Рішення

від 11.08.2014 по справі 372/5036/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/5036/13-ц Головуючий у І інстанції Мора О.М. Провадження № 22-ц/780/3918/14 Доповідач у 2 інстанції Журба С.О. Категорія 1 11.08.2014

РІШЕННЯ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Сержанюка А.С., Сліпченка О. І.,

за участю секретаря Химинець Н. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «ТАУРУС ГРУП» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 квітня 2014 року у справі за позовом прокурора Обухівського району в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Київській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, публічного акціонерного товариства «ТАУРУС ГРУП», третя особа - публічне акціонерне товариство «Обухівське», про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів та скасування їх державної реєстрації, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування земельних ділянок,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2013 року прокурор в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Київській області та Регіонального відділення ФДМ України по Київській області звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував наступним:

Прокуратурою Обухівського району Київської області 19 березня 2013 року за результатами перевірки додержання вимог земельного законодавства посадовими особами ПАТ «Обухівське» зареєстровано кримінальне провадження № 42013100230000057 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 365 КК України, яке об'єднано в одне провадження з іншими трьома провадженнями за № 42012100230000026 та направлено для організації досудового розслідування до СВ Обухівського РВ ГУ МВС України в Київській області. На момент пред'явлення позову досудове розслідування за кримінальним провадженням триває. В ході досудового розслідування кримінального правопорушення встановлено, що ПАТ «Обухівське» використовувало земельну ділянку для сільськогосподарського виробництва загальною площею 1327 га на підставі Державного акту ІІ-КВ № 003263 від 16 лютого 1996 року, виданого на підставі рішення Нещерівської сільської ради народних депутатів Обухівського району Київської області від 01 грудня 1995 року № 5.

Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 23 липня 2007 року № 835 із постійного користування ВАТ «Обухівське» вилучено земельну ділянку площею 56 га, включено вилучену земельну ділянку до складу земель державної власності та надано дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам в кількості 28 чоловік для ведення особистого селянського господарства загальною площею 56 га за рахунок земель запасу державної власності. Земельну ділянку вилучено на підставі листа голови правління ВАТ «Обухівське» від 18 липня 2007 року № 586, відповідно до якого правління ВАТ «Обухівське» погоджує вилучення зі складу земель постійного землекористування ВАТ «Обухівське» зазначеної земельної ділянки площею 56 га з метою задоволення суспільних потреб товариства.

Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 14 серпня 2007 року № 982 затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 28 громадянам для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу державної власності площею 54,9122га. На підставі зазначеного розпорядження Обухівської райдержадміністрації Київської області відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки сукупною площею 54,9122 га. В подальшому відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29 на підставі договорів купівлі-продажу відчужили отримані земельні ділянки загальною площею 37,2742 га вартістю 22588232 гривні на користь ВАТ «ТАУРУС ГРУП».

Посилаючись на те, що вилучення для суспільних потреб зазначеної земельної ділянки з користування ВАТ «Обухівське» відбулося за погодженням голови правління публічного акціонерного товариства, а не за рішенням самого правління, погодженим наглядовою радою товариства, прокурор просив суд визнати незаконними та скасувати розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 23 липня 2007 року № 835 та від 14 серпня 2007 року №982, визнати недійсними державні акти та скасувати їх державну реєстрацію, визнати недійсними договори купівлі-продажу та витребувати з незаконного володіння відповідача - публічного акціонерного товариства «ТАУРУС ГРУП» земельні ділянки.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 14 квітня 2014 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішення суду, відповідач ПАТ «ТАУРУС ГРУП» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповноту та неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Обґрунтувало її тим, що усі оспорювані правочини на момент їх вчинення повністю відповідали вимогам закону, товариство є добросовісним набувачем, на момент придбання спірного майна підстав для сумнівів у законності права власності відчужувачів не було, тому не можна витребовувати у нього земельні ділянки, придбані відповідно до норм чинного законодавства. Крім того, зазначає, що прокурором пропущено строки позовної давності щодо звернення з даним позовом до суду, оскільки позивачу - Головному управлінню Держземагенства у Київській області ще у 2007 році не тільки було відомо про підготовку та прийняття спірних розпоряджень, але й ним були вчинені певні дії щодо позитивної експертної оцінки документації. Крім того, про існування даної ситуації було відомо й органам прокуратури ще з 2007 року, оскільки тоді Генеральною прокуратурою України приймалося рішення про відмову в порушення кримінальної справи з даного приводу. Таким чином прокурором було порушено строк звернення до суду і відсутні підстави для його поновлення, однак суд першої інстанції не взяв до уваги заяву товариства про застосування до позовних вимог строку позовної давності.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції керувався ст.149 Земельного кодексу України в редакції, що була чинною на час вилучення, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що правлінням товариства рішення про вилучення земельної ділянки не приймалося, наглядовою радою товариства не погоджувалося. Таке рішення приймалося одноособово головою ПАТ «Обухівське». В той же час відповідно до п.п.9 п.9.4.10 чинного на час вилучення земель статуту товариства рішення щодо розпорядження майном товариства приймає його правління, а відповідно до п.п.3 п.9.3.статуту всі питання, що стосуються оренди, застави, відчуження майна, мають бути погоджені наглядовою радою ПАТ «Обухівське».

Крім того, суд при вирішенні справи виходив з того, що відповідно до ст.17-1 Земельного кодексу України в редакції на той час, розпорядження земельними ділянками, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відноситься до повноважень державних органів приватизації у галузі земельних відносин. В той же час регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області жодного рішення щодо розпорядження спірними земельними ділянками не виносилось.

