Рішення

від 28.02.2014 по справі 914/3843/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2014 р. Справа № 914/3843/13

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕВЕР ВУД ВІНЕР ФАКТОРІ" (81700, вул. Гніздичівська, 8, м. Жидачів, Львівська область; ідентифікаційний код 35517347)

Відповідач-1: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕР І ДЖЕС-2" (79057, вул. Антоновича, 122 А, м. Львів; ідентифікаційний код 31789254)

Відповідач-2: Державне підприємство "ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ ЛІСПРОМКОМБІНАТ" 76018, вул. Ребета, 6, м. Івано-Франківськ; ідентифікаційний код 08033772)

Третя особа: ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції

про звільнення майна з-під арешту та визнання права власності

головуючий суддя Фартушок Т.Б.

судді: Пазичев В.М.

Коссак С.М.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

Позивача: Горпинюк І.Є. - представник, довіреність в матеріалах справи;

Відповідача-1: не з'явився

Відповідача-2: не з'явився;

Третя особа: не з'явився;

Прокурор: Пандяк М.І.

Суть спору:

Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕВЕР ВУД ВІНЕР ФАКТОРІ" заявлено до господарського суду Львівської області позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕР І ДЖЕС-2" та Державного підприємства "ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ ЛІСПРОМКОМБІНАТ" про звільнення майна з-під арешту та визнання права власності.

В прохальній частині позовної заяви Позивач просить звільнити з-під арешту, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.11.2012р., винесеної Відділом Державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції, та визнати право власності на наступне майно: Автонавантажувач Linde H30D, кузов №351В03012530, державний номерний знак Т1209ІФ; Навантажувач ДВ1792.45.20, виробник "Балканкар", кузов №88710188, двигун №343505901233796, державний номерний знак Т1244ІФ; Автонавантажувач International 654, двигун №D206Т81010534, державний номерний знак Т1391ІФ; Автонавантажувач Linde H40D, двигун №2236211R, кузов №332412003340, державний номерний знак Т1392ІФ; навантажувач Linde H40D, двигун №4748684В, реєстраційний номер 07004АТ.

Ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 14.10.2013р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначено в судовому засіданні на 10год. 00хв. 29.10.2013р.

Крім того, ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 14.10.2013р. з причин та підстав, зазначених в ухвалі, залучено як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача 2 - Держаного підприємства "ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ ЛІСПРОМКОМБІНАТ"- Відділ державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції (76018, м.Івано- Франківськ, вул. Грюнвальдська,8).

Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах суду по даній справі від 29.10.2013р., 11.11.2013р., 25.11.2013р., 09.12.2013р.

Строк розгляду справи продовжено на 15 днів з причин та підстав, зазначених в ухвалі суду по даній справі від 09.12.2013р.

Ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 26.12.2013р. призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів.

Призначення суддів здійснювалось згідно даних автоматизованої системи розподілу справ господарського суду та у відповідності до розпоряджень керівника апарату суду.

Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах суду по даній справі від 26.12.2013р., 27.01.2014р., 10.02.2104р., 20.02.2014р.

Представникам Учасників по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст.20,22,27,28,29,38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Учасникам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки учасників визначені ст.ст.20,22,27,28,29,38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю з причин та підстав, зазначених у позовній заяві, додаткових письмових поясненнях (вх.№44315/13 від 23.10.2013р.), надав пояснення по суті спору.

Відповідач-1 в жодне з судових засідань явку повноважного представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

22.11.2013р. до Господарського суду Львівської області надійшов відзив Відповідача-1, в якому Відповідача-1 позовні вимоги визнав повністю, підтвердив факт укладення з Позивачем договору від 03.05.2012р., передання спірного майна за цим договором, повний розрахунок Позивачем за передане майно.

Відповідач-2 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Протягом розгляду справи представник Відповідача-2 проти позову повністю заперечила з причин та підстав, зазначених у запереченнях на позовну заяву, які надійшли до суду 11.11.2013р.

09.12.2013р. та 26.12.2013р. до Господарського суду Львівської області надійшли клопотання Відповідача-2, відповідно до яких Відповідач-2 зазначав про неможливість скерування повноважного представника та просив суд розглянути справу за відсутності представника Відповідача-2 з врахуванням заперечень від 11.11.2013р.

Третя особа явку повноважного представника в жодне з судових засідань не забезпечила, про причини неявки суду не повідомила, була належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення судових засідань.

