Рішення

від 06.07.2009 по справі 50/269

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

50/269

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  50/269

06.07.09

За позовом     товариства з обмеженою відповідальністю "АВП"

до                     дочірньої компанії "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України"

про                  стягнення 1 984 594,60 грн.

Суддя   Головатюк Л.Д.

Представники:

Від позивача                 Ковтун С.О.(директор)

Від відповідача       Собко О.В.(дов. від 19.03.2009)

                                        Галавур А.О.(дов. від 18.12.2008)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "АВП"   до дочірньої компанії "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" про стягнення заборгованості в розмірі  1 984 594,60 грн. за невиконання грошового зобов'язання за договорами поставки № 608/5 та № 609/5 від 20.08.2007.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.04.2009 порушено провадження у справі № 50/269 та призначено її до розгляду на 29.04.2009.

Представник відповідача в судове засідання 29.04.2009 не з'явився, витребувані судом докази не подав, але надіслав телеграму щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю уповноваженого представника прибути в судове засідання. В судове засідання прибув директор позивача та дав пояснення по справі.

В зв'язку із задоволенням клопотання відповідача розгляд справи було відкладено на 01.06.2009.

01.06.2009 в судове засідання прибули директор позивача та представник відповідача, дали додаткові пояснення по справі та подали спільне клопотання про розгляд справи у строк більший, ніж передбачено ч. 1 ст. 69 ГПК України. Суд задовольнив дане клопотання.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого визнав суму основного боргу, але не погоджувався із нарахуванням штрафних санкцій. Представник відповідача стверджував, що за умовами договору оплата за отриманий товар повинна бути здійсненна лише на підставі рахунків-фактури, які відповідачем не були отримані у встановленому договором порядку (рекомендованою кореспонденцією). Представник позивача заперечував проте вищевказаного, оскільки рахунки-фактури були направлені відповідачеві факсимільним зв'язком, а також відповідач здійснював часткову оплату  товару з посиланням на рахунки-фактури виставлені позивачем.

Розгляд справи був відкладений на 24.06.2009.

24.06.2009 в судове засідання прибули представники сторін та надали пояснення по суті спору.

Для виготовлення повного тексту рішення в судовому засіданні було оголошено перерву до 06.07.2009.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.08.2007 товариство з обмеженою відповідальністю «АВП»(далі –позивач, продавець за договором) та дочірня компанія «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(далі –відповідач, покупець за договором) керуючись Законом України «Про закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти»уклали договори поставки № 608/5 та № 609/5 (далі - договори).

Відповідно до умов п.1.1. зазначених договорів позивач передав, а відповідач прийняв та зобов'язався оплачувати продукцію, іменовану надалі товар, відповідно до Специфікації, що додається до договорів і є його невід'ємною частиною.

Номенклатура, ціна, кількість та асортимент товару повинні відповідати Специфікації (п. 2.1. договорів).

Згідно умов п.п. 2.2. та 2.5. договорів, якість товару підтверджується наявністю сертифіката якості, паспортом виробника і повинна відповідати Держстандартам, технічним або іншим умовам, які пред'являються до товару даного виду. А також, товар повинен бути сертифікований відповідно до законодавства України.

Положеннями пункту 2.7. договорів сторони підтверджують, що ціни, визначені в Специфікації до договору, що є невід'ємною частиною відповідних договорів, являються звичайними цінами.

Відповідно до умов п. 3.4.1. відвантаження товару проводиться лише після отримання рознарядки покупця на протязі граничного терміну постачання - 21 дня після отримання рознарядки.

Продавець надає на адресу покупця такі товаросупровідні документи: сертифікат якості та/або паспорт виробника, товарно-транспортну накладну, сертифікат походження (за вимогою покупця) та сертифікат відповідності (за вимогою покупця)(п. 3.6. договорів).

Відповідно до умов п. 3.7. договорів сторони погодили, що після відвантаження продавець направляє покупцю оригінали рахунку-фактури, податкової накладної, накладної та дублікат залізничної накладної. Відправлення вказаних документів здійснюється факсимільним зв'язком у день відвантаження товару, а на протязі 2 (двох) днів оригінали цих документів направляються рекомендованим листом поштою.

Згідно п. 3.9. договорів Приймання товарів по кількості проводиться відповідно до Інструкції "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості", затвердженої постановою Держарбітража № П-6 від 15.06.1965 р., з подальшими доповненнями і змінами, і якості - Інструкцією "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю", затвердженою постановою Держарбітража № П-7 від               25.04.1966 р., з подальшими змінами, і сертифікатом   якості   або   паспортом   заводу-виробника.

Положеннями розділу 5 договорів, сторони визначили умови платежів, відповідно до яких засобом платежів за договорами є національна валюта України - гривня. Покупець проводить оплату поставленого товару на підставі рахунку-фактури шляхом перерахування коштів на рахунок продавця, з урахуванням ПДВ, на умовах, зазначених у Специфікації, а саме по факту на протязі 30 календарних днів.

