Постанова

від 25.06.2009 по справі 6/7пд(4/13пд)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

6/7пд(4/13пд)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

25.06.09                                                                                 Справа № 6/7пд(4/13пд).

За позовом Державної податкової інспекції у м. Первомайську,  м. Первомайськ Луганської області,

до 1. Малого приватного підприємства «Аліот», м. Первомайськ Луганської області,

          2. Приватного підприємства «Тві-Карма», м. Первомайськ Луганської області, -   

про визнання угоди недійсною, -

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судових засідань Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача –не прибув;

від 1-го відповідача –не прибув;

від 2-го відповідача –не прибув, -

розглянувши матеріали справи

в с т а н о в и в:

           суть спору:  21.09.2001 року позивач звернувся до господарського суду Луганської області з позовом  (вих. №220/10-011 від 13.08.01 року), в якому заявив вимоги про:

           визнання на підставі ст. 48 Цивільного кодексу УРСР недійсним договору купівлі-продажу №63 автокрану  КС-35715-2 марки МАЗ-5337 вартістю 510000,00 грн., укладеного між відповідачами по цій справі  07.07.2001 року, - з застосуванням наслідків, передбачених ст. 49 ЦК УРСР;

          зобов'язання  кожної із сторін  повернути одержане за цією угодою іншій стороні, при цьому Приватне підприємство «Тві-Карма»повинно  забрати  вексель на суму 510000,00 грн., повернути Малому приватному підприємству «Аліот»усі  супроводжуючі бухгалтерські документи, у тому числі і  податкову накладну №63, та повернути до бюджету  незаконно отриманий податковий кредит у розмірі 85000,00 грн.;

          стягнення  на підставі ст. 49 ЦК УРСР у доход держави вартості автокрану КС-35715, отриманої від його продажу.

У зв'язку з надходженням цього позову господарським судом Луганської області порушено провадження по справі №4/13 пд.

Рішенням суду від 30.10.01 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.01.02 року,  у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.05.02 року рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу спрямовано  до господарського суду Луганської області на новий розгляд.

Після повернення справи до господарського суду їй надано №6/7пд(4/13пд).

Ухвалою від 02.08.02 року  провадження по справі зупинено на підставі п. 1 ч.2 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України - у зв'язку з тим, що станом на вказану дату у провадженні слідчого відділу податкової міліції Стахановської ОДПІ Луганської області знаходилася кримінальна справа №9005/2000, порушена щодо посадових осіб МПП «Аліот»за  ознаками злочину, передбаченого частиною 3 ст. 212 Кримінального кодексу України (том 2, а.с. 39-40).

Розпорядженням голови господарського суду Луганської області  Зубової Л.В. від 21.02.06 року розгляд справи доручено судді цього суду Середі А.П.

Ухвалою від 14.05.09 року провадження по справі поновлено на підставі ст. 79 ГПК України та призначено до розгляду у судовому засіданні на 26.05.09 року.

З 01.09.05 року  набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України (далі –КАСУ).

Позивач звернувся до суду з позовною заявою 21.09.01року на підставі ГПК України.

Згідно положень ст. 17 КАСУ даний спір підвідомчий адміністративному суду і згідно п. 6 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення»КАСУ підлягає розгляду господарським судом за правилами КАСУ.

У зв'язку з цим подальший розгляд справи здійснено за правилами адміністративного судочинства.

На підставі ст. 150 КАСУ розгляд справи було відкладено з 26 травня до 12 червня 2009 року та з 12 червня до 25 червня 2009 року –у зв'язку з неявкою представників сторін.

Позивач до судового засідання не прибув, участь у ньому свого представника не забезпечив, про причини неявки до суду не повідомив, заяву про розгляд спору по суті за його відсутності або про відмову від позову до суду не спрямував, хоча належним чином був поставлений до відома  про дату, час  та місце слухання, що підтверджується матеріалами справи.

1-й відповідач відзив на позов та витребувані судом документи не надав, явку повноважного представника до судового засідання не забезпечив, про причини неприбуття до суду не повідомив, заяву про розгляд спору по суті за його відсутності до суду не спрямував, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце слухання, що підтверджується матеріалами справи.

