Рішення

від 28.07.2014 по справі 922/2669/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2014 р.Справа № 922/2669/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання

розглянувши справу

за позовом ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в о. Харківської Обласної Дирекції, м. Харків до Валківський районний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, м. Валки про стягнення коштів за участю представників сторін :

позивача - Шабанової М.І.

відповідача - Рапота Н.М.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" , в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулось до суду з позовною заявою до відповідача - Валківський районний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, у якій просить стягнути з останнього суму заборгованості за договором оренди у розмірі 19 856,00 грн., з яких 17587,98 грн. сума орендної плати за період з 01.04.2013 року по 31.01.2014 року, 1758,41 грн. - сума пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, 509,61 грн. 3% річних від простроченої суми. А також відшкодувати за рахунок відповідача на користь позивача сплачену суму судового збору у розмірі 1827,00 грн.

Ухвалою господарського суду від 03.07.2014 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на28.07.2014року.

У призначеному судовому засіданні представник позивача на виконання вимог ухвали суду від 25.06.2014р. позивачем надані додаткові докази по справі, які судом долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову не заперечував, через канцелярію суду надав клопотання про зменшення пені на 50%, посилаючись при цьому на недостатність бюджетного фінансування, а також відстрочити виконання рішення до 01.10.2014 року. Надане клопотання судом долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні сторони наголосили на тому, що ними надані всі необхідні для розгляду справи докази та вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно ст. 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, між сторонами 01.11.2012 року укладено договір №10/С21-102-1/257 оренди нерухомого майна.

Відповідно до п. 1.1. договору оренди, орендодавець передає у строкове платне користування, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно - нежитлове приміщення (будівлю, споруду або її частину), що визначене у цьому договорі та зобов'язується сплачувати орендареві орендну плату.

Факт передачі приміщення підтверджується актом приймання-передачі об'єкту оренди, підписаним сторонами.

Згідно з п. 3.1. договору оренди, вартість орендної плати одного квадратного метра об'єкту оренди становить 45,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Загальна сума місячної орендної плати за користування всім об'єктом оренди згідно договору без ПДВ складає 1320,00 грн. Крім того розмір ПДВ складає 264,00 грн.

Орендна плата за другий і наступні місяці оренди сплачується орендарем щомісяця попередньою оплатою, не пізніше 25-го числа місяця, що передує оплачуваному місяцю. Датою платежу вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок орендодавця. В платіжному дорученні на перерахування коштів орендар вказує період, за який сплачується орендна плата (п. 3.6. Договору).

Плата за комунальні та експлуатаційні послуги (газо-, електро-, водопостачання, вивіз твердих побутових відходів, обслуговування інженерних систем та обладнання) вартості користування земельною ділянкою/земельного податку та здійснення охорони приміщення/будівлі, в якому/якій знаходиться об'єкт оренди за цим договором входить до вартості місячної орендної плати орендаря (п. 3.5. Договору).

Факт належного надання послуг за цим договором підтверджується шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг, який підписується сторонами до 20 числа місяця, що настає за розрахунковим (п.3.7. Договору).

Умовами п. 3.8. сторони передбачили, що орендна плата згідно умов договору підлягає індексації за коефіцієнтом індексації, що дорівнює 1.

Згідно з п. 10.1. договору, договір укладено строком до 30.09.2014 р., а в частині невиконаних зобов'язань - до їх повного виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач протягом всього терміну дії договору оренди належним чином виконував взяті на себе зобов'язання, однак, відповідач порушив умови договору в частині своєчасності та повноти сплати орендної плати, в зв'язку з чим у відповідача утворилася заборгованість з орендної плати у розмірі 15840,00 грн.

Умовами договору (п. 9.2.) передбачено за несвоєчасне або не у повному обсязі перерахування орендної плати сплату орендарем на користь орендодавця пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення, починаючи з дня, наступного за датою платежу, до моменту повного погашення боргу. При цьому нарахування пені здійснюється за весь період прострочення, без обмеження шестимісячного строку.

Так, у відповідності до наведених умов договору позивачем нараховано пеню у розмірі 1758,41 грн.