Як встановлено судом, на виконання умов договорів поставки № 608/5 та № 609/5 від 20.08.2007, позивачем було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 1 494 633,71 грн. відповідно до видаткових накладних:

-          № РН-5025 від 06.12.2007 на загальну суму 443 000,00 грн.,

-          № РН-3986 від 03.10.2007 на загальну суму 272 228,60 грн.,

-          № РН-4105 від 19.10.2007 на загальну суму 132 729,92 грн.,

-          № РН-0033 від 09.01.2008 на загальну суму 424 266,37 грн.,

-          № РН-0468 від 05.02.2008 на загальну суму 318 686,82 грн., який був отриманий останнім, про що свідчать належним чином оформлені довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей  серії ЯМЕ № 312778 від 06.12.2007, серії ЯНЛ № 134348 від 02.10.2007, № 134398 від 19.10.2007, № 134593 від 09.01.2008 та № 134637 від 01.02.2008

Вищевказані накладні та довіреності приймаються судом у якості належного доказу виконання поставки товару відповідачу  та прийняття його останнім.

Однак, відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства, не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання, а саме відповідачем було здійснено лише часткову оплату поставленого товару в розмірі 96 278,00грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

Таким чином, на дату звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача за вищевказаними договорами становить 1 494 633,71 грн., що також визнається відповідачем.

Судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Отже, внаслідок укладення договору між сторонами, згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 1 494 633,71 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості за відповідними договорами поставки № 608/5 та № 609/5 від 20.08.2007 в сумі 1 494 633,71 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При дослідженні матеріалів справи щодо неотримання відповідачем копій рахунків-фактур від позивача судом встановлено, що відповідно до  договорів, розрахунки за товар здійснюються на умовах визначених в Специфікаціях, а саме по факту поставки на протязі 30 календарних днів. Також судом встановлено, що часткову оплату товару  відповідач здійснював на підставі рахунків-фактур позивача. Отже відповідач не надав докази того, що позивач не направляв йому копії рахунків-фактур, факт направлення позивачем рахунків-фактури підтверджено. Отже, відповідно до вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що вимога відповідача про відмову в задоволенні стягнення з нього штрафних санкцій є безпідставною.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за укладеними договорами,  позивач просить суд стягнути з останнього 3% річних у розмірі 44 839,00 грн. та витрати, пов'язані з інфляційними процесами в сумі 283 980,39грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних збитків підлягає задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

Також позивач заявляє вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами в розмірі 161 141,57 грн. Свою вимогу позивач обґрунтував відповідно до норм  Цивільного кодексу України.

Як зазначено в ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язується сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Судом встановлено, що в умовах договорів поставки № 608/5 та № 609/5 від 20.08.2007 сторони не встановили розміру процентів за користування чужими грошовими коштами.

Крім того слід зазначити, що проценти, про які йдеться у ст. 536 ЦК України є платою за користування чужими грошовими коштами, а не видом штрафних санкцій, що підлягають обов'язковій сплаті за прострочення виконання зобов'язання.  Та обставина, що проценти за ст. 536 ЦК України є боргом, виражається, зокрема у відсутності зв'язку між можливістю їх стягнення та наявністю підстав юридичної відповідальності, а також в неприпустимості їх зменшення за вимогою боржника.

Також, позивач, обґрунтовуючи розмір вимоги щодо стягнення  з відповідача по справі процентів за використання чужими коштами посилається на ст. ст. 1048, 1057 Цивільного кодексу України, в яких йдеться про проценти за договором позики та комерційного кредиту.

Предметом даної позовної вимоги не є стягнення заборгованості по договору позики та комерційного кредиту, а вимога про стягнення заборгованості за товар у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання за  договорами поставки.

Таким чином суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача процентів за використання чужими коштами в розмірі 161 141,57 грн. задоволенню не підлягає.          

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач відзиву, пояснень та доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не надав.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.   Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з дочірньої компанії «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, код ЄДРПОУ 30019775) з будь-якого рахунку (виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення)   на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АВП» (61091, м. Харків, вул. Танкопія, 9-а, кв.6,  код ЄДРПОУ 32032630) основний борг в сумі 1 494 633 (один мільйон чотириста дев'яносто чотири тисячі шістсот тридцять три)грн. 71 коп., 3% річних в сумі 44 839 (сорок чотири тисячі вісімсот тридцять дев'ять)грн. 00 коп.; індекс інфляції в розмірі 283 980 (двісті вісімдесят три тисячі дев'ятсот вісімдесят)грн. 39 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 18 234 (вісімнадцять тисяч двісті тридцять чотири) грн. 53 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп.  

3. В решті позовних вимог відмовити .

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя                                                                                     Головатюк Л.Д