2-й відповідач відзив на позовну заяву та витребувані документи не надав, але звернувся з клопотанням про відкладення розгляду справи, призначеного на 26.05.09 року, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника.

Про причини неявки до наступних судових засідань він суд не повідомив.

Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи обставини  справи та наявні у ній докази, суд вважає за можливе вирішити цей спір по суті у цьому судовому засіданні, за відсутності представників сторін, - на підставі наявних у справі доказів.

І.Дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, суд дійшов наступного.

1.Станом на 07.07.1999 року, а також на день вирішення цього спору по суті  обидва відповідачі були зареєстровані як  суб'єкти підприємництва –юридичні особи: Мале приватне підприємство «Аліот»(далі - МПП  «Аліот») –з 13.09.1994 року (том 1, а.с. 84-94), а Приватне підприємство «Тві-Карма» (далі –ПП «Тві-Карма») –з 02.08.1995 року (том 2, а.с. 18-26).

09.03.1999 року МПП «Аліот»у Російській Федерації купило  автокран КС-35715-2, 1998 року випуску,  шассі №УЗМ 533700W0035054, двигун №236М2-98025335, та ввезло його на митну територію України (том 1, а.с. 51-52, 54-56).

16.03.1999 року між МПП «Аліот» (поклажодавець) та Попаснянським заводом скловиробів (зберігач) укладено договір №37/А на зберігання, згідно якому  поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання  вищезгаданий автокран; термін дії договору сторонами не визначено (т. 1, а.с. 53).  

07.07.1999 року  між МПП «Аліот»(продавець) та ПП «Тві-Карма»(покупець) укладено договір  №63, згідно якому  продавець продав, а покупець –купив  один автокран КС-35715-2 вартістю 510000,00 грн. (1.1).

Розрахунки за товар здійснюються  шляхом надання векселя на суму 510000,00 грн. впродовж 5-ти банківських днів (п.2.4) (том 1, а.с. 12).

На підтвердження факту продажу автокрана МПП «Аліот»покупцеві видало наступні документи:

1)накладну №63 від 07.07.1999 року на відпуск 1-го вищеназваного автокрана вартістю 510000,00 грн.;

2)податкову накладну №63 від 07.07.1999 року на той же товар та на таку ж суму;

3)виставило покупцеві рахунок №63 від 07.07.1999 року на суму 510000,00 грн. (том 1, а.с.13-15).

Продавець –МПП «Аліот»у Податковій декларації про податок на додану вартість за січень 1998 року не відобразило жодного показника своєї діяльності, однак передало її як звітний документ до Державної податкової інспекції у місті Первомайську Луганської області (том 1, а.с. 36-37).

У період з 24.07.1999 року по 26.08.1999 року Державна податкова інспекція у місті Лисичанську Луганської області здійснила перевірку додержання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість  у діяльності МПП «Аліот» впродовж 1999 року, за результатами якої склала акт №170/26-02-128 від 26.08.1999 року «Про результати перевірки дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по МПП «Аліот»за період 1999 року»,  згідно якому  МПП «Аліот», реалізувавши автокран КС-35715-2 Приватному підприємству «Тві-Карма», повинно було відобразити у декларації з ПДВ  за липень 1999 року  податкове зобов'язання на суму 85000,00 грн., однак МПП «Аліот»не вчинило таких дій, з огляду на що з нього на користь державного бюджету слід стягнути ПДВ у сумі 85000,00 грн. (том 1, а.с. 19-24).

У період з 24.07.1999 року по 17.09.1999 року та ж державна податкова інспекція (далі –ДПІ)  здійснила перевірку  МПП «Аліот» на предмет дотримання ним податкового  та валютного законодавства впродовж 1998-1999 років, за результатами якої складено Акт №170/26-02-128 від 26.08.1999 року «Про результати перевірки дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ та валютного законодавства МПП «Аліот»за період 1998-1999 років», - при цьому ДПІ дійшла висновку, що підприємству підлягає визначенню  податкове зобов'язання з ПДВ на суму 95503,00 грн., а також з нього повинна бути стягнута  пеня по валюті у сумі 422846,24 грн.  (том 1, а.с. 25-35).

