Рішення

від 12.08.2014 по справі 927/1007/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

12 серпня 2014 р. Справа № 927/1007/14

Позивач: Приватне акціонерне товариство "Чернігівське підприємство по переробці та реалізації рибних товарів "Чернігівриба",

вул. Старобілоуська, 69, м. Чернігів, 14021

Відповідач: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1,

АДРЕСА_2

АДРЕСА_3

про стягнення 55032,60 грн.

Суддя А.М.Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Бут О.В. - представник, дов. б/н від 22.07.14 р.

Від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Чернігівське підприємство по переробці та реалізації рибних товарів "Чернігівриба" звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 55032,60 грн., а саме 53527,95 грн. заборгованості за Договором № 18/04-14 купівлі - продажу від 18.04.14 р., 1504,65 грн. пені, а також витрат зі сплати судового збору в сумі 1827,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві № 35 від 26.06.14 р. позивач посилається на те, що в порушення умов укладеного між сторонами Договору № 18/04-14 купівлі - продажу від 18.04.14 р. відповідачем не виконані належним чином зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості переданого за договором товару, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 53527,95 грн., за наявності якої позивачем нараховано відповідачу 1504,65 грн. пені.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 07.07.14 р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 927/1007/14, розгляд справи призначено на 22.07.14 р.

Ухвалою суду від 22.07.14 р. розгляд справи відкладався на 12.08.14 р.

В судові засідання 22.07.14 р. та 12.08.14 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Відповідач особисто або його уповноважений представник в судові засідання 22.07.14р. та 12.08.14 р. не з'явився.

Копії ухвали суду від 07.07.14 р. та 22.07.14 р., які направлялись відповідачу на вказані в позовній заяві адреси, а саме: АДРЕСА_1, 14026, що співпадає з місцем проживання відповідача згідно Виписки з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно ФОП ОСОБА_1 станом на 17.02.14 р., та АДРЕСА_4, м.Чернігів, 14010, повернулись до суду неврученими адресату за закінченням терміну зберігання поштових відправлень на підприємстві поштового зв'язку.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місце проживання відповідача позивачу не відомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім цього, пунктом 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) передбачено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

До початку судового засідання 22.07.14 р. через канцелярію суду позивачем подані:

- письмове підтвердження (без вихідних реквізитів) відсутності в провадженні господарських судів справи із спору між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав, яке долучено судом до матеріалів справи;

- клопотання (без вихідних реквізитів) про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи до матеріалів справи долучені.

- письмові пояснення до позовної заяви (без вихідних реквізитів), які разом з доданими до них документами долучені судом до матеріалів справи.

В поясненнях позивач зазначив про неможливість надання копій замовлень покупця, оскільки замовлення здійснювались в телефонному режимі без надання письмового підтвердження. Також позивач повідомив про відсутність додаткових угод до спірного договору та відсутність правовідносин з відповідачем на даний час та в минулому, окрім зазначених в позовній заяві.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Про поважні причини неявки відповідача або його уповноваженого представника суд не повідомлено.

Документи, витребувані ухвалами господарського суду від 07.07.14 р. та 22.07.14 р., відповідачем суду не надані.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання позивачем суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка відповідача або його уповноваженого представника в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також те, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності відповідача або його уповноваженого представника, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Подане представником позивача письмове клопотання від 22.07.14 р. про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу судом задоволене. Засідання господарського суду по розгляду даної справи проведені без фіксації технічними засобами. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 29, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді позивачем не заявлено.

В судовому засіданні 12.08.14 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити позов в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

18 квітня 2014 року між Приватним акціонерним товариством „Чернігівське підприємство по переробці та реалізації рибних товарів „Чернігівриба" (Продавець за договором, позивач у справі) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Покупець за договором, відповідач у справі) укладений договір купівлі - продажу № 18/04-14 (далі - Договір).

Згідно п.1.1. Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупця окремими партіями товар, найменування, кількість, ціна та загальна вартість якого відображається у накладних, а Покупець зобов'язується приймати такі партії товарів та сплачувати їх на умовах Договору. Для Договору „окрема партія товару" означає партію товарів, по яких вписується окрема накладна.