25.11.2013р. до господарського суду Львівської області надійшов супровідний документ Третьої особи, згідно яким надіслано копії документів з виконавчого провадження та відзив, відповідно до якого, всі виконавчі дії вчинено з дотриманням законодавства.

Прокурор в судове засідання з'явився, проти позову заперечив повністю з причин та підстав, зазначених у запереченнях від 08.02.2014р.

Крім того 10.02.2014р. Прокурором подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№5751/14), яке судом задоволено та відповідно до запису на якому, Прокурор з матеріалами справи ознайомився.

Усім Учасникам процесу належним чином у відповідності до вимог ст.64 ГПК України скеровано ухвали суду по даній справі чи оголошено в судовому засіданні, про що представники Учасників письмово зазначили.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому суд зазначає, що з врахуванням вимог ч.ч.1, 3 ст.69 ГПК України, в суда відсутні правові підстави до подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника Позивача, суд встановив наступне :

03.05.2012р. між Відповідачем 1 (Продавець) та Позивачем (Покупець) укладено договір №03-1 купівлі-продажу основних засобів, відповідно до розділу 1 якого, Продавець зобов'язується передавати основні засоби у власність Покупця, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати основні засоби на умовах, зазначених у цьому Договорі; Сторони погоджуються, що видаткова накладна (акт приймання-передачі) на передані основні засоби є документом, який засвідчує факт передачі майна, а також засвідчує остаточно узгоджені сторонами назву, кількість, ціну (вартість) основних засобів.

Згідно п.1.2 Договору від 03.05.2012р. №03-1, Сторони погодили, що видаткова накладна (акт приймання-передачі) на передачу основних засобів є документом, який засвідчує факт передачі майна .

Відповідно до п.п.2.1, 2.2 Договору від 03.05.2012р. №03-1 купівлі-продажу основних засобів, загальна сума цього Договору (тобто загальна вартість (ціна)) усіх основних засобів, поставлених за цим Договором Сторонами не обмежується і визначається на підставі фактично переданих у власність основних засобів та узгодженої на них ціни, відповідно до видаткових накладних (актів приймання-передачі); оплата ціни (вартості) основних засобів здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський поточний рахунок Продавця протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання рахунку, виставленого Продавцем після передачі основних засобів.

Згідно п.4.1 Договору від 03.05.2012р. №03-1 купівлі-продажу основних засобів, Договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) Сторонами та діє терміном на 1 (один) рік, але в будь-якому випадку, до моменту повного та належного виконання усіх своїх зобов'язань за цим Договором; у випадку, якщо протягом 30 (тридцяти) календарних днів до моменту закінчення цього строку жодна із Сторін не повідомить протилежну Сторону про свою відмову від продовження цього строку, цей строк щоразу автоматично прологується (продовжується) на 1 (один) рік. В матеріалах справи відсутні, Учасниками процесу не наведені доводи та не подані докази повідомлення однієї із Сторін даного Договору від 03.05.2012р. №03-1 про відмову від продовження строку дії Договору.

Договір від 03.05.2012р. №03-1 купівлі-продажу основних засобів підписано та скріплено відбитками печаток Позивача та Відповідача 1.

Відповідно до видаткової накладної №ЛНА-000010 від 04.05.2012р., підписаної та скріпленої відбитками печаток Позивача та Відповідача 1, Позивачем одержано у Відповідача 1 автонавантажувач "Балканкар", державний номерний знак Т1244ІФ, вартістю 50400грн.; наведене підтверджується також податковою накладною від 04.05.2012р. №18.

Згідно видаткової накладної №ЛНА-000011 від 10.05.2012р., підписаної та скріпленої відбитками печаток Позивача та Відповідача 1, Позивачем одержано у Відповідача 1 автонавантажувач Linde H30, вартістю 45600грн.; наведене підтверджується також податковою накладною від 10.05.2012р. №22.

Відповідно до видаткової накладної №ЛНА-000012 від 11.05.2012р., підписаної та скріпленої відбитками печаток Позивача та Відповідача 1, Позивачем одержано у Відповідача 1 автонавантажувачі Linde H40 та International 654, державний номерний знак Т1391ІФ, загальною вартістю 37200грн.; наведене підтверджується також податковою накладною від 10.05.2012р. №23.

Згідно видаткової накладної №РН-0000050 від 29.06.2012р., підписаної та скріпленої відбитками печаток Позивача та Відповідача 1, Позивачем одержано у Відповідача 1 автонавантажувач Linde H40D, вартістю 75000грн.; наведене підтверджується також податковою накладною від 29.06.2012р. №6.

