Рішення

від 12.08.2014 по справі 904/4587/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.08.14р. Справа № 904/4587/14

За позовом Приватного підприємства фірми "ПОПОВ і К", м. Дніпропетровськ

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства "АКАНТ", м. Дніпропетровськ

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "АКАНТ-ІНВЕСТ", м. Дніпропетровськ

про стягнення 145 284,53 грн.

Суддя Колісник І.І.

Представники:

від позивача: Іваніщева Г.В., довіреність № б/н від 15.05.2014 року, представник;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство фірма "ПОПОВ і К" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом та просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства "АКАНТ" (далі - Відповідач-1) заборгованість у загальній сумі 36 340,50 грн., а з Товариства з обмеженою відповідальністю "АКАНТ-ІНВЕСТ" (далі - Відповідач-2) - заборгованість у загальній сумі 108 944,03 грн.

Позовні вимоги до відповідача-1 вмотивовані неналежним виконанням останнім взятих на себе зобов'язань з оплати дизпалива за договором купівлі-продажу № 67/11 від 25.11.2011 року, у зв'язку з чим на виниклу заборгованість у сумі 97 011,60 грн. позивачем нараховані інфляційні втрати у сумі 5 807,40 грн., 3% річних у сумі 6 253,45 грн., 24 279,65 грн. збитків, а всього - 36 340,50 грн., які й заявлені до стягнення.

Позовні вимоги до відповідача-2 вмотивовані невиконанням ним прийнятих на себе за договором переводу боргу № 14-П від 02.12.2013 року зобов'язань щодо сплати боргу у сумі 97 011,60 грн., у зв'язку з чим на вказану суму позивач нарахував пеню у сумі 11 932,43 грн., які разом з основним боргом складають 108 944,03 грн. та які й заявлені позивачем до стягнення.

Звертаючись з позовом до суду, позивач також звернувся до суду з заявою від 24.06.2014 року про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт в межах суми боргу на все рухоме і нерухоме майно та грошові суми, які знаходяться на банківських рахунках, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційному підприємству "АКАНТ" та Товариству з обмеженою відповідальністю "АКАНТ-ІНВЕСТ", а також заборонити відповідачам продавати, дарувати та у будь-який інший спосіб передавати право власності на все рухоме і нерухоме майно та грошові суми, що їм належать (а.с. 108 - 111 том 1).

Зазначена заява обґрунтована наявністю численних судових рішень про стягнення грошових коштів з відповідачів, а також про забезпечення позовів накладенням арешту на рухоме і нерухоме майно, грошові кошти відповідачів та забороною їм та їх учасникам вчиняти дії з відчуження майна, що, на думку позивача, є підставою для його реалізації, а відтак може утруднити або унеможливити виконання даного рішення.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позову та заяву про його забезпечення з наведених у них підстав.

Відповідачі відзиву на позовну заяву та витребуваних судом документів не надали, своїх повноважних представників у судове засідання не направили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином відповідно до вимог статті 64 Господарського процесуального кодексу України за змістом якої ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою, а у разі ненадання такої інформації - за адресою їх місцезнаходження, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності осіб за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження вручена їм належним чином.

Із Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що станом на 25.06.2014 року відомості щодо припинення діяльності відповідача-1 відсутні, зазначена у ньому адреса місцезнаходження співпадає з адресою, на яку й направлялась позовна заява з додатками та ухвали суду про розгляд справи (а.с. 114-115 том 1).

Направлена судом на адресу відповідача-1 кореспонденція отримана ним особисто, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення потового відправлення (а.с. 119 том 1).

Із Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що станом на 25.06.2014 року відомості щодо припинення діяльності відповідача-2 відсутні, зазначена у ньому адреса місцезнаходження співпадає з адресою, на яку й направлялась позовна заява з додатками та ухвали суду про розгляд справи (а.с. 112-113 том 1).

Направлена судом на адресу відповідача-2 кореспонденція отримана ним особисто, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення потового відправлення (а.с. 118 том 1).

Відповідно до роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених в Інформаційному листі № 01-8/482 від 13.08.2008 року, до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

За змістом підпункту 3.9.1. пункту 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 (із змін. і доп.) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, а також беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Розгляд справи призначався на 21.07.2014 року, 12.08.2014 року.