У період з  25 по 26 серпня 1999 року ДПІ у м. Лисичанську здійснено зустрічну перевірку ПП «Тві-Карма»з питання фінансово-господарських відносин з МПП «Аліот»у 1999 році, за результатами якої 26.08.1999 року складено Акт №009/26-02-128 «Про результати зустрічної перевірки ПП «Тві-Карма»з питання фінансово-господарських взаємовідносин з МПП «Аліот»за період 1999 року», -  при цьому ДПІ дійшла висновку, що  вищеописана угода купівлі-продажу автокрана документована у відповідності до чинного законодавства України (том 1, а.с. 67-69).

18.08.1999 року  між  Малим приватним підприємством «Шанс», яке не є учасником цього спору (продавець) та ПП «Тві-Карма»(покупець) укладено договір №8 купівлі-продажу векселю, відповідно до якого  продавець реалізував  простий вексель, емітований ним же, номінальною вартістю 510000,00 грн., усі необхідні реквізити якого  вказані  у відповідному Акті приймання-передачі (п.1.1 договору).

Покупець за цим договором сплачує  вартість векселя безготівковими коштами у сумі 510000,00 грн. шляхом безготівкового банківського переказу на розрахунковий рахунок продавця (п.2.1), при цьому покупець зобов'язується здійснити оплату даного векселю у порядку, визначеному цим договором (п.3.1) (том 1, а.с. 77-78).

18.08.1999 року на підставі акту приймання-передачі векселя МПП «Шанс»передало на користь ПП «Тві-Карма»  простий вексель №643047621171, складений 18.08.1999 року на суму 510000,00 грн., з датою погашення -  «з моменту пред'явлення»(том 1, а.с. 16,81).

Того ж дня ПП «Тві-Карма» (векселедержатель) передало МПП «Аліот»простий вексель №64304762171, складений 18.08.1999 року, на суму 510000,00 грн., з датою погашення –«з моменту пред'явлення»(том 1, а.с. 82-83).

01.05.01 року сторони за вищезгаданим договором купівлі-продажу векселя №8 від 18.08.1999 року  уклали додаткову угоду до нього, згідно якій дійшли згоди про те, що буде здійснено зарахування в рахунок оплати векселя  вартості продукції, відпущеної Приватним підприємством «Тві-Карма»на користь МПП «Шанс»згідно рахунків, перелік яких наведено у акті звірення розрахунків між ПП «Тві-Карма»та МПП «Шанс»станом на 01.05.01 року (том 1, а.с.79-80).

Таким чином, покупець автокрана здійснив розрахунок з продавцем за придбаний товар у відповідності з умовами пункту  2.4  вищезгаданого договору купівлі-продажу автокрана, але з порушенням встановленого ним терміну розрахунку (5 банківських днів) (том 2, а.с. 27).

1.1. Як вбачається з наявних у справі доказів, на підставі  трьох вищезгаданих актів перевірок, здійснених ДПІ, 30.08.1999 року  слідчим підрозділом відділу податкової міліції міста Лисичанська Луганської області за фактом  ухилення від сплати податків посадовими особами  МПП «Аліот»(м. Первомайськ) порушено кримінальну справу №113/99/8031 за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 ст. 148-2 Кримінального кодексу УРСР (1960 року)  (том 1. а.с. 17), досудове слідство по якій 03.12.1999 року було зупинено на підставі п.3 ст. 206 Кримінально-процесуального кодексу України (внаслідок невстановлення осіб, що вчинили злочин) (том 1, а.с.18).  

В ході досудового слідства по цій справі було призначено (том 1, а.с. 60-61) та проведено судово-почеркознавчу експертизу, згідно висновкам якої договір купівлі-продажу №63 від 07.07.99 року  від імені продавця підписано не директором Каховським О.М., а невстановленою особою, але з імітацією  справжності підпису останнього (том 1, а.с.62-66).

