Ухвала

від 14.08.2014 по справі 310/3201/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Справа №22-ц/778/3588/14Головуючий у 1-й інстанції Прінь І.П. Суддя-доповідач Гончар М.С. УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Боєвої В.В.

суддів Маловічко С.В., Гончар М.С.

при секретарі Мосіній О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 січня 2014 року у справі за позовом Бердянського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, в інтересах держави до Бердянської міської ради, ОСОБА_2, Управління Держземагенства у Бердянському районі Запорізької області про визнання незаконним та скасування рішення Бердянської міської ради, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, скасування запису про державну реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИЛА :

13.06.2013 року Бердянський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері за результатами проведеної прокурорської перевірки звернувся до суду з зазначеним вище позовом, в якому просив: визнати недійсним та скасувати п.п. 5, 5.72 рішення Бердянської міської ради №41 від 25.02.2010р., визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯК №822053, зобов'язати управління Держземагенства у Бердянському районі скасувати запис №011026500334 від 16.04.2010р. про державну реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 822053, кадастровий номер 2310400000:08:003:0474, зобов'язати ОСОБА_2 повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді м. Бердянська.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 січня 2014 року позов Бердянського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, в інтересах держави, до Бердянської міської ради, ОСОБА_2, управління Держземагентства у Бердянському районі Запорізької області, в частині позовних вимог про зобов'язання управління Держземагенства скасувати запис №011026500334 від 16.04.2010р. про державну реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 822053, кадастровий номер 2310400000:08:003:0474 залишено без розгляду.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 січня 2014 року визнано незаконним та скасувано п.5, 5.72 рішення сімдесят дев'ятої сесії V скликання Бердянської міської ради №41 від 25 лютого 2010 року "Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок", яким затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1га з присвоєнням поштової адреси: АДРЕСА_1, для індивідуального дачного будівництва.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 822053 на земельну ділянку, виданий Бердянською міською радою на ім'я ОСОБА_2 площею 0,1га для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки кадастровий номер 2310400000:08:003:0474.

Зобов'язано ОСОБА_2 (п.н. НОМЕР_1) повернути земельну ділянку площею 0,1 га вартістю 85 370,0 грн., кадастровий номер 2310400000:08:003:0474, розташовану в АДРЕСА_1.

Особи, які беруть участь у цій справі, із зазначеним рішенням суду першої інстанції погодились, останнє в апеляційному порядку не оскаржували, окрім відповідача ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3

Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 у своїй апеляційній скарзі просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити, у тому числі через сплив позовної давності.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що задовольняючи позов прокурора, суд першої інстанції виходив з того, що під час прийняття п.п.5,5.72 рішення Бердянської міської ради № 41 від 25.02.2010р. Бердянською міською радою грубо порушено вимоги чинного на той час законодавства в частині підстав та порядку надання земельної ділянки у власність відповідачу ОСОБА_2; а тому зазначені пункти рішення є незаконними та підлягають скасуванню, а державний акт на право приватної власності на земельну ділянку повинен бути визнаний недійсним; також ОСОБА_2 зобов'язаний повернути отриману ним незаконно земельну ділянку територіальній громаді м. Бердянська.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 25.02.2010 року Бердянською міською радою 79 сесії п'ятого скликання було прийнято рішенням № 41 від "Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок», пунктом 5 якого затверджено проекти відведення земельних ділянок та пунктом 5.72 передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1га, з присвоєнням поштової адреси: АДРЕСА_1, для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації (а.с.6).

На підставі цього рішення відповідач ОСОБА_2 14.04.2010 року отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №822053 (а.с.5), який був зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011026500334.

Відповідно до положень ст. 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтями 2, 19 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, посадові особи органів державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, згідно з положеннями ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, крім інших землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті в тому числі, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Відповідно до вимог ст. 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Згідно зі ст. 88 Водного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води .

Відповідно ст. 90 Водного кодексу України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Згідно зі ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування можуть передавати земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови із земель водного, фонду лише на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Вищенаведені законодавчі норми встановлюють розміри прибережних захисних смуг в залежності від виду водойми та прямо забороняють надання у приватну власність земельних ділянок водного фонду, до яких відносяться прибережні захисні смуги.

