Рішення

від 15.08.2014 по справі 911/2143/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" серпня 2014 р. Справа № 911/2143/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Німецько-українська науково-виробнича фірма «Бровафарма»

до Публічного акціонерного товариства «Агрокомбінат «Калита»

про стягнення 14 584,28грн.

Суддя Горбасенко П.В.

За участю представників:

від позивача Паціра В.Р. (дов. № 07 від 03.01.2014р.);

від відповідача Куприянський Б.О. (дов. б/н від 13.09.2013р.).

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Німецько-українська науково-виробнича фірма «Бровафарма» (далі - позивач) звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства «Агрокомбінат «Калита» (далі - відповідач) про стягнення 37 497,25грн. заборгованості, з яких: 34 370,90грн. боргу за поставлений, на підставі видаткових накладних № 13186 від 03.10.2012р., № 272 від 09.01.2013р., № 5726 від 29.04.2013р., № 8167 від 10.06.2013р., № 8169 від 10.06.2013р., № 9845 від 08.07.2013р. та № 9847 від 08.07.2013р. згідно договору поставки товару № 561/п від 26.12.2012р., товар, 2 787,34грн. пені, 206,23грн. інфляційних втрат та 638,45грн. 3 % річних. Також позивачем в порядку ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України заявлено про забезпечення позову та накладення арешту на грошові суми в розмірі 37 497,25грн., що належать відповідачеві і знаходяться на поточному рахунку п/р 26005000687001, МФО 322539 в ПАТ «ЮнексБанк» м. Київ та інших рахунках відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого згідно договору поставки товару № 561/п від 26.12.2012р. товару.

Ухвалою господарського суду Київської області від 03.06.2014р. порушено провадження у справі № 911/2143/14, розгляд справи призначено на 27.06.2014р.

27.06.2014р. до канцелярії господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання від 27.06.2014р. (вх. № 12495/14 від 27.06.2014р.), згідно якого останній, просив суд залишити позов без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з неподанням позивачем суду опису вкладення в якості доказу надіслання відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів, у задоволенні якого відмовлено судом з огляду на те, що позивачем в якості доказу надіслання на адресу відповідача копії позовної заяви та доданих до неї документів надано суду фіскальний чек № 3728 від 14.07.2014р. та опис вкладення у цінний лист від 14.07.2014р. (а.с. 51).

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.06.2014р. розгляд справи відкладено на 18.07.2014р.

У судовому засіданні 18.07.2014р. оголошено перерву до 01.08.2014р.

01.08.2014р. до канцелярії господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог № 431 від 31.07.2014р. (вх. № 15550/14 від 01.08.2014р.), згідно якої останній в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача 34 370,90грн. боргу за поставлений, на підставі видаткових накладних № 13186 від 03.10.2012р., № 272 від 09.01.2013р., № 5726 від 29.04.2013р., № 8167 від 10.06.2013р., № 8169 від 10.06.2013р., № 9845 від 08.07.2013р. та № 9847 від 08.07.2013р. згідно договору поставки товару № 561/п від 26.12.2012р., товар, 2 787,34грн. пені, 206,23грн. інфляційних втрат та 638,45грн. 3 % річних, оскільки після порушення провадження у справі (03.06.2014р.) відповідач 27.06.2014р. сплатив на рахунок позивача 11 456,97грн. Вказана заява прийнята судом.

Абзацами четвертим та п'ятим пункту 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. передбачено, що зменшення позивачем суми позову, в тому числі й з підстав необґрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору стає вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі. Зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" є підставою для повернення відповідної суми судового збору; що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача. Якщо ж таке зменшення пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК може бути покладений на відповідача.

Ухвалою господарського суду Київської області від 01.08.2014р. на підставі ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 15.08.2014р.

15.08.2014р. до канцелярії господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позов від 15.08.2014р. (вх. № 16595/14 від 15.08.2014р.), згідно якого останній визнав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу та 3 % річних та заперечив проти стягнення пені, оскільки позивач пропустив, встановлений законом, строк позовної давності, який прийнято судом.

15.08.2014р. до канцелярії господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог № 481 від 14.08.2014р. (вх. № 16596/14 від 15.08.2014р.), згідно якої останній в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача 10 952,26грн. боргу за поставлений, на підставі видаткових накладних № 13186 від 03.10.2012р., № 272 від 09.01.2013р., № 5726 від 29.04.2013р., № 8167 від 10.06.2013р., № 8169 від 10.06.2013р., № 9845 від 08.072013р. та № 9847 від 08.07.2013р. згідно договору поставки товару № 561/п від 26.12.2012р., товар, 2 787,34грн. пені, 206,23грн. інфляційних втрат та 638,45грн. 3 % річних, оскільки після порушення провадження у справі (03.06.2014р.) відповідач 27.06.2014р. та 05.08.2014р. сплатив на рахунок позивача 11 456,97грн. та 11 456грн., що підтверджується доданою довідкою АТ «Райффайзен Банк Аваль» № С11-0000-157-01/765 від 08.08.2014р. Вказана заява прийнята судом.

