Постанова

від 13.08.2014 по справі 13/250-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2014 року Справа № 13/250-07

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Полянського А.Г.,

суддів: Кравчука Г.А., Мачульського Г.М.,

розглянувши

касаційну скаргу фермерського господарства "Журавлине"

на постанову Київського міжобласного апеляційного

господарського суду від 05.09.2007 року

у справі № 13/250-07 Господарського суду

Київської області

за позовом ВАТ "Племінний завод "Бортничі"

до 1. Бориспільської районної

державної адміністрації

2. фермерського господарства "Журавлине"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу

за участю представників сторін:

позивача - не з"явились,

відповідача - не з"явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.07.2007 р. (суддя - Наріжний С.Ю.) позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір від 28 січня 2004 року, що укладений між Бориспільською районною державною адміністрацією та фермерським господарством "Журавлине", посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу ОСОБА_1 та зареєстрованого в реєстрі за № 235. Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий фермерському господарству "Журавлине" 09 лютого 2004 року (серія КВ № 067232, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів за №770) на підставі договору від 28 січня 2004 року, що укладений між Бориспільською районною державною адміністрацією та фермерським господарством "Журавлине", посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу ОСОБА_1 та зареєстрованого в реєстрі за № 235.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.09.2007 р. (судді - Зеленіна Н.І., Жук Г.А., Мазур Л.М.) рішення Господарського суду Київської області від 04.07.2007 р. залишено без змін.

Не погоджуючиcь з постановою апеляційного господарського суду, фермерське господарство "Журавлине" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, мотивуючи скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.11.2007 року, на підставі ч.1 ст.79 ГПК України було зупинено провадження у справі та зобов'язано сторони негайно повідомити суд про обставини, що зумовили зупинення касаційного провадження.

Проте, сторони за тривалий час цього не зробили, що зумовило касаційну інстанцію з власної ініціативи поновити касаційне провадження.

Сторони не скористалися наданим процесуальним правом участі у розгляді касаційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, ВАТ "Племінний завод "Бортничі" звернулось до Бориспільської районної державної адміністрації та фермерського господарства "Журавлине" про визнання недійсним договору від 28 січня 2004 року та державного акту на право власності на земельну ділянку від 09 лютого 2004 року.

Згідно з наказом Фонду державного майна України від 13.02.1996 року № 23-АТ було створено ВАТ "Племінний завод "Бортничі" шляхом реорганізації Державного племінного заводу "Бортничі" у відкрите акціонерне товариство у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 7.12.92 р. № 686 "Про затвердження Порядку перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства".

Відповідно до п. 3.3 Статуту відкритого акціонерного товариства "Племінний завод "Бортничі" в редакції 1996 р., що затверджена першим заступником Голови Фонду державного майна України 22.05.1996 року та зареєстрованого 28.05.1996 року за реєстраційним № 217 Товариство є правонаступником державного племінного заводу "Бортничі".

Згідно з п.п. 1.1, 1.2 Статуту відкритого акціонерного товариства "Племінний завод "Бортничі" в новій редакції 2006 р., що затверджена загальними зборами акціонерів 07.09.2006 року та зареєстрованого 22.09.2006 року за № 1330150003000690 відкрите акціонерне товариство "Племінний завод "Бортничі" засноване згідно наказу Фонду державного майна України від 13 лютого 1996 р. № 23-АТ шляхом перетворення державного племінного заводу "Бортничі" у відкрите акціонерне товариство відповідно до чинного законодавства України. Товариство є повним правонаступником всіх майнових і немайнових прав та зобов'язань державного племінного заводу "Бортничі".

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи державну реєстрацію ВАТ "Племінний завод "Бортничі" було проведено 28.05.1996 року.

Отже, з 28.05.1996 року ВАТ "Племінний завод "Бортничі" є правонаступником всіх прав та обов'язків державного племінного заводу "Бортничі".

04.12.1995 р. на підставі рішення Гнідинської сільської ради від 17.09.1995 року Державному племінному заводу "Бортничі" було видано Державний акт на право постійного користування землею, серія І-КВ № 001549, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1, що посвідчує право постійного користування позивача земельними ділянками площею 755.5 га.

Відповідно до ст. ст. 19, 22 Земельного кодексу України 1990 року суди дійшли висновку, що 04.12.2005 року Державний племінний завод "Бортничі" набув права постійного користування земельними ділянками загальною площею 755.5га в межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, яке 28.05.1996 року перейшло до позивача як до правонаступника ДПЗ "Бортничі".

У зв'язку з передачею у колективну власність ВАТ "Племінний завод "Бортничі" частини земельної ділянки яка знаходилась у його постійному користуванні як у правонаступника Державного племінного заводу "Бортничі" (частини ділянки площею 755.5га в межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області), позивач набув права колективної власності на земельні ділянки (Ділянки з № № 1, 3, 5, 7, 9, 11, 13, 14, 15) загальною площею 624, 6 га, про що 8.09.1997 року було видано Державний акт на право колективної власності на землю серії КВ, зареєстрований в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 4/22.

В постійному користуванні ВАТ "Племінний завод "Бортничі" залишились земельні ділянки загальною площею 81.6 га в межах Гнідинської сільської ради, які відносились до земель водного фонду: земельні ділянки визначені в Державному акті як Ділянка 1а -площею 4.0га, Ділянка 2 -площею 7.1га, Ділянка 4 - площею 9.8га, Ділянка 6 -площею 4.3 га, Ділянка 8 -площею 20.5га, Ділянка 10 -площею 29.6га, Ділянка 12 -площею 6.3га, оскільки, відповідно до ч.6 ст. 4 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року із змінами та доповненнями станом на 08.09.1997 року) "не можуть передаватись у колективну та приватну власність: … землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств".