Нормативні акти, які регулюють забудову населених пунктів та застосовуються у всіх випадках будівництва, також передбачають обмеження щодо забудови таких земельних ділянок.

Згідно п.п. 10, 11 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови. Водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 (два) кілометри від урізу води.

Також, відповідно до вимог ст.ст. 17, 18 Закону України «Про основи містобудування» містобудівна документація регулює планування, забудову та інше використання територій, є основою для вирішення питань раціонального використання територій, вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій; вирішення питань вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи користування земель для містобудівних потреб.

Статтею 13 Закону України «Про планування і забудову територій» передбачено, що детальний план території розробляється згідно з генеральним планом населеного пункту та визначає розташування червоних ліній, ліній регулювання забудови; розташування окремих земельних ділянок та об'єктів містобудування, вулиць, проїздів, пішохідних зон, щільність, поверховість, інші параметри забудови, містобудівні умови і обмеження забудови земельних ділянок; розташування інженерно-транспортної інфраструктури; принципи формування архітектурно-просторової композиції забудови; інші вимоги, визначені державними будівельними нормами.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов'язковій державній експертизі, зокрема і проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок оздоровчого та рекреаційного призначення.

Така ж вимога передбачена в ст. 118, ч. 4 ст. 123 ЗК України: у разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи.

Всупереч наведеним вимогам земельного законодавства, обов'язкова державна експертиза землевпорядної документації проведена не була, чим грубо порушено вимоги чинного земельного законодавства та не дотримано порядок набуття права власності на землю.

Спірна земельна ділянка розташована в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря.

Згідно листа виконавчого комітету Бердянської міської ради № 05-2886/37 від 15.05.2013 року зазначено, що на підставі проведеного містобудівного аналізу, згідно з Генеральним планом міста Бердянська , який затверджено рішенням шістдесят восьмої сесії Бердянської міської ради V скликання від 25.06.2009р. №8 встановлено, що спірна земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 розміщується на території оздоровчих установ та установ відпочинку.

Зважаючи на встановлені у судовому засіданні обставини суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що під час прийняття п.п.5,5.72 рішення Бердянської міської ради № 41 від 25.02.2010р. Бердянською міською радою грубо порушено вимоги чинного на той час законодавства в частині підстав та порядку надання земельної ділянки у власність відповідачу ОСОБА_2 А тому зазначені пункти рішення є незаконними та підлягають скасуванню, а державний акт на право приватної власності на земельну ділянку повинен бути визнаний недійсним.

За приписами ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно без достатньої правової підстави, зобов'язана його повернути. Особа зобов'язана повернути майно й тоді, коли підстава, на якій зоно було набуте, згодом відпала.

Спірна земельна ділянка розташована в адміністративних межах м. Бердянська Запорізької області.

Відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» з 1 січня 2013 року землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. При цьому землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 зобов'язаний повернути отриману ним незаконно земельну ділянку територіальній громаді м. Бердянська.

Доводи апеляційної скарги відповідача в особі його представника є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію відповідача та представника останнього, висловлену ними у запереченнях на позов прокурора і яку вони вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Так, згідно із ст. 169 ч. 2 ЦПК України неявка представника в судове засідання без поважних причин не є перешкодою для розгляду справи. За клопотанням сторони та з урахуванням обставин справи суд може відкласти її розгляд.

При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції мав право визнати неповажною причину неявки представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 (участь в іншому суді в іншій справі в інтересах іншої особи) у судове засідання 09.01.2014 року у цій справі та розглянути цю справу за відсутністю останнього, оскільки, клопотання саме від ОСОБА_2, як відповідача у цій справі, про відкладення розгляду цієї справи 09.01.2014 року на адресу суду першої інстанції не надходило.

Суд першої інстанції також мав право розглядати 09.01.2014 року та розглянув дану справу з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 60-61 ЦПК України, в межах заявлених позовних вимог прокурором в інтересах держави на підставі доказів осіб, які беруть участь у цій справі.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення судом першої інстанції у цій справі норм процесуального права, передбачені ст. 309 ч. 3 ЦПК України, відсутні.