Згідно ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011р. передбачено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

У судовому засіданні 15.08.2014р. суд, розглянувши клопотання позивача про забезпечення позову, вирішив відмовити у його задоволенні, оскільки заявником не доведено суду наявності підстав для застосування таких заходів до забезпечення позову.

У судовому засіданні 15.08.2014р. представник позивача повністю підтримав зменшені позовні вимоги, представник відповідача визнав позовні вимоги про стягнення 10 952,26грн. боргу за поставлений, на підставі видаткових накладних № 13186 від 03.10.2012р., № 272 від 09.01.2013р., № 5726 від 29.04.2013р., № 8167 від 10.06.2013р., № 8169 від 10.06.2013р., № 9845 від 08.072013р. та № 9847 від 08.07.2013р.. згідно договору поставки товару № 561/п від 26.12.2012р., товар, 206,23грн. інфляційних втрат та 638,45грн. 3 % річних та заперечив проти стягнення 2 787,34грн. пені, у зв'язку з пропуском строку давності до вказаних вимог на підставі ст. 258 Цивільного кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

26.12.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Німецько-українська науково-виробнича фірма «Бровафарма» (Постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Агрокомбінат «Калита» (Покупець) укладено договір поставки товару, згідно якого постачальник зобов'язався передати покупцеві у власність, а покупець - прийняти й своєчасно оплатити товар, визначений в пункті 1.2. договору.

Предметом поставки за договором є ветеринарні препарати та/чи засоби захисту тварин, найменування, асортимент, одиниця вимірювання, кількість та ціна яких зазначаються у рахунках на оплату та видаткових накладних (специфікаціях), що становлять невід'ємну частину договору (надалі - товар) (п.п. 3.1., 3.2., 3.3. договору).

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2., 4.3., 4.4. договору ціна за одиницю виміру товару та загальна вартість товару зазначається у видатковій накладній. Загальна ціна договору складається з суми вартостей всіх поставлених партій товару, зазначених у видаткових накладних до договору. Покупець розраховується за товар шляхом 100 %-ї попередньої оплати вартості товару, зазначеної у рахунку постачальника на оплату чи у видатковій накладній. Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у договорі, або в готівковому порядку шляхом внесення коштів до каси постачальника. В окремих випадках, за погодженням сторін, товар може постачатись покупцеві з відстрочкою платежу строком до 14 календарних днів з моменту його відвантаження. При цьому у видатковій накладній проставляється дата кінцевого розрахунку за товар. Днем оплати вважається день надходження коштів на поточний рахунок постачальника.

Згідно п. 8.1. договору договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2013 року.

На виконання п. 1.1. договору поставки товару № 561/п від 26.12.2012р. позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар на загальну суму 34 979,28грн., що підтверджується видатковими накладними № 13186 від 03.10.2012р. на суму 1 082,88грн., № 272 від 09.01.2013р. на суму 519,84грн., № 5726 від 29.04.2013р. на суму 6 391,32грн., № 8167 від 10.06.2013р. на суму 8 160,18грн., № 8169 від 10.06.2013р. на суму 2 112,66грн., № 9845 від 08.07.2013р. на суму 13 570,56грн. та № 9847 від 08.07.2013р. на суму 3 141,84грн. (а.с. 10-16), підписаними та скріпленими печатками обох сторін договору.

Відповідач свій обов'язок, передбачений договором та ст. 692 Цивільного кодексу України, з оплати отриманого згідно договору товару, виконав частково, сплативши позивачу 24 027,02грн., що підтверджується довідкою АТ «Райффайзен Банк Аваль» № С11-0000-157-01/765 від 08.08.2014р. (а.с. 63), решту боргу у сумі 10 952,26грн., не сплатив, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем за поставлений, на підставі видаткових накладних № 13186 від 03.10.2012р., № 272 від 09.01.2013р., № 5726 від 29.04.2013р., № 8167 від 10.06.2013р., № 8169 від 10.06.2013р., № 9845 від 08.072013р. та № 9847 від 08.07.2013р.. згідно договору поставки товару № 561/п від 26.12.2012р., товар склав 10 952,26грн. (34 979,28грн. - 24 027,02грн.), що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків (а.с. 18), підписаним та скріпленим печатками обох сторін договору, довідкою АТ «Райффайзен Банк Аваль» № С11-0000-157-01/765 від 08.08.2014р. (а.с. 63), а також змістом відзиву на позов від 15.08.2014р. (а.с. 59).