Виходячи із встановлених обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірна земельна ділянка була вилучена із постійного користування ВАТ «Обухівське» з порушенням законодавства, чинного на момент вилучення, а тому всі рішення щодо неї підлягають скасуванню, державні акти на право власності на земельні ділянки - визнанню недійсними, а земля - витребуванню від її незаконних володільців.

З наведеними висновками суду першої інстанції судова колегія апеляційного суду в повній мірі погодитися не може. В ході розгляду справи не було доведено факту розташування на спірній земельній ділянці будь-яких об'єктів, що підлягають приватизації, відтак посилання на те, що зазначеними землями мав право розпоряджатися Фонд державного майна України, залишилися недоведеними. За таких умов порушень ст. 17-1 ЗК України не відбулось.

В той же час колегія суддів погоджується з тим, що при погодженні головою правління вилучення спірних земель для суспільних потреб не було дотримано встановленого статутом ПАТ «Обухівське» порядку прийняття органами управління товариства рішення з такого приводу, оскільки правлінням товариства рішення про це не приймалося, наглядовою радою товариства не погоджувалося. За таких умов колегія суддів констатує наявність порушення процедури прийняття рішення користувачем землі про

погодження вилучення землі у ПАТ «Обухівське», хоча право прокурора оскаржувати це з метою захисту інтересів держави виглядає досить сумнівно, адже фактично він оскаржує вилучення землі з користування господарського товариства з наступною її передачею до фонду земель державної власності, при цьому безпідставність посилань на те, що розпоряджатися вилученою землею мав Фонд державного майна України, вже було встановлено вище.

Незважаючи на наведені висновки, про наявність порушення процедури погодження органами правління землекористувача вилучення землі для суспільних потреб, колегія суддів апеляційного суду Київської області вважає, що позов не підлягає до задоволення з огляду на наступне:

В ході розгляду справи відповідачем була подана заява про застосування до позовних вимог строків позовної давності, на необхідності задоволення якої наполягав його представник і в ході апеляційного розгляду. Заява обґрунтовувалась тим, що про обставини вилучення земельних ділянок для суспільних потреб з користування ПАТ «Обухівське» у 2006-2007 роках, зокрема за погодженням голови правління цього товариства, органам прокуратури були відомі ще у 2007 році, тобто задовго до подачі позову до суду у жовтні 2013 року. З цього приводу Генеральною прокуратурою України проводилась перевірка, за результатами якої 21 грудня 2007 року слідчим в ОВС ГПУ Дембіцьким П. Д. винесена постанова про відмову в порушенні кримінальної справи (т.2 а.с.93).

Відхиляючи цю заяву, суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 5 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», який набрав чинності з 15 січня 2012 року, встановлено, що позов про визнання незаконним правового акта орану державної влади, органу Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушене право власності або інше речове право особи, може бути подано протягом трьох років з дня набрання чинності цим законом, тобто до 15 січня 2015 року. Виходячи із наведеної норми, суд вважав, що прокурор дізнався про порушення земельного законодавства в 2013 році, а тому він протягом трьох років може пред'явити відповідний позов. Проте із таким висновком суду колегія суддів також не може погодитись з наступних підстав:

Відповідно до вимог ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно із ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальний строк позовної давності відповідно до ст.257 ЦК України становить 3 роки. Відповідач подав суду заяву про застосування судом позовної давності при вирішенні судом спору по суті. Відповідно до вимог ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно вимог ч.1 ст.8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню

прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (судове рішення від 20 вересня 2011 р. у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Російської Федерації, п.570, та судове рішення від 22 жовтня 1996 р. у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства, п.51). Таким чином, вищезазначене дає підстави для висновку про те, що здійснення і захист цивільних прав тісно пов'язані з фактором часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються у часі. Обмеження строку для розгляду спору стимулює учасників процесу до надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини, а відтак - ефективному поновленню порушеного права. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками.

Згідно із ч.2 ст.45 ЦПК України прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

За змістом ч.1 ст.46 ЦПК України органи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють. Отже, норми, установлені ч.1 ст.261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Перебіг позовної давності в такому разі починається від дня, коли прокурор довідався або міг довідатися про порушення інтересів держави.

21 грудня 2007 року слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_31 Таким чином факту вилучення земельних ділянок зі складу земель ПАТ «Обухівське» за погодженням голови правління цього товариства надавалась оцінка Генеральною прокуратурою України ще в грудні 2007 року. Зважаючи на викладене колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що про порушення посадовими особами ПАТ «Обухівське» процедури погодження вилучення землі для суспільних потреб органам прокуратури стало відомо за результатами перевірки в 2013 році.

Відповідно до вищенаведених норм Цивільного кодексу України право прокурора на пред'явлення позову виникло у 2007 році. Таким чином строк позовної давності за цими вимогами сплив у 2010 року. Прокурором не заявлено клопотання про поновлення строків та не надано суду доказів поважності пропуску позовної давності.

Відповідно до ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Зважаючи на наведену норму, дія закону №4176-VI, на який послалися прокурор та суд першої інстанції, не розповсюджується на виниклі правовідносини, оскільки цей закон був прийнятий вже після спливу терміну позовної давності. Таким чином судова колегія прийшла до висновку, що позовні вимоги прокурора не підлягали задоволенню внаслідок спливу терміну позовної давності.

З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції щодо задоволення позову прокурора не ґрунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія судів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ТАУРУС ГРУП» задоволити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 квітня 2014 року скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: