Рішення

від 13.08.2014 по справі 910/13952/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13952/14 13.08.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Гепард», м.Київ, ЄДРПОУ 31455586

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Артанія», м.Київ, ЄДРПОУ 31868257

про стягнення 43 856,05 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Шевченко Д.О. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Гепард», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Артанія», м.Київ про стягнення 43 856,05 грн.

У судовому засіданні 13.08.2014р. представник позивача наголосив, що за своєю правовою природою заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю «Гепард» позовні вимоги є вимогами про повернення попередньої оплати за недопоставлений товар.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №3103 від 31.03.2011р. поставки нафтопродуктів в частині здійснення поставки товару в повному об'ємі та у визначені договором строки, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у судові засідання 30.07.2014р. та 13.08.2014р. не з'явився, представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, відзиву на позовну заяву не надав.

За висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Артанія» було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, виходячи з наступного:

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 04073, м.Київ, Подільський район, вул.Сирецька, буд.33.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвалу від 30.07.2014р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Наразі, конверт з судовою кореспонденцією було повернуто на адресу господарського суду з відміткою «не зареєстровано адресата».

Пунктом 3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Отже, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Артанія», яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, враховуючи позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, з огляду на неявку відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому, судом враховано, що ухвалою від 30.07.2014р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, дослідивши всі представлені заявником докази, господарський суд встановив:

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 31.03.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Артанія» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гепард» (покупець) було укладено договір №3103 поставки нафтопродуктів, відповідно до п.1.1 якого продавець продає, а покупець оплачує і приймає нафтопродукти в асортименті, кількості (одиниця виміру - літр) та за цінами, зазначеними у рахунку фактурі та видатковій накладній.

Відповідно до п.8.1 договору №3103 від 31.03.2011р. правочин набирає чинності з моменту його підписання та діє до 04.07.2011р. включно.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №3103 від 31.03.2011р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

У ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України зазначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України».

За змістом п.3.1 договору №3103 від 31.03.2011р. покупець зобов'язався зробити повну попередню оплату вартості партії товару, визначеної у рахунку-фактурі шляхом перерахування безготівкових грошових коштів в сумі вартості товару на розрахунковий рахунок продавця протягом одного банківського дня з дати виставлення рахунку.

Ціни на товар, що поставляється за договором, встановлюються в національній валюті України - гривні за 1 літр і визначаються, виходячи з поточної ціни продавця на момент виставлення покупцеві рахунку-фактури.

Як встановлено судом, 07.04.2011р. продавцем було виставлено заявнику рахунок-фактуру №0000080 від 07.04.2011р. на оплату бензину А-80 у кількості 12 750 л, дизельного палива у кількості 5000 л та бензину А-95 у кількості 5500 л на загальну суму 221 382,60 грн.

На виконання укладеного між сторонами правочину позивачем було здійснено попередню оплату нафтопродуктів у строк, що визначений договором. Вказані обставини підтверджуються представленим до матеріалів справи позивачем платіжним дорученням №562 від 07.04.2011р. на суму 221 382,60 грн.

Ухвалою господарського суду 14.07.2014р. відповідача було зобов'язано надати письмові заперечення щодо отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю «Гепард» грошових коштів за договором №3103 від 31.03.2011р.

Проте, відповідач жодних заперечень з приводу отримання від позивача грошових коштів в сумі 221 382,60 грн. в якості попередньої оплати за спірним договором не надав.

За таких обставин, враховуючи приписи чинного законодавства та умови укладеного між сторонами правочину, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, господарський суд встановив, що позивач свої зобов'язання з попередньої оплати товару за договором №3103 від 31.03.2011р. виконав належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У п.5.1 договору №3103 від 31.03.2011р. продавець прийняв на себе зобов'язання з передачі покупцю оплаченого товару.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, Товариство з обмеженою відповідальністю «Артанія» здійснило лише часткову поставку товару.

Зокрема, матеріалами справі підтверджується, що продавцем було поставлено, а покупцем прийнято, товар на суму 97 612,54 грн., що підтверджується видатковою накладною №00000070 від 07.04.2011р.

