Постанова

від 24.01.2008 по справі 28/267-07-7244

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

28/267-07-7244

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2008 р. Справа № 28/267-07-7244

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Л.В. Поліщук

Суддів: Л.І. Бандури, Л.І. Бойко.

Згідно розпорядження голови Одеського апеляційного господарського суду                   № 14 від 21.01.2008р. проведено заміну у складі колегії: замінено суддю            В.Б. Туренко на суддю Л.І. Бойко.

При секретарі судового засідання –О.О. Соломахній,

за участю представників сторін:

від позивача –А.Б. Мартиновича

від відповідача –О.С. Нікогосяна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ДП „Укрспецпостач”

на рішення господарського суду Одеської області від 12.12.2007р.

у справі № 28/267-07-7244

за позовом ДП „Укрспецпостач”

до Одеської залізниці

про визнання недійсною угоди,

встановив:

ДП „Укрспецпостач” звернулося з позовом до Одеської залізниці про визнання Угоди про затвердження графіку погашення заборгованості                   від 30.11.2006р. (далі - Угода) недійсною з моменту укладення, оскільки угоду було підписано позивачем під впливом тяжких обставин на вкрай невигідних умовах; угоду укладено під впливом помилки та омани; угоду укладено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства; укладена угода не вміщує істотні умови, встановлені законом.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.12.2007р. (суддя Г.І. Гуляк) у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивовано тим, що зазначені позивачем обставини для  позивача особисто були тяжкими, але укладення угоди ніяким чином не відновлювало права позивача, які, на його думку, були порушені третіми особами. Разом з тим судом зазначено, що Одеська залізниця не є особою, дії якої створили для позивача тяжкі обставини, а тому укладена Угода в будь-якому разі не змінила би поведінку третіх осіб.

ДП „Укрспецпостач”, не погоджуючись з прийнятим судом рішенням, звернулося із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, позов задовольнити, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що при прийнятті рішення суд порушив норми матеріального та процесуального права і не врахував низку обставин, які у відповідності до чинного законодавства є підставами для визнання угоди недійсною.

Одеська залізниця, у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

ДП „Укрспецпостач” і Одеська залізниця уклали 04.08.2005р. договір               № 196484/144 про організацію перевезень і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, предметом якого є надання залізницею позивачу послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, та проведення розрахунків за ці послуги (а.с. 60-61).

Згідно листа від 22.05.2006р. вих. № 185 ДП „Укрспецпостач” просило подати на під'їзну колію Одеського цукрового заводу 27 вагонів для відправки за кордон (а.с. 62).

Листом від 11.05.2006р. позивач гарантував Одеській залізниці оплату витрат за користування вагонами та інші додаткові збори згідно договору і виставлених рахунків (а.с. 63).

25.10.2006р. Одеська залізниця звернулася до суду з позовом до                       ДП „Укрспецпостач” про стягнення на підставі вищевказаного договору плати за користування вагонами у сумі 2509843,20грн., у зв'язку з чим Одеським господарським судом було порушено провадження у справі № 1/418-06-11206.

Ухвалою від 24.01.2007р. провадження у даній справі припинено з підстав, що сторони досягли домовленості щодо ліквідації стягуваної заборгованості (а.с. 110). Така домовленість була досягнута шляхом укладення ДП „Укрспецпостач” з Одеською залізницею Угоди про затвердження графіку погашення заборгованості від 30.11.2006р. (а.с 17). За змістом вказаної угоди ДП „Укрспецпостач” визнало наявність кредиторської заборгованості перед Одеською залізницею (плата за користування вагонами) станом на 17.00 01.12.2006р. у розмірі 2976892,80грн., що виникла внаслідок простою на під'їзних коліях ТОВ „Одеська цукрова компанія” вантажних вагонів із зазначенням їх номерів, які були подані 02.03.2006р., 04.03.2006р. і 06.03.2006р. і 09.03.2006р. В пункті 2 Угоди сторони узгодили графік погашення вищевказаної заборгованості.