24.01.2000 року прокуратурою Луганської області порушено кримінальну справу №9005/00 за ознаками злочину, передбаченого ст. 80-1 та ч.3 ст. 212 КК України (1960 року) – за  фактом ухилення посадових осіб МПП «Аліот»від сплати податку  на прибуток та валютної виручки.

Для провадження досудового слідства її було спрямовано до слідчого відділу  Міського відділу податкової міліції Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області.

Постановою від 26.06.02 року провадження по ній було припинено на підставі п.2 ст. 6 КПК України (за відсутності складу злочину) (том 2, а.с. 8-10)

Прокурором міста Первомайська Луганської області  цю постанову скасовано та повернуто до того ж слідчого відділу для провадження досудового слідства (том 2, а.с. 11).

19.04.02 року кримінальні справи №113/99/8031 та №9005/2000  були об'єднані в одне провадження, якому присвоєно номер –9005/2000 (том 2, а.с. 37).

30.07.03 року  слідчим відділом  відділення податкової міліції Стахановської ОДПІ провадження по справі №9005/2000 повторно закрито на підставі п. 2 ст. 6 КПК України (за відсутністю складу злочину) (том 2, а.с. 58,60); з матеріалів названої кримінальної справи було виділено матеріали  за фактом розкрадання товарно-матеріальних цінностей службовими особами  МПП «Аліот», які для організації здійснення дослідчої перевірки були спрямовані до прокуратури міста Первомайська, а останньою –для безпосереднього здійснення такої перевірки –до Первомайського міського відділу внутрішніх справ УМВС України у Луганській області.

31.12.03 року за результатами перевірки названим відділом у порушенні кримінальної справи відмовлено на підставі п. 2 ст. 6 КПК України.

05.02.09 року матеріали перевірки на підставі наказу МВС України №519/02 знищено за закінченням  терміну зберігання, про що складено акт за №47/2839 (лист прокуратури Луганської області  від 06.05.09 року за вих. №04/5-208вих.-09) (том 2, а.с. 60).

Обвинувачення у скоєнні злочину по кожній з вищеназваних кримінальних справ окремо, а  також по об'єднаній  кримінальній справі буд-якій посадовій чи службовій особі не пред'явлено.

Таким чином, з наявних у справі доказів вбачається, що органами досудового слідства не доведено наявності у діях службових осіб обох відповідачів по цій справі господарського суду умислу на укладення угоди, яка б суперечила інтересам держави та суспільства.

Не надав таких доказів і позивач по даній справі господарського суду.

ІІ.Оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

У своєму позові  ДПІ у місті Первомайську ставила вимогу про визнання  недійсною у порядку, передбаченому ст. 48 ЦК УРСР, вищезгаданої  угоди купівлі-продажу автокрану за №63 від 07.07.99 року, укладеної 1-м та 2-м відповідачем по цій справі, з застосуванням наслідків, передбачених   ст. 49 ЦК УРСР.

    Як сказано у ста. 48 ЦУ УРСР, недійсною є та угода, що  не  відповідає  вимогам   закону. По недійсній  угоді  кожна  з  сторін  зобов'язана  повернути другій  стороні  все  одержане  за  угодою,  а  при   неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені  законом.

     Статтею 49 цього Кодексу встановлено правові наслідки укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, а саме: якщо угода укладена з метою,  завідомо  суперечною  інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при  наявності  умислу  у обох сторін - в разі виконання угоди обома  сторонами  -  в  доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход  держави все  одержане  нею  і  все  належне  з  неї  першій  стороні    на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у  однієї  з сторін все одержане нею за угодою повинно  бути  повернуто  другій стороні, а одержане останньою  або  належне  їй  на  відшкодування виконаного стягується в доход держави.

          З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між відповідачами по цій справі 07.07.1999 року, - тобто під час дії ЦК УРСР, та продовжують мати місце на даний час, тобто після 01.01.04 року –дати набрання чинності  Цивільним (далі –ЦКУ) та Господарським кодексами України (далі –ГКУ).

