Рішення

від 14.08.2014 по справі 925/1056/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 45-24-38, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2014 року Справа № 925/1056/14

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого судді Чевгуза О.В., при секретарі судового засідання Биченку М.О., за участю представників:

від позивача: Коновалов І.В. - представник за довіреністю,

від відповідача: представник не з'явився,

розглядає у відкритому судовому засіданні у приміщенні господарського суду Черкаської області у м. Черкаси справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БІКО-ГРУПА», м. Київ

до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мельниківське», с. Мельниківка, Смілянський район, Черкаська область

про стягнення 5611 грн. 64 коп.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БІКО-ГРУПА» звернулось до суду з позовною заявою, у якій просить суд стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мельниківське» 4 968,86 грн. 86 коп. боргу за поставлений товар - паливно - мастильні матеріали відповідно до укладеного між сторонами договору на відпуск паливно-мастильних матеріалів від 26.06.2013, 462 грн. 60 коп. пені, 180 грн. 18 коп. інфляційних втрат.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.

Відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, його представник без поважних причин в судові засідання не з'явився, відзив на позов не надав, що не перешкоджає розгляду справи по суті у його відсутності за наявними в справі матеріалами.

У судовому засіданні згідно зі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Заслухавши доводи та пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

26 червня 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Біко-Група» (далі - позивач) та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Мельниківське» (далі - відповідач) був укладений договір на відпуск паливно - мастильних матеріалів.

Відповідно до п. 1.1 Договору позивач взяв на себе обов'язок організувати та забезпечити безперебійну заправку паливно - мастильними матеріалами автотранспорту покупця, а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити паливно - мастильні матеріали.

Згідно із п. 3.1 Договору відповідач взяв на себе зобов'язання оплачувати 100% передоплату від вартості паливно - мастильних матеріалів згідно рахунків фактур або видаткових накладних,

виставлених по факту відпуску паливно - мастильних матеріалів протягом 1 банківського дня з моменту їх отримання.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу матеріали для виробництва матраців, що підтверджується відповідними рахунками - фактурами № СФ-0000257 від 15.07.2013, № СФ-0000222 від 31.07.2013, № СФ-0000262 від 31.08.2013, № СФ-0000392 від 15.10.2013, № СФ-0000444 від 18.11.2013, № СФ-0000482 від 16.12.2013, видатковими накладними № РН-0000222 31.07.2013, № РН-0000262 від 31.08.2013, № РН-0000304 від 30.09.2013, відомостями на відпуск нафтопродуктів відповідачу, банківськими виписками та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відтак, позивач виконав свої договірні зобов'язання з поставки товару.

Відповідач протягом всього терміну дії договору систематично порушував умови договору щодо оплати поставленого товару: не сплатив заборгованість за паливно - мастильні матеріали на загальну суму 4 968,86 грн., яку позивач просить стягнути у примусовому порядку.

Дані обставини підтверджуються актом звірки взаємних розрахунків, що підписаний сторонами.

Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені главою 22 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Загальні положення поставки врегульовані параграфом 1 глави 30 ГК України.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару а сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із зазначеною нормою кореспондується частина 1 статті 193 ГК України, відповідно до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 статті 193 ГК України, статті 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми узгоджуються з вимогами статті 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

На підставі вищевказаного, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача боргу за поставлений товар в розмірі 4 968 грн. 86 коп. обґрунтованими, доведеними наявними в матеріалах справи доказами, а відповідно таким, що підлягають до задоволення.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що відповідач зобов'язаний за прострочення оплати сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення, за кожний день прострочення.

Позивачем заявлено до стягнення 462 грн. 60 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Пеня позивачем нарахована в межах строку передбаченого статтею 232 ГК України, з врахуванням заборгованості за період її нарахування.

Суд, з'ясувавши обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку пені в сумі 462 грн. 60 коп. за відповідні періоди, встановив правильність її нарахування та задовольняє позов в цій частині позовних вимог.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Враховуючи наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем нараховані 180 грн. 18 коп. інфляційних втрат.

Розрахунки інфляційних втрат відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи та вчиненні вірно, тому також підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені останнім при поданні позову, а саме: 1 827 грн. 00 коп. судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мельниківське», (вул. Гоголя, 13, с. Мельниківка, Смілянський район, Черкаська область, код 25658752) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «БІКО-ГРУПА» (вул.. Дніпровська Набережна, 1, кв. 24, м. Київ, код 37857261): 4 968 грн. 86 коп. основного боргу, 462 грн. 60 коп. пені, 180 грн. 18 коп. інфляційних, 1 827 грн. 00 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області.

Повне рішення складено 19 серпня 2014 року

Суддя О.В. Чевгуз