Постанова

від 06.08.2014 по справі 815/4124/14

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/4124/14

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2014 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Токмілової Л.М.,

за участю: секретаря - Музика А.О.,

представника позивача - Кузнєцової В.М. (за довіреністю),

представник відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Мультигруп" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного підприємства "Мультигруп" (далі - ПП "Мультигруп", підприємство або Позивач) до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ у Приморському районі м. Одеси, або Відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.05.2014 року №0000272201.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, посилаючись на обставини, зазначені в позовній заяві (а.с.3-17). Представник позивача мотивує свої позовні вимоги тим, що ДПІ у Приморському районі м. Одеси проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП "Мультигруп", код ЄДРПОУ 31631030, щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ "Торгово-будівельна компанія "Нова столиця", код ЄДРПОУ 38381266, їх реальності та повноти відображення в обліку за грудень 2012 року. За результатами перевірки відповідачем складено акт від 14.03.2014 року №1564/22-01/31631030, яким встановлено порушення позивачем: п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.198.1, п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту на суму 258323,00 грн. в грудні 2012 року та відповідно заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на суму 258323,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.05.2014 року №0000272201, яким ПП "Мультигруп" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 322904,00 грн., у т.ч. за основним платежем у розмірі 258323,00 грн. та на 64581,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач вважає прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення протиправним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, з наступних підстав.

Так, з приводу встановлених перевіркою порушень позивач зазначив, що висновки про встановлені з його боку порушення, зроблені відповідачем у зв'язку з відсутністю, на думку відповідача, реально вчиненої господарської операції між ПП "Мультигруп" та ТОВ "Торгово-будівельна компанія "Нова столиця". Позивач не погоджується з висновками, викладеними в акті перевірки, при цьому зазначає, що реальність та фактичність здійснення господарської операції позивача з його контрагентом ТОВ "Торгово-будівельна компанія "Нова столиця" підтверджується первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, в тому числі, господарським договором, податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та іншими супутніми документами, які мають всі необхідні реквізити первинних документів.

Позивач також зазначає, що на момент здійснення господарської операції між ним і ТОВ "Торгово-будівельна компанія "Нова столиця", останній був зареєстрований в ЄДР як юридична особа та відносно нього не вносилось жодних записів щодо відсутності вказаної юридичної особи за її місцезнаходженням.

Отже, враховуючи вищевикладене позивач просив суд задовольнити його позов.

Представник відповідача - ДПІ у Приморському районі м. Одеси - в судове засідання не з'явився, про місце, час та дату судового розгляду повідомлений належним чином, жодних клопотань чи заяв про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило, як і заперечень на адміністративний позов.

Відповідно до ч. 4, 6 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача, суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до вимог ст. 122 КАС України адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, якій вирішить спір щодо його прав та обов'язків.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки для держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 21 грудня 2006 року у справі "Мороз та інші проти України" зазначив, що розумність строку проваджень повинна оцінюватись у світлі обставин справи та з урахуванням наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявників і відповідних органів державної влади та того, яку важливість для заявників мало питання, що розглядалося.

Отже, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи за його участю для реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.

Крім того, саме національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення Європейського суду з прав людини від 21 грудня 2006 року справа "Мороз та інші проти України").

З огляду на викладене суд вважає, що справу можливо розглянути без участі відповідача, належним чином повідомленого про розгляд справи, на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані позивачем документи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні факти та обставини.

24.12.2013 року за вих. №22812/10/15-53-22-10 ДПІ у Приморському районі м. Одеси підготувало письмовий запит позивачу про надання пояснень та їх документальне підтвердження щодо підтвердження фінансово-господарських відносин, вид, обсяг і якість операцій та розрахунків для з'ясування реальності та повноти відображення в бухгалтерському та податковому обліку із відповідним відображенням у податкових деклараціях, а також повідомлення чи включено у відповідному періоді до валових витрат з питань взаємовідносин із ТОВ "Торгово-будівельна компанія "Нова столиця", код ЄДРПОУ 38381266, їх реальності відображення в обліку за грудень 2012 року (а.с.52).

Відповідь на цей запит разом з витребуваними документами ПП "Мультигруп" надана листом б/н (а.с. 53).