У судовому засіданні 12.08.2014 року проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться у матеріалах справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

25.11.2011 року між Приватним підприємством фірми "ПОПОВ і К" (далі - Позивач, Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційним підприємством "АКАНТ" (далі - Відповідач-1, Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 67/11 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1. договору продавець зобов'язується продати та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Згідно з пунктом 4.2. договору загальна вартість поставленого товару орієнтовно складає 1 500 000,00 грн.

Загальний строк дії договору - до 31.12.2012 року (пункт 10.4. договору).

На підставі договору позивач поставив, а відповідач-1 прийняв товар (дизпаливо) на загальну суму 182 994,45 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 864 від 24.11.2011 року на суму 14 960,00 грн., № 873 від 25.11.2011 року на суму 14 950,65 грн., №920 від 12.12.2011 року на суму 16 231,60 грн., № 932 від 19.12.2011 року на суму 23421,75 грн., № 948 від 27.12.2011 року на суму 35 922,70 грн., № 964 від 30.12.2011 року на суму 1982,20 грн., № 11 від 10.01.2012 року на суму 22 253,00 грн., № 27 від 16.01.2012 року на суму 17 998,75 грн., № 41 від 24.01.2012 року на суму 15 408,80 грн., № 118 від 05.03.2012 року на суму 16 065,00 грн., № 138 від 19.03.2012 року на суму 3 800,00 грн. (а.с. 27 - 37 том 1).

Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 5.1. договору сторонами передбачена відстрочка платежу за поставлений товар строком на 15 банківських днів з моменту відвантаження.

За вказаних обставин за фактом останньої поставки товару за накладною № 138 від 19.03.2012 року на суму 3 800,00 грн. оплата повинна була бути здійснена у строк не пізніше 09.04.2012 року, тобто до 10.04.2012 року.

За поставлений товар відповідач-1 розрахувався частково, сплативши позивачу за період з 24.11.2011 року по 12.07.2012 року всього 85 982,85 грн., що підтверджується банківськими виписками за вказаний період (а.с. 127 - 142 том 1).

Отже, станом на 12.07.2012 рік заборгованість відповідача-1 перед позивачем становить 97 011,60 грн. (182994,45 - 85982,85 = 97011,60).

02.12.2013 року між Приватним підприємством фірмою "ПОПОВ і К" (далі - Кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційним підприємством "АКАНТ" (далі - Первісний боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АКАНТ-ІНВЕСТ" (далі - Новий боржник) укладено договір про переведення боргу № 14-П (далі - Договір про переведення боргу).

Відповідно до пункту 1.1. договору про переведення боргу первісний боржник переводить на нового боржника борг - грошове зобов'язання у сумі 97 011,60 грн., яке виникло на підставі договору купівлі-продажу № 67/11 від 25.11.2011 року, укладеного між Приватним підприємством фірмою "ПОПОВ і К" та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційним підприємством "АКАНТ", а новий боржник приймає на себе зобов'язання за названим у цьому пункті договором (далі - Основний договір).

Строк виконання новим боржником перед кредитором прийнятого на себе зобов'язання щодо сплати боргу у сумі 97 011,60 грн. сторони визначили до 31.01.2013 року (пункт 1.2. договору про переведення боргу).

Невиконання відповідачами прийнятих на себе зобов'язань щодо вчасного розрахунку за поставлений товар та сплати боргу у сумі 97 011,60 грн. і стало причиною виникнення спору.

Відповідно до статті 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 521 Цивільного кодексу України передбачено, що форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу, за частиною першою якої правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання.

За частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач-2, як новий боржник за договором про переведення боргу, доказів на підтвердження виконання прийнятих на себе договірних зобов'язань щодо сплати позивачу до 31.01.2013 року боргу у сумі 97 011,60 грн. не надав, хоча з огляду на свої процесуальні права та обов'язки, передбачені статтями 22, 33 Господарського процесуального кодексу України, таку можливість мав.

