Ухвала

від 12.08.2014 по справі 810/2365/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2365/14 Головуючий у 1-й інстанції: Щавінський В.Р. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

12 серпня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Чаку Є.В.

Аліменко В.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "ДПД Україна" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року адміністративний позов ПАТ "ДПД Україна" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, працівниками ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ПАТ «ДПД Україна», з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Треффік» за лютий, квітень 2012 року, ТОВ «СК-Капітал» за грудень 2012 року, ТОВ «Компанія Тегра» за липень, серпень 2011 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 10 жовтня 2013 року № 192/22-3/35325422, яким встановлено порушення позивачем п. 185.1 статті 185, п.188.1 статті 188 ПК України, п.198.2, п.198.3, п.198.6 статті 198 ПК України, п.200.1, п.200.2 статті 200 ПК України, що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає сплаті (перерахуванню до бюджету) на загальну суму 243 914,00 грн. в т.ч. за липень 2011 року на суму 29 361,00 грн., за серпень 2011 року на суму 36 288,00 грн., за грудень 2011 року на суму 46 855,00 грн., за лютий 2012 року на суму 59 325,00 грн., за квітень 2012 року на суму 72 085,00 грн.

На підставі складеного акту перевірки, 05 листопада 2013 року ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області винесено податкове повідомлення-рішення № №0001672301, яким визначено розмір грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 365 871,00 грн., в тому числі 243 914,00 грн. за основним платежем та 121 957,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку.

З матеріалів справи вбачається, що в періоді, який перевірявся податковим органом, позивач мав господарські правовідносини ТОВ «Треффік», ТОВ «СК-Капітал», ТОВ «Компанія Тегра». Позивачем було укладено із зазначеними контрагентами договори про надання останніми позивачу транспортно - експедиторських послуг. За укладеними договорами транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ПАТ «ДПД Україна» надає послуги по експрес-доставці посилок та вантажів. Позивач здійснює свою діяльність за допомогою акумулювання на складах (як власних, так і сторонніх логістичних компаній) вантажів від вантажовідправників, із подальшим сортуванням та організацією відправлення/доставки вантажоодержувачам. Крім того, позивач не має власного транспорту для доставки та перевезення вантажів. З цією метою позивачем залучаються сторонні транспортні компанії.

Суми податку на додану вартість, сплачені позивачем по взаємовідносинах з зазначеними контрагентами, були включені ним до сум податкового кредиту за відповідні звітні періоди.

Згідно зі статтею 200 ПК України - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом прешої інстанції, позивач зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував податковий кредит на підставі первинних документів: договорів транспортного експедирування та додатків до них, податкових накладних, товарно-транспортних накладних, карток загрузки та вигризки до них, актів здачі-прийняття робіт, актів надання послуг, рахунків на оплату послуг, платіжних доручень по кожному із зазначених контрагентів

Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентами, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства.

Отже позивачем правомірно було сформовано податковий кредит, оскільки наведена вище первинна документація чітко відображає операції які були здійсненні між позивачем та його контрагентами.

В своєму акті податковий орган посилається на дані акту Алчевської ОДПІ від 11 листопада 2011 року №1803/231/37288388 про результати перевірки ТОВ «Компанія Тегра», акту ДПІ в Обухівському районі від 24 січня 2012 року №13/237/36348519 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «СК-Капітал», акту ДПІ в Орджонікідзевському районі від 25 липня 2012 року №459/22-14/35628319 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Треффік».

Однак, колегія суддів зазначає, що відповідачем зроблені висновки про нереальність вищезазначених право чинів без будь-якого дослідження первинних фінансово-бухгалтерських документів товариства, а сформовані лише на аналітичній податковій інформації з наданих актів.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення договору між позивачем та його контрагентами, останні були зареєстровані як платники податку на додану вартість та мали свідоцтва платника податків на додану вартість у встановленому законом порядку.

Також необхідно зазначити, що невиконання контрагентом зобов'язання по сплаті податку до бюджету не являється підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість.

Крім цього, невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

В ході розгляду даної справи в суді відповідачем не було пред'явлено до суду будь-які належні докази нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Треффік», ТОВ «СК-Капітал», ТОВ «Компанія Тегра», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання спірних правочинів не уповноваженими на те особами.

Судом на момент прийняття рішення у справі не встановлено наявність постановлених у судовому порядку обвинувальних вироків стосовно посадових осіб контрагентів за фактом фіктивного підприємництва.

Враховуючи зазначене, та оскільки судом не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентами правочинів, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства

А як наслідок, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача.

Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Чаку Є.В.

Аліменко В.О.