Рішення

від 26.05.2009 по справі 7/46-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/46-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

26 травня 2009 р.                                                                                                    Справа 7/46-09

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля-ПРО", м. Вінниця.   

до: Селянського фермерського господарства "Славутич", с.Чупринівка, Липовецький район, Вінницька область.  

про стягнення 5 175,62 грн.

Головуючий суддя     Банасько О.О.     

Cекретар судового засідання Юрчак Л.C.

Представники

          позивача :    Козінська О.В. - довіреність б/ від 10.02.2009 року.

          відповідача :  Мельников М.І. - голова СФГ "Славутич".

ВСТАНОВИВ :

Подано позов про стягнення з СФГ "Славутич" на користь ТОВ "Поділля-ПРО" 5175,62 грн., у тому рахунку 3202,97 грн. боргу, 1764,84 грн. інфляційних та 207,81 грн. 3% річних.

Ухвалою суду від 03.03.2009 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/46-09 та призначено до розгляду на 31.03.2009 року.

31.03.2009 року в зв'язку з неявкою в судове засідання відповідача, ненаданням сторонами витребуваних судом документів  розгляд справи було відкладено на 21.04.2009 року.

21.04.2009 року розгляд справи повторно було відкладено до 26.05.2009 року з огляду на ненадання сторонами доказів необхідних для вирішення господарського спору.

За письмовим клопотанням представників сторін розгляд справи відбувається без здійснення технічної фіксації судового процесу, що не суперечить ч. 7 ст. 81-1 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

У період 2002 - 2003 років між ЗАТ "Турбів-цукор" та СФГ "Славутич" склалися господарські відносини в результаті чого у СФГ "Славутич" утворився борг перед ЗАТ "Турбів-цукор".

29.12.2003 року між ЗАТ "Турбів-цукор" та ТОВ "Поділля-ПРО" було укладено договір № 9 відповідно до умов якого ЗАТ "Турбів-цукор" уступив право вимоги грошового зобов'язання до СФГ "Славутич" по виконанню ним зобов'язання що виникли на підставі укладених договорів та інших бухгалтерських документів, зазначених в додатку до даного договору.

Відповідно до п. 1.4 вказаного договору розмір дійсної вимоги становить 21057,97 грн..

Виконуючи умови договору № 9 ТОВ "Поділля-ПРО" перерахував ЗАТ "Турбів-цукор" 16846,38 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 11 від 12.03.2004 року, та відповідно до п. 4.1 договору повідомив боржника (відповідач) про перехід права вимоги до ТОВ "Поділя-ПРО".

Крім того 06.08.2004 року на адресу відповідача було надіслано претензію з вимогою погашення боргу у розмірі 21057,97 грн.. Відповідач борг визнав в результаті чого між сторонами було підписано узгоджений графік погашення заборгованості.

Згідно даного графіка відповідач взяв на себе зобов'язання здійснювати щомісячне погашення боргу рівними частинами (815,00 грн.) починаючи з листопада 2004 року по жовтень 2006 року.

Відповідач у період з 10.08.2004 року до 09.11.2006 року частково розрахувався на загальну суму 17855,00 грн., що підтверджується банківськими виписками.

Таким чином борг відповідача перед позивачем складає 3202,97 грн.. Крім іншого вказана сума боргу підтверджується обопільнопідписаним та скріпленим печатками двох сторін актом звірки взаємних розрахунків станом на 08.04.2009 року.

Виходячи із встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

При цьому згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу є обґрунтованими та правомірними, а тому підлягають задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1764,84 грн. інфляційних втрат заявлених за період з листопада 2006 року по лютий 2009 року та 207,81 грн. 3% річних заявлених за період з 09.11.2006 року по 28.02.2009 року в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Слід зауважити, що статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають чинному законодавству.

При цьому судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат за результатами чого встановлено наступне.

Так позивачем заявлено до стягнення 1764,84 грн. інфляційних втрат заявлених за період з листопада 2006 року по лютий 2009 року. Одна суд провівши перерахунок   інфляційних втрат за вказаний період отримав 1623,91 грн.. Причиною невірного розрахунку позивача є неправильне визначення ним середнього значення індексу інфляції за період прострочення - 1,551, в той час як судом отримано 1,507.  Таким чином в стягнені 140,93 грн. інфляційних втрат позивачу слід відмовити.

Провівши перевірку правильності обрахунку 3 % річних судом виявлено помилку допущену позивачем у визначенні кількості днів в обраховуваному періоді - з 09.11.2006 року по 28.02.2009 року. Так позивач вказав, що кількість днів прострочення становить 811 днів, в той час як правильним є 843 дня. Перерахунок 3% річних за даний період з урахуванням 843 днів прострочення приводить до отримання 221,93 грн. 3 % річних. Беручи до уваги те, що сума отримана судом є більшою ніж заявлена позивачем, суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення 3% річних в межах його позовних вимог.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи те, що позовні вимоги  щодо стягнення заборгованості в розмірі 3202,97  грн. підтверджуються наявними у справі первинними бухгалтерськими документами та крім того зафіксовано в обопільнопідписаному акті звіряння, не заперечуються відповідачем в судовому засіданні суд вважає суму боргу в розмірі 3202,97 грн. доведеною позивачем.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду від 03.03.2009 року від 21.04.2009 року та від 31.03.2009 року відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, інфляційних та 3% річних в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з урахуванням викладених вище мотивів щодо відмови у стягненні 140,93 грн. інфляційних втрат.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78  "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

За письмовим клопотанням сторін 26.05.2009 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 11, ст.ст. 509, 525, 526, 527, ч.1 ст.530, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст. 625 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46,  ч.ч.1, 5 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 84, 85, 115, 116  Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Селянського фермерського господарства "Славутич", с. Чупринівка, Липовецький район, Вінницька область, 22300 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 20101813) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля-ПРО", пл. Гагаріна, 2, м. Вінниця - (інформація про реквізити - р/р - 26003115213 в "Райффайзен Банк Аваль", МФО-380805, ідентифікаційний код - 31127663) - 3202 грн. 97 коп. боргу, 207 грн. 81 коп. 3% річних, 1623 грн. 91 коп. інфляційних втрат, 99 грн. 22 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 114 грн. 78 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. В стягнені 140,93 грн. інфляційних втрат відмовити.

5. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.  

Суддя                                             Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  01 червня 2009 р.

віддрук.4 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - ТОВ "Поділля-ПРО", пл. Жовтнева, 1, м. Вінниця.

3 - позивачу - пл. Гагаріна, 2, м. Вінниця.

4 - відповідачу - СФГ "Славутич", с. Чупринівка, Липовецький район, Вінницька область, 22300.