Щодо доводів Відповідача 2 (а.с.83) про те, що у видаткових накладних відсутні прив'язки до укладеного між Позивачем та Відповідачем 1 Договору, суд зазначає наступне: індивіалізуючі ознаки автонавантажувачів зазначені у вищеперерахованих видаткових накладних; згідно доводів Позивача (а.с.53) нумерація в товаросупровідні документи вносилась Відповідачем 1 згідно внутрішньої нумерації підприємства (по накладній №ЛНА-000010 від 04.05.2012р.), щодо інших видаткових накладних, - розбіжності відсутні; у зазначених вище податкових накладних, які складено до вищеперерахованих видаткових накладних, є чітке посилання до укладеного між Позивачем та Відповідачем 1 Договору, в тому числі до дати та номеру Договору; Відповідачем 1 визнано у відзиві факт передачі спірного майна Позивачу; між Позивачем та Відповідачем 1 підписано акт прийому-передачі спірного майна, про що зазначено нижче.

29.06.2012р. Позивачем та Відповідачем 1 підписано та скріплено відбитками печаток акт прийому-передачі майна згідно Договору від 03.05.2012р. №03-1 купівлі-продажу основних засобів (Додаток до Договору), за яким Відповідачем 1 передано Позивачу основні засоби, в тому числі: автонавантажувач "Балканкар", державний номерний знак Т1244ІФ (порядковий номер Акту приймання-передачі 47); автонавантажувач Linde H30 (порядковий №73); автонавантажувач Linde H40 (порядковий №74); автонавантажувач International 654, державний номерний знак Т1391ІФ (порядковий №75); навантажувач Linde H40D (порядковий №93).

Суд додатково зазначає, що акт прийому-передачі майна згідно Договору від 03.05.2012р. №03-1 складено з чітким посилання на укладений між Позивачем та Відповідачем 1 договір №03-1 купівлі-продажу основних засобів

При цьому суд також зазначає, що підписання Сторонами видаткових, податкових накладних та акту прийому-передачі, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою для висновку про передання товару (речей).

Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що у відповідності до вимог п.п.1.2, 2.1 Договору від 03.05.2012р. №03-1 купівлі-продажу основних засобів підписання видаткових накладних та/чи акту приймання-передачі основних засобів є підтвердженням переходу права власності на такі від Відповідача 1 до Позивача .

В матеріалах справи також наявні платіжні доручення з відмітками банку про сплату №60 від 01.06.2012р. на суму 60000грн., №61 від 05.06.2012р. на суму 170000грн., №62 від 05.06.2012р. на суму 170000грн., №63 від 05.06.2012р. на суму 2000грн., №68 від 07.06.2012р. на суму 240000грн., №71 від 12.06.2012р. на суму 4300грн., №77 від 12.06.2012р. на суму 160000грн., №78 від 14.06.2012р. на суму 55000грн. з призначенням платежу - оплата за обладнання згідно договору за травень 2012р.

З приводу наведених в абзаці вище платіжних доручень суд зазначає, що такі не містять прямого посилання на укладений між Сторонами Договір від 03.05.2012р. №03-1 чи посилання за яке саме майно здійснена оплата, проте є доказом здійснення оплати за обладнання.

При цьому суд зазначає, що згідно п.1.2 Договору від 03.05.2012р. №03-1, видаткова накладна (акт приймання-передачі) на передачу основних засобів є документом, який засвідчує факт передачі майна ; згідно ж п.2.1 Договору від 03.05.2012р. №03-1, загальна сума цього Договору (тобто загальна вартість (ціна)) усіх основних засобів, поставлених за цим Договором Сторонами не обмежується і визначається на підставі фактично переданих у власність основних засобів та узгодженої на них ціни, відповідно до видаткових накладних (актів приймання-передачі).

Враховуючи вищенаведене, в тому числі керуючись ст.655, ч.ч.1, 2 ст.334 ЦК України, суд приходить до висновку, що право власності на передане Позивачу Відповідачем 1 майно згідно Договору від 03.05.2012р. №03-1 перейшло до Позивача з моменту передачі такого майна (яке підтверджено вищеописаними видатковими, податковими накладними та актом приймання-передачі); а в силу вимог вищенаведених норм законодавства та п.1.2, 2.1 Договору від 03.05.2012р. №03-1, оплата за придбане майно здійснюється після виникнення права власності у Позивача (п.2.1 Договору) та право власності у останнього виникає не з моменту здійснення оплати, а з моменту фактичного передання товару, що доведено Позивачем та встановлено судом.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що описані вище платіжні доручення, хоч і є доказами здійснення Позивачем оплат Відповідачу 1, проте, не є обов'язковими доказами на підтвердження переходу права власності на придбане згідно Договору від 03.05.2012р. №03-1 майно.