08.09.1997 р. Гнідинською сільською радою Бориспільського району було видано Державний акт на право постійного користування серія ІІ-КВ № 003137, зареєстрований в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 3, що посвідчував право постійного користування позивача земельними ділянками загальною площею 81, 6 га.

Згідно ч.2 ст. 7 Земельного кодексу України 1990 року постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Згідно ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Пунктом 6 "Перехідних положень" Земельного кодексу України 2001 року встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У відповідності до ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України 1990 року право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 141 Земельного кодексу України 2001 року визначено підстави припинення права користування земельною ділянкою, а саме: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

У матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про наявність підстав для припинення права постійного користування позивача на земельні ділянки площею 81, 6 га, право постійного користування якими посвідчується державним актом на право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 003137, виданого 08.09.1997 року.

Судами встановлена відсутність доказів, що свідчать про проведення вилучення у позивача в порядку, встановленому ст.ст. 149, 151 Земельного кодексу України 2001 року, вищевказаних земельних ділянок площею 81,6 га.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що з 04.12.1995 р. по даний час у позивача перебувають на праві постійного користування земельні ділянки загальною площею 81,6 га, а саме: земельні ділянки визначені в Державному акті на право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 003137, виданому 08.09.1997 року, як Ділянка 1а - площею 4.0га, Ділянка 2 -площею 7.1га, Ділянка 4 - площею 9.8 га, Ділянка 6 -площею 4.3 га, Ділянка 8 - площею 20.5 га, Ділянка 10 -площею 29.6 га, Ділянка 12 -площею 6.3 га.

28 січня 2004 року на підставі розпорядження відповідача-1 від 17.01.2004 року № 21 "Про продаж земельної ділянки Фермерському господарству "Журавлине" між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір, відповідно до якого відповідачу-2 було продано земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 50.00 (п'ятдесят цілих) гектарів, в тому числі: сіножатей - 49, 7 га, під водою - 0,3 га для ведення фермерського господарства, що розташована в адміністративних межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області за межами населеного пункту.

В п. 5 зазначеного договору від 28.01.2004 року визначено, що земельна ділянка, яка відчужується, на момент підписання договору нікому віщому не відчужена, не заставлена, нікому іншому не передана в оренду; в спорі, під арештом, забороною, в податковій заставі не перебуває, земельний сервітут щодо даної земельної ділянки не встановлений.

09 лютого 2004 року на підставі оспорюваного договору від 28.01.2004 року відповідачу-2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку (серія КВ № 067232, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів за №770)

Судами встановлено, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 3220882600:04:006:0017, яка продана відповідачу-2 за договором від 28 січня 2004 року, плани меж якої визначені в Державному акті на право власності на земельну ділянку (серія КВ № 067232, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів за № 770), належать на праві постійного користування позивачу, а саме: в межах земельної ділянки площею 50 га, яка продана відповідачу-2, знаходиться частина земельної ділянки позивача, що визначена як Ділянка № 10 в Державному акті на право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 003137, виданому позивачу 08.09.1997 року.

Зазначене також підтверджується матеріалами справи та листом Бориспільського районного відділу земельних ресурсів від 17.05.2007 р. № 390.

Частинами 1 та 2 ст. 149 Земельного кодексу України 2001 року визначено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до висновку, що чинне на той час законодавство не наділяло місцеву державну адміністрацію повноваженням здійснювати розпорядження земельними ділянками, що належать юридичним особам на праві постійного користування без наявності визначених законом підстав для припинення такого права.

Отже, за договором від 28 січня 2004 року, укладеним між відповідачем-1 та відповідачем-2, була продана частина земельної ділянки, що належить на праві постійного користування позивачу, то цим відповідач-1 та відповідач-2 обмежили позивача у здійсненні володіння та користування зазначеною земельною ділянкою

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що оспорюваний договір від 28.01.2004 року було укладено з порушенням вимог ст.ст. 17, 141, 149, 151 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Оскільки договір від 28 січня 2004 року було укладено з порушенням вимог чинного законодавства, то суд першої інстанції правомірно визнав його недійсним.

Також, що стосується продажу відповідачем 1 відповідачу 2 частини земельної ділянки, яка не належить позивачу і якою відповідач рахував, що має право розпоряджатися то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2. ст. 127 Земельного кодексу України продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.

Оскільки договір від 28.01.2004 року, визнається недійсним, то суд дійшов висновку, що у відповідача-2 не виникло право власності на земельну ділянку площею 50 га в межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, у зв'язку з чим Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий відповідачу-2 09 лютого 2004 року (серія КВ № 067232, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів за № 770) на підставі зазначеного договору купівлі-продажу землі, має бути визнаний недійсним.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111 5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів вважає, що суд в порядку ст. ст. 4 3 , 4 7 , 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін та дійшов обґрунтованих висновків.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у справі не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , п. 1 ст. 111 9 , 111 11 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фермерського господарства "Журавлине" залишити без задоволення.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.09.2007 у справі № 13/250-07 Господарського суду Київської області залишити без змін.

Головуючий суддя Полянський А.Г.

Судді Кравчук Г.А.

Мачульський Г.М.