Враховуючи передачу товару не в повному обсязі, 15.04.2011р. позивач звернувся до відповідача з вимогою №101 про повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «Гепард» у зв'язку з недопоставкою товару надлишково перерахованих грошових коштів.

Однак, відповідач вимогу заявника не виконав, грошові кошти в сумі 123 770,06 грн. не повернув. Проте, з метою належного виконання своїх зобов'язань додатково поставив Товариству з обмеженою відповідальністю «Гепард» нафтопродукти на загальну суму 36 631,46 грн., що підтверджується видатковими накладними №00000004 від 26.06.2012р. на суму 3800,01 грн., №00000086 від 13.07.2011р. на суму 8645,02 грн., №00000095 від 21.11.2011р. на суму 4655,01 грн., №00000088 від 02.08.2011р. на суму 5069,40 грн., №00000092 від 11.10.2011р. на суму 4750,01 грн., №00000090 від 21.09.2011р. на суму 4970 грн. та №00000006 від 31.07.2012р. на суму 4750,01 грн. У судовому засідання 13.08.2014р. представником позивача було підтверджено факт отримання товару за переліченими вище видатковими документами на виконання умов договору №3103 від 31.03.2011р.

Ухвалами господарського суду від 14.07.2014р. та від 30.07.2014р. відповідача було зобов'язано надати докази виконання своїх зобов'язань за договором №3103 від 31.03.2011р. в частині поставки товару в повному обсязі.

Проте, як вже зазначалось, відповідач витребуваних судом доказів не надав, своєї позиції по суті спору не висловив.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Наразі, судом встановлено, що обгрунтовуючи позовні вимоги, заявник посилається на приписи ст.1212 Цивільного кодексу України.

При цьому, господарський суд зазначає, що у п.1 Постанови №6 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» зазначено, що з огляду на вимоги ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Пунктом 3.12 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Отже, за наведеного вбачається, що господарський суд не обмежений тими нормами права, на які посилається заявник.

Частиною 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати .

Отже, непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк, надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Виходячи з положень вказаної норми права, до предмета доказування у даній справі входить встановлення наявності чи відсутності певних юридичних фактів, а саме: підстав виникнення у сторін зобов'язань з купівлі-продажу, зокрема, у відповідача обов'язку поставити певний товар у встановлений строк; здійснення позивачем попередньої оплати; порушення відповідачем відповідного зобов'язання передати товар.

Наразі, судом встановлено, що на вимогу заявника, продавцем було повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Гепард» попередню оплату в сумі 41 655,60 грн., що підтверджується представленими до матеріалів справи довідками №1001/17 від 21.07.2014р. Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» та №66914-28.1-174272 від 30.07.2014р. Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк».

При цьому, судом також прийнято до уваги акт б/н від 30.09.2011р. заліку заборгованості, відповідно до п.3 якого сторони вирішили провести залік взаємних грошових вимог на суму 1618,95 грн. У п.5 вказаного акту контрагенти погодили, що після проведення заліку і підписання акту вважається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Артанія» частково виконало свої зобов'язання за договором №3103 від 31.03.2011р. по оплаті заборгованості за невиконані зобов'язання з поставки нафтопродуктів.

За таких обставин, з огляду на виконання продавцем зобов'язань з поставки товару не в повному обсязі, приймаючи до уваги часткове повернення відповідачем попередньої оплати за договором №3103 від 31.03.2011р. та залік взаємних грошових вимог, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гепард» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Артанія» про стягнення переплати в розмірі 43 856,05 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гепард», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Артанія», м.Київ про стягнення попередньої оплати 43 856,05 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Артанія» (04073, м.Київ, Подільський район, вул.Сирецька, буд.33, ЄДРПОУ 31868257) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гепард» (03058, м.Київ, Солом'янський район, вул.Вадима Гетьмана, буд.30, ЄДРПОУ 31455586) попередню оплату в сумі 43 856,05 грн. та судовий збір в розмірі 1827 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 13.08.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 18.08.2014р.

Суддя М.О.Любченко