Проте суд зазначає, що відповідно до ст.658 ЦК України, право продажу товару належить власникові товару .

Підтвердженням наявного у Відповідача 1 права власності на автонавантажувачі:

Linde H30D, кузов №351В03012530, державний номерний знак Т1209ІФ є видання Держгірпромнаглядом Івано-Франківської області свідоцтва про реєстрацію технологічного транспортного засобу серії ІФ №000194 від 30.05.2006р.;

ДВ1792.45.20, виробник "Балканкар", кузов №88710188, двигун №343505901233796, державний номерний знак Т1244ІФ є видання Держгірпромнаглядом Івано-Франківської області свідоцтва про реєстрацію технологічного транспортного засобу серії ІФ №000214 від 21.06.2006р.;

International 654, двигун №D206Т81010534, державний номерний знак Т1391ІФ є видання Держгірпромнаглядом Івано-Франківської області свідоцтва про реєстрацію технологічного транспортного засобу серії ІФ №000366 від 02.04.2007р.;

Linde H40D, двигун №2236211R, кузов №332412003340, державний номерний знак Т1392ІФ є видання Держгірпромнаглядом Івано-Франківської області свідоцтва про реєстрацію технологічного транспортного засобу серії ІФ №000367 від 02.04.2007р.

Проте, на навантажувач Linde H40D, двигун №4748684В, реєстраційний номер 07004АТ у Відповідача 1 відсутнє підтвердження права власності, а відтак, підтвердження права відчуження такого на підставі укладеного з Позивачем Договору від 03.05.2012р. №03-1.

Щодо навантажувача Linde H40D, двигун №4748684В суд зазначає про наявне в матеріалах справи свідоцтво Держгірпромнагляду про реєстрацію машини серії АС №084509, проте не за Відповідачем 1 , а за ТзОВ «Івано-Франківська компанія «Україна-ліс»» .

Відповідно до п.6 «Порядку відомчої реєстрації та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів», затвердженого Постановою КМУ від 06.01.2010р. N8 (редакція незмінна з моменту прийняття Постанови), юридичні і фізичні особи, іноземні фізичні і юридичні особи, особи без громадянства (що перебувають в Україні на законних підставах), які є власниками технологічних транспортних засобів чи використовують їх на законних підставах, або уповноважені ними особи (далі - власники) зобов'язані зареєструвати зазначені транспортні засоби протягом 10 днів після придбання або виникнення інших законних прав на їх використання, у тому числі у разі тимчасового ввезення на територію України.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що вищевказаним Порядком передбачено реєстрацію автонавантажувачів вже після виникнення права власності на придбаний технологічний транспортний засіб.

Відтак, Позивачем надано докази наявності права власності у Відповідача 1 тільки на чотири з п'яти спірних автонавантажувачів (окрім навантажувача Linde H40D, двигун №4748684В, реєстраційний номер 07004АТ).

У зв'язку з вищенаведеним, ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі про порушення провадження у справі від 14.10.2013р., на необхідність виконання вимог якої вказувалось в усіх подальших ухвалах суду по даній справі, зобов'язано Позивача письмово пояснити можливість придбання у Відповідача 1 згідно договору від 03.05.2012 року № 03-1 майна, яке не належало Відповідачу 1 (свідоцтво серії АС № 084509 , - копія долучено до позовної заяви) та надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Щодо доводів Позивача про те, що між Відповідачем 1 (Покупцем) та ТзОВ «Івано-Франківська компанія «Україна-ліс»» 20.02.2012р. укладено договір купівлі-продажу №200212, згідно якого Відповідачем 1 придбано у ТзОВ «Івано-Франківська компанія «Україна-ліс»» автонавантажувач №08206СЕ, марка Linde H40D, заводський №352G03017240 за ціною 75000грн. (а.а.с.8, 50), передача якого оформлена накладною №РН-0000013 від 20.02.2012р. (а.с.8, позовна заява), суд зазначає наступне.