Предметом позову, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог № 481 від 14.08.2014р. (а.с. 62), є вимоги про стягнення 10 952,26грн. боргу за поставлений, на підставі видаткових накладних № 13186 від 03.10.2012р., № 272 від 09.01.2013р., № 5726 від 29.04.2013р., № 8167 від 10.06.2013р., № 8169 від 10.06.2013р., № 9845 від 08.07.2013р. та № 9847 від 08.07.2013р. згідно договору поставки товару № 561/п від 26.12.2012р., товар, 2 787,34грн. пені, 206,23грн. інфляційних втрат та 638,45грн. 3 % річних.

Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини поставки.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України (абзац перший п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р.).

Суд встановив, що на виконання п. 1.1. договору поставки товару № 561/п від 26.12.2012р. позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар на загальну суму 34 979,28грн., що підтверджується видатковими накладними № 13186 від 03.10.2012р. на суму 1 082,88грн., № 272 від 09.01.2013р. на суму 519,84грн., № 5726 від 29.04.2013р. на суму 6 391,32грн., № 8167 від 10.06.2013р. на суму 8 160,18грн., № 8169 від 10.06.2013р. на суму 2 112,66грн., № 9845 від 08.072013р. на суму 13 570,56грн. та № 9847 від 08.07.2013р. на суму 3 141,84грн. (а.с. 10-16), підписаними та скріпленими печатками обох сторін договору; відповідач свій обов'язок, передбачений договором та ст. 692 Цивільного кодексу України, з оплати отриманого згідно договору товару, виконав частково, сплативши позивачу 24 027,02грн., що підтверджується довідкою АТ «Райффайзен Банк Аваль» № С11-0000-157-01/765 від 08.08.2014р. (а.с. 63), решту боргу у сумі 10 952,26грн., не сплатив, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем за поставлений, на підставі видаткових накладних № 13186 від 03.10.2012р., № 272 від 09.01.2013р., № 5726 від 29.04.2013р., № 8167 від 10.06.2013р., № 8169 від 10.06.2013р., № 9845 від 08.07.2013р. та № 9847 від 08.07.2013р. згідно договору поставки товару № 561/п від 26.12.2012р., товар склав 10 952,26грн. (34 979,28грн. - 24 027,02грн.), що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків (а.с. 18), підписаним та скріпленим печатками обох сторін договору, довідкою АТ «Райффайзен Банк Аваль» № С11-0000-157-01/765 від 08.08.2014р. (а.с. 63), а також змістом відзиву на позов від 15.08.2014р. (а.с. 59).

Враховуючи те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття судового рішення не погашено, розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення 10 952,26грн. боргу за поставлений, на підставі видаткових накладних № 13186 від 03.10.2012р., № 272 від 09.01.2013р., № 5726 від 29.04.2013р., № 8167 від 10.06.2013р., № 8169 від 10.06.2013р., № 9845 від 08.07.2013р. та № 9847 від 08.07.2013р. згідно договору поставки товару № 561/п від 26.12.2012р., товар є обґрунтованою, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягає задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором поставки товару № 561/п від 26.12.2012р. позивачем за період з 23.07.2013р. по 23.01.2014р. нараховано 2 284,49грн. пені, з яких: 276,85грн. за період з 23.07.2013р. по 12.08.2013р. на суму боргу 34 370,90грн. та 2 007,64грн. за період з 13.08.2013р. по 23.01.2014р. на суму боргу 34 370,90грн.

Представником відповідача заявлено клопотання про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення пені (а.с. 59).

Частинами першою і третьою ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За невиконання покупцем своїх зобов'язань, передбачених п. 4.4. договору, щодо своєчасної оплати товару, покупець сплачує постачальнику за кожний календарний день прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, чинної протягом відповідного періоду, від суми простроченого платежу ціни товару (п. 5.1. договору).

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); 2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості; 3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу); 4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу); 5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу); 6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу); 7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу).

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Абзацом першим п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013р. передбачено, що якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Суд встановив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Німецько-українська науково-виробнича фірма «Бровафарма» звернулося з позовом до суду 03.06.2014р., що підтверджується відміткою канцелярії суду на 1 аркуші позовної заяви (а.с. 5), в той час як позивачем нараховано пеню за період з 23.07.2013р. по 23.01.2014р., тобто в межах річного строку позовну давності, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність пропуску позовної давності до вимог про стягнення пені.

