судове засідання 05.08.2014р. не з'явився, відзиву на позов та інших витребуваних ухвалою про порушення провадження суду документів не подав, про причини неявки суд не повідомив. Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2014р. відправленою на юридичну адресу відповідача.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 05.08.2014р. без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 05.08.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позову, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, вислухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з усною домовленістю між сторонами, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліпласт і Ко", взяв на себе зобов'язання здійснити відповідачу поставку товару, а відповідач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, зобов'язався оплатити поставлений позивачем товар.

Позивачем, на виконання взятих на себе зобов'язань, здійснено поставку відповідачу товару на загальну суму 60074,48 грн. за видатковими накладними: № РН - 0000282 від 28.02.2012р. на суму 897,76 грн.; № РН - 0000301 від 01.03.2012р. суму 2066,45 грн.; № РН - 0000311 від 03.03.2012р. на суму 2745,89 грн.; № РН - 0000327 від 06.03.2012р. на суму 2207,46 грн.; № РН - 0000331 від 12.03.2012р. на суму 5155,02грн.; № РН - 0000332 від 12.03.2012р. на суму 11639,86 грн.; № РН-0000331 від 12.03.2012р. на суму 5155,02 грн.; № РН - 0000375 від 19.03.2012р. на суму 23540,16 грн.; № РН - 0000405 від 26.03.2012р. на суму 77,16 грн., № РН - 0000425 від 28.03.2012р. на суму 11744,72 грн., копії яких наявні в матеріалах справи та оригінали надані для огляду в судовому засіданні.

Відповідач, в порушення своїх зобов'язань, за поставлений товар розрахувався частково в розмірі 7917,56 грн. платіжними дорученнями: № 17 від 25.04.2012р., № 18 від 25.04.2012р., № 19 від 04.05.2012р., №7 від 07.03.2012 р., у зв'язку з чим, у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 52126,92 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.

Позивач, 13.10.2012р. направив на адресу відповідача претензію №2 від 09.10.2012 року про оплату заборгованості за поставлений товар, яка отримана відповідачем 25.10.2012р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №03148 07815029.

Оскільки, відповідач не здійснив оплату заборгованості в розмірі 52126,92 грн., у зв'язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача 64931,03 грн., з яких: сума основного боргу у розмірі 52156,92 грн., 3% річних у розмірі 2735,03 грн. та моральна шкода у розмірі 10 000,00 грн. згідно заяви про збільшення позовних вимог.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню. При цьому господарський суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Дослідивши, видаткові накладні № РН - 0000282 від 28.02.2012р., № РН - 0000301 від 01.03.2012р., № РН - 0000311 від 03.03.2012р., № РН - 0000327 від 06.03.2012р., № РН - 0000331 від 12.03.2012р., № РН - 0000332 від 12.03.2012р., № РН-0000331 від 12.03.2012р., № РН - 0000375 від 19.03.2012р., № РН - 0000405 від 26.03.2012р., № РН - 0000425 від 28.03.2012р., докази оплати, суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини, згідно яких позивач зобов'язався здійснити поставку товару, а відповідач, в свою чергу здійснити оплату поставленого товару.

Судом встановлено, за своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем,є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що факт наявності заборгованості за поставлений товар згідно видаткових накладних № РН - 0000282 від 28.02.2012р., № РН - 0000301 від 01.03.2012р., № РН - 0000311 від 03.03.2012р., № РН - 0000327 від 06.03.2012р., № РН - 0000331 від 12.03.2012р., № РН - 0000332 від 12.03.2012р., № РН-0000331 від 12.03.2012р., № РН - 0000375 від 19.03.2012р., № РН - 0000405 від 26.03.2012р., № РН - 0000425 від 28.03.2012р., у розмірі 52156,92 грн. належним чином доведений, документально підтверджений.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач в судові засідання не з'явився, доказів оплати заборгованості за поставлених товар не надав.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 52156,92 грн. на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то вимога позивача про стягнення з відповідача 52156,92 грн. заборгованості, підлягає задоволенню.

Також позивач, посилаючись на приписи ст. 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2735,03 грн.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З розрахунку позивача, вбачається, що позивач здійснює нарахування інфляційних 3% річних з 02.11.2012р. (7-ми денний строк від дня отримання вимоги) по 05.08.2014р.

Суд перевіривши розрахунок 3% річних встановив, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 2735,03 в межах заявлених вимог.

Позивач, також просить суд стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн. Обґрунтовуючи вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн. позивач посилається на те, що внаслідок порушення відповідачем грошових зобов'язань репутація позивача була принижена, позивач був позбавлений можливості виконати частину своїх договірних зобов'язань перед постачальниками товарів, що стало наслідком приниження ділової репутації позивача.

Самостійним способом захисту цивільних прав та інтересів відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Проте, з наявних в матеріалах справи документів не вбачається, що внаслідок несплати відповідачем заборгованості за поставлений товар погіршились ділові стосунки позивача, а можливе невиконання відповідачем зобов'язань не є приниженням ділової репутації позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпласт і Ко".

Також, позивач не надав доказів витрат, які настали у зв'язку з приниженням ділової репутації, зниження престижу чи підриву довіри діяльності позивача та в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту заподіяння позивачеві втрат немайнового характеру, а також докази наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини останнього в її заподіянні.

Враховуючи вищевикладене та наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку про відмову в позові в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, обставини справи позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпласт і Ко". (04050 м. Київ, вул. Мельникова, будинок 12, код ЄДРПОУ 32962394) 52156 (п'ятдесят дві тисячі сто п'ятдесят шість) грн. 92 коп. - основного боргу, 2735 (дві тисячі сімсот тридцять п'ять) грн. 03 коп. - 3% річних, 1544 (одну тисячу п'ятсот сорок чотири) грн. 52 коп. - судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 11.08.2014р.

Суддя О.В. Гулевець