В матеріалах справи наявна лише посвідчена Позивачем копія договору купівлі-продажу №200212 від 20.02.2012р., стороною якого, як зазначено в абзаці вище, Позивач не є; оригіналу договору купівлі-продажу №200212 від 20.02.2012р. для огляду суду не представлено. Відтак, в суду відсутні достатні докази, в розумінні ст.ст.32-35 ГПК України, для встановлення факту укладення договору купівлі-продажу №200212 від 20.02.2012р., а відтак, - виникнення на підставі такого права власності на автонавантажувач №08206СЕ, марка Linde H40D, заводський №352G03017240 у Відповідача 1, та такий (факт) не доведено Позивачем всупереч вимогам ст.33 ГПК України.

Крім того, щодо посилання Позивача на видаткову накладну №РН-0000013 від 20.02.2012р. (а.с.39), яка, згідно доводів Позивача (позовна заява, а.с.8) складена на виконання договору №200212 від 20.02.2012р., та якою Позивач обґрунтовує передання автонавантажувача Linde H40D ТзОВ «Івано-Франківська компанія «Україна-ліс»» Відповідачу 1 суд зазначає таке:

- видаткова накладна №РН-0000013 від 20.02.2012р. (як вбачається з копії) не підписана та не скріплена відбитком печатки Відповідача 1;

- оригінал видаткової накладної №РН-0000013 від 20.02.2012р. для огляду Позивачем не представлено;

- у графі: «Товар» видаткової накладної №РН-0000013 від 20.02.2012р. зазначено наступні ідентифікуючі ознаки товару: «Автонавантажувач Linde H 40D». Проте, згідно вищеописаного акту приймання-передачі від 29.06.2012р. та видаткових накладних №ЛНА-000012 від 11.05.2012р., №РН-0000050 від 29.06.2012р., Відповідачем 1 передано Позивачу два (2) автонавантажувачі Linde H 40. Відтак, враховуючи відсутність у видатковій накладній №РН-0000013 від 20.02.2012р. індивідуально визначених (ідентифікуючих) ознак автонавантажувача Linde H40D, беручи до уваги наявність таких по факту (відповідно до вищеописаних матеріалів (№ кузова, № двигуна, державний номерний знак) та зазначеної самим Позивачем прохальної частини позовної заяви загалом, надаючи оцінку видатковій накладній №РН-0000013 від 20.02.2012р. суд зазначає, що така не містить жодних доказів передання ТзОВ «Івано-Франківська компанія «Україна-ліс»» Відповідачу 1 саме автонавантажувача Linde H40D, двигун №4748684В, реєстраційний номер 07004АТ, право власності на який просить визнати Позивач.

Наведене, в силу вимог ст.ст.32-35 ГПК України, також унеможливлює встановлення судом факту передачі автонавантажувача Linde H40D Відповідачу 1, а відтак, виникнення у Відповідача 1 права власності на такий, та є недоведеним Позивачем фактом всупереч вимогам ст.33 ГПК України.

Крім того, суд враховує, що доводи Позивача щодо передачі автонавантажувача №08206СЕ, марка Linde H40D , заводський №352G03017240 ТзОВ «Івано-Франківська компанія «Україна-ліс»» Відповідачу 1 є не тільки не доведені останнім, але і суперечливими виходячи з наступного.

Так, у позовній заяві (а.с.8) Позивач обґрунтовує передачу ТзОВ «Івано-Франківська компанія «Україна-ліс»» Відповідачу 1 автонавантажувача №08206СЕ Linde H40D вищеописаною видатковою накладною №РН-0000013 від 20.02.2012р. (копію якої додана до позовної заяви (а.с.39)).

Проте, у додаткових поясненнях (а.с.50) Позивач зазначає, що це й же автонавантажувач №08206СЕ Linde H40D передано ТзОВ «Івано-Франківська компанія «Україна-ліс»» Відповідачу 1 на підставі видаткової накладної №ЛНА-000001 від 20.02.2012р. (копія якої надана до додаткових пояснень (а.с.56)) (оригіналу також не представлено, а відтак, в силу вимог ст.ст.32-35 ГПК України, не доведено передачі майна).

Відтак, Позивачем надано копії двох різних видаткових накладних, якими він обґрунтовує передачу ТзОВ «Івано-Франківська компанія «Україна-ліс»» Відповідачу 1 одного і того ж навантажувача №08206СЕ Linde H40D .

