Рішення

від 26.05.2009 по справі 15/96

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

15/96

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  15/96

26.05.09

 За позовомАкціонерного товариства закритого типу “Квазар-Мікро Техно”  

доТовариства з обмеженою відповідальністю “Німецько-українське видавництво 7 плюс 7 медіа”

простягнення 121 425,12 грн.  

                                                                                                               Суддя Хоменко М.Г.

Представники:

 від позивачаНовожилов Є.В.  

від відповідача не з'явився  

     У судовому засіданні 26.05.2009 за згодою присутнього представника позивача судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до положень ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство закритого типу “Квазар-Мікро Техно” звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Німецько-українське видавництво 7 плюс 7 медіа” заборгованості відповідно до угод про заміну сторони у зобов'язанні, а також договірної неустойки та інфляційних втрат і 3 % річних за прострочку виконання грошового зобов'язання. Ціна позову 121 425,12 грн.  

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2008 № 15/96, яку призначено до розгляду на 16.01.2009.   

16.01.2009 розгляд справи був відкладений на 18.02.2009 через невиконання сторонами вимог ухвали про порушення провадження у справі.

17.02.2009 позивач подав через канцелярію суду уточнення позовних вимог, відповідно до яких просить стягнути з відповідача 114 411,91 грн. боргу, неустойки, 3 % річних та інфляційних втрат.

Ухвалою від 18.02.2009 суд відклав розгляд справи на 04.03.2009 у зв'язку з неявкою представника відповідача, а також продовжив строк вирішення спору у справі № 15/96.

04.03.2009, зважаючи на неявку представника відповідача розгляд справи було відкладено на 17.03.2009.   

У судовому засіданні, що відбулося 17.03.2009, представник позивача надав заяву про уточнення позовних вимог, згідно з якою ціна позову зменшується та становить 112 269,12 грн.

17.03.2009 у судовому засіданні оголошено перерву до 22.04.2009.

22.04.2009 представник відповідача надав письмовий відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні 22.04.2009 оголошено перерву до 26.05.2009.   

У засідання суду, призначене на 26.05.2009, відповідач уповноваженого представника повторно не направив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Враховуючи, що в 22.04.2009 в судовому засіданні заслуховувалася думка представника відповідача щодо заявлених позивачем вимог, приймаючи до уваги наявність в матеріалах справи відзиву на позовну заяву та керуючись положеннями ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про взаємовідносини сторін.

У ході обговорення обставин справи представник позивача надав заперечення на відзив відповідача, підтримав позов та просив його задовольнити, стягнувши з відповідача 57 905,00 грн. боргу за договором № 1/Т519Т4330/Т519Т4352 від 01.01.2008, 6 986,57 грн. договірної неустойки, 873,32 грн. 3 % річних, 2 547,82 грн. інфляційних збитків, а також 37 290,00 грн. боргу за угодою № 1/Т519Т4360 від 01.01.2008, 4 499,25 грн. договірної неустойки, 562,40 грн. 3 % річних та 1 640,76 грн. інфляційних збитків.        

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача посилався на невиконання відповідачем обов'язків, що виникли у нього внаслідок укладання договорів про заміну сторони у зобов'язанні.

Як слідує з відзиву на позовну заяву, відповідач не визнає заявлені вимоги за договорами про заміну сторони у зобов'язанні від 01.01.2008, оскільки сума таких угод перевищує розмір статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю “Німецько-українське видавництво 7 плюс 7 медіа”, і вони не були схвалені загальними зборами товариства, тоді як згідно з п. 10.5.9 ст. 10 Статуту підприємства, затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує розмір статутного фонду товариства належить до компетенції загальних зборів. За твердженням відповідача, станом на час розгляду спору рішення про затвердження вищевказаних угоди загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю “Німецько-українське видавництво 7 плюс 7 медіа” не приймалися, таким чином договори є недійсними та не створюють юридичних наслідків.      

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд                                                       

ВСТАНОВИВ:

01.01.2008 Товариство з обмеженою відповідальністю “Науково-виробничий центр “Екопромзахист” (надалі —первісний боржник), Товариство з обмеженою відповідальністю “Німецько-українське видавництво 7 плюс 7 медіа” та Акціонерне товариство закритого типу “Квазар-Мікро Техно” уклади дві угоди про заміну сторони у зобов'язанні.