Крім того, позивачем у відповідності до ст. 625 ЦК України нараховано суму 3% річних від простроченої суми зобов'язання у розмірі 509,61 грн. та суму інфляційних втрат.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами у справі виникли зобов'язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору найму (оренди), згідно якого та в силу ст. 759 Цивільного кодексу України, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. ст. 759, 762, 776, 797 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

Згідно положень ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення 3 % річних інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Відповідно до листа №62-97р Верховного суду України від 03 квітня 1997 року, при визначенні періоду розрахунку інфляційних втрат, необхідно враховувати порядок застосування індексів інфляції. Згідно вказаного порядку, період нарахування визначається наступним чином. Якщо прострочка виникла до 16 числа місяця, то розрахунок здійснюється з урахуванням індексу інфляції цього місяця, а якщо прострочка виникла з 16 числа місяця, то розрахунок здійснюється без урахування цього місяця. За аналогією, якщо заборгованість погашена до 16 числа місяця, тоді індекс інфляції цього місяця не враховується, а якщо погашення заборгованості мало місце після 16 числа місяця, тоді враховується.

Індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525-526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається. Зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу.

Так, перевіривши розрахунок нарахування суми основного боргу з урахування індексу інфляції, що складає 1747,98 грн., періоди нарахування суми інфляційних втрат, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи те, що відповідач визнав пред'явлену до стягнення суму заборгованості, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 17587,98 грн. за договором оренди нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1758,41 грн. пені.

Умовами п. 9.2. договору за несвоєчасну оплату орендної плати або не у повному обсязі перерахування орендної плати передбачено нарахування і у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення, починаючи з дня, наступного за датою платежу, до моменту повного погашення боргу. При цьому нарахування пені здійснюється за весь період прострочення, без обмеження шестимісячного строку.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

За статтями 1 та 3 вказаного Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вказані норми є імперативними, стягнення неустойки (пені) у разі прострочення грошового зобов'язання може проводитись судом в межах розміру, визначеному законом.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з матеріалів справи, умовами договору (п.9.2. Договору) передбачено більш тривалий строк нарахування пені, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України строк, у межах якого перераховуються штрафні санкції, а отже, застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором.

Аналогічна правова позиція щодо застосування ч.6 ст. 232 ГК України викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 21.11.2011 № 01-06/1624/2011 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права".

З наявного в матеріалах справи розрахунку пені вбачається, що позивачем розрахунок пені здійснено правомірно та у відповідності до умов Договору, а тому сума пені у розмірі 1758,41 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Розглянувши клопотання відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій, суд враховує положення п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року №18 передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПКУ), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Враховуючи наведені норми та складне фінансове становище відповідача, як державної установи, суд вважає за можливе задовольнити клопотання відповідача та зменшити розмір стягнення пені на 50%, стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 879,20 грн.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення 3 % річних , суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому сума 3% річних підлягає стягненню з Відповідача у повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, а також клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення до 01.10.2014 року задовольняє вказане клопотання та відстрочує виконання рішення до 01.10.2014 року.

Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом (п. 2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.09.96 р. №02-5/333 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України").

Отже, з вищенаведеного вбачається, що розстрочка виконання рішення можлива у виняткових випадках та при наявності конкретних обставин, що ускладнюють виконання або роблять його неможливим.

Відповідно до п. 2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.09.1996р. №02-5/333, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Таким чином, наданими до матеріалів справи доказами відповідач довів суду факт наявності виняткових випадків та обставини, які ускладнюють чи роблять неможливим виконання прийнятого рішення.

Згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати в даній справі в сумі 1827,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 55, 124 Конституції України, статтями 11, 15, 16, 509, 525-526, 612, 629, 762 Цивільного кодексу України, статтями 173, 174, 179, 193, 198, 232, 232, 286, 343 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Задовольнити клопотання Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 50% та про надання відстрочки виконання рішення до 01.10.2014 року повністю.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Валківського районного центру соціальних служб для сім і, дітей та молоді, ЄДРПОУ 26018546 (63002, Харківська обл. м.Валки, вул. Жовтнева, буд. 4, п/р 35413001027966м у ГУ ДКСУ в Харківській області, МФО 851011) на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", ЄДРПОУ 14305909 (01011, м.Київ, вул.Лескова, 9) в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" ЄДРПОУ 23321095 (61166, м.Харків, вул. Новгородська, 11, р/р 3739969503002 в АТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 300335) суму заборгованості з орендної плати у розмірі 17587,98 грн. (у тому числі основного боргу 15840, 00 грн., інфляційні витрати у розмірі 1747,98 грн.) пеню у розмірі 879,20 грн., 3% річних у розмірі 509,61 грн. та судовий збір у розмірі 1827,00 грн.

В частині стягнення пені у розмірі 879,20 грн. відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відстрочити виконання рішення до "01" жовтня 2014 року.

Повне рішення складено 31.07.2014 р.

Суддя Л.С. Лаврова