Рішення

від 22.06.2009 по справі 50/336

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

50/336

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  50/336

22.06.09

За позовом     товариства з обмеженою відповідальністю «Марко Фарм ЛТД»

до                     товариства з обмеженою відповідальністю «ТВА - Групп»

про                  стягнення 9 382,20 грн.

Суддя   Головатюк Л.Д.

Представники:

Від позивача                 Калюжна Н.В.(дов. від 24.04.2009)

Від відповідача      Гончарук Г.О. (дов. від 18.05.2009)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Марко Фарм ЛТД» до товариства з обмеженою відповідальністю «ТВА - Групп»про стягнення заборгованості в розмірі  9 382,20 грн. за неналежне виконання грошового зобов'язання за договором поставки № 101/1 від 11.08.2008.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 27.04.2009 порушено провадження у справі № 50/336 та призначено її до розгляду на 22.05.2009.

Представник відповідача в судове засідання 22.05.2009 не з'явився, витребувані судом докази не подав, проте через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю уповноваженого представника прибути в судове зсідання. Суд задовольнив дане клопотання. В судове засідання прибув представник позивача та дав пояснення по суті справи.

В зв'язку із задоволенням клопотання відповідача розгляд справи був відкладений на 22.06.2009.

22.06.2009 в судове засідання з'явились  представники позивача  і відповідача, дали пояснення по справі та подали додаткові докази. Представник позивача надав заяву про уточнення позовних вимог в зв'язку з повним погашенням відповідачем суми основного боргу та просить стягнути з відповідача штрафні санкції та судові витрати.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.08.2008 товариство з обмеженою відповідальністю «Марко Фарм ЛТД»(далі –позивач, постачальник за договором) та товариство з обмеженою відповідальністю «ТВА - Групп» (далі –відповідач, покупець за договором) уклали договір поставки №101/1 (далі - договір).

Відповідно до умов п.1.1. зазначеного договору позивач передав у власність відповідача  косметичну продукцію (далі-товар) в асортименті, кількості та в терміни, визначені в заявці відповідача, а відповідач прийняв у власність зазначений у накладних товар і зобов'язався сплачувати його вартість на умовах договору.

Асортимент, кількість, терміни поставки визначаються в заявці покупця, яка складається на підставі прайс-листів постачальника. Прайс-листи мають бути представлені постачальником за бажанням покупця в електронному вигляді або по факсу (п. 1.2. договору).

Згідно вимог п.п. 2.1.7 та 2.1.8 договору, постачальник зобов'язався передавати покупцеві товар у кількості та за якістю, відповідно до вимог договору, в упаковці, що виключає можливість його псування (знищення) при транспортуванні, а також документи, що його супроводжують.

Умовами розділу 3 договору сторони визначили, що ціна на товари, кількість і загальна вартість товарів, що продаються в період дії даного договору, визначаються накладними, які є його невід'ємною частиною. Поставка товару здійснюється за цінами в національній валюті України, відповідно до діючих прайс-листів.

Відповідно до положень розділу 4  договору покупець здійснює оплату товару шляхом прямих банківських переказів на розрахунковий рахунок постачальника згідно з сумами, вказаними в накладних або рахунках-фактурах у випадку попередньої оплати. А також постачальник може надавати покупцеві відстрочку по оплаті товару на протязі 15 (п'ятнадцяти) календарних днів від дати отримання товару (підписання накладної покупцем).

Згідно п. 4.3. договору, перехід права власності на товар здійснюється в момент підписання покупцем накладної.

Відповідно до вимог розділу 5 договори сторони погодили, що якість товарів має відповідати міжнародним стандартам. товар супроводжується Сертифікатом відповідності та іншими документами,   які передбачені чинним законодавством України. Товар супроводжується інструкціями або стікерами щодо застосування продукції на українській мові.

Як встановлено судом, на виконання умов договору, позивачем було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 8 180,35 грн. відповідно до видаткових накладних № 40783 від 28.11.2008 на суму 7 970,78 грн. та № 40785 від 28.11.2008 на суму 209,57 грн.

Вищевказані накладні приймаються судом у якості належного доказу виконання поставки товару відповідачу  та прийняття його останнім.

Однак, відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства, не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманого товару.

З метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача було направлено претензію № 02/09/-97 від 02.03.2009 з вимогою погасити існуючу заборгованість. Однак зазначена претензія відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

Таким чином судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором,  позивач просить суд стягнути з відповідача  на свою користь пеню в розмірі 638,06 грн. за період  прострочення вказаний в розрахунку.

Відповідно до п. 4.4. договору в разі несвоєчасної оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% несплаченої суми за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору (п. 4.4.) та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», тому позовні вимоги в частині стягнення штрафу за період прострочення, вказаний в розрахунку, підлягають задоволенню згідно розрахунку позивача в сумі 638,06 грн.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договорами позивач просить суд стягнути з останнього витрати пов'язані з інфляційними процесами в сумі 483,11 грн. та 3 % річних в розмірі 80,68 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням індексу інфляції, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових  зобов'язань.

З огляду на вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат, 3% річних є законними та обґрунтованими, у зв'язку з тим, що має місце прострочення виконання грошового зобов'язання та підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

В судовому засіданні відповідача надав суду належним чином оформлені докази оплати суми основного боргу в повному обсязі, платіжне доручення № 3054 від 18.06.2009.

Згідно з п. 1.1. ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Частиною 2 статті 80 ГПК України встановлено, що у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Розглянувши докази позивача про сплату відповідачем суми основного боргу, дослідивши матеріали справи, суд вважає за доцільне припинити провадження у справі в частині стягнення суми  основного боргу. При цьому суд враховує, що дане припинення провадження у справі не суперечить вимогам чинного законодавства і не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у відповідності до наданого позивачем розрахунку.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Згідно частини другої п.5 Інформаційного листа 01-8/453 від 26.06.1995р. “Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів” якщо відповідач сплатив борг після звернення кредитора з позовом, витрати пов'язані зі сплатою державного мита позивачем, покладаються на відповідача на підставі статті 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 8 180,35 грн.

2. В іншій частині позов задовольнити повністю.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ТВА-Групп»(01034, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 36-38; код ЄДРПОУ 35677565) з будь-якого рахунку (виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Марко Фарм ЛТД»(01034, м. Київ, вул. Пушкінська, 10; код ЄДРПОУ 20029129) пеню в сумі 638 (шістсот тридцять вісім) грн. 06 коп., 3 % річних в сумі 80 (вісімдесят)грн. 68коп., індекс інфляції в розмірі 483 (чотириста вісімдесят три) грн. 11коп.; витрати по сплаті державного мита в сумі 102 (сто дві) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп.  

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя                                                                                     Головатюк Л.Д

Дата підписання рішення 02.07.2009