Постанова

від 29.05.2009 по справі 10/94/09

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10/94/09

У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

29.05.09                                                                                       Справа №10/94/09

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В. судді  Мойсеєнко Т. В.    , Зубкова Т.П.  , Кричмаржевський В.А.

при секретарі Акімовій Т.М.  

за участю представників:

позивача – Боєв Є.С., довіреність б/н від 24.02.2009р.; Ніквас В.В., довіреність б/н від 17.03.2009р.,    

відповідача – Оробченко В.Є., довіреність № 02-04/7-6 від 26.12.2008р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи №10/94/09 та апеляційну скаргу Запорізького відділення Донецької обласної філії АКБ «Укрсоцбанк», м.Запоріжжя

на рішення господарського суду Запорізької області від 18.03.2009р. у справі № 10/94/09

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Елсім», м.Запоріжжя   

до відповідача Запорізького відділення Донецької обласної філії АКБ «Укрсоцбанк», м.Запоріжжя (далі за текстом-Банк)

про визнання частково недійсним договору кредиту № 013/08 від 05.02.2008р.  

Встановив:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.03.2009р. у справі                  № 10/94/09 (суддя Алейнікова Т.Г.) позов задоволено частково. Визнано підпункт 2.10.3 договору кредиту № 013/08 від 05.02.2008р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Елсім» та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Запорізької обласної філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» недійсним. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду прийнято з посиланням на ст.ст.6,203, 215 Цивільного кодексу України, ч.1 та ч.2 ст.207, ст.193 ГК України, ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та мотивовано тим, що зміст п.2.10.3 договору, відповідно до якого кредитор вправі в односторонньому порядку розірвати договір у разі зміни кредитної політики банку порушують права та законні інтереси позивача, так як містять дискримінаційні правила відносно позивача щодо зміни відсоткової ставки, та є несправедливою умовою договору, оскільки суперечить принципу добросовісності і як наслідок істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника. Стосовно п.3.2.5 договору суд першої інстанції зазначив, що при умові виконання всіх своїх зобов'язань позичальником, положення про дострокове розірвання договору втрачає чинність, тобто перестає діяти самостійно, а тому підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 18.03.2009р. у справі № 10/94/09 у зв'язку з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права, а також неповним з'ясуванням обставин справи та припинити провадження у справі. Банк доводи своєї апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення порушив п.5 ст.80 ГПК, оскільки статтею 6 кредитного договору передбачене третейське застереження, то суд першої інстанції повинен був припинити провадження у справі, а не вирішувати справу по суті. Також, скаржник вважає, що суд першої інстанції порушив ст.179 ГК України, ст.634 ЦК України, оскільки спірний договір не можна вважати договором приєднання, бо сторони спільно визначили такі істотні умови кредитного договору, як мета, сума і термін кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, процентні ставки. Більш того, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач був позбавлений можливості запропонувати свої умови кредитного договору або не міг наполягати на зміні його змісту під час укладання. Таким чином, апелянт вважає спірний договір результатом вільного волевиявлення сторін. Разом з цим, відповідач наголошує на тому, що статтями 525, 615, п.3 ст.651 ЦК України передбачена можливість односторонньої відмови від зобов'язання чи договору у випадках, якщо встановлено договором чи законом, зокрема, такий випадок передбачений п.2.10.3 договору. Представник Банку у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.    