Також, судом встановлено, що обов'язок відповідача з оплати поставленого на підставі видаткових накладних № 13186 від 03.10.2012р. на суму 1 082,88грн. (відстрочка платежу до 03.10.2012р.), № 272 від 09.01.2013р. на суму 519,84грн. (відстрочка платежу до 09.01.2013р.), № 5726 від 29.04.2013р. на суму 6 391,32грн. (відстрочка платежу до 29.04.2013р.), № 8167 від 10.06.2013р. на суму 8 160,18грн. (відстрочка платежу до 10.06.2013р.), № 8169 від 10.06.2013р. на суму 2 112,66грн. (відстрочка платежу до 10.06.2013р.), № 9845 від 08.07.2013р. (відстрочка платежу до 08.07.2013р.) на суму 13 570,56грн. та № 9847 від 08.07.2013р. (відстрочка платежу до 08.07.2013р.) на суму 3 141,84грн. товару в силу положень п. 4.4. договору та ст. 692 ЦК України виник 04.10.2012р., 10.01.2013р., 30.04.2013р., 11.06.2013р., 11.06.2013р., 09.07.2013р. та 09.07.2013р.

Таким чином, право на нарахування пені за прострочення строків оплати товару поставленого на підставі видаткових накладних № 13186 від 03.10.2012р. на суму 1 082,88грн., № 272 від 09.01.2013р. на суму 519,84грн., № 5726 від 29.04.2013р. на суму 6 391,32грн., № 8167 від 10.06.2013р. на суму 8 160,18грн., № 8169 від 10.06.2013р. на суму 2 112,66грн., № 9845 від 08.07.2013р. на суму 13 570,56грн. та № 9847 від 08.07.2013р. на суму 3 141,84грн. у позивача у відповідності до вимог ст. 232 ЦК України, припинилось 04.04.2013р., 10.07.2013р., 30.11.2013р., 11.12.2013р., 11.12.2013р., 09.01.2014р. та 09.01.2014р. відповідно.

Враховуючи вищезазначене, період нарахування пені, що вказаний позивачем в поданому ним розрахунку пені (а.с. 17), арифметично вірний розмір пені, нарахованої за період з 23.07.2013р. по 09.01.2014р. становить загалом 1 854,81грн., зокрема: 301,88грн. за період з 23.07.2013р. по 30.11.2013р. на суму боргу 6 391,32грн., 417,40грн. за період з 23.07.2013р. по 11.12.2013р. на суму боргу 8 160,18грн., 108,06грн. за період з 23.07.2013р. по 11.12.2013р. на суму боргу 6 793,12грн., 834,31грн. за період з 23.07.2013р. по 09.01.2014р. на суму боргу 13 570,56грн. та 193,16грн. за період з 23.07.2013р. по 09.01.2014р. на суму боргу 3 141,84грн. Відтак, вимога про стягнення 2 284,49грн. пені підлягає частковому задоволенню в розмірі 1 854,81грн.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором поставки товару № 561/п від 26.12.2012р., позивачем за період з 23.07.2013р. по 04.03.2014р. нараховано 206,23грн. інфляційних втрат та 638,45грн. 3 % річних.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, а також періоди нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, що вказані позивачем в поданому розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних (а.с. 17), арифметично вірний розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих за період з 23.07.2013р. по 04.03.2014р. складає 412,45грн. інфляційних втрат та 635,63грн. 3 % річних. Відтак, вимога про стягнення 206,23грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню повністю, оскільки суд, при прийнятті рішення, не може вийти за межі позовних вимог, а вимога про стягнення 638,45грн. 3 % річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 635,63грн.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 10 952,26грн. боргу за поставлений, на підставі видаткових накладних № 13186 від 03.10.2012р., № 272 від 09.01.2013р., № 5726 від 29.04.2013р., № 8167 від 10.06.2013р., № 8169 від 10.06.2013р., № 9845 від 08.07.2013р. та № 9847 від 08.07.2013р. згідно договору поставки товару № 561/п від 26.12.2012р., товар, 1 854,81грн. пені, 206,23грн. інфляційних втрат та 635,63грн. 3 % річних є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Агрокомбінат «Калита» (07420, Київська обл., Броварський район, селище міського типу Калита, вул. Червоноармійська, буд. 14; ідентифікаційний код 00857290) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Німецько-українська науково-виробнича фірма «Бровафарма» (07400, Київська обл., м. Бровари, бульвар Незалежності, буд. 18 А; ідентифікаційний код 14332579) 10 952 (десять тисяч дев'ятсот п'ятдесят дві гривні) 26 коп. боргу за поставлений, на підставі видаткових накладних № 13186 від 03.10.2012р., № 272 від 09.01.2013р., № 5726 від 29.04.2013р., № 8167 від 10.06.2013р., № 8169 від 10.06.2013р., № 9845 від 08.07.2013р. та № 9847 від 08.07.2013р. згідно договору поставки товару № 561/п від 26.12.2012р., товар, 1 854 (одну тисячу вісімсот п'ятдесят чотири гривні) 81 коп. пені, 206 (двісті шість гривень) 23 коп. інфляційних втрат, 635 (шістсот тридцять п'ять гривень) 63 коп. 3 % річних та 1 781 (одну тисячу сімсот вісімдесят одну гривню) 43 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено: 19.08.2014р.

Суддя П.В. Горбасенко