Відомості про якість товару, особливості його поставки та приймання, тару та упаковку, ціна договору та порядок розрахунків визначені розділами 2-5 Договору відповідно.

Відповідно до п.8.1. Договору даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2014 р., але в будь - якому випадку до остаточного його виконання. Якщо за 30 днів до закінчення строку дії договору жодна зі сторін письмово не повідомила про його припинення, строк дії Договору продовжується на наступний рік.

З урахуванням предмету та суб'єктного складу сторін договору, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони, судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до п.п.4.1, 4.2 Договору поставка товару Продавцем здійснюється окремими партіями на підставі письмового або в електронному вигляді замовлення Покупця. Замовлення передається через факс, поштою або через представника Продавця. Замовлення є обов'язковою умовою поставки товару.

Згідно п.4.3 Договору поставка товару здійснюється самовивозом.

За умовами п.4.4 Договору перехід права власності на товар від Продавця до Покупця, а отже і ризиків, яким може підлягати товар, здійснюється в момент підписання Покупцем, або його уповноваженим представником накладних на відпуск товару Продавцем, що підтверджують факт кількості та вартості товару..

У відповідності до п.3.1 Договору ціна на товар встановлюються на підставі прайс- листів Продавця. У разі зміни цін Продавець надає новий прайс-лист.

Позивачем на виконання вимог ухвали суду від 07.07.14 р. не надано доказів на підтвердження здійснення відповідачем у відповідності до умов п.п. 4.1, 4.2 Договору замовлення. При цьому, як зазначено позивачем в письмових поясненнях (без вихідних реквізитів), замовлення здійснювались ФОП ОСОБА_1 в телефонному режимі без надання письмового підтвердження.

Отже, як встановлено судом згідно матеріалів справи, на виконання умов вищевказаного Договору, за відсутності передбачених п.п.4.1, 4.2 Договору замовлень покупця, позивачем було здійснено поставку ФОП ОСОБА_1 товару (риби) на суму 72064,00 грн. з ПДВ, що підтверджується накладною № 14 від 23.04.14 р., копія якої знаходиться в матеріалах справи.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно приписів ч. 4 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, на який встановлений строк придатності, якщо вони виявлені протягом строку придатності товару.

У відповідності до п. 2.1 Договору товар повинен відповідати всім санітарним, гігієнічним та технічним нормам, стандартам, встановленим чинним законодавством України для товарів даного виду.

За умовами п.4.5 Договору прийомка товару за якістю проводиться в строки, передбачені і інструкції П-7 „Інструкція про порядок прийомки товарів народного споживання за якістю".

Відповідно до Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затверджених постановами Державного арбітражу Союзу РСР відповідно від 25.04.66 р. № П-7 (далі - Інструкція), зокрема, абз. „б" п. 6, приймання продукції за якістю і комплектністю здійснюється на складі отримувача при постачанні в межах одного населеного пункту - не пізніше 10 днів, а при продукції, яка швидко псується - не пізніше 24 годин після надходження товару на склад отримувача.

Як визначено в п.7 Інструкції приймання продукції за якістю та комплектністю здійснюється на складі постачальника здійснюється у випадках, передбачених в договорі.

Торгівельні організації мають право незалежно від перевірки якості товарів, яка здійснена ними в строки, зазначені в п.6 вказаної інструкції, актувати виробничі недоліки, якщо такі будуть виявлені при підготовці товарів до роздрібного продажу або при роздрібному продажу на протязі чотирьох місяців після отримання товарів.

Згідно матеріалів справи судом встановлено, що отримання відповідачем товару підтверджується особистим підписом відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на накладній № 14 від 23.04.14 р. та наявним на ній відбитком печатки відповідача.