Судом встановлено, що приватне підприємство "Мультигруп" зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Одеської міської ради 16.08.2001 року із подальшою перереєстрацію, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 265793 та довідкою АА №919661 з ЄДРПОУ, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с.45, 46).

Судом встановлено, що позивач станом на момент проведення перевірки перебував на обліку в державній податковій інспекції у Приморському районі м. Одеси, та у період, за який проводилась перевірка, ПП "Мультигруп" було зареєстровано, зокрема, платником податку на додану вартість згідно свідоцтва від 14.12.2010 №100314189 про реєстрацію платника податку на додану вартість (а.с.47), що підтверджується п. 2.4.1 акту перевірки, і не заперечувалось сторонами по справі.

На підставі направлення від 27.02.2014 року №000243/377 та наказу ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 16.01.2014 року №83 "Про проведення документальної виїзної позапланової перевірки ПП "Мультигруп", код ЄДРПОУ 31631030, з питань дотримання вимог податкового податкового законодавства по взаємовідносинах ТОВ "Торгово-будівельна компанія "Нова столиця", код ЄДРПОУ 38381266, за грудень 2012 року", головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту ДПІ у Приморському районі м. Одеси, Янчевим Д.Д., згідно із вимогами пп. 20.1.4 п. 20.1 ст.20, пп. 78.1.1, 78.1.4 п. 78.1 ст.78 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями) проведена позапланова виїзна перевірка ПП "Мультигруп". Перевірка проводилась з 04.03.2014 року по 11.03.2014 року.

За результатами даної перевірки відповідачем складено акт перевірки від 14.03.2014 року №1564/22-01/31631030 (а.с.25-36).

Перевіркою встановлено порушення ПП "Мультигруп" п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.198.1, п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту на суму 258323,00 грн. в грудні 2012 року та відповідно заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на суму 258323,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.05.2014 року №0000272201, яким ПП "Мультигруп" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 322904,00 грн., у т.ч. за основним платежем у розмірі 258323,00 грн. та на 64581,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.18).

Згідно ст. 56 Податкового кодексу позивач не скористався правом адміністративного оскарження рішення податкового органу та звернувся до суду за захистом порушеного права.

Досліджуючи наявність підстав для проведення вищезгаданої позапланової перевірки, суд враховує, що відповідно до пп. 75.1.2 п. 75 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до пункту 77.4 статті 77, пункту 78.4 статті 78, пункту 79.2 статті 79 та пункту 80.2 статті 80 ПК України про проведення документальної планової, позапланової та фактичної перевірки відповідним керівником органу державної податкової служби приймається рішення (із зазначенням підстав для проведення перевірки, дати її початку та тривалості), яке з урахуванням вимог Кодексу оформлюється наказом.

Згідно положень п.п. 78.1.1. п. 78.1 ст. 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Як встановлено судом та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, позивач надав податковому органу пояснення разом із копіями документів на підтвердження господарських відносин ПП "Мультигруп", код ЄДРПОУ 31631030, із ТОВ "Торгово-будівельна компанія "Нова столиця", код ЄДРПОУ 38381266 за період грудень 2012 року.

З положень п.п. 78.1.1. п. 78.1 ст. 78 ПК України слідує, що рішення про проведення документальної позапланової виїзної перевірки може бути прийняте податковим органом лише в разі існування підстав, котрі передбачені цією статтею.

Суд зазначає, що із змісту наказу від 20.05.2014 року №1138 взагалі не вбачається фактичної підстави для призначення перевірки, а посилання на п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України є безпідставним, оскільки позивачем вчасно надано відповідь з необхідними додатками на письмовий запит органу державної податкової служби.

Таким чином, наказ від 16.01.2014 року №83 про проведення перевірки прийнято суб'єктом владних повноважень за відсутності передбачених законом підстав, а отже, він є протиправним.

Відповідно до вимог п.1, р.1 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» затвердженого Наказом ДПА України №984 від 22 грудня 2010 року (далі, по тексту-Порядок), «Цей Порядок розроблено відповідно до вимог Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» для застосування посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно п.4, п.1 Порядку, «Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби».