Враховуючи вищенаведене, в тому числі керуючись ст.655, ч.ч.1, 2 ст.334 ЦК України, ст.ст.32-35 ГПК України, суд приходить до висновку, що Позивачем жодним чином не доведено виникнення у Відповідача 1 права власності на автонавантажувач №08206СЕ, марка Linde H40D, заводський №352G03017240, а відтак, можливого переходу до Позивача права власності на цей автонавантажувач .

Щодо відсутності нотаріального посвідчення укладеного договору від 03.05.2012р. №03-1 суд зазначає наступне .

Відповідно до ч.1 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч.1 ст.209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Вищеописаними Договорами та законодавством не встановлено обов'язку щодо сторін договору купівлі-продажу навантажувачів посвідчувати такий правочин нотаріально .

Так, згідно ст.657 ЦК України (Форма окремих договорів купівлі-продажу), договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним; права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Проте, укладений між Позивачем та Відповідачем 1 договір від 03.05.2012р. №03-1 купівлі-продажу основних засобів не є договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, а передане згідно цього договору майно, яке є предметом позовних вимог, не є нерухомим в силу вимог ст.181 ЦК України.

Щодо позовних вимог про звільнення майна з-під арешту суд зазначає наступне .

22.10.2012р. Господарським судом Івано-Франківської області видано наказ №1047 на виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.02.2012р. у справі №5010/2437/2011-П-8/83, в якому зазначено: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ер і Джес-2» в доход Державного бюджету України 183834,95грн. (Стягувач: військова прокуратура Івано-Франківського гарнізону).

На виконання зазначеного наказу 14.11.2012р. державним виконавцем органу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №35201414).

Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.11.2012р., винесеної державним виконавцем органу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції (ВП №35201414), накладено арешт на все майно боржника.

Згідно Акту опису й арешту майна від 27.06.2013р., складеного державним виконавцем щодо майна боржника - Відповідача 1, описаной арештовано наступне майно: автонавантажувач Linde H30D та автонавантажувач International 654.

Відповідно до Акту опису й арешту майна від 02.07.2013р., складеного державним виконавцем щодо майна боржника - Відповідача 1, описано й арештовано навантажувач ДВ1792.45.20 , що згідно свідоцтва про реєстрацію технологічного транспортного засобу серії ІФ №000214 від 21.06.2006р., виданого Держгірпромнаглядом Івано-Франківської області, відповідає навантажувачу ДВ1792.45.20 , виробник "Балканкар", кузов №88710188, двигун №343505901233796, державний номерний знак Т1244ІФ.

Згідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №41698242 від 27.08.2013р., у боржника - Відповідача 1 наявне обтяження на все рухоме майно , яке зареєстровано 15.11.2012р. за №13254032 реєстратором на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 35201414, 14.11.2012р. Станом на момент розгляду справи арешт майна не знято, наведене підтвердили представники всіх Сторін по явці.

Щодо доводів Відповідача 2, викладених у запереченнях на позовну заяву (а.а.с.81-83) про те, що при складанні акту опису й арешту майна був присутній Гурбанов М.М., який є директором Відповідача 1, а отже про наявність майна, яким володіє товариство, знав, суд зазначає наступне.

Підпис Гурбанова М.М. наявний лише на акті опису і арешту від 27.06.2013р.; на акті опису й арешту від 02.07.2013р. такий підпис відсутній. Крім того, при вирішенні позовної вимоги щодо звільнення з-під арешту майна суд бере до уваги, що така задовольняється у зв'язку з встановленням вище судом факту виникнення у Позивача права власності на частину майна до дати складання зазначених вище Актів опису й арешту. Також суд зазначає, що підпис директора Відповідача 1 на акті опису й арешту майна не є доказом наявного у нього права власності на спірне майно; при цьому, Відповідач 1, не будучи власником описаного майна, не зобов'язаний оскаржувати такий акт.

Додатково щодо доводів Прокурора (заперечення від 08.02.2014р.) про те, що в при складанні акту опису й арешту майна від 02.07.2013р. був присутній директор Відповідача 1 Гурбанов М.М., однак, не повідомив про те, що описуване майно передано іншій юридичній особі, суд зазначає, що на акті опису й арешту від 02.07.2013р. підпис Гурбанова М.М. відсутній , відтак, доводи Прокурора спростовані матеріалами справи.

При цьому суд також бере до уваги відзив Відповідача 1 (а.с.86), яким останній позовні вимоги визнав повністю, підтвердив факт укладення з Позивачем договору від 03.05.2012р. №03-1, передання спірного майна за цим договором, повний розрахунок Позивачем за передане майно.