Згідно з угодою про заміну сторони у зобов'язанні № 1/Т519Т4330/Т519Т4352 від 01.01.2008 (надалі —угода № 1), яка укладена між Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробничий центр “Екопромзахист” (надалі —первісний боржник),  Товариством з обмеженою відповідальністю “Німецько-українське видавництво 7 плюс 7 медіа” та Акціонерним товариством закритого типу “Квазар-Мікро Техно”, відповідач прийняв на себе зобов'язання сплатити частину вартості поставленого позивачем товару відповідно до умов договору № Т519Т4330/Т519Т4352 від 10.12.2006, укладеного між позивачем та первісним боржником.

Виходячи з п. 2 угоди № 1 відповідач зобов'язаний сплатити позивачу частину вартості поставленого товару у розмірі 57 905,00 грн. не пізніше 30.04.2008.

Відповідно до п. 1 угоди про заміну сторони в зобов'язанні №1/Т519Т4360 від 01.01.2008 (надалі —угода № 2) відповідач взяв на себе зобов'язання сплатити частину вартості виконаних позивачем робіт відповідно до умов договору № Т519Т4360 від 18.12.2006, укладеного між первісним боржником та позивачем.

Згідно з п. 2 угоди № 2 відповідач зобов'язаний сплатити позивачу частину вартості виконаних робіт у розмірі 37 290,00 грн. не пізніше 30.04.2008.

Відповідач заперечує проти позову, вважаючи угоди № 1 та № 2 недійсними і такими, що не створюють юридичних наслідків, оскільки не були затверджені загальними зборами учасників товариства.

Суд критично ставиться до заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву з огляду на наступне:

Частинами 1 та 2 ст. 83 Цивільного кодексу України передбачено, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві.

Статтею 88 Цивільного кодексу України встановлено, що у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 97 Цивільного кодексу України).

Як вбачається із долученої до матеріалів справи копії Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю “Українсько-німецьке видавництво 7 плюс 7 медіа”, поточне керівництво діяльністю відповідача здійснює Дирекція, яка очолюється Генеральним директором (п. 11.1. Статуту). Пунктами 5, 11.6.1, та 11.7 даного Статуту встановлено, що Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства, розпоряджатися відповідно до чинного законодавства України майном та коштами та має право підпису від імені товариства.

Отже, жодних обмежень представництва Генерального директора, в тому числі й щодо підписання (укладання) договорів (угод) Статутом відповідача не передбачено.

Додаткових доказів, які підтверджують обмеження Генерального директора щодо укладання договорів, відповідачем не надано.

Стосовно посилання відповідача на п.10.5.9 Статуту як на підставу недійсності угод про заміну сторони в зобов'язанні від 01.01.2008, слід зазначити, що даним пунктом передбачена виключна компетенція Загальних зборів Учасників відповідача щодо затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує розмір статутного фонду відповідача.

Вказана норма, яка міститься в Статуті відповідача, кореспондує із пунктом “і” абз. 5 ст. 41 Закону України “Про господарські товариства”, яким передбачено, що до виключної компетенції Загальних зборів належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. З урахуванням положень ст. 59 Закону зазначена норма застосовується до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

Проте, слід зазначити, що відповідно до п. 10.5.9 Статуту відповідача та пункту “і” в. 5 ст. 41 Закону України “Про господарські товариства” до компетенції загальних зборів віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства, а не їх укладення. Поняття “затвердження” та “укладення” договору абсолютно різні. При укладанні договору для сторін створюються певні юридичні наслідки, вони набувають цивільних прав та обов'язків. Під затвердженням договорів (угод) в даному випадку тлумачиться внутрішня процедура схвалення Загальними зборами Учасників відповідача договорів (угод), що вже укладені його виконавчим органом.

Таким чином, слід вважати, що у разі, якщо в установчих документах товариства право виконавчого органу товариства на укладення договору не обмежено, факт незатвердження договору після укладення не зумовлює його недійсності.

Аналогічна правова позиція випливає з практики Пленуму Верховного Суду України (див., наприклад, постанову Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 “Про практику розгляду судами корпоративних спорів”, лист Судової палати у господарських спорах Верховного Суду України від 01.01.2004).

