Ухвала

від 14.08.2014 по справі 826/7027/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7027/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

14 серпня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Карпушової О.В., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Парадіз» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Парадіз» звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.01.2013 року №0000101520, №0000111520, №0000121520 та №0000131520.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 червня 2013 року позовні вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що 28.11.2012 року за результатами камеральних перевірок даних, задекларованих ТОВ «Парадіз» у податковій звітності з податку на додану вартість за грудень 2011 року, за січень 2012 року, за лютий 2012 року, за березень 2012 року ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС складено акти, якими встановлено порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 ПК України, п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 01.11.2011 № 1379 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1333/20071 (далі - Порядок № 1379) та, як наслідок, заниження податку на додану вартість.

Зазначені вище обставини слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 16.01.2013 року:

№ 0000101520, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 14200 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3550 грн.;

№ 0000111520, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2566 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 642 грн.;

№ 0000121520, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2500 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 625 грн.;

№ 0000131520, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4500 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1125 грн.

Вирішуючи питання щодо правомірності спірних податкових повідомлень-рішень колегія суддів зважає на наступні обставини справи.

На підставі усних домовленостей з ТОВ «Ен Джі Консалтантс» та договору від 01.12.2011 року № 111201 з ТОВ «Будівельна компанія «Рідне місто» в грудні 2011 року та січні 2012 року надано відповідні послуги (будівельно-монтажні роботи) та в лютому-березні 2012 року поставлено відповідний товар (кабель ВВГ) на загальну суму у розмірі 142596 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 23766 грн.), що підтверджується належним чином оформленими рахунками-фактурами, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт, видатковими та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи. Позивач вказані товари та послуги оплатив повністю, в тому числі сплативши у їх ціні ПДВ у розмірі 23766 грн., що підтверджується відповідними виписками, наявними в матеріалах справи.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт посилається на нікчемність вказаних договорів.

Даний висновок апелянтом мотивований актом ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 13.04.2012 року № 867/22-2/34729816 про результати невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Ен Джі Консалтантс», відповідно до якого не встановлено факту реального здійснення господарських операція ТОВ «Ен Джі Консалтантс» за березень-квітень 2012 року; актом ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 05.07.2012 року № 2236/22-4/35534650 про результати невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Будівельна компанія «Рідне місто», відповідно до якого правочини, укладені ТОВ «Будівельна компанія «Рідне місто» порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства; відхиленням задекларованих ТОВ «Парадіз» сум податкового кредиту від податкових зобов'язань, задекларованих ТОВ «Ен Джі Консалтантс» та ТОВ «Будівельна компанія «Рідне місто».

Слід одразу зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

Поруч з цим, зазначені акти не містять жодних відомостей безпосередньо щодо господарських операцій, проведених позивачем з його контрагентами, які в подальшому слугували підставою для формування податкового кредиту. Крім того, неможливість органів ДПС провести перевірку чи зустрічну звірку не є достатнім доказом відсутності фінансово-господарських відносин між позивачем і його контрагентами та не спростовує правове значення складених за такими операціями первинних документів, а тому не є підставою для неврахування відповідачем наданих до перевірки первинних документів.

Крім того, як правильно відзначено судом першої інстанції, на час укладання та виконання правочину, контрагенти позивача були зареєстровані юридичними особами та були платниками податку на додану вартість, а в акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи контрагента були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Колегія суддів повністю підтримує висновок суду першої інстанції, що зобов'язання за договорами між ТОВ «Парадіз» та ТОВ «Ен Джі Консалтантс», ТОВ «Будівельна компанія «Рідне місто» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними рахунками-фактурами, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт, видатковими та податковими накладними.

Крім того, реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи: реєстраційним посвідченням від 16.12.2009 року № 008038, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, які підтверджують наявність у позивача відповідного приміщення для здійснення у ньому ТОВ «Будівельна компанія «Рідне місто» відповідних будівельно-монтажних робіт за спірним договором; протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Парадіз» від 01.12.2011 № 6, відповідно до якого прийнято рішення про будівництво мийки з залученням до такого будівництва ТОВ «Будівельна компанія «Рідне місто»; ліцензією ТОВ «Будівельна компанія «Рідне місто» серії АВ № 313963, виданою Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, на будівельну діяльність (згідно з переліком) на зведення несучих та огороджуючи конструкцій будівель і споруд тощо, яка підтверджує наявність у ТОВ «Будівельна компанія «Рідне місто» передбачених чинних законодавством вимог, в тому числі наявність необхідного персоналу, для виконання умов вищевказаного договору; підсумковими відомостями, фотокартками відповідного об'єкту, які підтверджують факт виконання ТОВ «Будівельна компанія «Рідне місто» умов вищезазначеного договору.

В свою чергу, апелянтом не було надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання ТОВ «Ен Джі Консалтантс» та ТОВ «Будівельна компанія «Рідне місто» господарських операцій за спірними договорами, наявності факту узгодженості їх дій з ТОВ «Парадіз» з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями ТОВ «Ен Джі Консалтантс» та ТОВ «Будівельна компанія «Рідне місто».

Наведене вище повністю спростовує доводи апелянта про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Ен Джі Консалтантс» та ТОВ «Будівельна компанія «Рідне місто» правочинів, адже, в даному випадку позиція податкового органу щодо суперечності спірних договорів інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 08.01.2013 у справі № К/9991/34364/12.

За ст. 9 розділу 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Оскільки придбання позивачем послуг у контрагентів безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами, то позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами.

Виходячи з правових приписів п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 даного Закону питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1, 2 ст. 9. Закону).

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вище перелічені документи мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях, вартості, найменування, дат.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Виходячи з правових приписів п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, що і було зроблено.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судом першої інстанції в повній мірі перевірено реальність здійснення господарської операції між позивачем та його контрагентами у відповідності до вимог ЦК та ГК України. Окрім того, вищевказані господарські договори недійсними (фіктивними) в судовому порядку не визнавалися, зміст господарських зобов'язань не суперечить вимогам національного законодавства, а складені на його виконання фінансово-господарські документи містять необхідні дані, що підтверджують факти господарських операцій та відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». В свою чергу податкові накладні відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК.

За п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з контрагентами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Колегія суддів не може не зауважити, що позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Крім того, порушення контрагентами податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Сума податку на додану вартість у розмірі 23 766 грн., віднесена ТОВ «Парадіз» до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку № 1379.

За таких обставин, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних контрагентами податкових накладних є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено обґрунтованість і законність прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень.

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного відповідачем рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 158, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 21.08.2014 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Карпушова О.В.

Оксененко О.М.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Карпушова О.В.

Оксененко О.М.