           ЦКУ  питання недійсності правочину регулює наступним чином.

          Частинами 1-2 ст. 202 ЦКУ встановлено, що правочином є дія особи,  спрямована на набуття,  зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини  можуть   бути   односторонніми   та   дво-   чи багатосторонніми (договори).

          Статтею 203 ЦКУ (частини 1-5) визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам  цивільного  законодавства,  а   також   моральним   засадам суспільства. Особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним   і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

           Згідно ст. 215 ЦКУ підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  цього Кодексу. Недійсним є правочин,  якщо його  недійсність  встановлена законом   (нікчемний  правочин).  У  цьому  разі  визнання  такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках,  встановлених  цим  Кодексом,  нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо  недійсність  правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована  особа  заперечує  його дійсність на підставах,  встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

     Законом (ст. 216 ЦКУ) визначено загальні правові наслідки недійсності правочину, а саме: недійсний  правочин  не створює юридичних наслідків,  крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі  недійсності  правочину  кожна  із  сторін зобов'язана повернути другій  стороні  у  натурі  все,  що  вона  одержала  на виконання   цього   правочину,   а   в  разі  неможливості  такого повернення,  зокрема тоді,  коли одержане полягає  у  користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо  у  зв'язку  із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди,  вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки,  передбачені частинами першою та  другою цієї статті,  застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих  видів недійсних правочинів. Правові наслідки  недійсності  нікчемного  правочину,  які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

          Договір, укладений між відповідачами за цим спором, належить до категорії  господарських.

          ГКУ передбачено спеціальні наслідки визнання недійсною угоди, на підставі якої виникає господарське зобов'язання.

          Згідно ст. 207 ГКУ господарське   зобов'язання,   що  не  відповідає  вимогам закону,  або вчинено з метою,  яка завідомо  суперечить  інтересам держави  і  суспільства,  або  укладено учасниками  господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної  правосуб'єктності),  може  бути  на вимогу однієї із сторін,  або відповідного органу  державної  влади  визнано  судом недійсним повністю або в частині.

          Недійсною може бути визнано  також  нікчемну  умову господарського зобов'язання,  яка самостійно  або  в  поєднанні  з іншими  умовами  зобов'язання  порушує  права  та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.  

          Виконання  господарського  зобов'язання,  визнаного  судом недійсним повністю або в  частині,  припиняється  повністю  або  в частині з  дня  набрання  рішенням суду законної сили як таке,  що вважається недійсним з моменту його виникнення.  У  разі  якщо  за змістом  зобов'язання  воно  може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

    Правові наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним визначені статтею 208 ЦКУ, а саме: якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як  таке, що  вчинено  з метою,  яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності  наміру  в  обох  сторін  -  у  разі виконання  зобов'язання  обома  сторонами  -  в  доход  держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням,  а  у разі  виконання  зобов'язання  однією  стороною  з  другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.  У разі наявності наміру лише у однієї із  сторін  усе  одержане  нею  повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного  стягується  за  рішенням  суду  в  доход держави. У  разі  визнання  недійсним  зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все  одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Однак доказами, долученими до справи, не підтверджено наявності у діях службових осіб обох відповідачів по цій справі умислі на укладення господарської угоди, яка б завідомо суперечила інтересам держави та суспільства, - а тому підстави для задоволення позову –відсутні.

Судом взято до уваги те, що позивач  згідно ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року №7/93 «Про державне мито»звільнений від сплати державного мита при зверненні з позовом до суду.

Керуючись ст.ст.87 та 94 КАСУ, суд не стягує судові витрати з обох відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись статтями 69-72,86,158-163 та Прикінцевими і перехідними положеннями  Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                        п о с т а н о в и в :

у задоволенні позову відмовити.

Постанову може бути оскаржено до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо такої заяви не буде подано.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення  постанови у повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу - з  дня  складення  в  повному обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

          Постанову складено у повному обсязі  та підписано 26.06.2009 року.

Суддя                                                                                                А.П.Середа