Бердянський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері на підставі ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», ст. 45 ЦПК України, положень Земельного (земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави) та Водного (до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду) кодексів України мав право на звернення до суду із вищезазначеним позовом в інтересах держави за результатами проведеної прокурорської перевірки.

Суд першої інстанції правильно вважав, що у цій справі прокурором не пропущений строк позовної давності звернення до суду із вищезазначеним позовом, оскільки для прокурора строк позовної давності починає збігати з дати отримання результатів прокурорської перевірки, а не дати ухвалення радою оскаржуємого рішення. Крім того, згідно із п. 5 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» № 4176-VI від 20.12.2011 року з дня набрання чинності цим законом протягом трьох років особа має право звернутись до суду з позовом про визнання недійсним правового акту органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності (рішення ради №41 від 25.02.2010 року).

Спірна земельна ділянка знаходиться в межах законодавчо визначеної ст. 88 ВК України двохкілометрової прибережної захисної смуги від урізу води Азовського моря.

Так, згідно із ст. ст. 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду, та віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до ст. 21 ЗК України, недійсним рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

За змістом ч. 1, 2 ст. 3, ст. 4 ВК України, п. «а» ч. 1 ст. 58, ч. ч. 1», ст. 59 ст. 60 , ч. 1 ст. 84 ЗК України, у редакціях на час виникнення правовідносин, землі під водними об'єктами, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) i канали; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок, мopiв i навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

За системним аналізом законодавства на час виникнення правовідносин, відповідно до положень ст. 88 ВК України, Порядку визначення poзмірів i меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою КМУ від 8 травня 1996 року № 486, Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року, розмір та межі прибережних захисних смуг встановлювались за проектами землеустрою (термін та зміст за ст. 50-54 Закону України «Про землеустрій»), а населених пунктів - відповідно до існуючих на час встановлення конкретних умов забудови. При наданні у користування земельних ділянок навколо зазначених та інших водних об'єктів, мали врахуватися ці положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, а у paзі відсутності землевпорядної документації (документації з землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, збереження водних об'єктів мало бути досягнуто шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних pозмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного Кодексу України, та орієнтовних poзмірів i меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови № 486 з урахуванням конкретної ситуації.

Зазначена правова позиція була висловлена Верховним судом України в постанові від 21.05.2014 року (справа № 6-16 цс 14) та вислу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Згідно із ст. 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки, надані для дачного будівництва.

Спірна земельна ділянка надавалась ОСОБА_2 фактично за рахунок земельної ділянки рекреаційного призначення (рішення ради № 38 від 28 .01.2010 року а.с. 118) та проект землеустрою щодо її відведення підлягав обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, проте остання на виконання вимог ст. ст. 118 ч. 4 , 123 ЗК України проведена не була.

Залишення без розгляду позовної заяви Бердянского міжрайонного прокурора про скасування пунктів рішення Бердянської міської ради від 24.12.2009 року № 32 ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 року з процесуальних підстав само по собі не свідчить про дійсність та законність п.п. 5, 5.72 рішення Бердянської міської ради №41 від 25.02.2010 року і не виключає можливість визнання останніх незаконними та скасування за рішенням суду першої інстанції у цій справі.

Підстави звільнення ОСОБА_2 чи представника останнього від доказування у цій справі, передбачені ст. 61 ЦПК України, відсутні.

В обґрунтування свого позову прокурор у цій справі не посилався на ст. 140 ЗК України.

Оскільки ст. 140 ЗК України передбачає виключний перелік підстав для припинення права власності на земельну ділянку, яке було набуто у законний спосіб.

Суд першої інстанції розглядав дану справу в межах заявлених прокурором позовних вимог та зазначив у рішенні суду у цій справі про повернення земельної ділянки на підставі ст. 1212 ЦК України, що не є порушенням при вищевикладених обставинах.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права та прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.

Крім того, у разі відмови відповідачу у задоволенні його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію судових витрат, понесених ним у зв'язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції (а.с. 105).

Керуючись ст.ст. 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 січня 2014 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддя Боєва В.В.Маловічко С.В.Гончар М.С.