Отже, з матеріалів справи і наданих сторонами доказів вбачається, що підстави для визнання недійсними угод про заміну сторони в зобов'язанні № 1/Т519Т4360 від 01.01.2008 та № 1/Т519Т4330/Т519Т4352 від 01.01.2008 відсутні, крім того, така вимога не була заявлена відповідачем у встановленому законодавством порядку.

Таким чином, всупереч умовам укладених угод (п. 2) відповідач не перерахував позивачеві обумовлені суми у розмірі 57 905,00 грн. за угодою № 1 та 37 290,00 грн. за угодою № 2, у зв'язку з чим його прострочка перед позивачем складає 214 днів на момент подання даного позову до суду (з 01.05.2008 по 30.11.2008).  

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, наведені норми чинного законодавства та умови угоди сторін, позовні вимоги про стягнення основного боргу видаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в сумі, заявленій до стягнення.

Крім сум основного боргу за договорами про заміну сторони у зобов'язанні позивач просить стягнути з відповідача 6 986,57 грн. договірної неустойки, 873,32 грн. 3 % річних, 2 547,82 грн. інфляційних збитків за порушення умов угоди № 1, а також 4 499,25 грн. договірної неустойки, 562,40 грн. 3 % річних та 1 640,76 грн. інфляційних збитків за невиконання зобов'язань по договору № 2.          

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями, в ст. 217 Господарського кодексу України, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного Кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 4 угоди № 1 та угоди № 2 у випадку порушення відповідачем строку оплати, останній повинен сплатити на користь позивача пеню у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочення.

Відповідно до заяви про уточнення позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача 6 986,57 грн. договірної неустойки за угодою № 1 та 4 499,25 грн. за угодою № 2, розраховуючи ці суми, виходячи з розміру подвійної облікової ставки Національного банку України та шість місяців прострочення згідно з п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.     

Приєднаний до матеріалів справи уточнений розрахунок позивача перевірний судом та приймається як належний.  

Приймаючи до уваги положення угод від 01.01.2008 № 1/Т519Т4330/Т519Т4352 та №  1/Т519Т4360, а також норми діючого законодавства, позовні вимоги в даній частині є такими, що заявлені правомірно, разом з тим, керуючись положеннями ст. 233 Господарського кодексу України, суд вважає за доцільне зменшити розмір договірної неустойки та стягнути з відповідача на користь позивача пеню за порушення строків сплати заборгованості у розмірі 1 000,00 грн. за обома вказаними угодами. Так, відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь  у  зобов'язанні;  не  лише  майнові,  але  й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зменшуючи суму пені, суд враховує, що позивач не заявляв про те, що невиконання відповідачем зобов'язання за спірними угодами № 1 та № 2 завдало його підприємству значних збитків, а також з огляду на те, що заявлена до стягнення сума штрафних санкцій є значною сумою у порівнянні з загальною ціною позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідачем заявлені вимоги не спростовані.

Зважаючи на встановлені судом обставини справи, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а судові витрати —перерахуванню відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.    

Виходячи з уточнення позивачем ціни позову, надмірно сплачена сума державного мита повертається йому згідно з положеннями ст. 47 Господарського процесуального кодексу України.  

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

            1. Позов задовольнити частково.

            2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Німецько-українське видавництво 7 плюс 7 медіа” (01021, м. Київ, вул. М.Грушевського, 28/2, н/п 43, ідентифікаційний код 33499410) з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Акціонерного товариства закритого типу “Квазар-Мікро Техно” (04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 1, ідентифікаційний код 19494134) 95 195 (дев'яносто п'ять тисяч сто дев'яносто п'ять) грн. боргу, 2 000 (дві тисячі) грн. пені, 1 435 (одну тисячу чотириста тридцять п'ять) грн. 72 коп. 3 % річних, 4 188 (чотири тисячі сто вісімдесят вісім) грн. 58 коп. інфляційної складової боргу, 1 028 (одну тисячу двадцять вісім) грн. 20 коп. державного мита та 108 (сто вісім) грн. 07 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  

3.          В іншій частині позову відмовити.

         4. Повернути Акціонерному товариству закритого типу “Квазар-Мікро Техно”  (04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 1, ідентифікаційний код 19494134) з державного бюджету України 91 (дев'яносто одну) грн. 56 коп. зайво сплаченого державного мита, що перераховане платіжним дорученням № 2072 від 09.12.2008, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 15/96.   

            5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

        Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

             Суддя                                                                                            М.Г. Хоменко  

Дата підписання рішення - 19.06.2009