Рішення

від 11.08.2014 по справі 922/2709/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" серпня 2014 р.Справа № 922/2709/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Денисюк Т.С.

при секретарі судового засідання Нескуба М.Г.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бітубі Плюс", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Сіверська сласть - продукт" , м. Харків про стягнення коштів в розмірі 265 519,68 грн. за участю :

Представник позивача - Діденко Л.А. довіреність б/н від 14.07.2014 року;

Представник відповідача - не з"явився;

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Бітубі Плюс" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Сіверська сласть - продукт" про стягнення основної заборгованості у розмірі 236518,80 грн., пені у розмірі 21978,67 грн., інфляційних втрат у розмірі 2547,31 грн., 3% річних у розмірі 4474,90 грн., а також просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 5310,39 грн. В обгрунтування позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання з боку відповідача своїх зобов'язань за Договором поставки №000100 від 15.01.2013 року.

Через канцелярію суду 11.08.2014 року від позивача надійшло клопотання (вх.№27880) про долучення документів до матеріалів справи.

Надані документи були досліджені та долучені судом до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 11.08.2014 року підтримував позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, документів, витребуваних судом та відзиву на позовну заяву, не надав, про причини неявки суд не повідомляв, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить наступне.

Відповідно до п. 3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 11.07.2014 року, місцем знаходження Фірми "Сіверська сласть - продукт" Товариства з обмеженою відповідальністю є: 61072, м. Харків, вул. Двадцять Третього серпня, буд. 12А.

Ухвала господарського суду про порушення провадження у справі, яка надсилались на юридичну адресу відповідача повернута до суду з позначкою "за закінченням терміну зберігання" (згідно довідки поштового відділення арк. с. 79).

Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України N 01-8/1228, 02.06.2006 року "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році"до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній"і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Враховуючи вищезазначене, та зважаючи на приписи ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", відповідно до якої, відомості, які внесені до Єдиного державного реєстру, вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, суд приходить до висновку, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи й відсутність представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи та надані представником Позивача докази в обгрунтування заявлених позовних вимог, вислухавши пояснення представника позивача судом встановлено наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бітубі Плюс" - Постачальник (Позивач) та Фірмою "Сіверська сласть - продукт" ТОВ - Покупець (Відповідач) 15.01.2013 року було укладено Договір поставки № 000100, відповідно до умов якого (п.3.1 Договору) позивач взяв на себе зобов'язання постачати (систематично передавати у власність) відповідачу олійно-жирову продукцію (Товар), а відповідач зобов"язався приймати Товар і своєчасно його оплачувати на умовах даного Договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору, Товар поставляється партіями. Кількість, асортимент і вартість (у т.ч. ПДВ) Товару в партіях визначаються сторонами у накладних на Товар, які є невід"ємною частиною Договору, Накладні формуються позивачем.

На виконання умов даного Договору у період 15.01.2013 року по 22.10.2013 року позивач поставляв відповідачу товар - маргарин «Молочний» 82% на загальну суму 338 851,12 грн., що підтверджується, зокрема, видатковою накладною № 535 від 11.10.2013 р. на суму 58820,00 грн., видатковою накладною № 539 від 11.10.2013 р. на суму 58474,00 грн., видатковою накладною № 552 від 21.10.2013 р. на суму 58820,00 грн. та видатковою накладною № 553 від 22.10.2013 р. на суму 58820,00 грн., скріпленими печатками підприємств та підписами представників сторін, товаро-транспортними накладними та податковими накладними (арк. с. 15-31).

Згідно п.1 Додаткової угоди № 1 від 01.07.2013 р. до Договору № 000100 від 15.01.2013 р.. редакція п. 3.1. вказаного Договору відповідач взяв на себе зобов'язання оплатити вартість одержаної партії товару в об'ємі поставки, вказаної в накладній, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача у формі передплати або шляхом внесення в касу готівкою через реєстратор розрахункових операцій у момент одержання товару, або шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом 10 робочих днів з моменту одержання товару.

Датою оплати товару в безготівковому порядку вважається дата зарахування коштів на поточних рахунок позивача, в готівковому порядку - дата внесення в касу (п. 3.2. Договору).

Однак, як стверджує позивач, за переданий Товар відповідач розрахувався лише частково в сумі 102 332,32 грн.. Таким чином, на момент звернення позивача до суду заборгованість відповідача перед ТОВ "Бітубі Плюс" за Договором поставки №000100 від 15.01.2013 року становить 236 518,80 грн., що підтверджується також Актом звіряння взаємних розрахунків за період: 01.01.2013 - 30.10.2013 р.р., підписаним представниками сторін (арк.с. 86).

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і пояснень щодо них, суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст. 626 ЦК України Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зообов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. (ст.. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525-526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається. Зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи, що вказана сума боргу відповідачем не оспорена, відповідач не надав суду доказів про погашення боргу, а також враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, позовні вимоги позивача в частині стягнення боргу в розмірі 236518,80 грн. є обгрунтованими, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач, посилаючись на порушення відповідачем зобов"язань за Договором, просить стягнути з нього інфляційні втрати в розмірі 2547,31 грн. та 3% річних у розмірі 4474,90 грн.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин суд визнав позовні вимоги позивача в сумі 2547,31 грн., нараховані за індексами інфляції на суму основного боргу, а також 4474,90 грн. - 3% річних, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в сумі 21978,67 грн., господарський суд, проаналізувавши норми діючого законодавства, умови Договору поставки №000100 від 15.01.2013 року, встановив наступне.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Стаття 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Вищезазначені акти цивільного законодавства не визначають конкретного відсотку, який має нараховуватись, це мають встановити сторони у договорі.

Статтею 6 ЦК України також передбачено, що сторони мають право укласти договір, врегулювавши відносини на свій розсуд, навіть якщо такий договір не передбачений законодавством але не суперечить йому.

Разом з цим, спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Вказаним законом передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як вбачається з умов укладеного Договору поставки №000100 від 15.01.2013 року, між сторонами відсутня угода про неустойку на випадок порушення зобов"язань з боку відповідача та не встановлено відповідальності за несвоєчасний розрахунок у вигляді пені, в зв"язку з чим, в силу приписів вищезазначених норм діючого законодавства України в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 21978,67 грн. слід відмовити в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 6, 509, 525, 526, 530, 549, 551, 625, 626, 712 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 65, 65, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фірми "Сіверська сласть - продукт" Товариства з обмеженою відповідальністю (61072, м. Харків, вул. Двадцять третього Серпня, буд. 12А, код ЄДРПОУ: 31225982) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бітубі Плюс" (61129, м. Харків, вул. Героїв Праці, буд. 47-Б, кв. 77, код ЄДРПОУ: 36986382, п/р 26002028930980 в філії Слоб. РУАТ Банк "Фінанси і кредит", МФО 350697) основну заборгованість у розмірі 236518,80 грн., 3% річних у розмірі 4474,90 грн., інфляційні втрати у розмірі 2547,31 грн та 4870,81 грн. - суму судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 21978,67 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 18.08.2014 р.

Суддя Т.С. Денисюк