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Як встановлено судом, під час проведення перевірки відповідачем використано акт від 24.10.2013 року №87/15-21-22-01/38381266 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Торгово-будівельна компанія "Нова столиця", код ЄДРПОУ 38381266 щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами за період жовтень 2012 року - вересень 2013 року», складеного ДПІ в Овідіопольському районі ГУ Міндоходів в Одеській області.

Згідно вказаного акту встановлено, що за результатами аналізу податкової звітності, документів, які є в обліковій справі підприємства та інформації з зовнішніх джерел, ТОВ "Торгово-будівельна компанія "Нова столиця" за податковою адресою не встановлено, операції товариства не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, складських приміщень та транспортних засобів, що свідчить про відсутність адміністративно-можливостей на виконання будь яких послуг, та постачання товарів, що являється доказом про відсутність реальності операцій згідно податково-судової доктрини «Реальності господарської операції». Відсутність за місцезнаходженням платника податків вказує на його несумлінність та є допустимим доказом вчинення суб'єктами господарювання незаконної господарської діяльності з метою мінімізації податкових зобов'язань та без економічної обґрунтованості укладених угод.

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає, що відповідно до пункту 5.2 розділу II Порядку, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: 1) чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; 2) зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; 3) у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

При цьому, суд зазначає, що платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Якщо контрагенти позивача не виконали своїх зобов'язань по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем. Жодна норма Податкового кодексу України, жоден законодавчий акт не вимагає від платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ним бухгалтерського та податкового обліку. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.

Окрім того, суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальник був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями та їх постачальниками, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Під час розгляду справи з боку відповідача не було надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що позивач та його контрагент у спірний період не були платниками ПДВ та не мали статусу юридичних осіб.

Крім того, суд зазначає, що діючим законодавством, не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Суд зазначає, що викладені відповідачем в акті «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Торгово-будівельна компанія "Нова столиця", код ЄДРПОУ 38381266 щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами за період жовтень 2012 року - вересень 2013 року», складеного ДПІ в Овідіопольському районі ГУ Міндоходів в Одеській області, відомості не відповідають вимогам п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984, згідно з яким факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Такий висновок податкового органу, який не фіксує жодних фактів, не посилається на первинні документи та не підтверджується будь-якими доказами, не може бути підставою для твердження про неправомірне формування позивачем податкового кредиту, особливо враховуючи той факт, що податковим органом окремо не досліджувався факт товарності господарських операцій із зазначеним контрагентом, беручи до уваги наявні у позивача первинні документи.

Дослідивши наведені докази у їх взаємозв'язку суд не погоджується з висновками відповідача в акті перевірки від 14.03.2014 року №1564/22-01/31631030, яким встановлено порушення позивачем: п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.198.1, п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту на суму 258323,00 грн. в грудні 2012 року та відповідно заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на суму 258323,00 грн.

Для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами, що в свою чергу в певній мірі свідчить про реальність таких операцій та зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Як вбачається з матеріалів справи, одними із видів діяльності позивача за КВЕД є: 46.90: неспеціалізована торгівля, 46.73: оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням. (а.с.26, 46).

В матеріалах справи наявна копія ліцензії Серії АВ №489413, виданої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області (а.с.48-50), яка надає дозвіл на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури зі строком дії з 28.10.2009 року по 28.10.2014 року.

Судом встановлено, що для здійснення своєї господарської діяльності, позивачем з ТОВ "Торгово-будівельна компанія "Нова столиця" укладено договір поставки від 02.12.2012 р. №5 із додатками №1, 2 до нього зі строком дії до 31.12.2012 року (а.с.72-76, 77-80), відповідно до умов якого ТОВ "ТБК "Нова столиця" (постачальник) зобов'язується на умовах, визначених цим Договором, поставити та передавати у власність позивача (покупця) будівельні матеріали, а покупець - прийняти та оплатити такий товар відповідно до специфікації (Додаток № 1 до договору). Відповідно до п.1.1 Договору ціна, асортимент, кількість та комплектність матеріалів при кожній поставці уточнюються в узгодженій сторонами специфікації.

Позивач надав до суду копії додатків №1, 2 до договору - специфікації до договору (а.а. 77-80).