За викладеного та відповідно до умов договору наявність заборгованості відповідача-2 у сумі 97 011,60 грн. підтверджується належними та допустимими доказами, а тому вимоги позивача щодо стягнення з нього вказаної заборгованості є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За частиною першою статті 1 Закону України від 22.11.1996 року № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (далі - Закон) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За змістом пункту 5.3. договору про переведення боргу сторони передбачили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань винна сторона несе відповідальність у вигляді 0,1% від суми несплаченого платежу за кожен день прострочення.

Заявлена позивачем до стягнення з відповідача-2 пеня у загальній сумі 11 932,43 грн. розрахована за період з 31.01.2014 року по 10.06.2014 року із заборгованості 97 011,60 грн. та з урахуванням передбаченого договором розміру пені - 0,1%.

Однак, позивачем не враховано, що за нормативними приписами статті 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За вказаних обставин нарахована позивачем пеня підлягає перерахунку як з огляду на необхість застосування нової процентної ставки, так і з урахуванням допущеної позивачем описки у періоді нарахування (позивачем помилково зазначений 2014 рік замість 2013 року).

За результатами перерахунку із заборгованості у сумі 97 011,60 грн. за період з 31.01.2013 року по 10.06.2013 року (131 дн) та з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ у цей період (з 23.03.2012 року - 7,5%, з 10.06.2013 року - 7,0%) пеня складає 5220,02 грн., яка підлягає стягненню з відповідача-2 на користь позивача.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заявлені позивачем до стягнення з відповідача-1 інфляційні втрати у сумі 5 807,40 грн. розраховані ним за період з 10 квітня 2012 року по 10 червня 2014 року із суми заборгованості 97 011,60 грн.

Перевіркою вказаного розрахунку встановлено, що інфляційні втрати у зазначеній сумі нараховані безпідставно, а тому задоволенню не підлягають.

Так, позивач безпідставно визначив розрахунковий період з 10 квітня 2012 року, оскільки останній платіж у рахунок оплати дизпалива за договором був здійснений 12.07.2012 року у сумі 5000,00 грн. за платіжним дорученням № 358, після чого й виникла заборгованість у сумі 97 011,60 грн. (а.с. 26, 142 том 1).

Безпідставним також є й розрахунок інфляційних втрат по 10.06.2014 року, оскільки ще 02.12.2013 року відповідач-1 за згоди позивача перевів борг у сумі 97 011,60 грн. на відповідача-2, а тому не може вважатися боржником у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України ні для стягнення з нього інфляційних втрат, ані 3% річних.

Тому, правомірним буде здійснення розрахунку інфляційних втрат із суми боргу 97011,60 грн. у період за серпень 2012 року - листопад 2013 року. Однак офіційний сукупний індекс інфляції за цей період складає 99,89549514%, що свідчить про дефляцію, а не інфляцію.

За таких обставин позовні вимоги до позивача-1 про стягнення інфляційних втрат у сумі 5 807,40 грн. задоволенню не підлягають.

Заявлені позивачем до стягнення з відповідача-1 3% річних у сумі 6 253,45 грн. розраховані також із суми заборгованості 97 011,60 грн. та за період з 10.04.2012 року по 10.06.2014 року, що є помилковим з огляду на викладене.

Тому 3% річних підлягають перерахунку, а саме за період з 12.07.2012 року - початку виникнення боргу у сумі 97 011,60 грн. та по 01.12.2013 року - до моменту укладення договору про переведення боргу на відповідача-2.

За результатом перерахунку 3% річних за вказаний період (508 дн) будуть складати 4046,80 грн. (97011,60х3%/365х580/100% = 4046,80).

Таким чином, заявлені до стягнення з відповідача-1 3% річних підлягають задоволенню частково у сумі 4 046,80 грн.

Заявлені позивачем до стягнення з відповідача-1 збитки у сумі 24 279,65 грн. задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За частиною першою статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо) понесені стороною , яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

З огляду на приписи статті 1166 Цивільного кодексу України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 22.01.2013 року у справі № 3-72 гс 12.

В обґрунтування заявлених до стягнення з відповідача-1 збитків позивач посилається на те, що прострочення відповідачем-1 оплати товару, в тому числі у терміни за його гарантійним листом № 36 від 10.04.2013 року (а.с. 23 том 1), змусило його 18.01.2013 року та 04.02.2013 року укласти договори позики грошових коштів (а.с. 50-51, 53-54 том 1), які були йому необхідні для розрахунку з його постачальниками дизпалива, частину з якого він продав за договором відповідачу-1.