Щодо доводів Третьої особи (а.с.94) про те, що згідно листа-відповіді Територіального управління Держгірпромнагляду в Івано-Франківській області, яка надійшла на адресу ВДВС Івано-Франківського МУЮ 24.04.2013р., ТзОВ «Ер і Джес-2» на праві власності належить ДВ 1792.45.20, Linde H-30D, Linde H-40D, Sinternational 654 та доводів Відповідача 2 про те, що Органом ДВС при здійсненні опису майна отримано всю необхідну інформацію щодо майна (а.с.82) суд зазначає наступне .

Відповідно до представленого Третьою особою листа-відповіді Територіального управління Держгірпромнагляду в Івано-Франківській області №08-02/1801 від квітня 2013р., у теруправлінні Держгірпромнагляду в Івано-Франківській області за ТзОВ «Ер і Джес-2» зареєстровано : автонавантажувач ДВ 1792.45.20, Linde H-30D, Linde H-40D, Sinternational 654.

Відтак, у вказаному листі-відповіді Держгірпромнагляду в Івано-Франківській області жодним чином не зазначено про перебування описаних автонавантажувачів у Відповідача 1 на праві власності, а зазначено лише про їх реєстрацію за Відповідачем 1 .

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч.2 ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб усуває негативні наслідки порушення його прав.

Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин. Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують позовні вимоги, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Підтвердження в суді права власності або іншого речового права на майно, що складає предмет спору, здійснюється за допомогою спростування у суді установлених фактів або шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншому речовому праві.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з положеннями ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч.1 ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.658 ЦК України, право продажу товару належить власникові товару.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом; переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Відповідно до ст.392 ЦК України, власник майна вправі пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За приписами ст.60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з під арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб'єктивний склад сторін у них відповідає вимогам ст.1 ГПК України (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.12р. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України").

В пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" №14 від 26.12.2003р. зазначено, що вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил підвідомчості (ст.24 ЦПК, ст.12 ГПК) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту.

Відповідно до глави 4 Закону України "Про виконавче провадження" органи державної виконавчої служби мають право звернути стягнення лише на те майно, яке належить боржникові - юридичній особі на праві власності або закріплене за ним.

Згідно ч.1 ст.60 Закону України "Про виконавче провадження", особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі невизнання права власності на спірне майно за Позивачем, оспорення такого Відповідачем 2, доведення Позивачем та встановлення судом переходу до Позивача права власності на чотири з п'яти спірних автонавантажувачів, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та задоволення таких в частині визнання права власності на : Автонавантажувач Linde H30D, кузов №351В03012530, державний номерний знак Т1209ІФ; на Навантажувач ДВ1792.45.20, виробник "Балканкар", кузов №88710188, двигун №343505901233796, державний номерний знак Т1244ІФ; на Автонавантажувач International 654, двигун №D206Т81010534, державний номерний знак Т1391ІФ; на Автонавантажувач Linde H40D, двигун №2236211R, кузов №332412003340, в частині позовних вимог щодо визнання за Позивачем права власності на навантажувач Linde H40D, двигун №4748684В, реєстраційний номер 07004АТ слід відмовити з підстав недоведення Позивачем переходу (виникнення) права власності на цей автонавантажувач до (у) Позивача .

Крім того, з врахуванням вищенаведеного, в тому числі визнання за позивачем права власності на автонавантажувачі (чотири) (Linde H30D, кузов №351В03012530, д.н.з. Т1209ІФ; ДВ1792.45.20, виробник "Балканкар", кузов №88710188, двигун №343505901233796, д.н.з. Т1244ІФ; International 654, двигун №D206Т81010534, д.н.з. Т1391ІФ; Linde H40D, двигун №2236211R, кузов №332412003340) та встановлення судом переходу права власності до Позивача на зазначені автонавантажувачі як до моменту складання Актів опису й арешту від 27.06.2013р. та 02.07.2013р., так і до моменту винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.11.2012р. та реєстрації обтяження (15.11.2012р.); беручи до уваги те, що актами опису й арешту від 27.06.2013р. та 02.07.2013р. описано лише три автонавантажувачі (Linde H30D, International 654, ДВ1792.45.20, виробник "Балканкар"); враховуючи те, що постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.11.2012р. (та, відповідно, реєстрацією 15.11.2013р. обтяження ) накладено арешт на все майно саме Відповідача 1 , суд приходить до висновку про наявність правових підстав до задоволення позовних вимог в частині звільнення з-під арешту, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.11.2012р., винесеної Відділом Державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції, виключно щодо трьох автонавантажувачів : Linde H30D, кузов №351В03012530, д.н.з. Т1209ІФ; ДВ1792.45.20, виробник "Балканкар", кузов №88710188, двигун №343505901233796, д.н.з. Т1244ІФ; International 654, двигун №D206Т81010534, д.н.з. Т1391ІФ.