На підтвердження факту поставки матеріалів за вказаним договором, а також товарності операції з ТОВ "ТБК "Нова столиця" позивачем були надані до суду засвідчені копії: податкових накладних (а.с. 81-112), видаткових накладних (а.с.113-142), копії банківських виписок по особовому рахунку за спірний період (а.с. 143-146).

Крім того, як встановлено судом, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні, що також підтверджується реєстром отриманих та виданих податкових накладних (а.с.61.-68).

Також, як встановлено судом, на виконання умов зазначеного договору поставки між позивачем та ТОВ "Альпек" укладено договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення вантажу від 03.12.2012 року №26 (а.с.147-149), відповідно до умов якого ПП "Мультигруп" (замовник) від свого імені або за дорученням організації, з яким має прямі договірні відносини, замовляє й надає для перевезення вантажі, а ТОВ "Альпек" (виконавець, перевізник) зобов'язуються здійснювати Ії перевезення автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні на території України. Вартість кожного окремого перевезення вантажу узгоджується сторонами після надходження заявки. Сумою договору є загальна сума вартості всіх перевезень, здійснених на протязі дії даного договору (п.3.1 договору). Строк дії договору - з моменту підписання - до 31.12.2012 року.

На підтвердження факту надання послуг за вказаним договором, а також товарності операції з ТОВ "Альпек" позивачем були надані до суду засвідчені копію товарно-транспортної накладної на перевезення матеріалів від 28.12.2012 року серії АА№000611(а.с.150-154), відповідно до якої перевезення будівельних матеріалів здійснювалось автомобілем В«Рено-ПремиумВ» державний номер НОМЕР_1 з причепом НОМЕР_2, де в графі "вид перевезень" ТОВ "Альпек" вказано "а/цистерна".

Разом з тим, до суду позивачем надано копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, відповідно до яких в графі тип ТЗ вказано - вантажний сідловий тягач -Е, а також напівпричіп самоскид-Е, відповідно (а.с. 155, 156).

Таким чином, суд робить висновок про безпідставність і невідповідність висновків відповідача в акті перевірки про невідповідність між специфікацією перевезених товарів і видом транспорту при виконанні договору поставки будівельних матеріалів.

Крім того, судом встановлено, що для перевезення будівельних матеріалів також укладений договір від 03.12.2012 року №23 про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення вантажу між ОСОБА_3 (виконавець) і ПП "Мультигруп" (замовник), відповідно до умов якого ПП "Мультигруп" (замовник) від свого імені або за дорученням організації, з яким має прямі договірні відносини, замовляє й надає для перевезення вантажі, а ОСОБА_3 (виконавець, перевізник) зобов'язуються здійснювати їх перевезення автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні на території України.

На підтвердження факту надання послуг за вказаним договором, а також товарності операції позивачем надані до суду засвідчені копії: довіреності на ім'я ОСОБА_4 на право підпису договорів (а.с.160), свідоцтва про реєстрацію ТЗ (а.с.161), товарно-транспортних накладних на перевезення матеріалів (а.с.162-186).

Разом з цим, з метою підтвердження подальшого використання будівельних матеріалів у власній господарській діяльності позивачем надано копію договору про закупівлю робіт за державні кошти від 21.08.2012 року №3 (а.с.197-207), укладеного позивачем з Відділом освіти та у справах сім'ї, молоді і спорту Саратської районної державної адміністрації Одеської області, та додаткові угоди до договору. На підтвердження виконання договору позивач надав акт звірки розрахунків за період з 2012-2014 бюджетний період (а.с.208).

Судом досліджено первинні документи, що стосуються господарської діяльності позивача з його контрагентами (договори, рахунки, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, ТТН тощо) та встановлено, що господарські операції, пов'язані з господарською діяльністю ПП "Мультигруп", а первинні документи складені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Як вже було встановлено судом, на підтвердження перевезення вантажу позивачем надано копії товарно-транспортних накладних.

При цьому, суд критично оцінює твердження відповідача щодо відсутності у позивача дорожніх листів, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, з урахуванням змін, затверджених наказом від 05.12.2013 №983, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.12.2013 р. за №2197/24729 "Про затвердження Змін до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні".