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що доводи відповідача є безпідставними, а оскаржуване рішення таким, яке винесено у відповідності до норм діючого законодавства. ТОВ «Елсім» вказує на те, що включення до договору умов, які надають кредитору (Банку) право в односторонньому порядку розірвати договір, суперечить таким засадам цивільного законодавства, як справедливість, розумність та добросовісність п.6 ст.3 ЦК України. Такі засади цивільного законодавства є притаманними для будь-яких зобов'язальних правовідносин, та їх закріплення в ст.3, ч.3 ст.509, ст.627 ЦК України регламентує обов'язковість їх застосування. Стаття 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного Банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банк зобов'язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку. Тобто, самі договори і відносини, що з них виникають, не можуть відокремлюватися від кредитної політики банку і не можуть спрямовуватися на забезпечення лише інтересів банку. Позивач, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про недійсність пункту 2.10.3 договору, оскільки з його змісту вбачається порушення прав та законних інтересів позивача, зокрема, ст.ст.3, 651-654 ЦК України. Доводи заявника апеляційної скарги проте, що суд першої інстанції повинен був припинити провадження у справі у зв'язку з наявністю між сторонами третейської угоди є безпідставними, так як п.п.6.1, 6.2 договору передбачена можливість розгляду одноособово третейським суддею Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків лише спорів пов'язаних з укладенням та виконанням положень цього Договору, проте предметом даного спору є визнання пункту договору недійсним. Тому, даний спір не підпадає під третейське застереження, яке закріплене в договорі, тобто господарський суд Запорізької області правомірно розглянув спір в порядку господарського судочинства з урахуванням вимог статей 1, 12 ГПК України. На підставі викладеного, позивач просить суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 17 квітня 2009р. у справі № 10/94/09 апеляційна скарга відповідача прийнята та призначена до розгляду на 29.05.2009р.

Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1050 від 29.05.2009р. справу призначено до розгляду у складі колегії – головуючого судді Мойсеєнко Т.В., суддів Зубкова Т.П., Кричмаржевський В.А., якою і прийнято постанову.

За заявою представників сторін присутніх у судовому засіданні, судовий процес проводився без застосування технічних засобів фіксації та за їх згодою у судовому засіданні 29.05.2009р. оголошено тільки вступну та резолютивну частину постанови.

Відповідно до ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарським судом Запорізької області встановлено, що 05 лютого 2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Елсім” та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку “Укрсоцбанк”, в особі Запорізької обласної філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк” було укладено з додержанням письмової форми договір кредиту № 013/08 (Договір).

Відповідно до предмету Договору (п. 1.1.) Відповідач надає Позивачу грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання у сумі 631250 (шістсот тридцять одна тисяча двісті п'ятдесят) гривень 00 копійок зі сплатою 14,5 десятих) процентів річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеними Тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться у Додатку 1 до Договору, та порядком погашення суми основної заборгованості згідно з графіком, що міститься у Додатку 2 до Договору, та з кінцевим терміном погашення заборгованості за Кредитом не пізніше 4 лютого 2018року.

В якості забезпечення виконання Позивачем своїх зобов'язань перед Відповідачем, на виконання п.п. 1.3.1, 3.3.2 та 3.3.3 Договору, ТОВ “Елсім” було укладено іпотечний договір № 013/08/П від 05.02.2008р. та договір страхування № 315-033/08/СМ від 05.02.2008р.

На виконання п.п. 3.3.5, 3.3.6 Договору, Позивачем погашається кредит та сплачуються проценти і комісії Відповідачу, в строки та на умовах Договору кредиту.

Отже, ТОВ “Елсім” в повному обсязі було дотримано всіх умов перед ЗОФ АКБ “Укрсоцбанк” за Договором кредиту.

Однак, Відповідач надіслав позивачу листа від 06.10.2008р. № 23.2-08/7-2397, в якому повідомляв про зміну процентної ставки та запропонував Позивачу підписати відповідну додаткову угоду.

Враховуючи, що запропонована додаткова угода фактично встановлює нові послуги не змінюючи процентної ставки, Позивач запропонував свої умови їх оплати, надіславши лист від 27.10.2008р. № 55 (з протоколом розбіжностей до додаткової угоди).

Повторна пропозиція підписати додаткову угоду від ЗОФ АКБ “Укрсоцбанк” до ТОВ “Елсім” надійшла листом від 04.11.2008р. за №23.2-08/07-2710.

Не погодившись з запропонованими змінами Позивач, листом від 14.11.2008р.             № 75 відмовився укладати додаткову угоду з посиланням на безпідставність запропонованих змін до істотних умов договору.

Після зазначеної відмови на адресу Позивача з посиланням на п.п. 3.2.5 Договору надійшла вимога від 28.11.2008р. № 23.2-08/67-2133 про розірвання Відповідачем в односторонньому порядку Договору кредиту № 013/08 від 05.02.2008р. та дострокове погашення у повному обсязі заборгованості за кредитом, сплати процентів та комісій.