В частині позовних вимог про звільнення з-під арешту , накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.11.2012р., винесеної Відділом Державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції, щодо автонавантажувача Linde H40D, двигун №2236211R, кузов №332412003340 слід відмовити з тих підстав , що, як зазначено вище, право власності на автонавантажувач Linde H40D, двигун №2236211R, кузов №332412003340 перейшло до (виникло у) Позивача до моменту винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.11.2012р., реєстрації обтяження (15.11.2012р.), постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.11.2012р. (та, відповідно, реєстрацією 15.11.2013р. обтяження ) накладено арешт на все майно саме Відповідача 1 , а не Позивача, а складені Акти опису й арешту від 27.06.2013р. та 02.07.2013р. автонавантажувача Linde H40D, двигун №2236211R, кузов №332412003340 не стосувались , відтак, накладений арешт не обтяжує право власності Позивача (яке виникло в останнього 11.05-29.06.2012р.) на автонавантажувач Linde H40D, двигун №2236211R, кузов №332412003340.

В частині позовних вимог про звільнення з-під арешту , накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.11.2012р., винесеної Відділом Державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції, щодо автонавантажувача Linde H40D, двигун №4748684В, реєстраційний номер 07004АТ слід відмовити з тих підстав , що, як зазначено вище, Позивачем не доведено виникнення у нього права власності на автонавантажувач Linde H40D, двигун №4748684В, реєстраційний номер 07004АТ; також, складені Акти опису й арешту від 27.06.2013р. та 02.07.2013р. автонавантажувача Linde H40D, двигун №4748684В, реєстраційний номер 07004АТ не стосувались.

28.02.2014 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 07.03.2014р.

Беручи до уваги часткову відмову в задоволенні позовних вимог; враховуючи те, що спір виник внаслідок неправильних дій Позивача, оскільки : самим Позивачем у позовній заяві (а.с.8) зазначено, що Позивач, придбавши автонавантажувачі, не здійснив їх перереєстрацію, у зв'язку з чим стало можливе накладення арешту на автонавантажувачі, які належали Позивачу, проте, були зареєстровані за Відповідачем 1, що і стало підставою для оспорення права власності на автонавантажувачі Позивача та арешт таких, керуючись ч.2 ст.49 ГПК України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав до покладення судових витрат на Позивача.

При цьому суд враховує зазначене у п.4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» (із змінами і доповненнями), відповідно до якої, частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору; зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. Виходячи з наведеного та керуючись нормами ст.ст. 4-3, 4-7, 20, 22, 28, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 69, 75, 82-87, 115-116 ГПК України, - суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕВЕР ВУД ВІНЕР ФАКТОРІ" (81700, вул. Гніздичівська, 8, м. Жидачів, Львівська область; ідентифікаційний код 35517347) право власності на наступне майно: на Автонавантажувач Linde H30D, кузов №351В03012530, державний номерний знак Т1209ІФ; на Навантажувач ДВ1792.45.20, виробник "Балканкар", кузов №88710188, двигун №343505901233796, державний номерний знак Т1244ІФ; на Автонавантажувач International 654, двигун №D206Т81010534, державний номерний знак Т1391ІФ; на Автонавантажувач Linde H40D, двигун №2236211R, кузов №332412003340.

3. Звільнити з-під арешту, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.11.2012р., винесеної Відділом Державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції наступне майно: Навантажувач ДВ1792.45.20, виробник "Балканкар", кузов №88710188, двигун №343505901233796, державний номерний знак Т1244ІФ, описаний згідно акту опису й арешту майна від 02.07.2013р.; Автонавантажувач Linde H30D, кузов №351В03012530, державний номерний знак Т1209ІФ та Автонавантажувач International 654, двигун №D206Т81010534, державний номерний знак Т1391ІФ, описані згідно акту опису й арешту майна від 27.06.2013р.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя-головуючий Фартушок Т.Б.

Суддя Пазичев В.М.

Суддя Коссак С.М.