Суд також зазначає, що Законом України від 05.07.2011 року №3565-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень" у текстах Законів України "Про автомобільний транспорт", "Про дорожній рух" вилучено посилання на "дорожні листи".

Згідно з положеннями п. 1 зазначених Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Таким чином, згідно з встановленими правилами один екземпляр товарно-транспортної накладної повинен залишатися у вантажоотримувача.

З урахуванням наведеного, суд приходить висновку, що позивачем підтверджено перевезення будівельних матеріалів за спірним договором поставки.

Відповідно до п.198.1.ст. 198 ПК України, «право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

Пунктом 198.2. ст.198 ПК України, зазначено «датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною».

Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України «Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Суд зазначає, що об'єктом оподаткування є певні операції між конкретними суб'єктами господарювання, а не договори, укладені між ними, або незаявленими в таких операціях третіми особами. Відсутність особи за місцезнаходженням, відсутність можливості перевірити первинні документи не є самостійними і достатніми підставами для визнання угод недійсними (фіктивними). Тільки встановлення мети та факту порушення публічного порядку, ухилення від оподаткування або створення умов для порушення чинного законодавства, відсутності наміру здійснити реальну господарську операцію та її нездійснення із штучним складанням первинних документів може служити підставою для вирішення питання про визнання недійсними (фіктивними) угод у встановленому законом порядку.

Поряд з цим, саме такі підстави можуть свідчити про відсутність оподатковуваної операції та/або відсутність належних первинних документів, що не може мати наслідком внесення в податковий облік відомостей щодо здійснення таких операції, та, відповідно, отримання податкових переваг у вигляді податкового кредиту або валових витрат.

Окремою підставою для відсутності у платника податків права на отримання зазначених податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, або складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, тобто відображення у первинних документах недостовірних даних.

Суд вважає висновки податкового органу на не підтвердження реальності здійснення фінансово-господарських операції, викладені в акті перевірки, неправомірними виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що правочин, укладений з ТОВ "ТБК "Нова столиця" був виконаний та оподаткований, що відображено у податковій декларації з податку на додану вартість і в розшифровках податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) (а.с.55-60). Кожна сторона правочину виконала свої обов'язки, передбачені умовами цих договорів належним чином, що підтверджується копіями первинних документів.

Оскільки дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, то й і аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податками на додану вартість в розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Суд вважає, що в даному випадку податковий орган обмежився посиланням на акт перевірки іншої податкової інспекції та без самостійного дослідження господарських операцій дійшов хибного висновку про безтоварність укладеного позивачем із контрагентом правочину.

Слід зазначити, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Аналогічна правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Суд вважає, що висновки перевіряючого органу порушують закріплений в Конституції України принцип персональної відповідальності, відповідно до якого суб'єкт господарювання не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів, а може бути притягнений до юридичної відповідальності лише за власні правопорушення. Так, у разі, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.09.2008 року по справі за № 21-500во08.

Задовольняючи адміністративний позов, суд також виходить із того, що згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.1.1. «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 за №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, «Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій.

Згідно з п.2.1 Положення «Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції».

Пунктом 2.4. Положення передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З урахуванням пункту 2 статті 3, відповідно до якого фінансова, податкова та інші види звітності, що використовують грошовий примірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі - активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно з п. 2 ст. Закону, «Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку».

Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми); дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст: та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд вважає за необхідне зазначити, що право платника податків на витрати не залежить від податкового обліку інших платників податків, а залежить лише від дотримання вимог ПК України самим платником, який це право реалізує.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Також, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Водночас, суд вважає, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Більш того, на думку суду, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибутку, є факт придбання товарів з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим та документально підтвердженим.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позивачем надано всі необхідні документи, як б свідчили про реальність здійснення операцій.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Відповідно до ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З огляду на вищевикладене, суд прийшов висновку, що позивач довів суду ті обставини, на які посилався в обґрунтування своїх позовних вимог і вони підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі вимог частини 3 статті 160 КАС України, в судовому засіданні 01 серпня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 128, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Мультигруп" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 08.05.2014 року №0000272201.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 06 серпня 2014 року.

Суддя Л.М. Токмілова

06 серпня 2014 року.