Пунктом 2.10 та п.п. 2.10.1 Договору встановлені випадки та закріплено право Кредитора (Відповідача) щодо ініціювання змін розміру процентів та/або комісій за Договором, шляхом укладання відповідної додаткової угоди.

Підпунктами 2.10.3, 3.2.5 Договору встановлено, що у разі, якщо Позичальник                (Позивач) не погодиться з запропонованими Кредитором (Відповідачем) змінами розмірів процентів та/або комісій та не укладе відповідну додаткову угоду, Кредитор (Відповідач) має право в односторонньому порядку розірвати Договір та вимагати від Позичальника (Позивача) дострокового погашення ним у повному обсязі заборгованості за кредитом, сплати процентів та комісій.

Позивач в обґрунтування позовних вимог послався на те, що договір кредиту         № 013/08 від 05.02.2008р. є договором приєднання, так як має всі ознаки договору приєднання, визначення якого містяться у ст. 634 ЦК України та ст. 179 ГК України.

                    Матеріали справи свідчать, що Договір між сторонами по справі укладений з визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої Відповідачем для будь-яких клієнтів банку і не змінюється ним на вимогу клієнта, а тому, клієнт (Позивач) не має можливості впливати на його умови, зокрема щодо настання наслідків, встановлених п.п. 2.10.3, 3.2.5 Договору.

Враховуючи наведене, відносно оскарженого Договору мають застосовуватись положення ст.ст. 203, 215 ЦК України та ст.ст. 193, 207 ГК України.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978р. №3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 2 ст. 207 ГК України встановлено, що може бути визнано недійсною нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови договорі приєднання, що допускають односторонню відмову від зобов'язань з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків передбачених законом.

Крім того, п. 6.2 Договору кредиту № 013/08 від 05.02.2008р. (“У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів сторони домовились про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002 м. Київ, вул. М. Раскової,15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею, спір розглядається третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.”) суперечить нормам чинного законодавства, а саме, Конституції України, Закону України “Про судоустрій”, Господарсько процесуального кодексу України та порушує право Позивача на судовий захист та право на справедливий суд, тому повинен бути визнаний недійсними, виходячи з наступного.

                    Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

                    Статтею 6 ЗУ “Про судоустрій” усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме у частині визнання підпункту 2.10.3 Договору кредиту № 013/08 від 05.02.2008р., укладеного між  Товариством з обмеженою відповідальністю “Елсім” та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку “Укрсоцбанк”, в особі Запорізької обласної філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк” недійсним, в силу того, що  відповідно до частини 7 статті 193 ГК України одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків передбачених законом.

Зокрема, стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000р. передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки по своїх операціях, але ця норма регулює питання встановлення процентної ставки як складової частини кредитної політики банку, а не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі.

Банки самостійно визначають процентні ставки для надання послуг клієнтам, проте, зазначена в договорі процентна ставка може бути змінена на підставах, передбачених законодавством.

Зі змісту пункту 2.10.3 Договору, відповідно до яких кредитор вправі в односторонньому порядку розірвати договір у разі зміни кредитної політики банку тощо, вбачається, що положення підпункту 2.10.3 Договору порушують права та законні інтереси Позивача містять дискримінаційні стосовно Позивача правила зміни відсоткової ставки, та є несправедливою умовою договору (такою, що всупереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України в п.п. 2, 12 Постанови від 28.04.78

№ 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті З ЦК України).

Такі засади цивільного законодавства є притаманними для будь-яких зобов'язальних правовідносин, та їх закріплення в ст.3, ч.3 ст.509, ст.627 ЦК України регламентує обов'язковість їх застосування. Стаття 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного Банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банк зобов'язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку. Тобто, самі договори і відносини, що з них виникають, не можуть відокремлюватися від кредитної політики банку і не можуть спрямовуватися на забезпечення лише інтересів банку.