Заборгованість відповідача-1 за договором позбавила позивача грошових коштів, у зв'язку з чим він своєчасно не повернув позику та, як наслідок, сплатив штрафні санкції позикодавцям у загальній сумі 24 279,65 грн., які й вважає збитками.

На підтвердження укладення договорів з постачальниками дизпалива позивач надав копії договорів № 33/11 від 20.04.2011 року з ПП «Гермес і КО», № 2001/11-1 від 20.01.2011 року з ТОВ «Алекспром», № 09/08-1 від 09.08.2011 року з ТОВ «Всесвіт» з відповідними видатковими накладними (а.с. 38 - 49 том 1).

За результатом дослідження вказаних договорів поставки встановлено, що всі вони були укладені позивачем задовго до спірного договору № 67/11 від 25.11.2011 року, укладеного з відповідачем-1 і передбачали передоплату (п. 3.4. договору № 2001/11-1 від 20.01.2011 року, п. 2.2. договору № 09/08-01 від 09.08.2011 року) та оплату за фактом поставки або передоплату (п. 5.1. договору № 33/11 від 20.04.2011 року).

Отже, заборгованість позивача за цими договорами носить самостійний характер, так як виникла набагато раніше, ніж заборгованість відповідача-1 перед позивачем, а тому не є в основі порушень виконання грошових зобов'язань позивача перед його постачальниками за договорами № 2001/11-1 від 20.01.2011 року, № 09/08-01 від 09.08.2011 року, № 33/11 від 20.04.2011року.

За таких обставин виникнення у позивача грошових зобов'язань за договорами позики обумовлено виключно його правовідносинами з постачальниками і сплата позивачем штрафних санкцій за несвоєчасне повернення позики є результатом його підприємницького ризику під час здійснення господарської діяльності.

Посилання позивача на гарантійний лист відповідача-1 щодо оплати боргу не є у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України підставою для виникнення договірних зобов'язань, порушення яких відповідачем-1 могло б мати для позивача несприятливі наслідки у вигляді збитків за невиконання ним самим його самостійних договірних зобов'язань.

Таким чином, у діях відповідача відсутній повний склад цивільного правопорушення, наявність якого відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України є необхідною підставою для стягнення збитків.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення з відповідача-1 у сумі 4 046,80 грн. та в частині стягнення з відповідача-2 у сумі 102 231,62 грн. (97011,60 + 5220,02 = 102231,62).

Заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно зі статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

За змістом пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Звертаючись до суду, заявник надав судові рішення якими вже вжито заходи щодо накладення арешту на майно та грошові кошти відповідачів. Доказів щодо вчинення відповідачами дій, які могли б свідчити про їх відчуження, знищення чи втрату позивачем не надано.

Крім того, обраний заявником вид забезпечення - одночасне накладення арешту на майно та грошові кошти відповідно до частини першої статті 67 Господарського процесуального кодексу України є недопустимим.

Відповідно до частини першої статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача-1 у сумі 80,94 грн. та на відповідача-2 у сумі 2 044,64 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 4, 32-34, 36, 43-44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства "АКАНТ" (49005, м. Дніпропетровськ, вул. Олеся Гончара, буд. 40, ідентифікаційний код 13459869) на користь Приватного підприємства фірми "ПОПОВ і К" (49051, м. Дніпропетровськ, проспект Газети "Правда", буд. 34, ідентифікаційний код 20266036) 3% річних у сумі 4 046,80 грн., судовий збір у сумі 80,94 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АКАНТ-ІНВЕСТ" (49005, м. Дніпропетровськ, вул. Олеся Гончара, буд. 40, ідентифікаційний код 32887705) на користь Приватного підприємства фірми "ПОПОВ і К" (49051, м. Дніпропетровськ, проспект Газети "Правда", буд. 34, ідентифікаційний код 20266036) основний борг у сумі 97 011,60 грн., пеню у сумі 5 220,02 грн., судовий збір у сумі 2 044,64 грн.

У решті позову відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.08.2014 року.

Суддя І.І. Колісник