29.08.2007р. ДП „Укрспецпостач” звернулося до Одеського господарського суду з позовом про визнання Угоди недійсною, посилаючись на те, що угоду підписано під впливом тяжких обставин на вкрай невигідних для нього умовах; угоду укладено під впливом помилки та омани, з метою, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також укладена угода не вміщує істотні умови, встановлені законом. В позовній заяві скаржник зазначив, що на виконання зовнішньоекономічного контракту №1209/1                          від 12.09.2005р., укладеного з ТОВ „Авіаційний Союз” (резидент Киргизії),      ДП „Укрспецпостач” було здійснено митне оформлення 25000 тонн цукру-сирцю тростинного, у митному режимі „імпорт-51”, який, відповідно до Закону України „Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”, ст.ст. 229-236 Митного кодексу України, передбачає тимчасовий ввіз продукції з обов'язковим вивезенням готової продукції цукру-піску білого в повному обсязі за митну територію України. Згідно умов договору на підрядні роботи №2107/06 від 01.08.2005р., 17000 тонн ввезеної сировини перероблялося на потужностях ТОВ „Октябрський кровий комбінат”, який на час здійснення переробки орендував майновий комплекс цукрового заводу у власника ЗАТ „Одеська цукрова компанія” за адресою: Одеса,                                      вул. Чорноморського козацтва, 66. Частина виготовленої продукції цукру-піску білого було завантажено у 24 залізничні вагони, які на початку березня 2006 року були подані на під'їзні колії ТОВ „Октябрський цукровий комбінат” та передані Одеською залізницею представнику ТОВ „Октябрський цукровий комбінат”. Однак, подальше вивезення цього цукру із цукрового заводу стало неможливим, виходячи з низки причин, які взагалі не залежали від волі та бажання ДП „Укрспецпостач”, що і спричинило тяжкі обставини. Тривалий час з моменту завантаження цукру у вагони ДП „Укрспецпостач” не мало доступу до виготовленого цукру, який знаходився на території ТОВ „Октябрський цукровий комбінат” в зв'язку з фактичним недопущенням представників                  ДП „Укрспецпостач” до виготовленої продукції керівництвом зазначеного заводу, мотивуючи тим, що ДП „Укрспецпостач” не може розпоряджатися виготовленою продукцією.

Отже, на думку позивача, тяжкими обставинами для нього були неможливість розпоряджатися цукром у зв'язку з незаконними діями третіх осіб і втручання в його господарську діяльність правоохоронних та судових органів.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Зі змісту ч. 1 ст. 233 ЦК України вбачається, що підставою для застосування цієї норми є сукупність умов: наявність вкрай невигідних умов правочину для особи і наявність впливу тяжкої обставини на особу, яка вчинила цей правочин, для уникнення впливу тяжкої обставини, а також те, що стороною в такому договорі є особа, яка створила для іншої тяжкі обставини.

За таких обставин місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку, що зазначені позивачем обставини для останнього особисто були тяжкими, але укладення Угоди ніяким чином не відновлювало права позивача, які, на його думку, були порушені третіми особами. Також необхідно звернути увагу позивача на той факт, що Одеська залізниця не є особою, дії якої створили для позивача тяжкі обставини, а тому укладена Угода в будь-якому разі не змінила би поведінку третіх осіб.

Законодавством України не визначені критерії невигідності умов угод із розрахунку співвідношення суми (вартості) угоди з іншою вартістю товарів, робіт або послуг. Визначення такого співвідношення та прийняття рішення щодо доцільності (необхідності) проведення витрат є частиною господарської діяльності особи, яку позивач здійснює самостійно, згідно ст. 19 ГК України.    В даному випадку сума заборгованості у розмірі 2976892,80 гривень виникла внаслідок несплати ДП „Укрспецпостач” відповідачу коштів за користування вагонами. Порядок визначення плати за користування вагонами законодавчо врегульований, так як, встановлюється Правилами перевезення вантажів, а не сторонами за договором. Отже поняття „невигідних умов” в даному випадку неможливо застосувати. Таким чином, підстави для визнання угоди недійсною згідно ст. 233 ЦК України відсутні.

Згідно ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 229 ЦК України, підставою для застосування цієї норми є наявність помилки, яка виражається у особистій, неправильній оцінці обставин вчинення правочину та умов правочину представником особи, який вчинив правочин (підписав угоду), що обумовило вчинення правочину. При цьому значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін. Угода про затвердження графіку погашення заборгованості від імені позивача підписана виконуючим обов'язки директора ДП „Укрспецпостач” С.П. Тищенком. Доказів, що була допущена останнім помилка при підписанні угоди, скаржником не надано.

Згідно ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

В матеріалах справи знаходяться копії листів Станції Одеса-Порт                 від 12.07.2006р. №450 та листа Служби безпеки України від 14.07.2006р.                 № 65/16/2973, з яких вбачається, що вагони були подані на під'їзну колію                ЗАТ „Одеська цукрова компанія” та знаходяться там з вантажем - цукром. Подача вагонів на під'їзну колію ЗАТ „Одеська цукрова компанія” здійснювалась залізницею на підставі письмової заявки ДП „Укрспецпостач” від 22.02.2006р. №185, а листом від 11.05.2006р. №443 ДП „Укрспецпостач” гарантував залізниці оплату за користування вагонами.

Отже, позивач безпідставно посилався на відсутність від залізниці інформації про передачу вагонів на під'їзну колію ЗАТ „Одеська цукрова компанія”, інформації щодо користувача вагонів, оскільки подача вагонів здійснювалася за замовленням позивача та за його гарантією оплати.