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаною накладною відповідачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій щодо поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Приватним акціонерним товариством „Чернігівське підприємство по переробці та реалізації рибних товарів „Чернігівриба" умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з передачі товару Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1, а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Підпунктом 3.2 Договору визначений обов'язок Покупця оплачувати кожну партію поставленого Продавцем товару на протязі 7 календарних днів з моменту прийому товару. Оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця, вказаний у цьому Договорі. (п.3.1 Договору).

При цьому суд зазначає, що обов'язок відповідача оплатити отриманий за Договором товар згідно п.3.2 Договору пов'язаний виключно з фактом прийому товару.

З наданих позивачем матеріалів встановлено, що відповідач в обумовлений Договором строк розрахунок за поставлений товар здійснив тільки частково в сумі 18536,05 грн., а саме 30.04.14 р. в сумі 10000,00 грн. та 05.05.14 р. в сумі 8536,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними копіями Z-звітів електронного журналу зареєстрованого в ДПІ ЕККА позивача за 30.04.14 р. та 05.05.14 р., а також Z-звітів зареєстрованого в ДПІ ЕККА позивача за 30.04.14 р. № 564 та за 05.05.14 р. № 565.

Тобто, з урахуванням часткових сплат залишок вартості неоплаченого відповідачем товару станом на 26.06.14 р. (дата складання позовної заяви позивачем) становив 53527,95 грн.

Окрім того, за висновками суду, факт документально підтвердженої часткової оплати відповідачем поставленого за Договором Товару додатково свідчить про погодження ФОП ОСОБА_1 із кількістю, якістю, вартістю та строком здійсненої позивачем поставки, а також визнання самого факту її здійснення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Приватним акціонерним товариством „Чернігівське підприємство по переробці та реалізації рибних товарів „Чернігівриба" було направлено на адреси відповідача: АДРЕСА_1, 14026, та АДРЕСА_4, м. Чернігів, 14010, претензії № 208 від 07.05.14 р. з вимогою перерахувати кошти в сумі 53527,95 грн.. Обидві претензії були повернуті до позивача неврученими адресату за закінченням терміну зберігання поштових відправлень на підприємстві поштового зв'язку, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями поштових конвертів.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, свої зобов'язання щодо сплати Приватному акціонерному товариству „Чернігівське підприємство по переробці та реалізації рибних товарів „Чернігівриба" грошових коштів в сумі 53527,95 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2,4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 18/04-14 купівлі - продажу від 18.04.14 р. суду не надано.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача залишку основного боргу в сумі 53527,95 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Також у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Між тим, стягнення штрафних санкцій за порушення саме грошових зобов'язань передбачено у частині 6 цієї ж статті, в якій зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 6.2 Договору передбачено, що у випадку порушення Покупцем терміну оплати, передбаченого пунктом 2 розділу 3 Договору, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період порушення.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами Договору, позивачем на підставі п.6.2 Договору нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 1504,65 грн. за період з 01.05.14 р. по 26.06.14 р., яку він просить стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Відповідно до п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" в межах визначеного позивачем періоду нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства України в межах визначеного позивачем періоду з 01.05.14 р. по 26.06.14 р. становить 1588,24 грн., а отже є більшим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем внаслідок допущеної арифметичної помилки. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення пені в сумі 1504,65 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог, зокрема, в частині стягнення пені, є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог в частині нарахування пені, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасну оплату товару, переданого за Договором, підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем - 1504,65 грн.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 202, 525, 526, 530, 546-549, 599, 610, 612, 626, 629, 655, 662, 663, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193, 217, 218, 230, 232, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2 АДРЕСА_3, р/р НОМЕР_2 в ПУАТ Фідобанк м. Київ, МФО 300175, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Приватного акціонерного товариства "Чернігівське підприємство по переробці та реалізації рибних товарів "Чернігівриба" (вул. Старобілоуська, 69, м. Чернігів, 14021, р/р 26000500045949 в ПАТ „Креді Агріколь Банк", МФО 300614, код 14238455) 53527,95 грн. основного боргу, 1504,65 грн. пені та 1827,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 18 серпня 2014 року.

Суддя А.М.Селівон .