Правовий аналіз чинного законодавства свідчить про те, що включення до Договору умов, які надають Кредитору право в односторонньому порядку розірвати договір, суперечить таким засадам цивільного законодавства як справедливість, розумність та добросовісність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України). Такі засади цивільного законодавства є притаманними для будь-яких зобов'язальних правовідносин, та їх закріплення в ст. 3, ч. 3 ст. 509, ст. 627 Цивільного кодексу України регламентує обов'язковість їх застосування.

Відповідно до приписів ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банк зобов'язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку.

Отже, і самі договори, і відносини, що з них виникають, не можуть відокремлюватися від кредитної політики банку і не можуть спрямовуватися на забезпечення лише інтересів банку.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про недійсність пункту 2.10.3 договору, оскільки з його змісту вбачається порушення прав та законних інтересів позивача, оскільки положення п.2.10.3 договору суперечать загальним підставам та порядку зміни та розірвання договорів встановлених ст.ст. 651-654 ЦК України згідно яких, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин (підвищення процентної ставки з 14,5 % річних до 4,5 % щомісячно, що істотно порушує баланс інтересів позивача) договір може бути розірваний лише за рішенням суду.     

Посилання заявника апеляційної скарги на те, що суд першої інстанції повинен був припинити провадження у справі у зв'язку з наявністю між сторонами третейської угоди є безпідставними, так як п.п.6.1, 6.2 договору передбачена можливість розгляду одноособово третейським суддею Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків лише спорів пов'язаних з укладенням та виконанням положень цього Договору, проте предметом даного спору є визнання пункту договору недійсним.

Правовий аналіз цивільного законодавства свідчить, що укладення, виконання та визнання недійсним правочину є самостійними інститутами, що регулюються окремо систематизованими цивільно-правовими нормами, а тому поняття недійсності правочину не можна ототожнювати з поняттям укладення або виконання договору.

Тому, даний спір не підпадає під третейське застереження, яке закріплене в договорі, тобто господарський суд Запорізької області правомірно розглянув спір в порядку господарського судочинства.

Даної правової позиції додержується Вищий господарський суд України у своїй постанові від 02.04.2009р. у справі № 5020-1/050.

Щодо відмови судом першої інстанції в іншій частині позову, то колегія суддів зазначає, що п. 3.2.5 передбачає, що при умові виконання всіх своїх зобов'язань позичальником, положення про дострокове розірвання договору втрачає чинність. Таким чином п. 3.2.5 перестає діяти самостійно.

П. 6.2 передбачає вирішення спорів, пов'язаних з укладенням та виконання Договору між сторонами постійно діючим третейським судом при Асоціації українських банків. Дана норма не суперечить нормам діючого законодавства і не може визнаватися недійсною.

Відповідачем у судовому засіданні було надано суду апеляційної інстанції клопотання № 09-04/85-150 від 29.05.2009р. про здійснення правонаступництва Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Запорізької обласної філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» на Запорізьке відділення Донецької обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» відповідно до рішень Спостережної Ради АКБ «Укрсоцбанк» від 23.07.2008р. (протокол № 48), від 08.12.2008р. (протокол № 51) та Правління АКБ «Укрсоцбанк» від 18.12.2008р. (протокол № 28), а також на підставі наказу Головного офісу АКБ «Укрсоцбанк» № 189 від 15.04.2009р.

Колегія суддів задовольняє вищенаведене клопотання, з тих підстав, що згідно статті 25 ГПК України в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням    господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи  організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій  стадії судового процесу.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, відповідач всупереч статті 33 ГПК України не довів тих обставин, на які він посилається у апеляційній скарзі, у зв'язку з чим,   колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Колегія суддів зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи заявника, які викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для зміни або скасування судового рішення.

        Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на  заявника апеляційної скарги

Керуючись ст. ст. 25, 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд –

Постановив:

Апеляційну скаргу Запорізького відділення Донецької обласної філії АКБ «Укрсоцбанк», м.Запоріжжя залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 18.03.2009р. у справі                     № 10/94/09 залишити без змін.

Здійснити правонаступництво Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Запорізької обласної філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» на Запорізьке відділення Донецької обласної філії АКБ «Укрсоцбанк».

Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В.

 судді  Мойсеєнко Т. В.  

 Зубкова Т.П.  Кричмаржевський В.А.