В апеляційній скарзі ДП „Укрспецпостач” зазначив, що господарським судом рішення прийнято всупереч ст. 207 ГК України і ст. 215 ЦК України, якими передбачені підстави визнання недійсним господарського зобов'язання та правочину взагалі.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Таким чином, ст. 203 ЦК України встановлює виключний перелік підстав, додержання яких є необхідним для дійсності правочину.

Враховуючи вищевикладене, апеляційною інстанцією не встановлено підставдля визнання угоди недійсною згідно ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зі змісту угоди вбачається, що сторони визначили наявність заборгованості у розмірі 2976892,80 гривень, яка виникла внаслідок простою вагонів (плата за користування вагонами), та встановили графік погашення боргу. Тобто метою укладання угоди та виникнення у позивача господарського зобов'язання з оплати коштів було визначення поетапного погашення боргу у встановлені угодою строки, що ніяким чином не суперечить інтересам держави і суспільства. За таких обставин місцевий господарський суд правомірно зазначив, що спірна угода була укладена, в першу чергу, в інтересах позивача, оскільки встановлення поетапного погашення боргу звільняє позивача від виконання обов'язку зі сплати санкцій за порушення строків виконання обов'язку з погашення боргу, і не стосується прав та обов'язків держави.

Припис ст. 638 ЦК України передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Спірна угода вміщує усі істотні умови (предмет договору, строки виконання) для досягнення того результату, за для якого вона була укладена. Цивільним законодавством для даного виду угод не передбачений певний перелік істотних умов, та про необхідність визначення інших умов угоди позивачем не було заявлено під час підписання угоди.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на порушення судом принципу рівності сторін, закріпленого статтею 4-2 ГПК України, оскільки судом проігноровані всі підстави в обґрунтування позову, апеляційна інстанція відхиляє, так як згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Як було зазначено вище, місцевий господарський суд, заслухавши представників сторін і дослідивши обставини справи, дав їм належну оцінку. За таких обставин відмова в задоволені позову не є порушенням принципу рівності учасників процесу.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що судом не розглянуто питання невідповідності номерів 3-х вагонів, зазначених в Угоді, номерам, вказаним у пам'ятках про користування вагонами, у зв'язку з чим не були встановлені обставини, які мають значення для вирішення справи.

Дійсно, в Угоді скаржником та відповідачем були помилково зазначені вагони:

- №23583312 замість №23583313 (згідно пам'ятки про користування вагонами №13);

- №22141061 замість №22241061 (згідно пам'ятки про користування вагонами №13);

- №24476923 замість №22476923 (згідно пам'ятки про користування вагонами №16).

Однак, судом досліджені відомості плати за користування вагонами, пам'ятки про користування вагонами, які свідчать про подачу 24 вагонів, тобто у тій кількості, яка зазначена в п. 1 угоди, з посиланням на дати подачі вагонів, що співпадають з датами подачі вагонів, зазначеними у пам'ятках про користування вагонами.

Доводи скаржника стосовно того, що Одеською залізницею було висунуто вимоги щодо оплати за користування вагонів до ДП „Укрспецпостач” всупереч положенням пункту 73 Статуту залізниць та п. 2.7. Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. № 644 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000р., якими встановлено, що відповідальність перед залізницею за користування вагонами контрагентом несе підприємство, якому належить залізнична під'їзна колія, апеляційна інстанція відхиляє, виходячи із наступного.

Пункт 73 Статуту залізниць України передбачає, що порядок обслуговування контрагентів –підприємств, що мають у межах залізничної під'їзної колії іншого підприємства свої склади або залізничні колії, які до неї примикають, встановлюється договорами, що укладаються без участі залізниці, безпосередньо між контрагентами і підприємством, якому належить залізнична під'їзна колія. Відповідальність перед залізницею за користування вагонами контрагентом, збереження вантажів та вагонів несе підприємство, якому належить залізнична під'їзна колія.

Тобто цей пункт регулює порядок обслуговування контрагентів на під'їзних коліях, тоді як питання плати за користування вагонами залізниці регулює пункт 119 Статуту залізниць України.

Вказаний пункт встановлює, що за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення чи на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження, з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії,  порту, підприємства.

Плата за користування вагонами не є мірою відповідальності, яка може застосовуватись лише за наявності вини сторони у зобов'язанні.

Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням.

Підстави звільнення вантажовласника від плати за користування вагонами передбачені в пункті 121 Статуту залізниць України, та пункті 16 Правил користування вагонами і є вичерпними, затримку вагонів, пов'язану з митним оформленням, до цих підстав не віднесено.

З урахуванням викладеного, апеляційна інстанція дійшла висновку, що  апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів –

постановила:

Рішення господарського суду Одеської області від 12.12.2007р. у справі                     № 28/267-07-7244 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня набрання постанови законної сили.

Головуючий суддя                                                  Л.В. Поліщук

          Суддя                                                                      Л.І. Бандура

          Суддя                                                                      Л.І. Бойко